справа № 760/22333/24
провадження № 22-ц/824/14499/2025
головуючий у суді І інстанції Тесленко І. О.
4 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року та на додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києвавід 6 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , Державна інспекція архітектури та містобудування України, Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Імені Олега Лєбєдєва», про встановлення факту порушення права на мирне володіння майном, відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , Державна інспекція архітектури та містобудування України, Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія», про встановлення факту порушення права на мирне володіння майном, відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києвавід 30 червня 2025 року клопотання представника відповідачів - адвоката Стойчева Р.В., про залишення позовної заяви без розгляду задоволено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , Державна інспекція архітектури та містобудування України, Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Імені Олега Лєбєдєва», про встановлення факту порушення права на мирне володіння майном, відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди залишено без розгляду.
7 липня 2025 року до суду надійшла заява представника відповідачів - адвоката Стойчева Р. В. про стягнення судових витрат у цивільній справі.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києвавід 6 серпня 2025 року заяву представника відповідачів - адвоката Стойчева Р. В., про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , Державна інспекція архітектури та містобудування України, Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Імені Олега Лєбєдєва», про встановлення факту порушення права на мирне володіння майном, відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 (сім тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 гривень.
У задоволенні іншої частини заявивідмовлено.
Не погоджуючись із указаною ухвалою ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києвавід 30 червня 2025 року, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відмова в залишенні позовної заяви без розгляду призвела до порушення права позивача на розгляд справи справедливим судом з дотриманням принципу змагальності та порушення права відповідача на належний ефективний юридичний захист
Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що 30 червня 2025 року можна було розглядати справу за участю представника позивача.
Також не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що стягнення 6 серпня 2025 року судових витрат судом першої інстанції, після витребування 22 липня 2025 року судом апеляційної інстанції матеріалів справи, призвело до порушення права позивача на розгляд справи справедливим судом з дотриманням принципу змагальності та порушення права відповідача на належний ефективний юридичний захист.
Зазначає, що у відповідності до п. 4.1 договорів відповідачі та їх представник 6 серпня 2025 року не надали докази оплати за договорами, які мали бути здійсненні до 24 липня 2025 року. Відповідно до пункт 4.1. договорів, які надані представником відповідачів, Замовник зобов'язується здійснити оплату передбаченої п.3.1. винагороди на рахунок Адвоката протягом 20 календарних днів з моменту прийняття судом першої інстанції остаточного судового рішення в справі, а також після підписання акта-приймання передачі наданих послуг, на підставі виставленого Адвокатом рахунку.
Відзив на апеляційні скарги до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та їхній представник Стойчев Р.В. просили апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін.
В обгрунтування своїх заперечень заявили, що позивачка до суду не з'являлась, а її представник, хоч двічі і з'явився, однак просив відкласти розгляд справи саме з метою надання можливості безпосередньо самій позивачці з'явитись в судове засідання та надати особисто свої пояснення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну та поштову адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду та рекомендованим повідомленням.
4 листопада 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - адвоката Козій Д.О. про відкладення розгляду справи.
В той же час, колегією суддів дане клопотання не могло бути розглянуте в судовому засіданні до завершення апеляційного розгляду, оскільки було зареєстроване о 12 год. 23 хв., тобто вже після ухвалення рішення судом.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились, однак були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали та додаткового рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та додаткове рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає в повній мірі.
Судом встановлено, що до Солом'янського районного суду міста Києва, звернулася ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Козій Д.О. з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , Державна інспекція архітектури та містобудування України, Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія», про встановлення факту порушення права на мирне володіння майном, відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києві від 15 жовтня 2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 02 грудня 2024 року.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2025 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , Державна інспекція архітектури та містобудування України, Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Імені Олега Лєбєдєва», про встановлення факту порушення права на мирне володіння майном, відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, - закрито; призначено справу до судового розгляду по суті.
В судові засідання призначені на 17 квітня 2025 року, 29 квітня 2025 року, 07 травня 2025 року, 27 травня 2025 року, 30 червня 2025 року - позивач не з'явилась.
