Справа № 638/22562/25
Провадження № 2-о/638/364/25
14 листопада 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Харкова Невеніцин Є.В., при прийнятті заяви ОСОБА_1 , інша особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення,-
встановив:
Представник заявниці звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту, що фізична особа ОСОБА_1 в документах з транслітерацією ОСОБА_1 та ОСОБА_1 в документах з транслітерацією ОСОБА_1 є однією особою. В обґрунтування заяви зазначає, що заявниця звернулася до Шевченківського районного відділу у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про оформлення (обмін) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 13.08.2025 року. Рішенням ГУ ДМС України в Харківській області № 630123000256611 від 21.08.2025 року в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання було відмовлено на підставі пп. 3 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321. Згідно з відповіддю ГУ ДМС України в Харківській області від 04.09.2025 року на адвокатський запит, в ході проведення перевірок за заявою, встановлено, що рішенням ГУ ДМС у Харківській області від 13.05.2013 року громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» та 14.05.2013 року документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 . Відповідно до матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію в Україну, в паспортних документах заявниці в графі Surname зазначено прізвище - « ОСОБА_1 », що слугувало підставою внесення цих даних до посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 та до інформаційної підсистеми «Облік іноземців та біженців» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС. До заяви про обмін посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 11.08.2025 року заявницею було надано паспортний документ № НОМЕР_3 від 22.11.2019 року, у якому в графі Surname зазначено прізвище « ОСОБА_1 ». Твердження про те, що «в паспортних документах заявниці в графі Surname зазначено прізвище - « ОСОБА_1 », що слугувало підставою внесення цих даних до посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 » не відповідають дійсності.
Суддя, ознайомившись із матеріалами заяви, прийшов до наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Як роз'яснено в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Зокрема ч.1 ст.19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішення спору про право.
Відповідно до другого абзацу п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судами не встановлюється тотожність особи.
Також, Верховний Суд неодноразово виснував, зокрема у постановах по справам №464/6696/20, 568/879/23, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме тотожність особи, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні.
Аналіз змісту заяви свідчить про те, що заявниця просить встановити факт тотожності особи, що суперечить вимогам статті 315 ЦПК України.
Оскільки подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме тотожність особи, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, наведене виключає можливість розгляду заяви про встановлення факту тотожності осіб в порядку цивільного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 186 ЦПК України, суддя, -
постановив:
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , інша особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст.261 ЦПК України та може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Є.В.Невеніцин