Справа № 624/540/25
провадження № 1-кп/624/66/25
17 листопада 2025 року Кегичівський районний суд Харківської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому підготовчому провадженні в залі суду селища Кегичівка, Берестинського району, Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220000001037 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
з участю сторін кримінального провадження:
- обвинувачення: прокурора Кегичівського відділу Берестинської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 , потерпілого ОСОБА_5 , представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 ,
- захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
11 червня 2025 року до канцелярії Кегичівського районного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220000001037 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
11 червня 2025 року згідно протоколу авторозподілу головуючим визначено суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 12 червня 2025 року було призначено підготовче судове засідання.
04 вересня 2025 року в підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 заявила клопотання про виключення зі складу потерпілих та повернення цивільного позову. В обґрунтування клопотання зазначила, що відповідно до статті 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути визнана фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням потерпілими може бути визнано кілька осіб. Згідно з пунктом 19 частини 1 статті 3 КПК України потерпілий є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення. Статтею 56 КПК України визначений перелік прав потерпілої особи, зокрема, право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом. Отже, процесуальний статус потерпілого у кримінальному провадженні наділяє особу широким колом прав, які безпосередньо впливають на право на захист обвинуваченого. Як випливає із обвинувального акта, складеного відносно ОСОБА_3 , потерпілими у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування визнані: ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . При цьому, в обвинувальному акті у формулюванні обвинувачення зазначено, що внаслідок кримінального правопорушення загинула лише ОСОБА_9 , а ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження. Натомість, у цивільному позові про стягнення майнової шкоди, завданої злочином, заявленому ОСОБА_5 , зазначено, що його батько, ОСОБА_5 помер, внаслідок онкологічного захворювання, а не внаслідок ДТП. Крім того, цивільним позивачем не надано доказів належності саме йому автомобіля станом на дату вчинення кримінального правопорушення, при цьому зазначено, що автомобіль належав померлому батьку. Отже, ОСОБА_5 з огляду на вимоги статті 55 КПК України не може набути статусу потерпілого у кримінальному провадженні, оскільки йому не завдано ані фізичної, ані моральної, ані майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної події, яка мала місце 20.08.2020. Відповідно до п. 3 ч. 2 статті 315 КПК України з метою підготовки до судового розгляду суд з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді. Участь ОСОБА_5 у судовому розгляді в якості потерпілого за невідповідності умовам, визначеним законом для набуття цього статусу, призведе до порушення прав обвинуваченого. Крім того, потерпілим ОСОБА_5 заявлено цивільний позов про стягнення майнової шкоди, завданої злочином. Відповідно до статті 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди. За приписами статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Статтею 185 ЦПК України передбачено, що позовна заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Отже, підставою подання цивільного позову кримінальному провадженні є факт завдання особі безпосередньо кримінальним правопорушенням майнової та/або моральної шкоди. Обов'язковим тут є наявність прямого причинного зв'язку між вчиненим діянням та шкодою. Тому цивільними позивачами у кримінальному провадженні можуть бути фізичні особи, яким вказаними діяннями завдано майнової та/або моральної шкоди. Якщо цивільний позов подається не з наведених підстав чи не вказаними особами, наявні підстави для повернення цивільного позову з підстав подання особою, яка не має права його підписувати. Отже, ОСОБА_5 з огляду на вимоги статей 61, 128 КПК України не може набути статусу цивільного позивача у кримінальному провадженні, оскільки йому не завдано ані фізичної, ані моральної, ані майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної події, яка мала місце 20.08.2020. У статтях 46, 47 ЦПК України закріплені загальні вимоги щодо цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності. Разом з тим, наука цивільного процесуального права виходить із того, що передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є правосуб'єктність, тобто