Справа № 131/1518/25
Провадження № 1-кс/131/362/2025
"12" листопада 2025 р. м. Іллінці
Слідчий суддя Іллінецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
слідчого СВ ВП №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_3 ,
прокурора ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 та його захисника, адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №1 в м. Іллінці Вінницької області клопотання слідчого СВ ВП №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_3 про продовження строку тримання під варту щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Скала Оратівського району Вінницької області, проживаючого по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого,
Слідчий СВ відділення поліції №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області капітан поліції ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором Липовецького відділу Немирівської окружної прокуратури ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді із клопотанням про продовження строку тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_5 в межах строку досудового розслідування, а саме до 17 грудня 2025 року включно.
В обгрунтування клопотання вказано, що Слідчим відділенням Відділення поліції №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025020250000152 від 16.09.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.4,6 ст.152, ч.2 ст.156 КК України.
В межах даного кримінального провадження ОСОБА_5 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.4,6 ст.152, ч.2 ст.156 КК України.
Ухвалою слідчого судді Іллінецького районного суду Вінницької області №131/1518/25 від 18.09.2025 року щодо підозрюваного ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів, тобто до 15 листопада 2025 року, включно.
10.11.2025 року постановою керівника Немирівської окружної прокуратури строк досудового розслідування у вказаному провадженні продовжено до 17.12.2025 року.
При цьому, зазначено, що у кримінальному провадженні на даний час призначено та необхідно отримати висновки двох комісійних амбулаторних комплексних судово психологічних експертиз та судової мистецтвознавчої експертизи, результати яких мають суттєве значення для повного та всебічного розслідування кримінального правопорушення. Станом на час підписання клопотання зазначені висновки експертів до матеріалів кримінального провадження не долучені та за їх відсутності неможливо належним чином завершити досудове розслідування. Після отримання висновків експерта за результатами проведення вказаних експертиз необхідно виконати вимоги ст.290 КПК України, тобто ознайомити з матеріалами досудового розслідування учасників даного римінального провадження, скласти обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування. Результати вищевказаних слідчий дій мають суттєве значення для повного та всебічного розслідування кримінального правопорушення, також для судового рзгляду, скільки без належного виконання вимог ст.290 КПК України обвинувальний акт не підлягає направленню до суду.
Вказане свідчить про те, що в даному кримінальному провадженні необхідно здійснити ряд процесуальних та слідчих дій, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою ОСОБА_5 .
Слідчий зазначає, що ризики передбачені п.п.1,3,5 ст. 177 КПК України, які існували при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зникли та продовжують існувати на теперішній час.
Як зазначає слідчий, в обґрунтування продовження запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_5 , покладається необхідність запобігання спробам: 1) переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду; 3) незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж провадженні; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення, які на даний час продовжують існувати. Тому, з метою запобігання спробам ОСОБА_5 вчинити дії, визначені в п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, необхідно останньому продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Зокрема, ризик переховування повинен оцінюватись в світлі обставин цього кримінального провадження, особистості підозрюваного, його майнового стану, а також соціальних зв'язків.
Так, інкриміновані підозрюваному кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4, 6 ст. 152 КК України є особливо тяжкими злочинами, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років або довічне позбавлення волі та позбавлення волі від п'яти до восьми років. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Також, під час досудового розслідування встановлено відсутність факторів стримуючого характеру щодо поведінки підозрюваного ОСОБА_5 , який з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, в тому числі втекти на непідконтрольну Україні територію.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слідчий вважає, що слід врахувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1,2 статті 23, стаття 224 КПК).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібрані доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та інших підозрюваних і дослідження їх судом.
Крім того, даний ризик доводиться тим, що ОСОБА_5 достовірно відомо анкетні відомості та адреси проживання потерпілої особи та свідків, їх надані показання, а тому може вчиняти тиск на вказаних осіб з метою зміни їх показань.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється доводиться тими обставинами, що підозрюваний у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, продовжить вчиняти злочини, з метою задоволення своєї статевої пристрасті.
