"13" листопада 2025 р.
Справа №150/633/25
Провадження по справі №1-кп/150/64/25
13 листопада 2025 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суду Вінницької області у складі:
головуючої: судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю учасників кримінального провадження:
з участю: прокурора ОСОБА_3 ,
неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 та його законного представника ОСОБА_5 ,
захисника неповнолітнього обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 (дистанційно),
представника ювенальної превенції Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_7 ,
представників Служби у справах дітей Бабчинецької сільської ради Могилів - Подільського району Вінницької області - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12025020160000252 від 15.05.2025відносно
неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Борівка Могилів - Подільського району Вінницької області, зареєстрованого по АДРЕСА_1 та проживаючого в АДРЕСА_2 , громадянина України, раніше судимого 25.02.2025 Чернівецьким районним судом Вінницької області за ч.4 ст.185 КК України до апробаційного нагляду строком на 1 рік
за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, -
Неповнолітній ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, строк якого продовжувався відповідними Указами Президента України та який діє по теперішній час, маючи не зняту та не погашену судимість, на шлях виправлення не став, належних висновків не зробив та повторно вчинив умисне, корисливе кримінальне правопорушення (злочин) за наступних обставин.
Так, 13 травня 2025 року близько 20 години 50 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна та корисливий мотив, переконавшись, що за його діями не спостерігають сторонні особи, повторно, таємно, з корисливим мотивом та з метою власного незаконного збагачення, переліз через кам'яний паркан, що по АДРЕСА_2 та проник на територію приміщення магазину потерпілої ОСОБА_10 . Будучи переконаним, що за його діями не спостерігають стороні особи, з території вказаного магазину вчинив крадіжку спортивного велосипеду належного ОСОБА_10 марки «Аrdis», моделі «Energy»,«діаметр колес - 27.5», сірого кольору вартістю згідно висновку судово-товарознавчої експертизи 7840 грн. 40 коп.
Своїми умисними діями неповнолітній ОСОБА_4 спричинив ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 7840 гривень 40 копійок.
Органом досудового розслідування дії неповнолітнього ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.4 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
Виходячи з аналізу норм ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Згідно із ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.
Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1ст.8 КПК України).
Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Виходячи з аналізу частини 2статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч.6 ст.22 КПК України).
Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Так, допитаний в судовому засіданні за участі законного представника - матері ОСОБА_5 неповнолітній обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнав та зазначив, що йому було відомо про те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, який діє і на даний час. Показав, що 13.05.2025 у вечірній час проник на територію приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_2 , звідки викрав велосипед, належний ОСОБА_10 . В скоєному щиро кається, обіцяє в подальшому не вчиняти кримінальних правопорушень.
Прокурор Могилів - Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України.
Потерпіла ОСОБА_10 , належним чином повідомлена про дату, час та місце слухання кримінального провадження, до суду не прибула, подавши через канцелярію суду письмове клопотання про проведення судового розгляду у її відсутність. Претензій ні морального, ні матеріального характеру до обвинуваченого не має. Вирішення питання про міру покарання відносить на розсуд суду.
Оскільки обставини справи ніким не оспорюються, а обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позицій немає, то суд відповідно до ст.349 КПК України за відсутності заперечень з боку учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а обмежився допитом обвинуваченого, обов'язковість якого встановлено частиною 4 статті 349 КПК України, а також дослідженням характеризуючих даних обвинуваченого.
При цьому суд з'ясував, чи правильно неповнолітній обвинувачений ОСОБА_4 розуміє зміст цих обставин, які не оспорюються. Сумнівів щодо добровільності та істинності їх позиції у суду немає.
Суд також роз'яснив неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_4 , що при таких обставинах він позбавляється права оскаржити ці обставини справи у апеляційному порядку.
Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд прийшов до висновку про судовий розгляд кримінального провадження за правилами ч.3ст.349 КПК України.
За таких обставин, виходячи з аналізу обвинувального акту, допитавши обвинуваченого, вивчивши матеріали справи, що характеризують його особу, суд прийшов до висновку, що винуватість неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Своїми діями неповнолітній обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України - крадіжка, тобто таємне викрадення чужого майна, кваліфікуючою ознакою якого є крадіжка вчинена в умовах воєнного стану.
Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч.4 ст.41 Конституції України).