специфічна властивість суб'єктів цивільного процесуального права, яка дозволяє їм бути носієм прав та обов'язків, вступати в цивільні процесуальні правовідносини. Остання закріплює коло осіб, які можуть бути суб'єктами прав та обов'язків. конкретизує тим самим коло правовідносин, що виникають елементів: а) можливості мати права і нести обов'язки (правоздатність) та б) можливості самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність). Для осіб, які можуть виступають цивільними позивачами у кримінальному є спеціальною, оскільки визначається окремою статтею 128 КПК України. У зв'язку з цим, хоча особа, яка не входить до кола суб'єктів, зазначених у статті 128 КПК України, може подати цивільний позов, володіючи загальними цивільною процесуальною правоздатністю (ст. 46 ЦПК) та цивільною процесуальною дієздатністю (ст. 47 ЦПК), однак цивільні процесуальні правовідносини за її участі не можуть виникнути, оскільки вона не має правосуб'єктності цивільного позивача у такій категорії справ. Наведене пов'язане з тим, що її дієздатність, яка є складовою правосуб'єктності, у такій ситуації має «дефектність», обумовлену тим, що вона не відноситься до певної групи осіб, які наділяються правами та обов'язками цивільних позивачів по таким категоріям справ. Таким чином, ОСОБА_5 не має процесуальної дієздатності цивільного позивача у кримінальному провадженні та є особою, яка не має права підписувати позов.
29 вересня 2025 року представник потерпілого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 надала клопотання про залишення позовної заяви, поданої ОСОБА_5 30.06.2025, без розгляду та прийняти до розгляду новий позов від 29.09.2025. В обґрунтування клопотання зазначила, що відповідно до ст.61 КПК України «Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка (який) в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила (пред'явив) цивільний позов. Права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. Цивільний позивач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому». Разом з тим, вказаною статтею не врегульовано питання щодо залишення цивільного позову в кримінальному провадженні без розгляду. Натомість ст. 128 ч. 5 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. В свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. Вказані норми не суперечать вимогам КПК України. Відповідно до обсягу наданих цивільному позивачеві кримінально-процесуальним та цивільно-процесуальним законодавством прав потерпілий вправі розпоряджатися цивільним позовом на власний розсуд і в тому числі клопотати перед судом про залишення його без розгляду. Відповідно до статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. Згідно ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами. Відповідно до ст. 9 ч. 6 КПК України у разі, якщо положення цього Кодексу не регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу. Таким чином, положення ЦПК України стосовно повноважень суду залишити позов без розгляду в кримінальному провадженні застосовуються в тому випадку, коли заява про залишення позову без розгляду подана позивачем, не суперечить такій засаді кримінального судочинства, як диспозитивність. Тому суд при вирішенні заяви про залишення позову без розгляду повинен керуватися саме зазначеною засадою КПК України.
29 вересня 2025 року прокурор подала суду заперечення на клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 щодо виключення ОСОБА_5 зі складу потерпілих та повернення цивільного позову. В цих запереченнях зазначила, що процесуальне становище потерпілого та його представника визначено ч. 1 ст. 55 КПК, згідно з якою потерпілим може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Частиною 6 цієї ж статті встановлено, що у разі, коли внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи, положення частин 1- 3 ст. 55 КПК поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, та подала відповідну заяву, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька з таких осіб. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК близькими родичами та членами сім'ї визнаються чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а та особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Частина 2 цієї статті передбачає, що права й обов'язки потерпілого, виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Тобто для набуття статусу потерпілого достатньо подання заяви про вчинення щодо особи кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. У вказаному кримінальному провадженні 16.11.2022 потерпілим ОСОБА_5 заявлено клопотання про залучення його як потерпілого у вказаному кримінальному провадженні. В цей же день слідчим йому вручено пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого. В подальшому, 09.05.2025. після смерті ОСОБА_5 , його