Справа № 466/1648/24 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/753/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
14 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Чижа Л.М.
за участю: ОСОБА_1 та його представника - Семенюк Р.А.,
представників ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» -
Романова Р.А., Борецької М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення не виплаченої заробітної плати, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ», в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» № 4-к від 05.01.2024 «Про кадрові питання» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби безпеки ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника служби безпеки ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» з 09.01.2024;
- стягнути з ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.01.2024 по дату ухвалення остаточного судового рішення у цій справі включно;
- стягнути з ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» на користь ОСОБА_1 27067,50 гривень середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду;
- стягнути ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену заробітну плату;
- стягнути ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника служби безпеки ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ»;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що наказом від 28.01.2021 № 14-к «Про кадрові питання», його було звільнено з посади начальника служби безпеки з 01.02.2021 за скороченням чисельності або штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Постановою Львівського апеляційного суду від 17.08.2023 у справі № 466/1685/21 визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Львівський державний авіаційно- ремонтний завод» №14-к від 28.01.2021 «Про кадрові питання» в частині звільнення позивача з посади начальника служби безпеки ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод»; поновлено позивача на посаді начальника служби безпеки ТзОВ «Львівський авіаційний завод» «ЛДАРЗ» з 02.02.2021. У зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Львівського апеляційного суду від 17.08.2023 позивач звернувся до відповідача з листом від 21.08.2023 щодо часу і дати його виходу на роботу. На цей лист позивач 31.10.2023 отримав лист-відповідь № 15-21/10030 від 24.10.2023, у якому відповідач повідомив про те, що наказом директора ТОВ «ЛДАРЗ» від 24.10.2023 № 238-К на виконання постанови суду його поновлено на посаді начальника служби безпеки з 02.02.2021 та запропоновано приступити до роботи наступного робочого дня після отримання цього листа. Оскільки даний лист позивач отримав 31.10.2023, він приступив до роботи 01.11.2023.
02.11.2023 одразу після виходу ОСОБА_1 на роботу йому було вручено лист попередження про майбутнє звільнення на підставі наказу № 77-од від 25.10.2023 «Про введення в дію Змін № 27 до Штатного розпису ТОВ «ЛДАРЗ». 08.11.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо приведення у відповідність до чинного законодавства та внутрішніх нормативних актів розміру його посадового окладу та заробітної плати, оскільки усім іншим працівникам підприємства посадові оклади за період майже 3 роки було збільшено, натомість його оклад залишився без змін, а загальна заробітна плата зменшилась на 90% (відмінено виплату надбавки за вислугу років - 30% та позбавлено виплати премії - 60%). У відповідь на дану заяву відповідачем надіслано лист № 9-13/11689 від 07.12.2023 про те, що посада начальника служби безпеки була відновлена з тим же посадовим окладом і з тим же розміром місячної премії, що існували на дату її скорочення, а саме на 01.02.2021 .
10.11.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 18.08.2023 по 01.11.2023, однак отримав відповідь № 15-21/11763 від 11.12.2023 про відмову у такій виплаті з посиланням на те, що в зазначений період позивач не працював.
26.12.2023 позивач повідомив відповідача про те, що відповідно до вимог п. З Листа-попередження про майбутнє звільнення з посади начальника служби безпеки ТОВ «ЛДАРЗ» з запропонованого переліку вакантних посад ним обрано посаду начальника відділу кадрів. У даній заяві позивач вказав, що дані про документи, що підтверджують його переважне право на залишення на роботі на посаді начальника відділу кадрів знаходяться у відділі кадрів підприємства (диплом про вищу освіту, диплом про середньо-технічну освіту, навчання в НА СБУ, а також перелік спеціальностей, на яких він обіймав керівні посади. Крім того зазначив, що він понад 23 роки пропрацював на цивільних керівних посадах та в органах СБУ, що відображено в його трудовій книжці. Вважав, що здатний очолити та організувати роботу будь-якого підрозділу ТОВ «ЛДАРЗ» у т.ч. відділу кадрів.
У відповідь на дану заяву-згоду відповідачем надіслано лист від 02.01.2024 № 15- 21/3 від 02.01.2024 про те, що позивачем до відділу кадрів товариства не надавались документи на підтвердження наявності в нього повної вищої освіти відповідного напрямку підготовки (напряму підготовки «Управління персоналом та економіка праці» відповідає найменування спеціальності спеціаліста «управління персоналом та економіка праці» або найменування спеціальності магістра «Управління персоналом та економіка праці», галузі знань «Управління та адміністрування» - спеціальності «Менеджмент», «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність») та стажу роботи з управління персоналом та запропоновано невідкладно надати до відділу кадрів товариства оригінали документів на підтвердження відповідності ОСОБА_1 кваліфікаційним вимогам , необхідним для роботи на посаді начальника відділу кадрів. Хоча, як йому відомо, особа, яка тривалий час обіймала на підприємстві посаду начальника відділу кадрів/ в.о. начальника відділу кадрів, даним кваліфікаційним вимогам ніколи не відповідала, оскільки в даної особи відсутня вища освіта відповідного напрямку підготовки.