Як було встановлено судом першої інстанції, що представник позивача в судове засідання 30 червня 2025 року з'явилась, вказала, що позивач не може прибути в судове засідання оскільки перебуває з дітьми, вказала, що на наступну погоджену дату позивачка планує з'явитись. Також зазначила, що перед цим в судове засідання вона не з'явилась оскільки її клієнтка (позивач) просила її не їхати в судове засідання і казала, що їй не заплатить.
В судове засідання представник відповідачів - адвокат Стойчев Р.В. з'явився, заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з неодноразовою неявкою позивачки у справі до суду. Вказав, що позивач та її представник свідомо затягують розгляд справи, докази на підтвердження поважності причин не явки до суду в попередні судові засідання є неналежними, не підтверджують ті обставини, на які посилається представник позивача.
Задовольняючи клопотання представника відповідачів - адвоката Стойчева Р.В., про залишення позовної заяви без розгляду та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, повторно не з'явився в судові засідання.
Відповідно до ч. 5 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до змісту вказаних норм, повторною неявкою, яка надає суду право залишити позов без розгляду, вважається неявка учасника у друге поспіль підготовче засідання чи у друге поспіль судове засідання.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено вище, ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2025 року було закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті. З матеріалів справи також вбачається, що в судове засідання призначене на 17 квітня 2025 року позивач та представник позивача не з'явились, представник позивача через підсистему «Електронинй суд» подав клопотання про відкладення з додатками (фото термометра). При цьому, будь - яких інших доказів на підтвердження вказаних у клопотанні обставин надано не було. Від позивача будь - яких заяв та/або клопотань до суду не надходило.
В судове засідання призначене на 29 квітня 2025 року позивач та представник позивача не з'явились, від представника позивача до суду надійшло клопотання про відкладення з додатками (фото скріншота навігатора та фото чека). При цьому, з вказаної копії чеку встановити суду будь - які дані не вбачається можливим.
В судове засідання призначене на 1 травня 2025 року позивач не з'явилась, надала суду клопотання про відкладення, посилаючись на те, що 1 травня 2025 року стався нещасний випадок, на підтвердження чого надала консультацію спеціаліста від 7 травня 2025 року. Також вказала, що вона має у справі представника, однак хоче давати особисті пояснення у справі, оскільки спір стосується її права на мирне володіння майном.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача в судове засідання хоч і з'явився, проте надав пояснення у справі, у яких наполягав на необхідності присутності в судовому засіданні позивача для можливості надання відповіді на запитання відповідачів, тому просила оголосити в судовому засіданні перерву.
В судове засідання призначене на 27 травня 2025 року позивач та представник позивача не з'явились, 27 травня 2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про відкладення з додатками (скріншот листа клієнта). У вказаному клопотанні представник зазначав, що позивач хоче дати особисті пояснення у справі, оскільки спір стосується порушення її права на мирне володіння майном, однак не може прийняти участь в судовому засіданні за станом здоров'я.
При цьому, суд першої інстанції правильно врахував, що дані зазначені у доданому скріншоті медичного висновку про тимчасову непрацездатність зазначені не у повному обсязі (мають скриті дані), що унеможливлює перевірку дійсності вказаного документу судом.
В судове засідання, призначене на 30 червня 2025 року, позивач в черговий раз не з'явилась, про причини неявки не повідомила.
При цьому, матеріалами справи встановлено, що з врахуванням складності розгляду справи всі дати судових засідань було погоджені з усіма учасниками справи у підготовчому засіданні, зокрема зі стороною позивача.
Також, судом було зобов'язано сторону позивача надати до матеріалів справи належні докази поважності причин неявки в судові засідання у погоджені сторонами дати. Однак, інших доказів до матеріалів справи від сторони позивача не надійшло.
Отже, окрім доказів, доданих до вищевказаних клопотань про відкладення розгляду справи, будь - яких інших належних та допустимих доказів поважності причин неодноразової неявки в судові засідання сторони позивача, надано суду не було.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості здійснити розгляд справи за відсутності позивача, так як в судовому засіданні 30 червня 2025 року був присутній її представник, оскільки, як вбачається із матеріалів справи позивач у наданих суду клопотаннях неоднаразово вказувала на необхідність обов'язкової участі в процесі її особисто, враховуючи предмет позову щодо захисту її особистих прав.