сином ОСОБА_5 подано заяву про залучення його як потерпілого. В цей же день йому вручено пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого. Згідно із ч. 5 ст. 55 КПК за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у ч. 1 цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Лише таким процесуальним рішенням слідчого чи прокурора припиняється статус потерпілої особи, яка подала заяву про злочин щодо неї, під час якого їй завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Указане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року (справа № 539/3185/17, провадження №51-715км20), 15 вересня 2021 року (справа № 757/1762/21, провадження № 51-2925км21), 21 грудня 2021 року (справа № 264/5209/20, провадження № 51-4525км21). Проте, в ході досудового розслідування слідчим постанова про припинення статусу потерпілого ОСОБА_5 не виносилася. Крім того, в обвинувальному акті від 28.05.2025 він також зазначений як потерпілий. Особа, визнана потерпілою в кримінальному провадженні, відповідно до приписів КПК набуває такого процесуального статусу протягом всього кримінального провадження і кримінальний процесуальний закон не містить підстав та порядку позбавлення такого процесуального статусу під час судового розгляду чи перегляду оскарженого вироку. Вказана позиція викладена в правозастосовній позиції Верховного постанові від 21 квітня 2021 року (справа № 712/48/15-к, Суду в провадження № 51-1872км18). Також, слід зазначити, що відповідно до ст.61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні, зокрема, є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди. Права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового слідування або суду. Цивільний позивач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має паво підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому. Згідно ч.ч. 1. 6 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. В свою чергу ст. 1230 Цивільного кодексу зазначає, що до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях, або право на відшкодування збитків, що належало спадкодавцеві відповідно до закону. До спадкоємця переходить право на отримання компенсації, яку відповідно до закону міг би отримати спадкодавець за його життя. В судовому засіданні від 04.09.2025 потерпілий ОСОБА_5 надав копію свідоцтва про прийняття спадщини, відповідно до якого він являється єдиним спадкоємцем після померлого ОСОБА_5 . Таким чином, наразі підстави для задоволення клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 про виключення ОСОБА_5 зі складу потерпілих та повернення цивільного позову відсутні. З урахуванням викладеного просила відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 про виключення ОСОБА_5 зі складу потерпілих та повернення цивільного позову.
20 жовтня 2025 року захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 в підготовчому судовому засіданні заявила клопотання про повернення обвинувального акту відносно ОСОБА_3 з наступних підстав. На думку адвоката, обвинувальний акт не відповідає вимогам, встановленим законом, з огляду на таке. Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. В свою чергу, він повинен відповідати вимогам, встановленим ст. 291 КПК України, що передбачає вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт, і вони є обов'язковими для їх виконання слідчим та прокурором. Згідно з п.п. 3, 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт, серед іншого, має містити анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство), виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Відповідно до статті 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за Відповідним клопотанням потерпілими може бути визнано кілька осіб. Згідно з пунктом 19 частини 1 статті 3 КПК України потерпілий є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення. Статтею 56 КПК України визначений перелік прав потерпілої особи, зокрема, право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом. Отже, процесуальний статус потерпілого у кримінальному провадженні наділяє особу широким колом прав, які безпосередньо впливають на право на захист обвинуваченого. Тому, визначення кола осіб, які відповідно до закону мають право на право на захист набути процесуального статусу потерпілого, та подальше зазначення анкетних даних цих осіб в обвинувальному акті є не формальністю, а важливою стадією складення обвинувального акта. Вказане свідчить про обов'язок прокурора зазначити в обвинувальному акті не будь-яких осіб, які подали слідчому заяву про залучення їх до провадження як потерпілих, а лише тих, які відповідають визначеним у законі умовам набуття зазначеного статусу. Викладене підтверджується й положеннями частини 5 статті 55 КПК України, відповідно до якої за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Як