Враховуючи викладене, а також тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу підозрюваного, застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не спроможне забезпечити виконання ОСОБА_5 його процесуальних обов'язків, визначених КПК України та запобігання ризиків, зазначених у клопотанні.
Беручи до уваги вищезазначене та те що підозрюваний ОСОБА_5 усвідомлює наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення та свідомо розуміє тяжкість покарання за вчинене ним діяння, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, вчинити нове кримінальне правопорушення, а також неможливість запобігти даним ризикам іншим шляхом, слідчий просив продовжити строк тримання ОСОБА_5 під вартою в межах строку досудового розслідування.
В ході розгляду слідчий ОСОБА_3 клопотання підтримав.
Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала клопотання, просила продовжити підозрюваному ОСОБА_5 строк тримання під вартою без визначення розмірі застави в межах строку досудового розслідування. Зазначила, що завершити досудове розслідування кримінального провадження з об'єктивних причин до завершення строку дії ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою неможливо, а ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування більш м'якого запобіжного заходу.
ОСОБА_5 не заперечив відносно задоволення клопотання слідчого. Вказав, що визнає вину у вчиненні кримінальних правопорушень, при дачі ним показів погроз або тиску відно нього ніхто не вчиняв.
Захисник підозрюваного, адвокат ОСОБА_6 , не погоджуючись із клопотанням слідчого подав письмові заперечення на нього. Зокрема, вважає, що клопотання не підлягає задоволенню у зв'язку із: необґрунтованістю підозри; невідповідністю клопотання вимогам ст. 184 та ст. 199 КПК України; відсутністю доказів у підтвердження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; безпідставністю висновків щодо недостатності застосування більш м'якого заходу для запобігання ризикам; позитивною характеристикою особи підозрюваного, належною поведінкою, станом здоров'я та міцними соціальними зв'язками.
Щодо необґрунтованості підозри вказано, що у порушення ч. 1 ст. 277 КПК України підозра, яка була вручена 17.09.2025 року ОСОБА_5 не була погоджена прокурором, про що свідчить відсутність підпису прокурора у повідомленні про підозру у графі «ПОГОДЖЕНО - керівник Немирівської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_7 ».
04 листопада 2025 року слідчим СВ ВП №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_3 була вручена підозра ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №12025020250000152 від 16.09.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4, 6, ст. 152, ч.2 ст. 156 КК України.
Разом з тим у повідомленні про підозру не вказано жодного доказу у підтвердження навіть події кримінальних правопорушень, щодо яких ОСОБА_5 було пред'явлено підозру. Фактично повідомлення про підозру ОСОБА_5 ґрунтується на свідченнях ОСОБА_8 (батько потерпілого), який повідомив, що сам він нічого не бачив, а про обставини щодо інкримінованих ОСОБА_5 подій засвідчив лише із слів свого сина - потерпілого ОСОБА_9 .
Події, які інкримінують ОСОБА_5 як кримінальне правопорушення за ч. 4, 6, ст. 152 КК України ґрунтуються на одних лише свідченнях малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , які ідуть у цілковитий розріз із свідченнями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , та підозрюваного ОСОБА_5 , які всі разом проживали у одному будинку.
Звернено увагу слідчого судді на те, що жодних доказів у підтвердження існування самого факту зґвалтування і тим більше причетності до цього ОСОБА_5 не має, як не має і жодних доказів у підтвердження того, що ОСОБА_5 вчиняв розпусні дії у відношенні малолітнього ОСОБА_9 . Немає ні свідків, ні висновку експерта, ні будь-якого іншого доказу, який би підтверджував факт зґвалтування чи розпусні дії, що доводить цілковиту необґрунтованість повідомлення про підозру. Сторона обвинувачення не вказала ні точних дат, ні часу інкримінованих кримінальних правопорушень, що позбавляє сторону захисту навіть можливості довести, що підозрюваний міг у цей час взагалі перебувала в іншому місці.