05.01.2024 відповідачем видано наказ № 4, відповідно до якого позивача звільнено із займаної посади начальника служби безпеки з 08.01.2024 за скороченням чисельності або штату працівників, пункт 1 стаття 40 КЗпП України.
Позивач не погоджується із звільненням , вважає його незаконним та необгрунтованим. Зазначає, що він не міг бути звільнений в силу положень ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки є викривачем корупції. Починаючи з 01.04.2019 він повідомляв про можливі факти кримінального порушення НАБУ, як спеціально уповноваженому суб'єкту у сфері протидії корупції згідно з п. 1 ст. 1, п. 1 ст. 53-1 ЗУ «Про запобігання корупції», п. 7 ч. 1 ст. 16, п. 1 ст. 1, ст. 19 ЗУ «Про Національне антикорупційне бюро» і ч. 5 ст. 216 КПК України. Окрім цього, позивач вважає, що відповідач порушив вимоги п.1 ч.1 ст.40 КЗпП, оскільки фактичного скорочення чисельності або штату працівників на ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» не відбулося. Позивач вважає, що саме у зв'язку з його діями по викриттю корупціїї з травня 2019 року почалась реорганізація з метою скорочення посади позивача; його почали притягувати до дисциплінарної відповідальності та позбавляти преміальних виплат; на відміну від інших працівників його не допускали на підприємство, залишаючи працювати вдома у режимі простою (карантину); до позивача застосовано найсуворіші заходи впливу - двічі звільнено з роботи, вперше з 01.02.2021, вдруге з 08.01.2024; тривалий час відповідач не виконував рішення суду про поновлення на роботі ; позивачу відмовлено у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 18.08.2023 по 01.11.2023; відповідач не привів у відповідність до чинного законодавства та внутрішніх нормативних актів розмір його посадового окладу, оскільки усім іншим працівникам підприємства посадові оклади за період майже 3 роки було збільшено, натомість його оклад залишився без змін; позивачу відмовлено у прийнятті на запропоновану йому вакантну посаду у зв'язку з відсутністю у позивача повної вищої освіти відповідного напрямку підготовки. Все це, на думку позивача, свідчить про наявність зв'язку між негативними заходами впливу на позивача з повідомленням ним, як викривачем, про порушення вимог ЗУ «Про запобігання корупції» і підтверджує незаконність дій відповідача.
Позивач зазначає, що внаслідок незаконного звільнення позивача йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у моральних та фізичних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя та понесення додаткових витрат. Моральну шкоду оцінює у 20 000,00 грн та просить її стягнути з відповідача.
На підставі наведеного просив задовольнити його позов.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28.01.2025 позов задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» на користь ОСОБА_1 37 532,78 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
У задоволенні решти вимог відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що наказ № 4-к від 05.01.2024 є незаконний, оскільки: позивач не може бути звільнений, згідно вимог ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції», так як є викривачем корупції; позивач надав згоду на переведення його на вакантну посаду начальника відділу кадрів, однак був звільнений; конкурентність посади начальника служби безпеки із посадами заступника директора з безпеки, начальника відділу економічної та інформаційної безпеки (ці посади мають аналогічні функціональні обов'язки згідно посадових інструкцій), тому позивач має переважне право на залишення на роботі. Також у цій справі наявна відсутність змін в організації виробництва і праці (скорочення не відбулось, а навпаки кількість керівних посад у службі безпеки зросла). Звертає увагу на те, що оклад та заробітну плату з моменту незаконного звільнення позивача з роботи (за понад три роки) не було проіндексовано, як це було зроблено усім працівникам підприємства у формі збільшення окладів, премій та їх індексацій, що підтверджується встановленим відповідачем найменшим окладом позивачу у розмірі 13 790 грн, та закріплено цим же Колективним договором в діапазоні 15 059 - 17 524 грн. Все це, на думку позивача, свідчить про наявність зв'язку між негативними заходами впливу на позивача з повідомленням ним, як викривачем, про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» і підтверджує незаконність дій відповідача.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Від ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, представники ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» - Романов Р.А. та ОСОБА_3 заперечили проти задоволення скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що на підставі наказу № 69-к від 15.04.2016 ОСОБА_1 з 18.04.2016 прийнятий на посаду начальника служби безпеки ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод».