У відповідності до ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Статтею 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Зловживання процесуальними правами в цивільному судочинстві - це використання учасником процесу своїх прав з метою, що суперечить завданню цивільного судочинства, тобто, спрямоване на перешкоджання розгляду справи, затягування процесу або досягнення інших неправомірних цілей.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи (Постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19 (провадження № 61-14448св20).
Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права. (Постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 311/2121/19 (провадження № 61-11958св20)).
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що обов'язок заявника полягає у тому, щоб проявити особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (рішення у справі «Сухорубченко проти Росії» (Sukhorubchenko v. Russia), заява № 69315/01, пункт 48, від 10 лютого 2005 року; ухвала щодо прийнятності у справі «Гуржій проти України» (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03 від 01 квітня 2008 року).
Як вбачається із матеріалів справи, що справа перебуває в провадженні Солом'янського районного суду міста Києва суду тривалий час, а саме з вересня 2024 року, сторона позивача неодноразово не з'являлась в судові засідання, у тому числі і повторно, жодних заяв про розгляд справи без участі позивача не подала. Навпаки, позивач наполягав на необхідності його особистої участі в судовому засіданні, не зважаючи на те, що його інтереси були представлені адвокатом, при цьому, подаючи суду клопотання про відкладення у зв'язку з неможливістю з'явитись в судове засідання, належних, допустимих та достовірних доказів поважності причин неявки в судові засідання надано не було. Чергова неявка позивача в судове засідання перешкоджає повному та всебічному розгляду справи та ухваленню по справі законного та обґрунтованого рішення.
Сам лише факт того, що представник позивачки з'явився в судове засідання 30 червня 2025 року, не спростовує висновків суду, яким було надано оцінку діям позивачки, як таким, що свідчили про зловживання процесуальними правами. Представник позивачки двічі у судові засідання з'являвся, однак не вважав за можливе розглядати справу без участі самої позивачки.
Така поведінка сторони позивач повністю підпадає під диспозицію п. 1 ч. 2 ст. 44 ЦПК України в частині вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.
Обов'язок суду (а не право) вживати заходи для запобігання зловживанню процесуальними правами прямо визначений у ч. 4 ст. 44 ЦПК України.
Так, у випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Такими заходами є заходи процесуального примусу, або наслідки, визначені ст. 257 ЦПК України.
Оскільки судом встановлено зловживання процесуальними правами саме ініціатором судового процесу, обрання судом першої інстанції заходів, передбачених ст. 257 ЦПК України, колегія апеляційного суду визнала цілком обґрунтованими.
Про вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи, свідчить також неявка сторони апелянта до суду апеляційної інстанції та подання клопотання про відкладення розгляду справи не завчасно, а після того, як відбувся розгляд справи.
При цьому, відповідачі та їх представник з'являлись в судові засідання, однак були позбавлені можливості здійснити розгляд справи у зв'язку з неоднаразовими неявками сторони позивача.
За положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України, одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що на цей час ЦПК України передбачає альтернативні механізми для реалізації своїх прав на участь в судових засіданнях, зокрема участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, у тому числі з власних джерел, виклад своїх заперечень в письмовій формі, направлення доказів засобами електронного або поштового зв'язку, тощо. Жодним з цих способів сторона позивача не скористалась.
Таким чином, з урахуванням того, що позивач в судове засідання не з'являлась, про причини неявки суд не повідомляла, доказів поважності причин неявки в судове засідання не надала; з врахуванням позиції самого позивача щодо обов'язкової її участі в судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що неявка позивача перешкоджає розгляду справи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 658/1141/18 наголосив на тому, що системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто, процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов'язаний з'ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 756/8612/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 569/347/16-ц, від 28 лютого 2019 року у справі № 752/9188/13-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 522/7428/15, від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц, від 27 березня 2020 року у справі № 522/22303/14-ц.
У цій справі заяв про розгляд справи без участі позивача від сторони позивача до суду не надходило. Представник позивача в судовому засіданні від 7 травня 2025 року наполягала на необхідності участі саме позивачки в судовому засідання для надання особисто пояснень та відповідей на запитання. При цьому, позивачка в судові засідання в подальшому не з'являлась, належних та достовірних доказів поважності причин не прибуття в судові засідання суду не надала, у наданих суду клопотаннях, при цьому, неоднаразово наполягала на своїй особистій участі.