Таким чином, враховуючи, що підозра не ґрунтується на доказах, які були б достатніми для підтвердження навіть самої події кримінальних правопорушень - вона є необгрунтованою.
Захисник зазначає, що норми КПК, і Конвенція, і практика ЄСПЛ вимагають від слідчого судді перевірити обґрунтованість підозри, аргументи обвинувачення та аргументи захисту, дати на них мотивовану відповідь, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності для підтвердження викладених у змісті підозри обставин. Це прямий обов'язок слідчого судді, який покликаний захищати громадян від свавілля.
Також звернуто увагу на те, що у доданих до клопотання матеріалах відсутні будь-які відомості про процесуальні повноваження як слідчого, який звернувся із клопотанням, так і прокурора, який його підписував. За відсутності постанов про призначення групи слідчих та групи прокурорів слідчий суддя позбавлений можливості перевірити наявність процесуальної дієздатності вказаних осіб на участь у кримінальному провадженні та у судовому засіданні про продовження запобіжного заходу.
Щодо невідповідністі клопотання вимогам ст. 184 та ст. 199 КПК України, вказано, що у порушення п.п. 1,2 ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання слідчого взагалі не містить викладу обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або про те, що з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, та не містить жодного викладу обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Натомість, у клопотанні замість вмотивованого аналізу доказів на підтвердження ризиків та існування події кримінальних правопорушень, заявлено лише про начебто їх існування, без надання слідчому судді жодних доказів у підтвердження цього. Отже, слідчий та прокурор лише формально та дуже поверхнево підійшов до вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу і такий підхід не відповідає вимогам законності (ст. 9, 23, 94 КПК України).
Щодо відсутності доказів у підтвердження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, вказано, що норми КПК, Конвенція та практика ЄСПЛ забороняють позбавлення свободи до вироку, і лише у вичерпних виключних випадках допускають можливість тримання під вартою, але за умови, що існують передбачені законом ризики, які доведені доказами, що перевірені судом із відображенням результатів їх оцінки у судовому рішенні. Без цього тримання під вартою неможливе.
Як вказує захисник, у клопотанні слідчий зазначив, що існують начебто усі можливі ризики, передбачені ст. 177 КПКУ, однак при цьому слідчий не навів жодного доказу, який би свідчив про існування хоча б одного реального ризику. Клопотання ґрунтується виключно на стандартних шаблонних формулюваннях, викладених у виді домислів, гіпотетичних припущень та уявлень, без жодної вказівки на хоча б якісь докази.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органів досудоеого розслідування та/або суду) обгрунтований посиланням на «особливо тяжкий злочин, що передбачає довічне позбавлення волі. Однак тяжкість інкримінованого злочину сама по собі не може вважатися доказом ризиків. Ризик «переховування», передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, не обґрунтований і не підтверджений жодним доказом, у клопотанні навіть посилання на докази не має, а наведена аргументація не є підставою для продовження тримання під вартою в силу наведених вище рішень ЄСПЛ.
Ризик за п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України відсутній.
Ризик, передбачений п. З ч. 1 ст. 177 КПК України (незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні) обґрунтований «можливістю впливу на свідків та потерпілого».
Стороною обвинувачення не зафіксовано жодного факту чи навіть натяку на намагання впливати на свідків чи потерпілого. Це підтверджує, що заявлений ризик є суто гіпотетичним.
Водночас, провадження триває вже майже 2 місяці і за цей час всі ключові свідки та потерпілий вже були допитані. Якщо ж сторона обвинувачення досі не здійснила допиту окремих осіб, це не може покладати негативні наслідки на підозрюваного. Нездатність слідчого вчасно провести допит не є підставою тримати людину під вартою.
Таким чином, ризик впливу на свідків та потерпілого у даному провадженні є надуманим, абстрактним і не підтверджений жодними доказами. Він не може бути покладений в основу продовження строку тримання під вартою.