випливає із обвинувального акта, складеного відносно ОСОБА_3 , потерпілими у кримінальному провадженні визнані: ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . При цьому, в обвинувальному акті у формулюванні обвинувачення зазначено, що внаслідок кримінального правопорушення загинула лише ОСОБА_9 , а ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження. Натомість, у цивільному позові про стягнення майнової шкоди, завданої злочином, заявленому ОСОБА_5 , зазначено, що його батько, ОСОБА_5 , помер внаслідок онкологічного захворювання, а не внаслідок ДТП. Крім того, цивільним позивачем не надано доказів належності саме йому автомобіля станом на дату вчинення кримінального Правопорушення, при цьому зазначено, що автомобіль належав померлому батьку. Отже, ОСОБА_5 з огляду на вимоги статті 55 КПК України не може набути статусу потерпілого у кримінальному провадженні, оскільки йому не завдано ані фізичної, ані моральної, ані майнової шкоди внаслідок дорожньо- транспортної події, яка мала місце 20.08.2020. Таким чином, прокурором порушено вимоги п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України та зазначено анкетні дані особи, яке не може бути потерпілою у кримінальному провадженні. Вказані недоліки обвинувального акта перешкоджають призначенню справи до судового розгляду, оскільки наділення особи правами потерпілого, яка не може мати зазначеного статусу в силу прямих вимог закону, грубо порушує права обвинуваченого на захист. В зв'язку з чим, просила повернути прокурору обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3
03 листопада 2025 року на адресу суду від прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення Харківської обласної прокуратури ОСОБА_10 надійшли заперечення на клопотання сторони захисту щодо повернення обвинувального акту. В обґрунтування заперечень прокурором зазначено, що на думку сторони захисту ОСОБА_5 не є потерпілим у даному кримінальному провадженні. Вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 129 Конституції України встановлені основні засади судочинства, серед яких своє місце займають рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Зазначені конституційні положення мають своє втілення серед засад кримінального провадження. Так, за змістом п. 3 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 10 КПК рівність перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками. У свою чергу забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом, є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення. Аналіз зазначеної норми вказує на те, що потерпілий як суб'єкт кримінального провадження є носієм приватного інтересу. Приватний інтерес у кримінальному процесі це інтерес не наділених державно- владними функціями учасників кримінального провадження, а також інтерес суб'єктів, які здійснюють кримінальне провадження, зумовлений їх соціальним статусом приватної особи, а не кримінальним процесуальним статусом. Між тим в донному випадку вбачаєтеся порушення приватного інтересу захист якого можливий реалізацією правонаступництва. Звернув увагу суду, що кваліфікація кримінального правопорушення стосується також публічного інтересу. Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до частини першої статті 477 КПК може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із частиною четвертою статті 26, пунктом сьомим частини першої статті 284 цього Кодексу підлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов'язаних з домашнім насильством). Таким чином положення ч.1 ст. 135 КК України вказує на правонаступництва прав потерпілого. Оскільки правонаступник приймає рішення щодо можливості закриття кримінального провадження хоча фактична шкода йому не спричинена. Підтримання потерпілим будь-якого обвинувачення є проявом його позиції про застосування щодо обвинуваченого заходів кримінальної репресії. Відповідне право особо реалізувала шляхом подачі заяви органів або суду. до будь-якій формі до правоохоронних Відповідно до положень ст. 55 КПК України (далі КПК) потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода та у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Відповідно до правового висновку ВП Верховного Суду від 16.01.2019 року (справа №439/397/17) поняття «потерпілий» у матеріальному кримінальному праві та у кримінальному процесі за змістом не є тотожними. У кримінально-правовому розумінні потерпілий це особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо заподіюється фізична, моральна та/або матеріальна шкода (або існує безпосередня загроза її заподіяння). У кримінально-процесуальному значенні (ст. 55 КПК) потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права та обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Частина 6 статті 55 КПК також