Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/3816/24
Номер провадження: 1-кп/511/123/25
17.11.2025 року Роздільнянський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 (дистанційно),
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Роздільна Одеської області, клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу в рамках кримінального провадження №12024160000000199 від 13 лютого 2024 року стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Лиманське Роздільнянського району Одеської області, з середньою освітою, неодруженого, пенсіонера за інвалідністю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 317 КК України,
У провадженні Роздільнянського районного суду Одеської області перебуває на розгляді вказаний обвинувальний акт.
Стислий виклад обгрунтування клопотання сторони обвинувачення.
Прокурор просив продовжити строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою з одночасним визначенням розміру застави, оскільки раніше встановлені ризики не відпали, а інші, більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Стислий виклад заперечень сторони захисту.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 просила змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, оскільки обвинувачений мав до його взяття під варту ІІ групу інвалідності, строк дії якої сплинув через неможливість в умовах ізоляції продовжити, та його рідна сестра ОСОБА_6 , яка є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , надала письмову згоду на перебування обвинуваченого під домашнім арештом за її адресою проживання.
Висновки суду за результатами розгляду клопотання.
Відповідно до статей 3, 4 та 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно з частиною третьою статті 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вирішуючи питання продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження.
Суд зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.
Водночас слід звернути увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Відповідно до статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш-м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу
Згідно правової позиції викладеної в рішенні ЄСПЛ «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
В контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що серйозність обвинувачення або суворість санкції інкримінованого злочину не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою («Єчус проти Литви»).
Необґрунтоване застосування до особи запобіжного заходу, що обмежує право на свободу, є порушенням державою п.1 «с» ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року у справі №1-23/2003, запобіжний захід у вигляді взяття під варту не може бути застосований лише з мотиву тяжкості злочину, оскільки це суперечить Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду (статті 29, 62 Конституції України).
Стандарт, за яким ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою, був давно запроваджений і використовується Європейським судом («Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), § 10, «Мамедова проти Росії»).
Більше того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема, «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, «Фельдман проти України» (Заяви № 76556/01 та № 38779/04) від 08 квітня 2010 року) неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави для продовження строку тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.
У рішенні від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» (Заява №17283/02) Європейський суд з прав людини щодо застосування пункту 3 статті 5 Конвенції вказав, що після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії» (Заява № 38822/97), пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі «Тейс проти Румунії»).
Ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Бекчієв проти Молдови» (пункт 59)).
Ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Тримання під вартою не повинно бути продовжене через очікуване покарання у вигляді позбавлення волі («Leteliier v. France» (Летельєр проти Франції), пункт 51; «LA v. France» ( LA проти франції), пункт 104; «Prencipe v.Monaco» (Пранцип проти Монако), пункт 79; «Tiron v. Romania» (Тирон проти Румунії), пункт 41-42).
Ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами («Becciev v.Moldova» (Бекчієв проти Молдови), пункт 59).
Зокрема, у справі «Сергій Волосюк проти України» (рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, що саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності продовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.
Між тим, доводів сторони обвинувачення, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, про наявність яких зазначено прокурором, зі спливом часу перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою (з 15.04.2024 року) недостатньо для продовження строку тримання під вартою.
ОСОБА_5 зареєстрований в будинку своє сестри за адресою: АДРЕСА_1 , є особою з інвалідністю ІІ групи, рішенням ВЛК від 29.02.2024 року визнаний непридатним за станом здоров'я до військової служби.
Як встановлено, ОСОБА_6 , яка є сестрою ОСОБА_5 , надала письмову згоду на перебування обвинуваченого в належному їй на праві власності домоволодінні, що підтверджується копією договору дарування житлового будинку.
Згідно медичної довідки Одеської медичної частини №21 ОСОБА_5 у 2022 році отримав політравму в результаті зіткнення з поїздом, ЗЧМТ, перелом шижньої щелепи, закрита травма грудої клітини, множинні переломи ребер, тіла лівої лопатки, лівобічний гемопневмоторакс, контузія лівої легені, розрив діафрагми з транслокацією третини шлунку, закрита травма живота, перелом лобкової кістки зі зміщенням уламків, перелом бокових мас криж з обох сторін, гематома клітчастих просторів тазу. Також, ОСОБА_5 має захворювання на гепатит В та С та посттравматичну ДЕП.
Судом також враховується та обставина, що всі докази слідством зібрані, судовий розгляд даного кримінального провадження триває, що дає підстави вважати, що ризики, які слугували підставою для обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу зменшилися, а тому суд дійшов висновку, що подальше тримання обвинуваченого під вартою в якості запобіжного заходу не викликано об'єктивною необхідністю і не виправдовує такий ступінь втручання у його права і свободи.
Відповідно до частини 4 статті 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.
На підставі викладеного, на думку суду, запобігти ризикам та забезпечити процесуальну поведінку обвинуваченого в даному випадку з урахуванням часу перебування особи під вартою можливо досягти за допомогою запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю та покладення обов'язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України.
Керуючись статттями 176-177, 178, 181, 193- 194, 331 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу - задовольнити частково.
Клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу - задовольнити.
Змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до - 15 січня 2026 року (включно).
Заборонити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , - цілодобово (крім випадків оголошення про повітряну тривогу на території Одеської області, стихійного лиха, отримання невідкладної медичної допомоги) з покладенням наступних обов'язків:
1) прибувати до суду за першою вимогою;
2) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
3) заборонити спілкування зі свідками, зазначеними в реєстрі матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню №12024160000000199 від 13.02.2024 року.
4) носити електронний засіб контролю.
Копію ухвали негайно направити до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» - для звільнення з-під варти обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з подальшою передачею ГУНП в Одеській області.
Зобов'язати ГУНП в Одеській області доставити обвинуваченого ОСОБА_5 до місця перебування під цілодобовим домашнім арештом, а саме: АДРЕСА_1 , для відбування обраного запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту та з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 - електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до частини 5 статті 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Контроль за виконанням домашнього арешту здійснює орган Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого.
Роздільнянському РВП ГУНП в Одеській області негайно поставити ОСОБА_5 на облік як особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту і повідомити про це суд.
Копію ухвали суду вручити обвинуваченому після її проголошення.
Ухвала підлягає оскарженню згідно діючого законодавства.
Суддя: ОСОБА_1