Ризик передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України (перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином). Жодного доказу про спроби або намір ОСОБА_5 перешкоджати розслідуванню не надано, тому така абстрактна загроза не може слугувати підставою для найсуворішого запобіжного заходу. Разом з тим, ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню правосуддя, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється), обгрунтований «можливістю продовження кримінального правопорушення у якому підозрюється». У підозрюваного немає кримінального минулого, він не був помічений у правопорушеннях, не мав конфлікту з законом. Таким чином, прогнози щодо повторного правопорушення є нічим іншим, як бездоказовим голослівним припущенням.
Відмічає, що всі міркування, наведені у клопотанні не витримують критики з точки зору стандартів належного доказування та порушують засади пропорційності і змагальності. Також такий підхід порушує не лише вимоги статей 94, 177, 178, 184, 192, 199 КПК України, але й принцип юридичної визначеності та верховенства права, оскільки обмеження свободи особи не може базуватись на гіпотетичних міркуваннях або абстрактному ризику, а має ґрунтуватися на конкретних, встановлених обставинах.
Щодо безпідставністю висновків щодо недостатності застосування більш м'якого заходу для запобігання ризикам називає, що в клопотанні зазначено, що інші, більш м'які запобіжні заходи не здатні запобігти визначеним ризикам. Втім, цей висновок є формальним, необгрунтованим і суперечить як національному, так і міжнародному праву.
Зокрема зазначає, що оскільки ОСОБА_5 не має судимостей, має стале місце проживання та допомагає своїм хворим батькам-пенсіонерам по господарству, має позитивну характеристику, має інвалідність III групи, раніше жодного разу не порушував будь-якого процесуального обов'язку і не давав підстав вважати, що при пом'якшенні заходу він буде ухилятися чи порушувати покладені обмеження, та враховуючи, що сторона обвинувачення не надала жодного конкретного доказу, який би свідчив про порушення підозрюваним умов запобіжного заходу або про реальність ризиків, а також те, що зібрані слідством докази не підтверджують навіть події інкримінованого злочину, стона захисту вважає, що особисте зобов'язання або домашній арешт було б найбільш адекватним запобіжним заходом.
При цьому для запобігання ризику втечі ОСОБА_5 може носити електронний браслет, що повністю усуває заявлені у клопотанні ризики, в тому числі й ризик впливу на свідків чи потерпілого.
Крім того, оскільки всі речові докази зібрані, а всі свідки та потерпілий - допитані, імовірні ризики наразі дуже суттєво зменшилися і їх можна ефективно нейтралізувати найбільш м'якими заходами.
Щодо позитивної характеристики особи підозрюваного, належної поведінкою, стану здоров'я та міцних соціальних зв'язків захисником вказано, що зміст підозри та матеріали КП не підтверджують навіть події злочинів, що інкримінуються ОСОБА_5 .
У відповідності із сталою практикою ЄСПЛ, посилання на які містить заперечення, тяжкість покарання не може бути самостійною підставою для продовження запобіжного заходу, а тим більше на етапі завершення досудового розслідування, коли ризики стають мінімальними, а підстави подальшого тривалого тримання під вартою втрачають будь-яку розумну необхідність.
Захисником відмічено, що ОСОБА_5 45 років, він є особою з інвалідністю III- групи, має постійне місце проживання та реєстрації, проживає разом з батьками ОСОБА_10 (пенсіонерка) та ОСОБА_11 (пенсіонер, важко хворий), позитивно характеризується за місцем проживання, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався. Жодних запобіжних заходів, окрім як у цьому проваджені ніколи не було. Повідомлень про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень, окрім як у цьому провадженні не існує. Підозрюваний не завдав ніякої шкоди, бо не було кримінального правопорушення.