Наказом від 28.01.2021 № 14-к «Про кадрові питання» ОСОБА_1 звільнено з посади начальника служби безпеки з роботи з 01.02.2021 за скороченням чисельності або штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17.08.2023 у справі № 466/1685/21 визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» №14-к від 28.01.2021 та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби безпеки ТзОВ «Львівський авіаційний завод» «ЛДАРЗ» з 02.02.2021.
На виконання вимог постанови Львівського апеляційного суду від 17.08.2023 посада начальника служби безпеки у ТзОВ «ЛДАРЗ» відновлена наказом від 24.10.2023 № 76-од та ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника служби безпеки Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» з 02.02.2021 з посадовим окладом і розміром місячної премії, які існували на момент скорочення посади 01.02.2021.
В подальшому, ТзОВ «Львівський авіаціний завод «ЛДАРЗ» , враховуючи, що з 2020 року відсутня виробнича необхідність у посаді начальника служби безпеки, діючи відповідно до вимог ч.5 ст.65 ГК України, прийняв рішення про її скорочення шляхом видання наказу №77-од від 25.10.2023 «Про введення в дію Змін № 27 до Штатного розпису ТОВ «ЛДАРЗ».
Листом-попередженням від 02.11.2023 ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» повідомив ОСОБА_1 про наступне звільнення з роботи за п.1 ст.40 КЗпПУ у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників з 08.01.2024 та запропонував йому:
1) надати у відділ кадрів оригінали документів, що підтверджують його переважне право на залишенні на роботі;
2) 113 вакантних на дату попередження посад (професій) для переведення на іншу роботу в ТОВ «ЛДАРЗ»;
3) письмово, до 08.01.2024, повідомити ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» про свій вибір посади (професії) для переведення на іншу роботу та надати оригінали документів на підтвердження відповідності кваліфікаційним вимогам обраній для переведення посаді (професії).
Листами--попередженнями від 08.11.2023, 16.11.2023, 01.12.2023, 08.12.2023, 15.12.2023, 02.01.2024, листом №15-23/11176 від 21.11.2023 ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» повідомляв ОСОБА_1 про наявність нових вакантних посад (професій) та про виключення з переліку вакантних посад (професій).
26.12.2023 ОСОБА_1 подав заяву, у якій повідомив про обрання з переліку вакантних посад посаду начальника відділу кадрів та просив підтвердити його прийом на роботу на посаду начальника відділу кадрів з 09.01.2024.
ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» листом №15-21/3 від 02.01.2024 роз'яснив ОСОБА_1 кваліфікаційні вимоги для постійної роботи на посаді начальника відділу кадрів та про необхідність надання документів про повну вищу освіту відповідного напрямку підготовки і стажу роботи з управління персоналом.
Станом на 05.01.2024 ОСОБА_1 не подав витребувані у нього документи на підтвердження відповідної освіти та кваліфікаційного рівня.
Наказом №4-к від 05.01.2024 «Про кадрові питання» ОСОБА_1 звільнений з посади начальника служби безпеки за скороченням чисельності або штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ.
Щодо позовних вимог про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу
Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частини перша-третя стаття 49-2 КЗпП України, тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».
У постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 577/3997/15-ц (провадження № 6-1723цс17) вказано, що «однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату працівників є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.02.2020 у справі № 755/6539/18-ц, вказано, що «законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантну посаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов'язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади. Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 09.08.2017 у справі № 6-1264цс17».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.05.2023 у справі № 947/2758/21 зазначено, що «судами попередніх інстанцій обґрунтовано було встановлено, що протягом періоду попередження позивачу запропоновано у повному обсязі всі вакантні посади, які були наявні на підприємстві протягом всього періоду попередження працівника. Разом із цим 25.11.2020 на адресу відповідача надійшла заява ОСОБА_1, в якій він зазначив про свою згоду зайняти одну із запропонованих вакантних посад: капітана ПРК-02, другого помічника капітана р/с «Сапфір», капітана р/с «Сапфір». Одночасно у вказаній заяві позивач просив забезпечити йому за рахунок підприємства професійну підготовку та перепідготовку з метою зайняття однієї із вищезазначених вакантних посад. Вважаючи про відсутність у роботодавця обов'язку здійснювати професійну підготовку та перепідготовку під час скорочення та наявність обов'язку запропонувати працівнику іншу роботу, КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 27.11.2021 ОСОБА_1 направила листи № 1/41/2280-20, № 1/41/2281-20 та № 1/41/2282-20, в яких відповідачем зазначено перелік документів, які необхідні для переведення його на посади капітана ПРК-02, другого помічника капітана р/с «Сапфір», капітана р/с «Сапфір», які йому пропонувались та на які ОСОБА_1 виявив бажання бути переведеним, про що зазначено ним у заяві від 25.11.2020. Також ОСОБА_1 було запропоновано з'явитись до КП «МПРС» 29.12.2020 та надати вказані документи для здійснення переведення на одну із зазначених посад. На вказані листи КП «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_1 відповіді не надано. Врахувавши, що працівником згоди на зайняття будь-якої іншої із всіх запропонованих вакантних посад відповідно до його кваліфікації надано не було (ані усно ані письмово), а також не надано, документів, підтверджуючих кваліфікацію на зайняття посад, на які ним було надано згоду, що зафіксовано актом від 29.12.2020, наказом від 29.12.2020 № 834-к ОСОБА_1, начальника філії «Чорноморська філія» КП «МПРС», звільнено із займаної посади 29.12.2020 у зв'язку із скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Таким чином колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за встановлених у справі обставин, не вбачається підстав для висновку, що роботодавцем не дотримано вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо запропонування ОСОБА_1 іншої роботи на підприємстві».
