18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
14 листопада 2025 року м.Черкаси Справа №925/1393/25
Суддя Господарського суду Черкаської області Боровик С.С., розглянувши заяву
заявника, ОСОБА_1 ,
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність,
ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою з вимогою відкрити провадження у справі про її неплатоспроможність.
Відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства:
абз.1 ч.2 ст.2. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом;
ст.115. Провадження у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи або фізичної особи-підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника. Боржник має право звернутися до Господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо: 2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців; 3) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 4) наявні ознаки загрози неплатоспроможності;
ст.116. Заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим Кодексом. У заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зазначаються: (…) 3) виклад обставин, що стали підставою для звернення до суду; 4) перелік документів, що додаються до заяви. До заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються: 1) довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; 2) документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи - підприємця; 3) конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором; 4) опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна; 5) копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно; 6) перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, - ім'я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), сума грошових вимог, підстава виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором; 7) копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати; 8) відомості про всі наявні рахунки боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках; 9) копія трудової книжки (за наявності); 10) відомості про роботодавця (роботодавців) боржника; 11) декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства; 12) докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень; 13) інформація про наявність (відсутність) непогашеної судимості за економічні злочини; 14) інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 5, 6 і 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»: електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. (7) Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" (ч.6 ст.18. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису). У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до Господарського процесуального кодексу України:
ч.6 ст.12. Господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
ч.1, 3 і 4 ст.74. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
ч.2 ст.80. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
ч.1, 2 і 4 ст.96. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи…)
Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом.
ч.4 і 5 ст.91. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. (…) Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
ч.3 ст.162. Позовна заява повинна містити: 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
ч.2 ст.164. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги;
ч.1 ст.174. Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Аналіз ч.1 ст.3, ч.6 ст.12 ГПК України, ч.1 ст.2 КУзПБ у сукупності із ч.1 і 4 ст.174 ГПК України дає суду підстави для висновків про те, що основним процесуальним законом, який застосовується господарським судом у розгляді справ про банкрутство, є саме ГПК України, а КУзПБ є субсидіарним, додатковим і доповнюючим процесуальним законом, який встановлює особливості вчинення вже передбаченої в ГПК України процесуальної дії або доповнює новою не передбаченою в ГПК України процесуальною дією. При цьому суд виходить з презумпції відсутності суперечності (конкуренції, колізії, альтернативності) у нормах ГПК України та КУзПБ, згідно з якою, на думку суду, норми різних законів, які регулюють однотипні, аналогічні правовідносини, доповнюють і уточнюють одна одну, а не конкурують між собою чи заперечують одна одну. Визнати наявність конкуренції чи колізії правових норм можна лише у випадку, якщо таке тлумачення одночасно існуючих однопредметних норм у ГПК України і КУзПБ, які мають бути одночасно застосовані у конкретному випадку, є неможливим.
У даному випадку слід виходити з такого їх тлумачення, що три підстави для "повернення" заяви боржника, передбачені ч.1 ст.38 КУзПБ є додатковими чи уточнюючими до підстав "повернення", передбачених ч.4 і ч.5 ст. 174 ГПК України. Інакше (тобто якщо припустити), що підстави повернення заяви передбачені лише виключно ч.1 ст.38 КУзПБ, і суд не може повернути заяву відповідно до ч.4 ст.174 ГПК, то тоді це прямо суперечить обов'язку застосування судом ч.3 ст. 37 КУзПБ (щодо права суду залишити без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених ст.174 ГПК України).
В цьому аспекті суд не вбачає також ніякої суперечності між ч.2 ст.162 ГПК України і ч.2 ст.116 КУзПБ у обов'язку боржника, який подає заяву про відкриття провадження про його неплатоспроможність "викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначити докази, що підтверджують вказані обставини; зазначити правові підстави позову; скласти перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначити докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви", а не обмежитись "викладом обставин, що стали підставою для звернення до суду" з подальшим перекладенням на суд начебто обов'язку "витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів" (ч.4 ст.74 ГПК України).
При цьому суд звертає увагу заявника, що вказане право (ч.4 ст.74 ГПК України) суд може (а не зобов'язаний) застосувати у разі прийняття заяви боржника до розгляду (а заява на даний час судом не прийнята), що таке право виникає у суду стосовно заявника-боржника, а не стосовно кредиторів (які при вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи участі не приймають, тобто не є учасниками справи, стосовно яких у суду може виникнути сумнів у добросовісності здійснення ними процесуальних прав).