Слідчий належним чином не оцінив того факту, що відсутність ОСОБА_5 (утримання його під вартою) може поставити його батьків, які хворіють і являються пенсіонерами у дуже складні життєві умови побутового характеру.
Підозрюваний хоч і не має постійного місця роботи, однак допомагає своїм батькам вести господарство.Відповідно до характеристики з місця проживання, підозрюваний характеризується добре, компрометуючих вчинків ніколи не вчиняв.
Майновий стан ОСОБА_5 є вкрай низьким, він безробітній, тому не має будь-якої змоги використовувати власні ресурси для перешкоджання слідству або переховуватись.
З огляду на наведені обставини - інвалідність підозрюваного, міцні соціальні зв'язки, позитивну репутацію, а також відсутність будь-яких реальних ризиків неналежної процесуальної поведінки - подальше тримання під вартою ОСОБА_5 є недоцільним.
Посилаючись на наведено, просив відмовити у продовженні раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 17.12.2025року. При цьому з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, суворості покарання та суспільного резонансу, просив змінити раніше обраний запобіжний захід на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання ОСОБА_5 : АДРЕСА_1 . У відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України просив покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки: прибувати до слідчого, прокурора та суду у кримінальному провадженні за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками, потерпілим у кримінальному провадженні.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив відмовити в задоволенні клопотання, з врахуванням обставин вказани у поданому запереченні, та застосувати щодо ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Слідчий суддя, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та проаналізувавши матеріали клопотання, дійшов наступного висновку.
Так, слідчим суддею встановлено, що Слідчим відділенням Відділення поліції №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області проводиться досудове розслідування кримінального провадження №12025020250000152 від 16.09.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.4,6 ст.152, ч.2 ст.156 КК України.
ОСОБА_5 обгрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.4,6 ст.152, ч.2 ст.156 КК України, що підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами.
17.09.2025 року ОСОБА_5 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.4,6 ст.152 КК України. 04.11.2025 року ОСОБА_5 повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.4,6 ст.152, ч.2 ст.156 КК України.
Ухвалою слідчого судді Іллінецького районного суду Вінницької області №131/1518/25 від 18.09.2025 року щодо підозрюваного ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів, тобто до 15 листопада 2025 року, включно.
Отже, дія запобіжного заходу, застосованого до підозрюваного ОСОБА_5 закінчується 15.11.2025 року, що стало підставою для звернення сторони обвинувачення до слідчого судді з клопотанням про продовження строку тримання під вартою.
Окрім того, постановою керівника Немирівської окружної прокуратури ОСОБА_13 від 10.11.2025 року продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025020250000152 до трьох місяців, тобто до 17 грудня 2025 року.
Сторона обвинувачення наголошує, що наразі в кримінальному провадженні наявні обставини, які перешкоджають спрямуванню обвинувального акта до суду до закінчення строку дії вказаного запобіжного заходу, застосованого до ОСОБА_5 , а тому встановлена необхідність у вчиненні ряду процесуальних дій для об'єктивного, повного завершення досудового розслідування. Так, зокрема, у цьому кримінальному провадженні, з метою виконання завдань кримінального провадження, необхідно провести слідчі та процесуальні дії направлені на отримання висновків двох комісійних амбулаторних комплексних судово психологічних експертиз та судової мистецтвознавчої експертизи та виконання вимог ст.290 КПК України, тобто ознайомити з матеріалами досудового розслідування учасників даного кримінального провадження, скласти обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування.
Таким чином, слідчим суддею встановлено, що у кримінальному провадженні для неухильного виконання вимог ст. 2 КПК України, необхідно провести ряд слідчих та процесуальних дій (отримати висновки двох комісійних амбулаторних комплексних судово психологічних експертиз і судової мистецтвознавчої експертизи та виконати вимоги ст.290 КПК України). Виконання зазначених дій необхідне для забезпечення прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. ч. 3-5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України (ч. 1 ст. 183 КПК України).
Наявність обґрунтованої підозри є умовою законності застосування запобіжного заходу.