Як встановлено, протягом періоду попередження позивачу запропоновано у повному обсязі всі вакантні посади, які були наявні на підприємстві протягом всього періоду попередження працівника.
Із запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 дав згоду на зайняття посади начальника відділу кадрів, однак на вимогу ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» від 02.01.2024 не надав документів на підтвердження відповідної освіти та кваліфікаційного рівня, необхідних для зайняття вказаної посади.
Покликання позивача на те, що він надав достатньо документів, які підтверджують його освіту та кваліфікаційний рівень для зайняття запропонованої посади, зокрема документів про навчання в Академії СБУ у 1997 році та у Національній академії СБУ у 2007 році, а також дані про наявність у нього «безпекової військової освіти», про що свідчать відповідні записи у військовому квитку, не заслуговують на увагу, оскільки для зайняття посади начальника відділу кадрів згідно із затвердженим Міністерством промислової політики України Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників визначені такі кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст), стаж роботи з управління персоналом - не менше 2 років.
Крім цього, такі ж кваліфікаційні вимоги для зайняття посади начальника відділу кадрів передбачені посадовою інструкцією начальника відділу кадрів, що підтверджується витягом з Посадової інструкції начальника відділу кадів № 8/1/1/, затвердженої наказом директора ДП «ЛДАРЗ» від 29.07.2020 № 74-од.
Враховуючи, що позивачем не надано документів, які підтверджують відповідність кваліфікаційним вимогам для зайняття посади начальника відділу кадрів, як і не надано згоди на зайняття будь-якої іншої із всіх запропонованих вакантних посад відповідно до його кваліфікації, ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» обґрунтовано видав наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби безпеки за скороченням чисельності або штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про те, що він не міг бути звільнений із займаної посади в силу положень ст.53-4 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки він є викривачем корупції, виходячи з такого.
У постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 947/3424/21 (провадження № 61-9058св22) зазначено, що відповідно до частин першої та четвертої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції» викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв'язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону. До негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше. Викривачу, його близьким особам, права яких порушені всупереч положенням частин першої-третьої цієї статті, гарантується поновлення їх порушених прав. Викривач набуває свого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата. З моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває імунітет, суть якого розкрито в частині третій статті 53 Закону України «Про запобігання корупції». Відповідно до положень зазначеної норми особа або член її сім'ї не може бути звільнена у зв'язку з повідомленням нею про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою. Водночас такий імунітет не є абсолютним і має певні межі. В першу чергу, повинен бути наявним зв'язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою. Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що ним повинно бути повідомлено про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження. Ще одним обов'язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до нього, негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним. Про наявність зв'язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою може свідчити, зокрема, але не виключно такі обставини: певна послідовність подій (спочатку повідомлення особою про факти корупції, потім - застосування до викривача негативних наслідків, а не навпаки); наближеність в часі цих подій (застосування негативних наслідків до викривача відбулось незадовго після повідомлення ним про факти корупції); наявність різного роду погроз до викривача після повідомлення ним про факти корупції; відсутність в минулому (до моменту повідомлення) претензій до працівника, в тому числі й з боку осіб, про корупційні діяння яких ним повідомлено. Перевірка наявності чи відсутності наведених обставин дає змогу стверджувати про відсутність чи наявність причинного зв'язку між виданням спірного наказу із діяльністю позивача, як викривача. Апеляційний суд встановив, що позивач був звільнений у зв'язку із скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому оскаржуване звільнення обумовлено: скороченням внаслідок зміни штатного розкладу підприємства посади менеджера з якості сектора якості, яку обіймав позивач; незгодою позивача зайняти будь-яку з вакантних посад, що були протягом всього періоду вивільнення працівника запропоновані адміністрацією, яка б відповідала кваліфікації такого працівника до обраної посади. При цьому апеляційний суд зазначав, що з матеріалів справи не вбачається, що звільнення адміністрацією підприємства менеджера з якості сектора якості, позивача у зв'язку із скороченням штату працівників носило вибірковий характер і не застосовувалося би до інших працівників внаслідок скорочення штату та/або до позивача у подібних ситуаціях раніше. Тобто з встановлених у справі обставин і досліджених доказів вбачається, що звільнення позивача не пов'язано із повідомленням ним про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв'язок між таким повідомленням та звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Таким чином, вищенаведеним спростовуються аргументи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної оцінки доказам звільнення як негативного заходу впливу як на викривача відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».