Таким чином, ОСОБА_4 своїми умисними злочинними діями незаконно заволодів велосипедом, належним ОСОБА_10 , посягнув на приватну власність, яка є непорушною.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 року, №10, звернуто увагу на те, що у справах про злочини даного виду суди зобов'язані як установлювати вину підсудних та призначати їм необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Суд при призначенні покарання виходить із встановленої ст.50 КК України його мети кари, виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, заснованих на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягара для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.211.2007 р.).
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання, воно повинно ґрунтуватися, зокрема на принципах індивідуалізації та справедливості.
Відповідно до правової позиції щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Значення покарання визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за злочин, вчинений неповнолітнім ОСОБА_4 .
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного - позитивно характеризується по місцю проживання та навчання, раніше судимий, наявність у відповідності до ст.66 КК України обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку, вчинення злочину неповнолітньою особою; відсутність відповідно до ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання, з досудової доповіді, наданої Могилів - Подільським районним сектором №2 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області вбачається, що під час опитування обвинуваченого ОСОБА_4 було встановлено, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, на думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе за умов здійснення нагляду та застосування соціально - виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, а саме: продовження навчання у навчальному закладі, участь у виховних заходах, проведення індивідуально - профілактичної роботи із неповнолітнім та членами його сім'ї, спільно із фахівцями служби у справах дітей, Центру надання соціальних послуг та працівниками правоохоронних органів. Якщо суд дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього ОСОБА_4 без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, Могилів - Подільський РС з питань пробації №2 вважає доцільним покладання на обвинуваченого обов'язків, передбачених ч.3, 76 КК України та проходження апробаційної програми «Зміна про кримінального мислення».
Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить із встановленої ст.50 КК України його мети кари, виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, заснованих на вимогах виваженості та справедливості. При цьому суд враховує визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи, передбачені ст.66 КК України обставини, що пом'якшують покарання та відсутність передбачених ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання.
Згідно роз'яснень, що містить Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Призначаючи покарання ОСОБА_4 , судом враховується особа винного, його щире каяття; обставини та тяжкість скоєного кримінального правопорушення.
Значення покарання визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за злочин, вчинений ОСОБА_4 .
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постановах в кримінальних провадженнях №155/1064/18, №759/13520/18, №753/13972/17, щодо судової дискреції в кримінальних провадженнях при призначенні покарання, а також позицію Пленуму Верховного Суду, викладену в Постанові «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх». 16.04.2004 N5
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.
Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальниморієнтиромтакоїдіяльності є визначення покарання в тому обсязі, якийбувбидостатнім для досягненнянайближчої мети покараннявиправленнязасудженого.
Згідно з приписами ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
З урахуванням наведених висновків щодо порядку призначення покарання, викладених обставин у справі, особи обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, щиро розкаявся, а також тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, покарання, яке передбачено за вчинений злочин, наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання, ураховуючи думку потерпілого, суд вважає, що зазначені обставини дають підстави для застосування ст. 69 КК України.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Колегія суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 03 лютого 2021 року №629/2739/18 зауважила про те, що частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 15 лютого 2022 року у справі № 699/434/19 зазначив про те, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК України, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. Обраний обвинуваченому такий вид покарання, на переконання суду, відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, але й особі обвинуваченого, та меті покарання.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Судом береться до уваги, що відповідно до інформації служби у справах дітей Чернівецької селищної ради від 26.05.2025 неповнолітній ОСОБА_11 перебуває на обліку, як дитина,яка потрапила у складні життєві обставини, оскільки потрапила у конфлікт із законом. Також сім'ю, в якій проживає неповнолітній взято під соціальний супровід КУ «ЦНСП» Чернівецької селищної ради. Проведено обстеження побутових умов, профілактичні бесіди та індивідуальне консультування неповнолітнього. За інформацією директора Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Чернівецької селищної ради установлено, що житлово-побутові умови проживання сім'ї Суперсонів не покращились, санітарно-гігієнічні норми не дотримуються. Неповнолітній ОСОБА_4 має не охайний зовнішній вигляд, одягнений невідповідно до сезону. На обліку лікарів нарколога і психіатра неповнолітній не перебуває, однак відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 31.07.2025 №616 ОСОБА_12 виявляє психічне захворювання у вигляді шизотипового розладу,застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
При призначенні покарання неповнолітньому ОСОБА_4 судом враховуються гуманні положення, які містяться у ст.37 Конвенції про права дитини, прийнятій 44-юсесією Генеральної Асамблеї ООН і ратифікованій Постановою ВР № 789-XIIвід 27.02.91 року, пункт «б» якої передбачає, щоб «жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід».
