Справа № 505/2850/23
Провадження № 1-кп/947/400/25
17.11.2025 року колегія суддів Київського районного суду м. Одеси в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022200000000132 від 22.08.2022 року відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинувачених у кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.28 ч.2 ст.111 КК України, -
В провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинувачених у кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.28 ч.2 ст.111 КК України.
Прокурор звернувся з письмовим клопотанням про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 строком на 60 днів, посилаючись на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, за скоєння яких передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, має тісні зв'язки з представником спецслужби рф, обізнаний про місце проживання свідків, місце знаходження речей і документів, які можуть мати значення для кримінального провадження. Тому він може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити докази, впливати на іншого обвинуваченого та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжити скоєння кримінальних правопорушень. Застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, на думку прокурора, не може усунути існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 .
Прокурор звернувся з письмовим клопотанням про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_10 строком на 60 днів, посилаючись на те, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, за скоєння яких передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, має тісні зв'язки з представником спецслужби рф, обізнаний про місце проживання свідків, місце знаходження речей і документів, які можуть мати значення для кримінального провадження. Тому він може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити докази, впливати на іншого обвинуваченого та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжити скоєння кримінальних правопорушень. Застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, на думку прокурора, не може усунути існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_10 .
Захисник ОСОБА_11 категорично заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у
зв'язку з тим, що клопотання прокурора за змістом ідентичні попереднім клопотанням з якими він звертався до суду. Також, на теперішній час всі докази по справі досліджені, жоден ризик на який посилається прокурор грунтується на припущеннях, не підтверджується доказами.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав думку свого захисника .
Захисник ОСОБА_7 категорично заперечував проти продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою, ризики на які посилається прокурор не доведені належним чином, ризики зі спливом часу втрачають свою актуальність, ввпливу на свідків не має, тому що вони допитані. Обвинувачений ОСОБА_9 раніше не судимий, одружений, має постійне місце мешкання, тривалий час утримується під вартою, по справі фактично досліджені всі докази, тому наявні підстави для відмови в задоволенні клопотання прокурора, або застосувати альтернативний вид запобіжного заходу у вигляді застави.
Обвинувачений ОСОБА_9 підтримав думку свого захисника.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Згідно ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, про які зазначено у ст.178 КПК України.
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обвинувачуються, у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, вчинених в умовах воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе
лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинувачених від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це робиться з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. Враховуються, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому, твердження сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України не знайшли свого підтвердження під час вирішення питання про необхідність продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи.
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, на думку суду, дають достатні підстави припускати, що обвинувачені, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке їм загрожує у разі доведеності їх вини за результатами розгляду кримінального провадження, можуть здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, не можна визнавати недоведеним.
Для відмови в звільненні обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_8 з-під варти також слід враховувати і ризик перешкоджання з боку обвинувачених, у випадку їх звільнення, процесові здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968), оскільки вони, володіючи відомостями щодо осіб свідків, які ще не допитані, можуть вплинути на них з метою схилення до зміни показів та відмови від показів взагалі, що вказує на наявність ризиків, передбачених п.п. 3), 4) ч. 1 ст. 177 КПК України. Ці ж обставини вказують на недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів обвинуваченим.
Також, суд враховує наявність дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, має переважне значення порівняно з вимогою поваги до особистої свободи відповідно до ст. 5 Конвенції (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» -слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу
на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Враховуючи ступінь тяжкості вищезазначених злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч.2 ст.111, ч. 2 ст. 111 КК України, суворість, передбаченого законом покарання, особу кожного обвинуваченого, суд приходить до висновку, що наявність ризиків, передбачених положеннями ст.177 КПК України, продовжує існувати, а тому з метою запобігти спробам обвинувачених переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та з метою забезпечення виконання процесуальних рішень, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою ще на 60 днів без визначення розміру застави, оскільки судове провадження неможливо завершити до його спливу.
Відповідно до частини четвертої статті 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177-178,183,184,194,196,197,331,350,369-372 КПК України, колегія суддів,-
Задовольнити клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Продовжити відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «ОСІ» строком на 60 днів, тобто до 15.01.2026 року, включно.
Продовжити відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «ОСІ» строком на 60 днів, тобто до 15.01.2026 року, включно.
Копія ухвали вручається обвинуваченим, прокурору та направляється уповноваженій особі місця ув'язнення.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3