У цій справі встановлено, що у відповідача відбулася зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи шляхом скорочення штату працівників, внаслідок чого було скорочено, зокрема посаду, яку обіймав ОСОБА_1 .
В установленому законом порядку за два місяці ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано йому усі вакантні посади.
В подальшому ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, при цьому йому пропонувалися всі наявні вакантні посади, на зайняття яких він не дав своєї згоди, однак дав згоду на зайняття посади начальника відділу кадрів, проте не підтверив відповідність кваліфікаційним вимогам для зайняття такої.
Матеріали справи не містять достовірних та достатніх доказів на підтвердження доводів позивача про існування зв'язку між його звільненням із його повідомленнями про нібито наявні факти вчинення посадовими особами відповідача корупційних злочинів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому ОСОБА_4 повідомив відповідача про направлення 01.11.2023 та 02.11.2023 в НАЗК і СБУ повідомлень про вчинення корупційних злочинів лише 02.11.2023, тобто після отримання листа-попередження про майбутнє звільнення (а.с. 27 т.1).
Крім цього, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, питання наявності/відсутності в ОСОБА_1 статусу викривача з 2019 року по 17.08.2023 були досліджені Шевченківським районним судом м.Львова та Львівським апеляційним судом у справі № 466/1685/21 і суди дійшли висновку про відсутність у ОСОБА_1 статусу викривача.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення його переважного права на залишенні на роботі, з огляду на наявнісь посад заступника директора з безпеки та начальника відділу економічної та інформаційної безпеки не заслуговують на увагу, оскільки відподвіно до роз'яснення, що містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судоми трудових спорів», судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Однак, якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
З урахуванням зазначеного, необхідно погодитися з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачем не надано достатніх і достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог щодо порушенням роботодавцем процедури його звільнення.
Щодо позовної вимоги про стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати
На виконання постанови Львівського апеляційного суду від 17.08.2023 наказом від 24.10.2023 № 76-од внесені зміни до штатного розпису ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ», згідно яких з 02.02.2021 була відновлена посада начальника служби безпеки та ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника служби безпеки з 02.02.2021 з посадовим окладом і розміром місячної премії, які існували на момент скорочення посади 01.02.2021, а самепосадовий оклад - 13 790,00 грн, місячна премія - 60% посадового окладу. Рішення суду не передбачало обов'язку для відповідача здійснення підвищення посадового окладу позивача чи його перерахунку.
Встановлено, що посадовий оклад начальника служби безпеки знаходиться в межах мінімального та максимального окладів (13 173,00 грн та 15 329,00 грн відповідно) у Схемі посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців, відповідно до Витягу із змін № 120 до Колективного договору між адміністрацією ТзОВ «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» і первинною профспілковою організацію ДП «ЛДАРЗ».
Нарахована заробітна плата начальника служби безпеки за виконану місячну норму праці разом із місячною премією була не нижча від встановленого законодавством мінімального рівня. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі в 2023 році - 6 700,00 грн. Надбавка за вислугу років, яка нараховувалась на час звільнення позивача в 2021 році, відмінена в Колективному договорі.
Як зазначено відповідачем, з 01.02.2021 посада начальника служби безпеки була виведена із штатного розпису та вилучена із Колективного договору, у зв'язку із чим цим розмір окладу такої неіснуючої посади не збільшувався, як і будь-якої іншої неіснуючої на підприємстві посади.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди
За змістом частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 16.06. 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20)).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спорів про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в заподіянні.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не довів наявності такої шкоди, а також протиправності дій відповідача.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Рішення суду в частині задоволення позову сторонами не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 14.11.2025
Головуючий
Судді