Слідчий суддя вважає підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 4,6 ст.152, ч. 2 ст. 156 КК України, у кримінальному провадженні №12025020250000152 обґрунтованою, докази можливої причетності ОСОБА_5 до вчинення вищезазначених кримінальних правопорушень достатніми.
У той же час, оскільки на цій стадії встановлено нижчі критерії до стандарту доказування, які зобов'язують слідчого суддю з'ясувати лише наявність достатніх доказів, які виправдовують необхідність здійснення досудового розслідування та не передбачають обов'язку встановлення вини конкретної особи.
Слід враховувати, що кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування, тому суд лише на підставі розумної та об'єктивної оцінки отриманих доказів визначає чи виправдовують вони в своїй сукупності факт проведення досудового розслідування та чи дозволяють встановити причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, яка є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходу забезпечення кримінального провадження.
Із наданих матеріалів вбачається, що наведені в повідомленні про підозру ОСОБА_5 від 04.11.2025 року обставини та долучені до клопотання докази вказують на причетність ОСОБА_5 до подій, що досліджуються в рамках даного кримінального провадження та відповідно до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 4,6 ст.152, ч. 2 ст. 156 КК України, що виправдовує подальше розслідування. Крім того, ОСОБА_5 в ході розгляду клопотання визнав вину у вчиненні даних кримінальних правопорушень.
При цьому слід зазначити, що правильність кваліфікації дій підозрюваної особи, так само як і наявність чи відсутність в її діях складу злочину вирішуються виключно вироком суду та не підлягають вирішенню на досудовому провадженні. За такого, питання про те, чи утворюють зазначені в повідомленні про підозру дії ОСОБА_5 склад кримінальних правопорушень та чи правильно вони кваліфіковані за ч.ч. 4,6 ст.152, ч. 2 ст. 156 КК України, знаходиться за межами тих питань, які слідчий суддя вирішує на досудовому провадженні.
Зважаючи на вищезазначене слідчий суддя не приймає доводи сторони захисту стосовно відсутності доказів на підтвердження обґрунтованості підозри ОСОБА_5 у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, оскільки зібраними в матеріалах кримінального провадження доказами об'єктивно пов'язується можлива причетність ОСОБА_5 до вищевказаних кримінальних правопорушень за обставин, викладених в повідомленні про нову підозру від 04.11.2025 року.
Разом з тим, під час застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу слідчим суддею перевірялась наявність обґрунтованості підозри у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень,передбачений ч.ч.4,6 ст.152 КК України.
Окрім того, стороною захисту до матеріалів клопотання не надано доказів, які б свідчили про помилковість раніше зроблених висновків та були б достатніми для висновку, що пред'явлена ОСОБА_5 підозра є вочевидь необґрунтованою.
Дослідивши надані сторонами матеріали, слідчий суддя відхиляє твердження сторони захисту про недостовірність, суперечливість, недостатність зазначених у повідомленні про підозру ОСОБА_5 доказів, оскільки захисник насправді пред'являє до оцінки наданих доказів такі ж високі вимоги, як під час розгляду обвинувального акта по суті.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК України).
Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 5 ст. 199 КПК України).
Станом на день проведення судового засідання з розгляду клопотання слідчому судді не надано достатніх належних доказів усунення або зменшення ризиків, які були підставою для застосування запобіжного заходу, а також обставин, які перешкоджають триманню обвинуваченого під вартою. При цьому, стороною обвинувачення доведено, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати.
Щодо ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя зазначає наступне.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу (рішення «Слоев проти України», «Фельдман проти України»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Зазначені висновки ЄСПЛ корелюються з положенням ст. 178 КПК України, якою передбачено, що слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Вивченням даних про особу підозрюваного встановлено, що він не працевлаштований, проте має місце проживання, проживає спільно із батьками, не одружений, раніше не судимий, є особою з інвалідністю ІІІ групи, позитивно характеризується за місцем проживання. Вказані обставини хоча і свідчать про наявність у підозрюваного соціальних зв'язків, проте не свідчать про такий ступінь їх стійкості, який би зміг нівелювати ризик переховування від суду та правоохоронних органів, з огляду на обставини вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, їх тяжкість.
