Справа № 202/13412/24
Провадження № 2/202/1320/2025
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Мартинюк С.В., представника позивача Мисечко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,
У листопаді 2024 року позивач в особі свого представника - адвоката Мисечко К.О. звернулася з позовом, в якому зазначила, що 24 травня 2014 року уклала шлюб з ОСОБА_2 , який було зареєстровано в Амур-Нижньодніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану, про що зроблено актовий запис № 242.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року шлюб між нею і відповідачем розірваний.
Фактично шлюбні відносини між нею і чоловіком були припинені у 2014 році.
З того часу вони мешкали окремо, сумісне господарство не вели.
У 2014 році вона виїхала за кордон та мешкала в Італії.
Колишній чоловік завірив її, що подав позов про розлучення ще в 2014 році.
Після цього вона поновила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 ».
29 липня 2016 року нею було особисто придбано нерухоме майно, а саме земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором від 29 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Швецовою Н.В.
Позивач зазначає, що вказане майно вона придбала за особисті кошти, які отримала від підприємницької діяльності, а також від продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що належала її матері ОСОБА_4 .
Відповідач на час придбання нею вищевказаного майна не працював, не мав доходів.
Коли вона вирішила продати це майно, то дізналася про те, що рішення суду про розірвання шлюбу було ухвалено тільки у 2023 році. Вона намагалася просити у відповідача дозвіл на продаж майна, але він взагалі відмовився з нею спілкуватися.
За цих підстав позивач просить визнати її особистою приватною власністю земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:04:053:0474, площею 0,0374 га та дачний будинок загальною площею 62,9 кв.м., житловою площею 34 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на її користь судові витрати в розмірі 19346,64 грн.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2024 року у справі було відкрите загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду Індустріального районного суду міста Дніпра від 01 липня 2025 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Мисечко К.О. позов підтримала.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся за своїм зареєстрованим місцем проживання, відзив на позов не надавав, причину неявки не повідомляв. Тому судом проведений заочний розгляд справи, яка вирішується на підставі наявних даних та доказів у відсутності відповідача.
Допитані в судовому засіданні як свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що на час придбання земельної ділянки та дачного будинку позивач і відповідачем проживали окремо та спільного господарства не вели.
Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Судом установлено, що 24 травня 2014 року в Амур-Нижньодніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , актовий запис № 242.
Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_7 ».
Згідно з позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яка викладена в постанові від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц (провадження 61-6892св23), суд вправі використовувати відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах.
У Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська суду від 30 листопада 2015 року про відкриття провадження у справі № 202/8916/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про розірвання шлюбу.
Також у Єдиному державному реєстрі судових рішень наявне рішення цього ж суду від 21 грудня 2015 року у складі судді Шклярука Д.С., яким розірвано шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_8 , зареєстрований 24 травня 2014 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 242, та відновлено дружині дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 ».
Номер судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 54604691.
Зазначене судове рішення не оскаржувалося та набрало законної сили, про що також міститься відмітка в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Також судом установлено, що згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29 липня 2016 року ОСОБА_1 придбала земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:04:053:0474, площею 0,0374 га.
Того ж дня її право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 15724213.
Крім того, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.06.2023 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на закінчений будівництвом дачний будинок АДРЕСА_1 загальною площею 62,9 кв.м., житловою площею 34 кв.м., який складається з А1-дачний будинок, під А1-погріб, літ. а2-навіс, літ. Б-навіс, літ. В-сарай, №1-3,I-споруди та знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:04:053:0474, площею 0,0374 га, за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, садівниче товариство «Металург», номер запису 50803013.
Окрім цього судом установлено, що в лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_9 про розірвання шлюбу, укладеного 24 травня 2014 року в Амур-Нижньодніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану, актовий запис № 242.
17 квітня 2023 року Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська було ухвалено рішення у справі № 202/2738/23, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_9 про розірвання шлюбу.
Зазначене судове рішення ОСОБА_1 не оскаржувалося та набрало законної сили.
При цьому згідно з судовими рішеннями як під час розгляду справи № 202/8916/15-ц, так і під розгляду справи № 202/2738/23 відповідачкою ОСОБА_9 були подані заяви, в яких вона проти розірвання шлюбу не заперечувала, тобто визнала позов.
В своєму позові ОСОБА_1 просить визнати придбану нею у 2016 році земельну ділянку в садівничому товаристві «Металург» та збудований на ній житловий будинок її особистою приватною власністю, посилаючись на те, що через розірвання шлюбу в 2023 році не може розпорядитися цим майном без згоди відповідача.
Суд вважає, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.
Суд керується тим, що згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є майно, набуте за час шлюбу. Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить, що презумпція спільності права власності подружжя поширюється на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована одним із подружжя, який оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.
Отже, презумпція спільності права власності подружжя поширюється лише на майно, яке набуте ними в період шлюбу, і діє поки вона не спростована одним із подружжя.
За змістом частини 1 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються за взаємною згодою майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Правовий режим майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка врегульовано главою 7 розділу ІІ СК України.
Так, статтею 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
В пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
В частині 3 статті 2 ЦПК України також зазначено, що основною засадою цивільного судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.
В основі принципу юридичної визначеності як одного з елементів верховенства права лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.
Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії»).
Суд ураховує, що земельна ділянка та дачний будинок, які позивач просить визнати її особистою приватною власністю, були набуті нею після набрання законної сили рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2015 року у справі № 202/8916/15-ц про розірвання шлюбу між нею і ОСОБА_2 .
Тож з огляду на принцип обов'язковості судових рішень та правової визначеності повторне звернення відповідача до суду у лютому 2023 року з позовом про розірвання шлюбу між ним і колишньою дружиною, а також ухвалення судом рішення від 17 квітня 2023 року у справі № 202/2738/23 про розірвання шлюбу, який на час прийняття такого рішення вже був розірваний на підставі рішення від 21 грудня 2015 року у справі № 202/8916/15-ц, не змінює правового режиму майна, набутого позивачкою після розірвання шлюбу.
В матеріалах справи немає об'єктивних даних та доказів, що право власності ОСОБА_1 на вищевказане майно, зокрема право особистої приватної власності, оспорюється або не визнається відповідачем або іншими особами.
На переконання суду, твердження позивача та її представника про те, що вона позбавлена можливості розпорядитися своїм майном через ненадання дозволу на це відповідачем, шлюб з яким розірвано у 2023 році, не заслуговують на увагу, оскільки якщо позивач вважає, що повторним зверненням відповідача до суду з позовом про розірвання шлюбу порушуються її права та інтереси, то мала право оскаржити та вимагати скасування саме судового рішення від 17 квітня 2023 року у справі № 202/2738/23, а не визнання її особистою приватною власністю майна, придбаного нею після набрання законної сили судовим рішенням про розірвання шлюбу від 21 грудня 2015 року у справі № 202/8916/15-ц та на яке відповідач будь-яких вимог не заявляє.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту її прав та інтересів.
У зв'язку з відмовою в позові судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на позивача та відшкодуванню їй не підлягають.
Керуючись ст. 258-259, 263-265, 281-282 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його складання.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Наталія Марченко