Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/2828/25
Номер провадження: 4-с/511/7/25
14.11.2025 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі
головучого судді Бобровська І. В.,
секретаря судового засідання Кіндракевич В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Роздільна Одеської області скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця та зобов'язання вчинити дії, -
До Роздільнянського районного суду Одеської області надійшла вказана скарга, згідно з якою ОСОБА_1 просила:
-визнати неправомірними дії начальника Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) Марценюка Дмитра Анатолійовича;
-зобов'язати Роздільнянський ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття арешту з земельної ділянки з кадастровим номером 5123981400:01:002:0949, площею 3,0381 га, що розташована на території Єгорівської сільської ради, реєстраційний номер обтяження: 8823018, яке зареєстровано 22 червня 2009 року реєстратором: Одеська філія Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.
Стислий виклад обґрунтування скарги.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5123981400:01:002:0949, площею 3,0381 га, що розташована на території Єгорівської сільської ради (далі - земельна ділянка).
Водночас у 2025 році їй стало відомо, що земельна ділянка знаходиться під арештом в рамках виконавчого провадження, яке наразі знищено, однак арешт не знятий.
Так, згідно з інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на земельну ділянку, відділом державної виконавчої служби на підставі виконавчого листа № 2 - 1359 від 04 грудня 2008 року, виданого Роздільнянським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МАРІЯ 3 ЛТД» боргу у сумі 40 400,00 гривень, 22 червня 2009 року було накладено арешт (реєстраційний номер обтяження: 8823018).
Наразі ТОВ «МАРІЯ 3 ЛТД» жодних претензій майного характеру не має, відтак, арешт, накладений в рамках виконавчого провадження підлягає скасуванню.
Стислий виклад позиції учасників розгляду скарги.
ОСОБА_1 надіслала до суду заяву про розгляд скарги без її участі, зазначивши, що підтримує її у повному обсязі.
Представник ТОВ «МАРІЯ 3 ЛТД» - адвокат Тітов Віталій Володимирович надіслав заяву про розгляд скарги без участі представника товариства.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду скарги.
Згідно приписів частини другої статті 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Висновки суду за результатами розгляду скарги.
Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частина перша статті 447 ЦПК України регламентує, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Зазначений висновок у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21) та від 3 лютого 2023 року у справі № 639/858/21.
Як встановлено судом, 19 вересня 2008 року Роздільнянським районним судом Одеської області було ухвалено рішення за результатами розгляду позовної заяви ТОВ «МАРІЯ 3 ЛТД» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, єдиний унікальний номер справи: 2-1359/2008.
Згідно з листом відділу державної виконавчої служби від 24 травня 2025 року № 17841, на підставі вказаного рішення було видано виконавчий лист, який перебував на виконанні у відділі державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції, в рамках виконавчого провадження якого 22 червня 2009 року було накладено обтяження на майно ОСОБА_1 (реєстраційний номер обтяження: 8823018).
Разом з цим, матеріали виконавчого провадження знищені через закінчення терміну зберігання.
Станом на 13 серпня 2025 року відомості стосовно ОСОБА_1 у Єдиному реєстрі боржників відсутні.
Відповідно до листа ТОВ «МАРІЯ 3 ЛТД» від 12 серпня 2025 року, виконавчі провадження знищені, виконавчі листи повернуті товариству, а тому з метою зняття арешту ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
Поряд із цим, згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Вказані норми визначають непорушність права власності та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 13.07.2022 по справі №2-0301/806/11).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року по справі №203/3435/21).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 3 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що подальше збереження накладеного арешту в даному випадку є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном.
Разом із тим, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» у державного виконавця не було обов'язку скасувати постанову про накладення арешту, оскільки як було встановлено, виконавчий лист було повернуто стягувачу, а отже його дії не можуть бути визнані протиправними.
Керуючись статтями 247, 260, 261, 353, 441 - 453 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття арешту з земельної ділянки з кадастровим номером 5123981400:01:002:0949, площею 3,0381 га, що розташована на території Єгорівської сільської ради, реєстраційний номер обтяження: 8823018, яке зареєстровано 22 червня 2009 року реєстратором: Одеська філія Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.
В іншій частині - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: І. В. Бобровська