Згідно із п.5 ч.3 ст.162 ГПК України заява має містити "виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги" та згідно з п.3 ч.2 ст.116 КУзПБ у заяві зазначаються "виклад обставин, що стали підставою для звернення до суду".
Однак заява не містить викладу обставин (фактів) про факти отримання і сплати коштів по кожному конкретному договору з кожним окремим кредитором, у заяві не вказано конкретних доказів (з реквізитами документів), які підтверджують такі обставини. Зокрема й наприклад:
по укладеним договорам (крім дати укладення договору) необхідно вказати: а) дати і суми отриманих коштів; б) дати і суми повернення коштів; в) платіжні документи на підтвердження цих фактів; г) розрахунок суми з посиланням на докази основного боргу; д) дату останнього платежу чи, у разі відсутності оплати, дату настання строку сплати згідно з пунктом договору як початкової для відліку двомісячного строку припинення сплати у розмірі більше 50 відсотків місячного платежу. Крім того, у переліку доданих документів (тобто у Описі документів, що додаються до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи), ці документи мають бути перераховані як додані докази. Згідно з договором строк платежу настає (наприклад: 15.07.2026), однак підстави його включення до складу заборгованості, яка підлягає погашенню, не вказано.
У заяві не наведено "обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються" (п.3 ч.3 ст.162 ГПК України), хоча у заяві вказано, що на момент подачі даної заяви загальна сума заборгованості боржника перед кредиторами становить приблизно 208021,88 грн.
Розрахунок має містити: визначені законом чи договором підстави для його здійснення; зазначення формул розрахунку; послідовність виконання математичних дій (додавання, віднімання, множення, ділення) щодо конкретних чисел (сум), які дають саме той кінцевий результат, на який зазначає заявник; посилання на конкретні докази (документи - платіжні документи, рішення, акти та інші первинні бухгалтерські документи), які підтверджують кожну складову (число) розрахунку. Розрахунок суми, пені, процентів, інших нарахувань на суму основного боргу має містити: зазначення суми боргу, на яку їх нараховано, точні календарні дати періоду та кількість днів. Розрахунок має бути виконаний у такий спосіб, який дає можливість суду перевірити його на відповідність інформації, що міститься у доданих до заяви додатках (доказах) щодо чисел розрахунку.
Безпосередньо у Заяві жодного конкретного доказу не вказано (п.5 ч.3 ст.162 ГПК України).
Додаток до Заяви не містить належного переліку доказів заборгованості, в той час, як він повинен містити "перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви" (п.8 ч.3 ст.162 ГПК України).
Суд наголошує на тому, що перелік має містити вказівку як на кожен документ окремо, так і на його реквізити - дату, номер, автора (особи яка його створила), а також вид поданого суду документа (оригінал чи копія), вид наявного у заявника оригіналу документа (паперовий чи електронний), наявність у заявника або іншої особи оригіналу доказу, якщо до суду подана копія (а подана до суду копія може бути засвідчена лише володільцем оригіналу - абз.2 ч.5.ст.91 ГПК України)
Суд не має самостійно "вибирати" докази із додатків, а має оцінювати ті, що конкретно вказані, як у тексті заяви (при викладі обставин), так і у переліку документів (у кінці заяви).
Так: "витяг" і "копія" це різні документи; "електронна Кредитна історія" це не створений і існуючий незалежно від волі автора електронний документ, а постійно змінювана інформація в мережі Інтернет; у кого знаходиться електронний документ (який підписано електронним підписом), який заявник називає "електронна Кредитна історія Боржника сформована ТОВ “УБКІ» в електронній формі" та як він виготовив "копію" з "витягу" заявник не вказує, що є порушенням п.8 ч.3 ст.162 та ч.4 ст.96 ГПК України.
Також у Заяві не перераховано конкретних "доказів" із зазначенням їх ідентифікаційних ознак (реквізитів).
Маніпуляція словами не є чітким відображенням того, що вимагає вказати у Заяві закон. Так, закон вимагає подати докази в оригіналі або в належним чином посвідченій копії та однозначно вказати, що саме подано.