Підозрюваний ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі, та у разі визнання його винним у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень йому загрожує покарання у виді позбавлення волі.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку, що залишається достатньо підстав вважати, що встановлений під час застосування запобіжного заходу ризик, передбачений п. 1 ч.1 ст.177 КПК України, продовжує існувати, оскільки ОСОБА_5 , який підозрюється у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі, перебуваючи на волі та усвідомлюючи тяжкість можливого покарання, може покинути територію України або переховуватись від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності. При цьому, з огляду на відсутність у ОСОБА_5 міцних соціальних зв'язків, відсутні стримуючі фактори, які можуть запобігти настанню цього ризику.
Тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у випадку визнання його винуватими у вчиненні злочинів, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте як за національним законодавством (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України), так і за практикою Європейського суду з прав людини, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
Отже, суворість покарання, передбаченого за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_5 , в сукупності з даними про його особу та іншими обставинами кримінального правопорушення, яке вчинено в умовах воєнного стану, є достатньо суттєвим елементом при оцінюванні ризику його переховування.
Разом з тим, на момент розгляду клопотання відомостей, які б вказували про неможливість перебування ОСОБА_5 в умовах СІЗО при ДУ «Вінницька УВП (№ 1)», зокрема, за станом здоров'я, сторонами не надано, тому слідчий суддя вважає, що заявлені ризики виправдовують тримання особи під вартою, що також доведено прокурором при розгляді даного клопотання
Щодо ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя зазначає наступне.
Ризик незаконного впливу на потерпілого і свідків у цьому ж кримінальному провадженні підтверджується тим, що ОСОБА_5 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, може самостійно або заручившись підтримкою інших осіб, здійснити вплив на потерпілого і свідків, як умовлянням, так і погрожувати їм, щоб вони відмовились від своїх показань, які вони надали на досудовому розслідуванні та в подальшому будуть надавати при судовому розгляді з метою уникнути покарання за вчинений злочин. Продовження існування ризику незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні підтверджується тим, що наразі жоден зі свідків не допитаний судом, і, відповідно, їх показання не сприйняті безпосередньо, задля можливості використання їх як доказів, у той час як КПК встановлена процедура отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). При цьому, згідно зі встановленою Кримінальним процесуальним кодексом України процедурою отримання показань у кримінальному провадженні, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на потерпілого і свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Крім того, прокурором вказано на необхість допиту і самого потерпілого в судовому засіданні, незважаючи на отримання його показань в порядку ст.225 КПК України.
Окрім того, слідчий суддя вважає, що не виключається на даний час і ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальні правопорушення, у яких підозрюється ОСОБА_5 .
Враховуючи обставини вчинення правопорушень, тяжкість покарання за злочини, особу підозрюваного, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що перебуваючи на волі підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, чинити тиск на потерпілого і свідків, що унеможливлює обрання йому більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
При цьому слід зазначити, що чинне законодавство не вимагає підтвердження того, що підозрюваний обов'язково здійснюватиме такі дії, однак має об'єктивну можливість їх реалізації в майбутньому.
Таким чином, враховуючи обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, яка стверджується доданими до клопотання матеріалами, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він підозрюється, вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність соціальних зв'язків, майновий стан, а також встановлену наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого і свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, слідчий суддя приходить до висновку про неможливість запобігання вказаним ризикам, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а тому вважає необхідність у продовженні застосованого щодо останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - обґрунтованою. Відомостей, які свідчили б про неможливість застосування (продовження застосування) до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчому судді не надано.