Заяв про проведення судового засідання в режимі відеоконференції від позивача також суду не надходило, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду, що не позбавляє права позивача повторно звернутись до суду з таким позовом.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права.
З урахуванням наведеного апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення з позивачки витрат на правничу допомогу.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, що 7 липня 2025 року до суду надійшла заява представника відповідачів - адвоката Стойчева Р. В., про стягнення судових витрат у цивільній справі. Вказана заява обґрунтована наступним.
Згідно п.1.1. Договору про надання правової допомоги від 11.11.2024 року, укладеного з ОСОБА_4 , який діє як Замовник, Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу Замовнику з представництва в суді першої інстанції під час розгляду цивільної справи, а саме в Солом'янському районному суді міста Києва, в справі №760/22333/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 як відповідача в справі. Згідно п. 3.1. Договору за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.1. Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду за представництво в якості відповідача в суді першої інстанції в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень. Пункт 4.1. Договору визначає, що Замовник зобов'язується здійснити оплату передбаченої п. 3.1. винагороди на рахунок Адвоката протягом 20 календарних днів з моменту прийняття судом першої інстанції остаточного судового рішення в справі, а також після підписання акту - приймання передачі наданих послуг, на підставі виставленого Адвокатом рахунку. Згідно п.1.1. Договору про надання правової допомоги від 11.11.2024 року, укладеного з ОСОБА_3 , яка діє як Замовник, Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу Замовнику з представництва в суді першої інстанції під час розгляду цивільної справи, а саме в Солом'янському районному суді міста Києва, в справі №760/22333/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 як відповідача в справі. Згідно п. 3.1. Договору за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.1. Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду за представництво в якості відповідача в суді першої інстанції в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень. Пункт 4.1. Договору визначає, що Замовник зобов'язується здійснити оплату передбаченої п.3.1. винагороди на рахунок Адвоката протягом 20 календарних днів з моменту прийняття судом першої інстанції остаточного судового рішення в справі, а також після підписання акту-приймання передачі наданих послуг, на підставі виставленого Адвокатом рахунку. Згідно п.1.1. Договору про надання правової допомоги від 11.11.2024 року, укладеного з ОСОБА_2 , який діє як Замовник, Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу Замовнику з представництва в суді першої інстанції під час розгляду цивільної справи, а саме в Солом'янському районному суді міста Києва, в справі №760/22333/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 як відповідача в справі. Згідно п. 3.1. Договору за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.1. Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду за представництво в якості відповідача в суді першої інстанції в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень. Пункт 4.1. Договору визначає, що Замовник зобов'язується здійснити оплату передбаченої п.3.1. винагороди на рахунок Адвоката протягом 20 календарних днів з моменту прийняття судом першої інстанції остаточного судового рішення в справі, а також після підписання акту - приймання передачі наданих послуг, на підставі виставленого Адвокатом рахунку. Згідно п.1.1. Договору про надання правової допомоги від 11.11.2024 року, укладеного з ОСОБА_5 , який діє як Замовник, Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу Замовнику з представництва в суді першої інстанції під час розгляду цивільної справи, а саме в Солом'янському районному суді міста Києва, в справі №760/22333/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 як відповідача в справі. Згідно п. 3.1. Договору за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.1. Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду за представництво в якості відповідача в суді першої інстанції в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень. Пункт 4.1. Договору визначає, що Замовник зобов'язується здійснити оплату передбаченої п.3.1. винагороди на рахунок Адвоката протягом 20 календарних днів з моменту прийняття судом першої інстанції остаточного судового рішення в справі, а також після підписання акту-приймання передачі наданих послуг, на підставі виставленого Адвокатом рахунку.
