Справа № 344/10908/25
Провадження № 2/344/3949/25
05 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Домбровської Г.В.,
при секретарі с/з: Катрич М.-Т.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (надалі «Позивач») звернулося до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі «Відповідач») про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з Відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №442447551 від 25.01.2022 року в розмірі 31 109,17 грн., яка складається з:
- 29 900,00 грн. - заборгованість по кредиту;
- 1 209,17 грн. - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25.01.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №442447551 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало Відповідачу грошові кошти (фінансовий кредит), а Відповідач зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами кредитного договору.
Відповідач, у свою чергу, не виконала умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та повної сплати відсотків за користування ним.
Враховуючи наведене, Позивач просить суд стягнути з Відповідача суму заборгованості в загальному розмірі 31 109,17 грн.
Представник Позивача подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі, позов задовольнити повністю з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явилася, про причини неявки суду не сповістила, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином. Відзиву на позов до суду не надходило.
Оскільки Відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомила, відзиву не подала, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України на місці ухвалив про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Проаналізувавши викладені в позовній заяві пояснення Позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України«Про електроннукомерцію» (далі - «Закон»).
Згідно із п. 6 ч. 1 ст.3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п.12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
25.01.2022 року ОСОБА_1 було залишено заявку на отримання грошових коштів в кредит, на підставі якої 25.01.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії №442447551, який є електронним документом, створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.
Відповідно до п. 2.1 договору кредитної лінії №442447551 від 25.01.2022 року за цим договором кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 29 900 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.
Сума Кредитного ліміту, вказана в п. 2.1. Договору, це максимальна сума Кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні Позичальника.
Кредитодавець надає перший Транш за Договором в сумі 29 900,00 грн. одразу після укладення Договору, який має бути повернено до 24.02.2022 р.
Сторони погодили, що встановлений в пункті 1.7 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця встановлено функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена (п. 1.8 Договору).
Відповідно до п. 1.9 Договору за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом:
протягом дисконтного періоду кредитування - 0,11% в день
за умови продовження дисконтного періоду проценти нараховуються за ставкою 1,09 відсотків від суми кредиту за кожен день користування ним (індивідуальна процентна ставка).
Після закінчення дисконтного періоду проценти нараховуються за процентною ставкою 2,10 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (пункт 1.9.3 Договору).
Відповідач підписала договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора надісланим на номер телефону НОМЕР_1 . Зокрема, 25.01.2022 15:52:04 год. Відповідач ввела ідентифікатор MNV365QY у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи, про що свідчить відповідний запис у графі «Електронни підпис одноразовим ідентифікатором» Договору №442447551 від 25.01.2022 року.
25.01.2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 29 900,00 грн. на банківську карту Відповідача № НОМЕР_2 , тобто виконало свої зобов'язання за кредитним договором (платіжне доручення від 25.01.2022 року, за змістом якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило переказ коштів згідно договору №442447551 від 25.01.2022 року, ОСОБА_1 , код НОМЕР_3 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 ).
Згідно розрахунку заборгованості заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» за Кредитним договором №442447551 від 25.01.2022 року становить:
- 29 900,00 грн. - заборгованість по кредиту;
- 1 209,17 грн. - заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом.
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.
28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції.
31.12.2021 між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2022 між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №222 від 28.03.2023 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача.
30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року.
Предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору (п.4.1).
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №2 від 20.12.2023 до Договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 31109,17 грн.
29.05.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого останньому було відступлено право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором.
За цим договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту (п.1.1 договору факторингу №17/07/24).
29.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №17/07/24 від 17.07.2024.
Відповідно до Реєстру боржників за Договором факторингу №17/07/24 від 17.07.2024, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 31109,17 грн.
Отже, Позивач посилається на те, що в ході факторингового ланцюгу право вимоги до Відповідача перейшло до Позивача.
Суд погоджується з доводами Позивача про те, що договором факторингу встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога).
При цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних реєстрах прав вимоги.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно положень ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно змісту ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не надала суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.
Отже, долучені до справи договори факторингу є чинними, їх дійсність ніким не оспорено, а тому і підлягають до виконання.
Враховуючи викладене, Суд погоджується з тим, що до Позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №442447551 від 25.01.2022 року.
Позивачем доведено факт відступлення права грошової вимоги до Відповідача, оскільки строки укладеного договору факторингу 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» подовжено відповідними додатковими угодами, що знайшло своє підтвердження в матеріалах справи. Первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступив право за вищевказаним кредитним договором на користь ТОВ «Таліон Плюс», а останній передав право грошової вимоги Позивачеві, а, відтак, Позивач, як черговий правонаступник кредитора, набув право вимоги за кредитним договором №442447551 від 25.01.2022 року.
В ході розгляду справи Судом встановлено, що у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість по сплаті кредиту, оскільки Відповідач не виконала взяті на себе відповідно до Договору №442447551 від 25.01.2022 року зобов'язання, у зв'язку з чим вимоги Позивача про стягнення тіла кредиту в розмірі 29 900,00 грн. є обґрунтованими.
Зазначений розрахунок Відповідачем в частині тіла кредиту не спростовано; докази погашення такої заборгованості в матеріалах справи відсутні.
З розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що жодних оплат на погашення тіла кредиту з боку ОСОБА_1 не відбувалося.
Відповідно до ч. 2ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитор вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що анагурська ТО. прийняла умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.
За умовами вищезазначеного кредитного договору Відповідач отримала кредитні кошти в сумі 29 900,00 грн. та користувалася ними, однак належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів за Договором №442447551 від 25.01.2022 року не надала.
Щодо заборгованості за нараховані відсотки слід зазначити наступне.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, крім заборгованості за основним боргом, Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Відповідно до умов Кредитного Договору №442447551 від 25.01.2022 року кредит надається строком на 30 днів в межах дисконтного періоду, процентна ставка в дисконтний період 0,11 % в день.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Така ж правова позиція підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12), від 31 жовтня 2018 року (справа №202/4494/16-ц), від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16), від 18 січня 2022 року (справа №910/17048/17), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Отже, при стягненні заявленої Позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Як встановлено Судом, строк кредитування за договором №442447551 від 25.01.2022 року було погоджено сторонами та становив 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою (як це передбачено пунктом 1.8 договору кредитної лінії №442447551 від 25.01.2022 року) та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
З матеріалів справи вбачається, що 27.02.2022 року ОСОБА_1 здійснено оплату у розмірі 235,00 грн., що не відповідає закріпленій в пункті 3.3 Договору умові пролонгації дисконтного періоду кредитування.
Інших доказів, які б свідчили про пролонгування строку кредитування за договором кредитної лінії №442447551 від 25.01.2022 року - Позивачем суду не надано, а судом таких обставин не встановлено.
ТОВ «Юніт Капітал», звертаючись до суду з позовом, не посилалося на нарахування процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України.
З огляду на наведене відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» процентів за користування кредитом після 24.02.2022 року (більше 30 днів), тобто поза межами строку кредитування.
З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало Відповідачу кредит у розмірі 29 900,00 гривень, а остання зобов'язалася повернути кошти та сплатити відсотки за користування ними у розмірі 0,11% на день.
У пункті 1.8 договору сторони погодили, що встановлений в п.1.7 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитора активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.
Таким чином, виходячи із змісту цього пункту договору, продовження строку договору (дисконтного періоду) є правом позичальника і він міг скористатися ним на власний розсуд.
Таким правом позичальник не скористався, про що свідчить відсутність інформації у довідці щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» в позиції «Вчинення дій з метою продовження дисконтного періоду», поданій самим же позивачем, тобто сплати нарахованих процентів у належному розмірі.
Отже, у цих правовідносинах строк кредитного договору визначається у 30 днів, оскільки інший строк не був узгоджений сторонами, бо певна подія, обумовлена договором, не настала - позичальник не активував функцію продовження строку дисконтного періоду належним чином.
У цьому випадку дисконтний період договору співпав із строком договору.
Звертаючись з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» посилалося на наявність у позичальника заборгованості за звичайними відсотками, нарахованими за користування кредитами, що підтверджується також наданими як доказ розрахунками.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
За неповернення вказаних сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.
За змістом ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові об'єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 зазначено, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Тому з підстав, заявлених в позові, з позичальника підлягають стягненню проценти, які є звичайною платою за користування грошима, нараховані за період до прострочення боржника відповідно до умов договору та частини першої ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а саме за період з 25.01.2022 до 24.02.2022 року у розмірі 986,70 грн. згідно Договору №442447551 від 25.01.2022 року (30 днів х 0,11 % х 29 900,00 грн. = 986,70 грн.).
В задоволенні решти позовних вимог про стягнення відсотків слід відмовити за їх безпідставністю та нарахування поза межами строку кредитування.
Отже, враховуючи, що Відповідач належним чином не виконала свого зобов'язання за Договором №442447551 від 25.01.2022 року, що підтверджується розрахунками заборгованості, не надала суду жодного доказу на спростування вказаних заборгованостей у вказаній вище Судом частині, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1. ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 2405,08 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд враховує, що ч.1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30.03.2004у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014у справі «East|WestAlianceLimited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 в справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 в справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/ 16-ц.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано належні докази.
У Постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21 (адміністративне провадження № К/990/30188/22) Верховним Судом зазначено наступне:
«…згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір».
Таким чином, на думку Суду, враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог, співмірним розміром правничої допомоги, з урахуванням складності даної справи, ціни позову, реального часу надання правничої допомоги та обсягу необхідної до виконання роботи, беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, Суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат Позивача на професійну правничу допомогу до 3 000,00 грн.
За таких обставин, враховуючи визначені у ч.4-6 ст. 137 ЦПК України критерії, факт задоволення позовних вимог, суд вважає за доцільне стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЕЙС» витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Керуючись ст.ст.12,76,77,78,79,80,81, 133, 137, 141, 211, 223, 263,265,280,285,289 ЦПК України, ст.ст. 11, 207, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 546, 610, 625, 629, 638, 1050, 1052, 1054, 1077 ЦК України, суд,
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
2. Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ: 42986956) заборгованість за Кредитним договором №№442447551 від 25.01.2022 року у розмірі 30 886,70 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 29 900,00 грн, відсотки за користування кредитом - 986,70 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ: 42986956) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2405,08 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2025 року.
Суддя Домбровська Г.В.