За таких обставин слідчий суддя вважає клопотання про продовження строків тримання під вартою є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Водночас щодо неможливості запобігти настанню зазначених ризиків більш м'яким запобіжним заходом слідчий суддя зазначає наступне.
На переконання слідчого судді, особисте зобов'язання не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на суттєвість та реальне існування ризиків. Так, перебуваючи на свободі, ОСОБА_5 , незважаючи на покладення на нього певних обов'язків, матиме реальну можливість переховуватися від суду та правоохоронних органів та впливати на потерпілого і свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Згідно з ч. 1 ст. 180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
У даному кримінальному провадженні до слідчого судді від осіб, які заслуговують на довіру, не надходило письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання ОСОБА_5 покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Застосування домашнього арешту, на переконання слідчого судді, не зможе нівелювати ризики, передбачені п. 1, 3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки суворість можливого покарання превалює над наслідками порушення умов виконання обов'язків, які покладаються на особу при застосуванні домашнього арешту, що може створити передумови як для переховування ОСОБА_5 від суду та правоохоронних органів, так і для незаконного впливу на потерпілого і свідків. Крім того, як вказано стороною обвинування, застосування такого виду запобіжного заходу неможливо, в зв'язку із відсутністю належних засобів контролю.
Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_5 слідчий суддя не вбачає.
Слідчим та прокурорами в ході розгляду даного клопотання доведено, що вказані в клопотанні ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів в даному випадку є недоцільним та не можливим і саме тримання під вартою може запобігти зазначеним в клопотанні ризикам, а тому дане клопотання слідчий суддя вважає обґрунтованим, доведеним, та таким, що підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.4,6 ст.152, ч.2 ст.156 КК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, відповідно до ч.1 ч. 4 ст. 183 КПК України, розмір застави не визначається.
При цьому, захисником, адвокатом ОСОБА_6 , під час судового засідання, як на підставу застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, не наведено жодної обставини, яка б свідчила про втрату актуальності вищевказаних ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Наявність у підозрюваного місця проживання, де він проживає спільно з близькими родичами (батьками), наявність інвалідності, позитивна характеристика з місця проживання та його низький матеріальний стан, відсутність судимостей, слідчий суддя не може розцінювати як підстави для зміни підозрюваному запобіжного заходу на домашній арешт, так як з урахуванням обставин інкримінованих йому кримінальних правопорушень та їх тяжкості, дані обставини не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки вказані захисником обставини мали місце і при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , і самі по собі вони не можуть мінімізувати встановлені наявні ризики та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Доводи сторони захисту про те, що підозрюваний не має наміру переховуватися від суду, оскільки має постійне місце проживання та родину, самі по собі не можуть служити підставою для зміни запобіжного заходу, а мають враховуватися в сукупності з іншими обставинами, встановленими під час розгляду клопотання.
За вказаних обставин, клопотання захисника підозрюваного про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді домашній арешт, який, з урахуванням встановлених під час судового засідання ризиків, передбачених ст.177 КПК України, об'єктивно не зможе запобігти цим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, є необґрунтованим, внаслідок чого задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 197, 199, 309, 369-376,400 КПК України, слідчий суддя
Клопотання слідчого СВ ВП №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Скала Оратівського району Вінницької області, проживаючому по АДРЕСА_1 , українцю, громадянину України, строк тримання під вартою без визначення розміру застави в межах строку досудового розслідування у кримінальному провадженні, на 36 днів, тобто до 17 грудня 2025 року, включно.
Строк тримання під вартою ОСОБА_5 обчислюється з моменту затримання - з 03 години 33 хвилин 17 вересня 2025 року (відповідно до протоколу затримання).
Дата закінчення строку тримання ОСОБА_5 під вартою - 17 грудня 2025 року.
Строк дії ухвали визначити до 17 грудня 2025 року, включно.
Копію ухвали направити до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» для виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, однак оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали складений та оголошений 17 листопада 2025 року.
Слідчий суддя Іллінецького районного суду Вінницької області ОСОБА_14