Згідно актів наданих послуг від 04.07.2025 року до Договорів про надання правової допомоги від 11.11.2024 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 адвокатом Стойчевим Романом Володимировичем були надані наступні послуги - Представництво відповідачів в суді першої інстанції під час розгляду цивільної справи, а саме в Солом'янському районному суді міста Києва, в справі №760/22333/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , під час якого було здійснено наступні дії з представництва - детальний опис робіт: - Ознайомлення з матеріалами цивільної справи 760/22333/24 в Солом'янському районному суді міста Києва - Аналіз правових документів - позовної заяви та додатків до неї - Пошук та аналіз релевантної судової практики Верховного Суду та/або інших судів щодо спору, Аналіз правових позицій щодо застосування норм матеріального та процесуального права; Складання відзиву на позовну заяву; Направлення відзиву на позовну заяву поштою Сторонам в справі та подання до суду; Складання та подання до суду клопотання про залучення до участі у справи третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІМЕНІ ОЛЕГА ЛЄБЄДЄВА» - Складання та подання до суду клопотання про витребування доказів з Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України, Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва - Участь адвоката в судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва в справі 760/22333/24 02.12.2024 року - Участь адвоката в судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва в справі 760/22333/24 06.12.2024 року - Участь адвоката в судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва в справі 760/22333/24 04.02.2025 року - Участь адвоката в судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва в справі 760/22333/24 24.02.2025 року - Участь адвоката в судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва в справі 760/22333/24 24.03.2025 року - Участь адвоката в судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва в справі 760/22333/24 14.04.2025 року - Участь адвоката в судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва в справі 760/22333/24 29.04.2025 року - Участь адвоката в судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва в справі 760/22333/24 07.05.2025 року; Участь адвоката в судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва в справі 760/22333/24 27.05.2025 року - Участь адвоката в судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва в справі 760/22333/24 30.06.2025 року.
Відповідно до частини 1 статті 270 ЦПК України, якщо суд при ухваленні рішення не вирішив питання про судові витрати, суд за заявою сторони, поданою не пізніше п'яти днів після ухвалення рішення, ухвалює додаткове рішення. З огляду на те, що 30.06.2025 року Ухвалою суду позов залишено без розгляду, вказане рішення не є ухваленим на користь позивача, а отже, відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 мають право на відшкодування витрат, а тому подають зазначену заяву. З огляду на викладене просить стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень; Стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч)гривень; Стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень; Стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києвавід 6 серпня 2025 року заяву представника відповідачів - адвоката Стойчева Р. В., про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , Державна інспекція архітектури та містобудування України, Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Імені Олега Лєбєдєва», про встановлення факту порушення права на мирне володіння майном, відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 (сім тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 гривень.
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Задовольняючи частково заяву сторони відповідачів про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що стороною відповідачів належним чином підтверджено розмір витрат на правничу допомогу, однак вартість послуг з правової допомоги, яка підлягає стягненню з позивача на користь відповідачів підлягає зменшенню пропорційно до вартості фактично наданих послуг.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 8 - 9 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно до правової позиції, викладеної в Постанові ВП ВС від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті з дотриманням вимог, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України (ч. 5 ст. 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених ч. 5 ст. 130 ГПК України (ч. 5 ст. 142 ЦПК України), та з урахуванням загальної чи спрощеної процедури позовного провадження, яка застосовувалася щодо розгляду позовної заяви в конкретній справі.
Оскільки судом першої інстанції позов було залишено без розгляду, однак, судом не було вирішено питання про судові витрати (зокрема витрати на професійну правничу допомогу), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення по справі.
Відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з частиною шостою статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою-п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.
Згідно з частиною п'ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Отже, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача. Саме по собі звернення позивача до суду за захистом порушеного права не може свідчити про зловживання процесуальними правами, а дії, направлені на захист свого права, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок відшкодування понесених витрат на правову допомогу.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Разом із цим, залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд зазначив, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч.5 ст.142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
У постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року в справі № 160/16902/20 зазначено, що "за загальним правилом, питання про стягнення витрат на правову допомогу має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви "про це" до закінчення судових дебатів. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу".
Як встановлено судом вище, що ухвалою Солом'янського районного суду міста Києвавід 30 червня 2025 року клопотання представника відповідачів - адвоката Стойчева Р.В., про залишення позовної заяви без розглядузадоволено.Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Також судом встановлено, що розгляд справи тривав з вересня 2024 року по червень 2025 року, тобто 9 місяців.
Реалізація позивачем права на подання позову до суду у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси осіб, визначених ним в якості відповідачів.