встановлює правило, відповідно до якого потерпілим за певних умов може визнаватися близький родич особи, яка постраждала від вчиненого щодо неї кримінального правопорушення, або член сім'ї такої особи. Тобто вказаною нормою процесуального закону передбачено так зване правонаступництво у кримінальному провадженні. Таким чином, КПК передбачає юридичну фікцію, відповідно до якої інша особа визнається власне потерпілим, хоча їй безпосередньо не заподіяна шкода в результаті вчинення кримінального правопорушення. Водночас КПК закріплює перехід до такої особи не тільки прав потерпілого, а й перехід самого процесуального статусу потерпілого. Зазначений підхід узгоджується з п. 1.1. рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року, згідно з яким потерпілим у кримінальному провадженні є фізична особа, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держави-члена. У належних випадках термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім'ї або утриманців прямо постраждалої особи. Згідно з положеннями ч.1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Відповідно до ч.5 ст.128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. За таких умов, для вирішення питання щодо правонаступництва у випадку смерті потерпілого до завершення судового розгляду кримінального провадження, окрім наведених положень кримінального процесуального закону, слід керуватися нормами цивільного та цивільного процесуального права. Так, відповідно до ч. 1 ст.55 ЦПК України (далі ЦПК) у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. У постанові від 17.11.2020 року у справі № 662/541/15-ц (провадження № 61- 44995св18) Верховний Суд зробив висновок, що при застосуванні буквального тлумачення частини першої статті 1230 ЦК України можливий висновок, що спадкоємці набуватимуть лише право на відшкодування збитків завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях. Однак це не в повній мірі відповідало би нормам статей 608, 1218, 1219 ЦК України, та суперечило б справедливості, інакше в нерівному становищі опинялися спадкоємці кредитора- принципу учасника договірного зобов'язання та спадкоємці кредитора-учасника недоговірного зобов'язання. Спадкування права на відшкодування збитків завданих спадкодавцеві Постанова КЦС ВС від 17.11.2020 у справі № 662/541/15-ц Тому основним критерієм, при включенні таких прав до складу спадщини, повинно бути встановлено чи є право нерозривно пов'язаним із особою кредитора. Додатковим аргументом включення права на відшкодування шкоди у недоговірному зобов'язанні до складу спадщини вказує зміст частини першої статті 1231 ЦК України, у якій передбачено перехід у спадщину обов'язку відшкодувати майнову шкоду у недоговірному зобов'язанні. Законом №2923-ІХ від 23.02.2023 статтю 1230 ЦК доповнено частиною четвертою наступного змісту: «До спадкоємця переходить право на отримання компенсації, яку відповідно до закону міг би отримати спадкодавець за його життя». Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Тлумачення, правонаступництва прав потерпілого розкрито у провадженні Провадження №13-66кс18 Великої Палати Верховного Суду також в ньому висвітлено юридичну конструкцію вказаного проблемного питання: злочинного посягання безпосередню жертву провадження (кримінального процесу), у тому числі близьких родичів особи, яка загинула внаслідок злочину; 1) кого слід розуміти під поняттям «потерпілий», яке вживається у ст.46 КК України, або учасника кримінального провадження (кримінального процесу), у тому числі близьких родичів особи, яка загинула внаслідок злочину; 2) яким чином необхідно тлумачити поняття «відшкодування завданих збитків» та «усунення заподіяної шкоди» у контексті положень ст.46 КК України та чи можливе, з огляду на положення цієї статті, «відшкодування завданих збитків» чи «усунення заподіяної шкоди» у разі вчинення злочину, внаслідок якого настала смерть потерпілого. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018року зазначене кримінальне провадження прийнято до касаційного розгляду у зв'язку з тим, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Частина 6 статті55 КПК України передбачено так зване правонаступництво у кримінальному провадженні. Водночас таке розуміння потерпілого у ст.46 КК України не виключає застосування норми кримінального процесуального права, яка передбачає можливість визнання близьких родичів чи членів сім'ї потерпілими замість померлого (частина 6 стаття 55 КПК України). Невизнання за потерпілим учасником кримінального процесу права на примирення у контексті ст. 46 КК України не означає втрату ним права на відшкодування завданих збитків. Будь-яка шкода, заподіяна кримінальним правопорушенням, може і повинна бути компенсована своєчасно та в повному обсязі безвідносно до того, відбулося чи не відбулося