Виходячи з доводів заявника у Заяві (про те, що "з відомостей, якими володіє Боржник на момент подання цієї заяви ", що "в цій заяві зазначається розмір прострочених зобов'язань, виходячи з наявних у Боржника (його представника) відомостей, якими він володіє на сьогоднішній день, що не позбавляє його права заявляти заперечення проти грошових вимог кредиторів", що "оригінали документів наявні у кредиторів", а він засвідчує копії з копій документів, оригіналів яких не має, що він надає документи і інформацію, "яку вдалося отримати", що КУзПБ "не містить вимоги долучення доказів виникнення зобов'язань", що "проект плану реструктуризації боргів, що є приблизним та неостаточним", що він надає документи і інформацію, "яку вдалося отримати" - суд має самостійно вишукувати відомості з неперелічених документів невідомого походження, що суперечить принципам диспозитивності та змагальності (щодо доказування - ст.13 ч.3 і 14 ГПК України).
Заява не містить викладу обставин (фактів) про те,
що боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців та не вказано у заяві і не додано до неї доказів на їх підтвердження (в тому числі й про дату, з якої починається обчислення двомісячного строку та доказів цієї дати). Так, "Список кредиторів" містить дату договору і дату настання строку виконання договору за ним. Однак не містить вказівки на дату припинення погашення платежів (зокрема, останнього платежу) і вказівки на докази цьому (посилання у заяві). За вказаними договорами із вказаних у вищеназваному списку строк виконання ще не настав і настане у майбутньому, однак підстав включення їх до загальної суми заборгованості, Плану реструктуризації, припинення їх погашення - не вказано,
що існують інші обставини, які підтверджують, що боржник протягом наступних 12 місяців не зможе виконати свої грошові зобов'язання у строк, передбачений для їх виконання, чи здійснювати платежі за звичайними господарськими операціями; (загроза неплатоспроможності, поняття якого розкрито у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20 та від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19, від 09.06.2022 у справі № 904/76/21, від 06.10.2022 у справі № 903/988/20 та інших).
До заяви не додано передбачених підп.14 ч.3 ст.116 Кодексу документів, а саме заява не містить переліку "інших документів, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу які додаються до заяви".
Заявником у заяві вказано відомості про відсутність зареєстрованого за ним майна, однак відомості про інше належне заявнику незареєстроване майно відсутні (зокрема, предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, предмети призначені для особистого, домашнього або іншого використання).
У порушення ч.4 ст.116 Кодексу до заяви боржником не подано достатніх і належних пропозицій щодо реструктуризації боргів.
Як зазначено у пунктах 69-70 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.12.2021 по справі № 910/8306/20, законодавець визначив саме процедуру реструктуризації боргів як пріоритетну, яка є найбільш оптимальним варіантом закінчення справи про неплатоспроможність як для фізичної особи боржника, так і для кредиторів, оскільки там відбувається відновлення платоспроможності та більш повно погашаються борги боржника. І тільки за умови добросовісності громадянина, інститут неплатоспроможності фізичної особи може стати дієвим механізмом. При цьому для боржника-фізичної особи він дозволить зберегти та акумулювати активи для відновлення платоспроможності, а для кредитора - стане гарантією повернення заборгованості. Метою і завданням процедури реструктуризації боргів, зокрема, є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності. При цьому такий документ слід вважати закономірними очікуваннями кредиторів, як в частині його розгляду, так і в період його реалізації, коли має місце фактичне погашення їх вимог в межах процедури реструктуризації.