Визначені позивачем при пред'явлені позову до суду відповідачі відреагували на відкриття провадження та протягом 9 місяців з часу відкриття провадження у справі приймали участь у розгляді справи.
Суд першої інстанції зосередившись на загальних положеннях розподілу судових витрат між сторонами, передбачених частиною 9 статті 141 ЦПК України, не в повній мірі в мотивувальній частині ухвали, надав оцінку діям сторін у справі, які призвели до залишення позову без розгляду, на предмет їх обґрунтованості або необґрунтованості в розумінні приписів, що містяться у частинах 3, 5 ЦПК України.
В той же час, суд першої інстанції дійшов правильного висновку в резолютивній частині ухвали про стягнення з позивача на користь відповідачів витрат на правничу допомогу.
Апеляційним судом враховано та встановлено вище при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про залишення позову без розгляду, зловживання позивачем своїми процесуальними правами, а саме те, що позивач в судові засідання тривалий час не з'являлась, про причини неявки суд не повідомляла, доказів поважності причин неявки в судове засідання не надавала.
Колегія апеляційного суду звертає увагу, що сам факт звернення з позовом не є підставою для визнання дій позивача зловживанням правом. Однак у цьому спорі встановлено необґрунтованість дій позивача, а не звернення з позовом до суду.
Такі дії позивача свідчать про зловживання своїми процесуальними правами, а тому не можуть вважатися обґрунтованими.
У зв'язку з цим наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідачів витрат на правничу допомогу відповідно до частини 5 статті 142 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 372/5151/23 зазначено, що "заявою про розподіл витрат на правову допомогу в розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України є усне чи письмове клопотання сторони до закінчення судових дебатів у справі про розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу з доказами на їх підтвердження або із заявою про намір подати докази на підтвердження цих витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду".
Судом встановлено, що представник відповідачів звернувся з відповідною заявою в порядку та строки встановлені ЦПК України.
Стороною відповідачів було заявлено попередній орієнтовний розрахунок суми витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 100 000 грн разом із першою заявою по суті спору, а саме з відзивом на апеляційну скаргу (а.с. 167, Т.1).
Так, стороною відповідачів у відзиві на позовну заяву зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести, а саме: ознайомлення з матеріалами справи, аналіз документації, підготовка / подання відзиву на позов - 10 000 грн, участь в судовому засіданні - 5 000 грн (до 2 годин знаходження у суді з незалежних від адвоката причин), - кожна наступна година 1 000 грн, підготовка клопотань / заяв (у разі необхідності) - від 5 000,00грн., підготовка відповіді на відзив (у разі необхідності) - 5 000 грн (т. 1 а.с. 158 - 168).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження витрат на отримання правничої допомоги ОСОБА_5 представником відповідачів надано суду наступні докази:
- Копію Договору про надання правової допомоги від 11 листопада 2024 року, укладеного між адвокатом Стойчевим Р.В. та ОСОБА_5 , відповідно до п. 1.1. вказаного договору правова допомога замовнику представництва в суді першої інстанції під час розгляду цивільної справи №760/22333/24 за позовом ОСОБА_1 ; винагорода адвоката складає 30 000 грн (п.3.3.1) та підлягає сплаті протягом 20 календарних днів з моменту прийняття судом першої інстанції остаточного судового рішення в справі, а також після підписання акту приймання - передачі наданих послуг, на підставі виставленого адвокатом рахунку;
- Акт надання послуг №1 від 4 липня 2025 року, загальна вартість наданих послуг 30 000 грн;
- Рахунок - фактура №1/07/2025 на суму 30 000 грн.
На підтвердження витрат на отримання правничої допомоги відповідачем ОСОБА_3 представником відповідачів надано суду наступні докази:
- Копію Договору про надання правової допомоги від 11 листопада 2024 року, укладеного між адвокатом Стойчевим Р.В. та ОСОБА_3 , відповідно до п. 1.1. вказаного договору правова допомога замовнику представництва в суді першої інстанції під час розгляду цивільної справи №760/22333/24 за позовом ОСОБА_1 ; винагорода адвоката складає 30 000 грн (п.3.3.1) та підлягає сплаті протягом 20 календарних днів з моменту прийняття судом першої інстанції остаточного судового рішення в справі, а також після підписання акту приймання - передачі наданих послуг, на підставі виставленого адвокатом рахунку;
- Акт надання послуг №1 від 4 липня 2025 року, загальна вартість наданих послуг 30 000 грн, який містить у собі деталізацію наданих адвокатом послуг та їх загальну вартість, яка відповідає вартості, погодженій сторонами у договорі.