примирення, і це може вплинути на подальші кримінально-правові наслідки при призначенні покарання та на умови його відбування, в тому числі зі звільненням від його відбування. Крім вищевказаного обґрунтування наявності у ОСОБА_5 статусу потерпілого, на думку сторони обвинувачення наявні інші підстави для відмови в задоволення вказаного клопотання. Так, наявності у ОСОБА_5 статусу потерпілого передувало його залучення до кримінального провадження на підставі його безпосереднього волевиявлення. З урахуванням вказаних відомостей останній вказаний як потерпілий у обвинувальному акті. Звернув увагу суду, що в обвинувальному акті окрім формулювання обвинувачення та правової кваліфікації вказуються інші юридично важливі відомості які перевіряються лише на стадії судового слідства. (як приклад обставини, що пом'якшують покарання визнання вини зміна правової позиції обвинуваченого не свідчить про невідповідність обвинувального акту, обсяг покладення судових витрат на обвинуваченого також може бути предметом оскарження). Таким чином питання про завдання шкоди ОСОБА_5 можливо з'ясувати в ході судового слідства. Тобто оцінка наведених у клопотанні обставин неможлива на стадії підготовчого судового засідання, а може бути надана судом лише на стадії судового розгляду після дослідження наданих суду доказів сторони обвинувачення. Частиною четвертою статті 110 України встановлено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 314 Кримінального процесуального кодексу України в підготовчому судовому засіданні суд, зокрема, має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу. Тобто, виключною підставою для повернення обвинувального акта прокурору є його невідповідність вимогам закону. Процесуальний порядок складення обвинувального акта у кримінальному провадженні, перелік відомостей, що має містити обвинувальний акт, а також тих процесуальних документів, які в обов'язковому порядку мають бути долучені до нього, наведено у статті 291 Кримінального процесуального кодексу України. Зокрема, статтею 291 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого; 3) анкетні відомості кожного потерпілого; 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта; 9) дату та місце його складення та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. До обвинувального акта додається: 1) реєстр матеріалів досудового розслідування; 2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування; 3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування; 4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; 5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації (частини друга, третя, четверта статті 291 Кримінального процесуального кодексу України у редакції станом на дату складання обвинувального акта). Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні підписано і затверджено прокурором, до обвинувального акта додано усі передбачені кримінальним процесуальним законом додатки, також він містить відомості, які передбачені пунктами 1-2, 4-6, 8-9 частини другої статті 291 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема: виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення відповідних статей Кримінального кодексу України та формулювання обвинувачення 44/61/22, а тому підстави для прийняття судом рішення про його повернення відсутні.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_7 підтримала раніше заявлені клопотання та просила їх задовольнити з підстав викладених у них. Проти задоволення клопотання представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 щодо залишення без розгляду цивільного позову не заперечувала.
Обвинувачений ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні підтримав свого захисника.
Прокурор ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні заперечила проти задоволення клопотань захисника ОСОБА_7 та просила відмовити в їх задоволенні, з підстав викладених в раніше наданих на адресу суду її письмового заперечення та заперечення прокурора ОСОБА_10 . Проти задоволення клопотання представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 щодо залишення без розгляду цивільного позову не заперечувала.
Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_6 та потерпілий ОСОБА_5 підтримали думку прокурора з приводу заявлених клопотань захисника. Також просили задовольнити їх клопотання щодо залишення позовної заяви без розгляду та прийняти до розгляду нову позовну заяву.
Заслухавши учасників судового провадження, вивчивши надані документи, зміст клопотань, заперечень прокурора, а також обвинувальний акт та додатки до нього, суд приходить до наступного висновку.
Щодо клопотання про виключення зі складу потерпілих та повернення цивільного позову.
Згідно з ч.ч.1-3, 6 ст.55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.