При цьому, у використанні наказу Мінюсту від 24.10.2019 №3258/5, суд звертає увагу заявника на таке:
по-перше, цим наказом затверджено примірну форму Плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність (далі - форму), яка у своєму тексті містить застереження про те, що "під час оформлення плану реструктуризації можливе використання інших реквізитів, якщо цього потребує його зміст." "План реструктуризації має містити лише ті положення (заходи з відновлення платоспроможності), які застосовуватимуться щодо конкретного боржника у конкретній справі про неплатоспроможність". Вказаний наказ не зареєстровано як нормативний акт. Тобто це не є обов'язкова для боржника чи арбітражного керуючого форма;
по-друге, передбачення у формі таких граф (відомостей) як: "провадження у справі N ____ про неплатоспроможність, відкрите", "Сума визнаних господарським судом вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів" "Майновий стан боржника (за результатами інвентаризації)" не є підставою для висновків про те, що боржник, готуючи до суду проект Плану реструктуризації, не повинен надавати до суду повний і готовий для розгляду, для схвалення і затвердження кредиторами та судом його текст з абсолютно усіма даними, які передбачені законом;
по-третє, План реструктуризації це є основний і головний предмет вимоги боржника. Саме тому закон і визначив обов'язок його складення окремо у ч.4 чт.116 КУзПБ. Відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Вищевказаний наказ Мінюсту саме й передбачає примірну, узагальнену, пристосовану до вимог КУзПБ форму, добросовісне та старанне заповнення відомостей у якій убезпечує боржника від подання неповноцінного і недоробленого Плану та відповідно - залишення заяви без руху. Посилання боржника на те, що надалі проект плану має розроблятися керуючим реструктуризацією, що кредитори будуть доводити свої вимоги, що суд визначатиме перелік кредиторів, тому боржник не може передбачити цих відомостей у Плані, який він розробляє - є нікчемні. Саме первісно розроблений боржником проект Плану реструктуризації (як наприклад і сформульована вимога у прохальній частині позовної заяви) стає предметом подальшого розгляду судом і кредиторами, коригування, схвалення, у якому поданими доказами перевіряються (підтверджуються чи спростовуються) необхідні відомості. Суд не може виходити за межі предмету вимоги. Саме учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.2 ст.14 ГПК України). Нема предмету для перевірки судом - нема підстав відкривати провадження у справі. Подання позову за відсутності предмета спору (тобто належного і повного проекту Плану реструктуризації є зловживанням (п.3 ч.2 ст.143 ГПК України);
по-четверте, План реструктуризації, це не доказ (який вже існує як документ у незмінній формі до складення заяви), а складова (елемент, частина) заяви, який заявник складає одночасно із заявою про відкриття провадження у справі і саме у зв'язку із такою заявою, тому оцінка судом проекту Плану реструктуризації на стадії вирішення питання про прийняття заяви до розгляду не є оцінкою доказу, а є оцінкою відповідності його тим умовам, які визначає закон (КУзПБ) щодо прийнятності заяви;
по-п'яте, як закон виходить з того, що "суд знає закони", так закон виходить і з того, що "боржник знає своїх кредиторів", оскільки боржник (а не суд) мав правовідносини з кредиторами та отримував від них гроші. Отже саме боржник має надати повні, достовірні, підтверджені доказами відомості про кожного кредитора (п.2 форми), про суми заборгованості перед ними (п.2 форми), про перелік не лише нерухомого, а й рухомого майна (предмети особистого користування) (п.3.1 форми); порядок (суми і строки) погашення вимог кожного окремого конкретного кредитора (п.12 форми); строки відстрочення, розстрочення, списання вимог кожного окремого конкретного кредитора (п.13 форми). Перекладення цього обов'язку на арбітражного керуючого чи суд суперечить ч.1 ст.14 ГПК України.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), "суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою" (рішення від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Держава у ГПК України встановила правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.
Виходячи з наведеного, обмеженням права на доступ до суду в даному конкретному випадку є визначені в ГПК України та КУзПБ вимоги до заявника при зверненні до суду дотриматися правил складення заяви та додатків до неї (дотриматися форми і змісту), зокрема, чітко та у точній відповідності виконати вимоги щодо викладу конкретних обставин про виникнення боргу і про розмір заборгованості перед кожним кредитором, а також щодо зазначення у заяві і додання до заяви зі складенням повного переліку конкретних доказів цих обставин у формі оригіналу чи належним чином посвідченої копії.
Відповідно до ст.113 Кодексу провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Оскільки Кодексом не врегульовано дії судді при виявленні невідповідності заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи вимогам Кодексу, то відповідно до ч.3 ст.37 і ст.113 Кодексу, господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України з наданням позивачу строку на виправлення недоліків.
Керуючись ст.174 Господарського процесуального кодексу України, ст.115, 116 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
1.Заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
2.Встановити заявнику наступний строк для усунення недоліків поданої заяви - чотири дні з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
3.Заявнику усунути недоліки, встановлені у цій ухвалі суду, у такий спосіб - викласти заяву у новій редакції, в якій усунути недоліки, вказані у мотивувальній частині цієї ухвали суду.
4.Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали заява вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя С.С. Боровик