З огляду на доведеність вини неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 , з урахуванням конкретних обставин справи, наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінально правопорушення: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування заподіяних збитків (повернення викраденого велосипеда), неналежні умови виховання неповнолітнього у багатодітній родині, наявність психічного захворювання у вигляді шизотипового розладу, з урахуванням особи винного, який є неповнолітнім,та з огляду на відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд приходить до висновку про призначення покарання неповнолітньому ОСОБА_4 із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України у виді позбавлення волі та на підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання за новим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Чернівецького районного суду Вінницької областів від 25.02.2025, та з урахуванням ч.1 ст.72 КК України, звільнивши неповнолітнього ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ч.1 ст.75, ст.104 КК України з покладенням відповідних обов'язків відповідно до ст.76 КК України.
Пунктами 12, 13, 14 частини 1 статті 368 КПК України встановлено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Запобіжний захід відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався.
Цивільний позов в межах даного кримінального провадження не заявлявся.
Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Відповідно до ухвали слідчого судді Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 19.05.2025(справа №138/1363/25 (провадження по справі №1-кс/138/403/25) накладено арешт на спортивний велосипед марки марки «Аrdis», моделі «Energy»,«діаметр колес - 27.5», сірого кольору, належний потерпілій ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з правом користування без права відчуження.
З врахуванням положень статті 174 КПК України, суд приходить до висновку про необхідність та доцільність скасування ухвали слідчого судді Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 19.05.2025 про накладення арешту на вище зазначене майно, яке має значення речових доказів.
Питання про долю речових доказів вирішити в порядкуст.100 КПК України.
Відповідно до положень статті 118 КПК України витрати, пов'язані із залученням експертів являються процесуальними витратами.
Частиною 2 статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Згідно пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» від 07.07.1995 року, №11 у справах неповнолітніх судові витрати можуть бути покладені в передбаченому законом порядку на їх батьків (усиновителів), опікунів або піклувальників.
Із врахуванням вище зазначеного, суд в силу положень ст., ст.118, 124 КПК України приходить до висновку, що процесуальні витрати по справі, пов'язані із проведенням судово - товарознавчої експертизиу розмірі 1782 (однієї тисячі сімсот вісімдесяти двох) гривень 80 (вісімдесяти) копійок підлягають стягненню із законного представника неповнолітнього обвинуваченого - матері ОСОБА_5 на користь держави, оскільки їх розмір та підстава підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Керуючись ст. 373, 374, 475 КПК України, суд, -
Неповнолітнього ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 та із застосуванням положень ст.69 КК України призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання за новим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Чернівецького районного суду Вінницької області від 25.02.2025, та з урахуванням ч.1 ст.72 КК України, відповідно до якої одному дню позбавлення волі відповідають два дні пробаційного нагляду, остаточне покарання визначити у виді 3 (трьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Відповідно до ч.1 ст.75, ст.104 КК України звільнити неповнолітнього засудженого ОСОБА_4 призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76,п.4 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробаці про зміну місця проживання, роботи, навчання;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою «Зміна прокримінального мислення» для неповнолітніх суб'єктів пробації, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 11.06.2018 №1797/5.
Початок іспитового строку ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку суду - 13 листопада 2025 року.
З набранням вироком законної сили з метою його виконання арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Могилів - Подільського районного суду Вінницької області від 19.05.2025 на спортивний велосипед марки марки «Аrdis», моделі «Energy»,«діаметр колес - 27.5», сірого кольору, належний потерпілій ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з правом користування без права відчуження, - скасувати.
Речові докази по справі:
- спортивний велосипед марки марки «Аrdis», моделі «Energy»,«діаметр колес - 27.5», сірого кольору, - повернути законному власнику - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканці АДРЕСА_1 .
Стягнути із законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_4 - матері ОСОБА_5 на користь держави витрати на залучення експерта, у зв'язку з проведенням судово - товарознавчої експертизи у розмірі 1782 (однієї тисячі сімсот вісімдесяти двох) гривень 80 (вісімдесяти) копійок
На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в суді, а особою, яка перебуваєпідвартою, в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
СУДДЯ: ОСОБА_14