За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Як вбачається з письмових пояснень прокурора, 16.11.2022 потерпілим ОСОБА_5 заявлено клопотання про залучення його як потерпілого у вказаному кримінальному провадженні. В цей же день слідчим йому вручено пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого. В подальшому, 09.05.2025, після смерті ОСОБА_5 , його сином ОСОБА_5 подано заяву про залучення його як потерпілого. В цей же день йому вручено пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого, постанова про відмову у визнанні потерпілою не виносилася.
Особа, визнана потерпілою в кримінальному провадженні, відповідно до приписів КПК набуває такого процесуального статусу протягом всього кримінального провадження і кримінальний процесуальний закон не містить підстав та порядку позбавлення такого процесуального статусу під час судового розгляду чи перегляду оскарженого вироку. Указане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року (справа № 539/3185/17, провадження №51-715км20), 15 вересня 2021 року (справа № 757/1762/21, провадження № 51-2925км21), 21 грудня 2021 року (справа № 264/5209/20, провадження № 51-4525км21), від 21 квітня 2021 року (справа № 712/48/15-к, провадження № 51-1872км18).
З урахуванням вищевикладеного, суд не вправі надавати оцінку обґрунтованості рішення слідчого. І на даній стадії не наділений повноваженнями виключати ОСОБА_5 з числа потерпілих.
Щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно норм ст.61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов. Права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. Цивільний позивач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення.
Разом з тим, вказаною статтею не врегульовано питання щодо залишення цивільного позову в кримінальному провадженні без розгляду.
Натомість ст. 128 ч. 5 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
В свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Вказані норми не суперечать вимогам КПК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 є потерпілим у кримінальному провадженні, що розглядається, який відповідно до ст. 61 КПК України подав цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої злочином та є цивільним позивачем.
Відповідно до обсягу наданих цивільному позивачеві кримінально-процесуальним та цивільно-процесуальним законодавством прав потерпілий вправі розпоряджатися цивільним позовом на власний розсуд і в тому числі клопотати перед судом про залишення його без розгляду.
Відповідно до статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Як передбачено ст. 7 КПК України однією з засад кримінального провадження є диспозитивність.
Згідно ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами. Відповідно до ст. 9 ч. 6 КПК України у разі, якщо положення цього Кодексу не регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Таким чином, положення ЦПК України стосовно повноважень суду залишити позов без розгляду в кримінальному провадженні застосовуються в тому випадку, коли заява про залишення позову без розгляду подана позивачем, не суперечить такій засаді кримінального судочинства, як диспозитивність. Тому суд при вирішенні заяви про залишення позову без розгляду повинен керуватися саме зазначеною засадою КПК України.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведені норми, суд доходить до переконання, що заява представника потерпілого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про залишення позову не суперечить закону та не суперечить засадам кримінального судочинства, тому цивільний позов від 30.06.2025 слід залишити без розгляду.
Щодо прийняття цивільного позову ОСОБА_5 від 29.09.2025 до розгляду, суд зазначає, що це питання буде вирішено під час постановлення ухвали про закриття підготовчого провадження, оскільки представник позивача - адвокат ОСОБА_6 лише 12.11.2025 направила копію позовної заяви іншому потерпілому, що підтверджується квитанцією про відправлення та описом вкладення до цінного листа.
Щодо клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.
Так, після отримання обвинувального акту суд зобов'язаний перевірити його на відповідність вимогам статті 291 Кримінального-процесуального кодексу України (надалі - КПК України), з'ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття одного з рішень, передбачених ч. 3 ст. 314 КПК України, та вирішити питання, пов'язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду. Завданням підготовчого провадження є процесуальне та організаційне забезпечення проведення судового розгляду.
Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.
Положеннями ст.291 КПК України визначений вичерпний перелік вимог до змісту та форми обвинувального акту у кримінальному провадженні, недотримання яких згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України є підставою для повернення обвинувального акту прокурору. Будь-які інші претензії до обвинувального акту мають отримати відповідну реакцію суду під час судового розгляду справи й підставами для повернення обвинувального акту прокурору бути не можуть.
Рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд приймає у тому випадку, якщо без усунення виявлених недоліків кримінальне провадження не може бути призначене до судового розгляду.
Обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. До обвинувального акта додається: 1) реєстр матеріалів досудового розслідування; 2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування; 3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування; 4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного. Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.
Пунктом 5 статті 291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт серед іншого має містити такі відомості, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Відповідно до змісту клопотання про повернення обвинувального акту сторона захисту посилається на те, що в обвинувальному акті стосовно ОСОБА_3 потерпілим зазначено ОСОБА_5 який не може бути потерпілим, у кримінальному провадженні. Вказані недоліки обвинувального акта перешкоджають призначенню справи до судового розгляду, оскільки наділення особи правами потерпілого, яка не може мати зазначеного статусу в силу прямих вимог закону, грубо порушує права обвинуваченого на захист.
Як вбачається з тексту обвинувального акту, у ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими в ході досудового розслідування, з дотриманням вимог КПК України сформульовано обвинувачення ОСОБА_3 , дана правова кваліфікація злочину, визначена частина та стаття КК України. Фактичні дані в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину, що у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Обвинувачення, як зазначено в п.13 ст.3 КПК України, це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого закону України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно вимог кримінального процесуального закону формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
Вивчивши зміст обвинувального акту суд вважає, що вимогам ст. 291 КПК України він відповідає, а сторона обвинувачення виклала в ньому те обвинувачення, яке вважає встановленим.
Зазначене також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України з цього питання (Постанова від 24.11.2016 року у справі № 5-328кс16), згідно якого в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Крім того, слід зазначити, що неповнота викладення певних обставин прокурором в обвинувальному акті не є підставою для повернення обвинувального акту прокурору, оскільки доведення обґрунтованості обвинувачення покладається на прокурора, а суд, відповідно до норм ч.6 ст. 22 КПК України, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, і при розгляді справи по суті, має право самостійно та безпосередньо дослідити надані сторонами докази, надати їм відповідну правову оцінку, виклавши висновки у прийнятому рішенні, що узгоджується з нормами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім цього, як вже зазначалося судом, особа, визнана потерпілою в кримінальному провадженні, відповідно до приписів КПК набуває такого процесуального статусу протягом всього кримінального провадження і кримінальний процесуальний закон не містить підстав та порядку позбавлення такого процесуального статусу під час судового розгляду чи перегляду оскарженого вироку. Указане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року (справа № 539/3185/17, провадження №51-715км20), 15 вересня 2021 року (справа № 757/1762/21, провадження № 51-2925км21), 21 грудня 2021 року (справа № 264/5209/20, провадження № 51-4525км21), від 21 квітня 2021 року (справа № 712/48/15-к, провадження № 51-1872км18).
Конкретність та доведеність обвинувачення, а також з'ясування, яку конкретну шкоду завдано потерпілим, досліджуються під час судового розгляду та оцінюються судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення і не можуть бути предметом оцінки під час підготовчого судового засідання.
Наведені в клопотанні обставини, на які послався захист як на підстави для повернення прокурору обвинувального акту, на переконання суду, не є такими недоліками, які свідчать про необхідність повернення обвинувального акту прокурору, оскільки не перешкоджають суду першої інстанції призначити судовий розгляд кримінального провадження.
У зв'язку з чим клопотання захисту не підлягає задоволенню.
Суд наголошує, що одним із наслідків повернення обвинувального акта із зазначених в клопотанні підстав може бути необґрунтоване затягування розгляду кримінального провадження та порушення передбачених ст. 28 КПК України розумних строків судового розгляду.
Враховуючи вищенаведене та у відповідності до положень ст.ст. 291, 314 КПК України, суд
В задоволенні клопотань адвоката ОСОБА_7 про виключення із складу потерпілих та повернення обвинувального акту по кримінальному провадженню, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220000001037 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - відмовити.
Клопотання представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 в частині залишення цивільного позову без розгляду - задовольнити.
Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої злочином від 30.06.2025 залишити без розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1