- Рахунок - фактура №1/07/2025 на суму 30 000 грн.
На підтвердження витрат на отримання правничої допомоги відповідачем ОСОБА_4 представником відповідачів надано суду наступні докази:
- Копію Договору про надання правової допомоги від 11 листопада 2024 року, укладеного між адвокатом Стойчевим Р.В. та ОСОБА_4 , відповідно до п. 1.1. вказаного договору правова допомога замовнику представництва в суді першої інстанції під час розгляду цивільної справи №760/22333/24 за позовом ОСОБА_1 ; винагорода адвоката складає 30 000 грн (п.3.3.1) та підлягає сплаті протягом 20 календарних днів з моменту прийняття судом першої інстанції остаточного судового рішення в справі, а також після підписання акту приймання - передачі наданих послуг, на підставі виставленого адвокатом рахунку;
- Акт надання послуг №1 від 4 липня 2025 року, загальна вартість наданих послуг 30 000 грн, який містить у собі деталізацію наданих адвокатом послуг та їх загальну вартість, яка відповідає вартості, погодженій сторонами у договорі;
- Рахунок - фактура №1/07/2025 на суму 30 000 грн.
На підтвердження витрат на отримання правничої допомоги відповідачем ОСОБА_2 представником відповідачів надано суду наступні докази:
- Копію Договору про надання правової допомоги від 11 листопада 2024 року, укладеного між адвокатом Стойчевим Р.В. та ОСОБА_2 , відповідно до п. 1.1. вказаного договору правова допомога замовнику представництва в суді першої інстанції під час розгляду цивільної справи №760/22333/24 за позовом ОСОБА_1 ; винагорода адвоката складає 30 000 грн (п.3.3.1) та підлягає сплаті протягом 20 календарних днів з моменту прийняття судом першої інстанції остаточного судового рішення в справі, а також після підписання акту приймання - передачі наданих послуг, на підставі виставленого адвокатом рахунку;
- Акт надання послуг №1 від 4 липня 2025 року, загальна вартість наданих послуг 30 000 грн; який містить у собі деталізацію наданих адвокатом послуг та їх загальну вартість, яка відповідає вартості, погодженій сторонами у договорі;
- Рахунок - фактура №1/07/2025 на суму 30 000 грн.
Таким чином, стороною відповідачів було надано належні та допустимі докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що стороною відповідачів штучного збільшено обсяг та вартість наданих адвокатом послуг шляхом зазначення фактично тотожних послуг щодо кожного з відповідачів, оскільки, як вбачається із оскаржуваного рішення судом першої інстанції були враховані такі доводи позивача та суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17) дійшов висновку про зменшення таких витрат пропорційно до вартості фактично наданих послуг.
Також є безпідставними твердження представника позивача щодо відсутності доказів оплати наданих послуг з правової допомоги, а також детального опису щодо виконаних робіт, витраченого адвокатом часу, тощо, оскільки таким доводам суд першої інстанції також надав правильну оцінку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зробила такі висновки:
"… 141. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
146.Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
147.Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо…."
За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що стягнення 6 серпня 2025 року судових витрат судом першої інстанції, після витребування 22 липня 2025 року судом апеляційної інстанції матеріалів справи, призвело до порушення права позивача на розгляд справи справедливим судом з дотриманням принципу змагальності та порушення права відповідача на належний ефективний юридичний захист, оскільки апеляційним судом встановлено, що із заявою про ухвалення додаткового рішення сторона відповідачів звернулась 4 липня 2025 року, тобто до подання позивачем апеляційної скаргу, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення та направлення справи на запит апеляційного суду після її розгляду.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивача на користь відповідачів судових витрат у розмірі по 7 500 грн.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції та додаткове рішення є законними і обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому їх відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києвавід 30 червня 2025 року та додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 6 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба