04 листопада 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/1816/20
Провадження № 22-ц/820/1598/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Спірідонової Т.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,
секретар судового засідання - Дубова М.В.,
за участю: позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - адвоката Фанди Н.М.,
розглянув у відритому судовому засіданні цивільну справу №686/1816/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2025 року, в складі судді Мазурок О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом та просила визнати за нею право власності на 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 , з яких: на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; на 5/8 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що квартира АДРЕСА_1 була придбана в період шлюбу її батьків ОСОБА_5 і ОСОБА_4 та була їх спільним майном подружжя. Тому, батьки були співвласниками квартири по 1/2 частині кожний, незважаючи на те, що право власності було оформлено на ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири за вищевказаною адресою. Спадкоємцями майна померлої ОСОБА_4 стали: ОСОБА_5 - переживший подружжя, дочка ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_3 , син ОСОБА_2 .
Тобто, кожен зі спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 отримав у спадщину по 1/8 частці в квартирі за вищевказаною адресою. Однак, жоден із спадкоємців свою частку офіційно не оформляв та не реєстрував право власності на спадкове майно, при цьому, частка її батька ОСОБА_5 становила 3/4 (1/8 частка - в порядку спадкування після смерті дружини ОСОБА_4 і 1/2 частка в спільному майні подружжя).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_5 , після смерті якого позивачка є спадкоємицею майна за заповітом. До спадкового майна померлого батька належить 5/8 частки квартири за вищевказаною адресою. В установленому законом порядку позивачка звернулася до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Грици Л.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Відповідно до заповіту від 26.06.2019, який був посвідчений державним нотаріусом Другої Хмельницької державної нотаріальної контори батько заповів позивачці частину належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 .
Тому, її частка в квартирі складає 6/8 (1/8 частка в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 і 5/8 частки в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 ).
В лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати заповіт ОСОБА_5 , складений на ім'я ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Федорук С.М. 26 червня 2019 року та зареєстрований в реєстрі за №1-297.
В обґрунтування зустрічного позову позивач ОСОБА_2 зазначив, що про заповіт після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , йому стало відомо від позивачки в січні 2020 року. Відповідно до заповіту ОСОБА_5 розпорядився належною йому на праві власності квартирою за АДРЕСА_1 .
Вважає заповіт недійсним, оскільки він був складений з порушенням вимог цивільного законодавства, підпис та текст на заповіті не є підписом та текстом спадкодавця та під час підписання заповіту спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Зокрема, напис на документі «Цей заповіт прочитаний мною вголос і підписаний власноручно» зроблений не спадкодавцем, а іншою особою.
До 11 липня 2019 року, протягом тривалого часу, спадкодавець проходив лікування в Хмельницькому обласному протипухлинному центрі Хмельницької обласної ради, де був прооперований 29.10.2018, а в подальшому проходив своє лікування в Хмельницькій міській лікарні, де помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкодавцю з 17.12.2018 було призначено амбулаторні паліативні курси хіміотерапії, він вживав сильнодіючі медичні препарати, які частково знижували його свідомість, був слабкий, не завжди впізнавав людей, не пам'ятав певні обставини, що може свідчити про те, що він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Зі змісту заповіту не вбачається чітке волевиявлення спадкодавця щодо майна, яким він розпоряджається, а саме не вказано за якою вулицею міста Хмельницького він бажає розпорядитись своєю квартирою АДРЕСА_1 . Тобто сам заповіт містить неточності.
Вважає, що через ці обставини волевиявлення його батька, як заповідача майна, не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Відсутність чіткої ідентифікації майна в самому заповіті дає підстави вважати, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, у зв'язку з чим не дотримано вимоги ст.203 ЦК України.
Неточності в заповіті вказують на те, що текст заповіту спадкодавцем особисто в голос не прочитувався, оскільки така неточність була б помічена спадкодавцем і нотаріусом.
Крім того, в заповіті не зазначено місце складання заповіту, а зазначено лише місто Хмельницький. У постанові Верховного Суду України від 20.01.2013 зазначено, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Законодавством заборонено здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу. Тому, посвідчення нотаріусом заповіту за межами свого нотаріального округу є підставою для визнання такого заповіту недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 квартири АДРЕСА_1 , з яких: 1/8 частка квартири за АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 5/8 частки квартири за АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 1063 гривні 80 копійок з кожного сплаченого судового збору.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що батьки позивачки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у період шлюбу набули у власність квартиру АДРЕСА_1 .Після смерті її матері ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/2 частку зазначеної квартири, яку прийняли спадкоємці: чоловік ОСОБА_5 та діти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , по 1/8 частці кожний. Тому, ОСОБА_5 на день смерті на праві власності належало 5/8 частки квартири, яку він заповів позивачці ОСОБА_1 , що підтверджується заповітом. ОСОБА_1 подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а тому за нею слід визнати в порядку спадкування право власності на 3/4 квартири АДРЕСА_1 , з яких: на 1/8 частку квартири - в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на 5/8 частки квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 на час складення заповіту, 26.06.2019, не міг розуміти своїх дій та керувати ними, а також те, що заповідач не підписував заповіт.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог зустрічного позову.
Узагальнення доводів апеляційної скарги
Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено та не викладено обставин щодо місця складання заповіту. Місце складання заповіту має бути вказано так, щоб не викликати сумнівів щодо місця вчинення заповіту. Оскільки нотаріусом не вказано назву вулиці, на якій знаходиться квартира, що передається у спадщину, судом першої інстанції неточності та помилки у тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна не могли бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень ст.ст. 213, 1256 ЦК України. Натомість, суд першої інстанції розтлумачив заповіт в цій частині на власний розсуд. Крім того, судом не було взято до уваги показання нотаріуса Федорук С.М., яка повідомила суд, що із заповіту неможливо однозначно встановити волевиявлення спадкодавця ОСОБА_5 щодо того, яке спадкове майно він заповідає. Неточність у визначенні об'єкта спадщини може призвести до того, що заповіт може бути визнано недійсним. Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті.
Посилається на постанову Верховного Суду України від 20.01.2013, в якій зазначено, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Законодавством заборонено здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу. Тому, посвідчення нотаріусом заповіту за межами свого нотаріального округу є підставою для визнання такого заповіту недійсним.
Процесуальні дії апеляційного суду
Ухвалами Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та справу призначено до судового розгляду.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки висновком судово-психіатричної експертизи від 20.11.2023 підтверджено, що за своїм психічним станом ОСОБА_5 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними на період складання заповіту 26.06.2019. Крім того, висновком судової почеркознавчої експертизи від 19.11.2024 підтверджено, що підпис та рукописний текстовий запис в заповіті виконано ОСОБА_5 . Суд першої інстанції взяв до уваги всі докази, які були надані сторонами, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Апелянт ОСОБА_2 про дату, час і місце слухання справи належним чином повідомлений, в судове засідання повторно не з'явився.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Фанда Н.М. проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Відповідачка ОСОБА_3 про дату, час і місце слухання справи належним чином повідомлена, в судове засідання не з'явилась.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Мотивувальна частина
Встановлені фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 29 вересня 1974 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на квартиру від 13 листопада 1991 року, виданого Міським виробничим управлінням ЖКГ на підставі рішення виконкому Хмельницької міської Ради народних депутатів №138/В від 27 червня 1991 року, ОСОБА_5 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №248228435 від 15 березня 2021 року за ОСОБА_5 09 грудня 2012 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями майна померлої ОСОБА_4 стали: її чоловік ОСОБА_5 ; дочка ОСОБА_1 ; дочка ОСОБА_3 ; син ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами спадкової справи.
Кожен зі спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 отримав право на 1/8 частку в квартирі за вищевказаною адресою, однак ніхто не оформив право власності на спадкове майно. При цьому частка ОСОБА_5 у спірній квартирі склала 5/8 частини (1/8 частки квартири - після смерті дружини ОСОБА_4 і 1/2 - частка у спільному майні подружжя).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.
26 червня 2019 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Федорук С.М. та зареєстрований в реєстрі за №1-297.
Згідно з вказаним заповітом ОСОБА_5 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_1 належну йому на праві власності квартиру за АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Грици Л.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті батька.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» №1208 від 20.11.2023 за своїм психічним станом ОСОБА_5 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними на період складання заповіту 26.06.2019; ОСОБА_5 26.06.2019 під час складання заповіту від 26.06.2019, що посвідчений державним нотаріусом Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Федорук С.М., за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними; за своїм психічним станом ОСОБА_5 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними на день складення заповіту 26.06.2019, який зареєстрований за №1-297; ОСОБА_5 не знаходився під суттєвим впливом медичних препаратів, наркотичних засобів в момент укладення ним заповіту 26.06.2019, в період 12:17-12:30, за своїм психічним станом міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час написання (підписання) заповіту від 26.06.2019, який зареєстрований за №1-297 в Другій Хмельницькій державній нотаріальній конторі; медичні препарати, які вживав ОСОБА_5 в результаті лікування в Хмельницькій міській лікарні, КНП «Хмельницький обласний протипухлинний центр» ХОР в період до 26.06.2019 не впливали суттєвим чином на розуміння ОСОБА_5 значення своїх дій та здатність керувати ними під час написання (підписання) заповіту від 26.06.2019, який зареєстрований за №1-297 в Другій Хмельницькій державній нотаріальній конторі; за своїм психічним станом ОСОБА_5 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними на період складання заповіту від 26.06.2019.
Відповідно до висновку експерта Хмельницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС №СЕ-19/123-24/13022-ПЧ від 19.11.2024 підпис та рукописний текстовий запис: «текст заповіту прочитано мною особисто в голос та підписано особисто» « ОСОБА_5 » виконані ОСОБА_5 .
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2019 року в справі №496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Відповідно до ст.ст. 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Заповіт, як вид одностороннього правочину повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину, серед яких, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ст.ст. 202, 203 ЦК України).
Згідно зі статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина 1 та 2 статті 1220 ЦК України).
Статтями 1222, 1226 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або законність набуття права власності встановлена судом.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено, що відповідно до заповіту від 26 червня 2019 року, який посвідчений державним нотаріусом Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Федорук С.М. та зареєстрований в реєстрі за №1-297, ОСОБА_5 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 заповів ОСОБА_1 належну йому на праві власності квартиру за АДРЕСА_1 .
При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 на час складення заповіту, 26 червня 2019 року, не міг розуміти свої дії та керувати ними, а також, що ОСОБА_5 не підписував 26 червня 2019 року заповіт.
Так, висновком судово-психіатричного експерта №1208 від 20.11.2023 підтверджено, що за своїм психічним станом ОСОБА_5 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними на період складання заповіту 26.06.2019, не знаходився під суттєвим впливом медичних препаратів, наркотичних засобів в момент укладення ним заповіту 26.06.2019, в період 12:17-12:30; медичні препарати, які вживав ОСОБА_5 в результаті лікування в Хмельницькій міській лікарні, КНП «Хмельницький обласний протипухлинний центр» ХОР в період до 26.06.2019 не впливали суттєвим чином на розуміння ОСОБА_5 значення своїх дій та здатність керувати ними під час написання (підписання) заповіту від 26.06.2019.
Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/123-24/13022-ПЧ від 19.11.2024 підпис та рукописний текстовий запис: «текст заповіту прочитано мною особисто в голос та підписано особисто» « ОСОБА_5 » виконані ОСОБА_5 .
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про недійсність заповіту з тих підстав, що він посвідчений нотаріусом за межами нотаріального округу, в якому нотаріус здійснює нотаріальну діяльність.
Відповідно до статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» (в редакції на час посвідчення заповіту) нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса. Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.
Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на постанову Верховного Суду України у справі № 6-2цс13 від 20 лютого 2013 року, відповідно до якої посвідчення нотаріусом заповіту за межами свого нотаріального округу є підставою для визнання такого заповіту недійсним, оскільки Велика Палата Верховного Суду при вирішення подібної категорії спорів вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного в цій постанові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі №522/9893/17 висловила таку правову позицію: «положення статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» містять вимоги до місця вчинення нотаріальної дії, але не встановлюють наслідків порушення цих вимог, а саме позбавлення чинності заповіту шляхом встановлення його нікчемності. Якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України. Положеннями ЦК України не передбачено такої підстави для нікчемності заповіту, коли нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, чим порушив законодавство, яке регулює діяльність нотаріусів. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України».
Разом з тим, ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нотаріус посвідчила заповіт за межами нотаріального округу, в якому здійснює нотаріальну діяльність.
Так, заповіт складений і підписаний об 12 год 17 хв. 26 червня 2019 року у місті Хмельницькому Хмельницької області та посвідчений державним нотаріусом Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Федорук С.М.
Відповідно до довідки в.о. директора Комунального підприємства «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради Т. Гнєвишевої від 17.01.2020 № 60 факту підписання заповіту ОСОБА_5 26.06.2019 року в міській лікарні офіційно не зафіксовано.
З записів медичної карти стаціонарного хворого №6943 на ім'я ОСОБА_5 встановлено, що ОСОБА_5 госпіталізований у Хмельницьку міську лікарню 26.06.2019 року об 13 год. 30 хв., тобто після посвідчення нотаріусом заповіту.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що нотаріус посвідчила заповіт за межами нотаріального округу, в якому здійснює нотаріальну діяльність.
Доводи апеляційної скарги про те, що заповіт є недійсним через відсутність назви вулиці в описі квартири, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з такого.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).
Спадкодавцю ОСОБА_5 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 13 листопада 1991 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №248228435 від 15 березня 2021 року.
Із тексту оспорюваного заповіту вбачається, що у його вступній частині зазначене місце реєстрації заповідача: АДРЕСА_2 .
У самому змісті заповідального розпорядження вказано «квартира за АДРЕСА_1 », тобто не зазначено найменування вулиці.
Із змісту заповіту, місця реєстрації заповідача та документів, які підтверджують право власності на спірну квартиру, вбачається, що заповідач на випадок своєї смерті зробив розпорядження щодо належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_3 , яка була його єдиним житлом, належним йому на праві власності.
При цьому, апелянт не надав доказів наявності у спадкодавця ОСОБА_5 на праві власності квартири АДРЕСА_1 . Отже, відсутні правові підстави вважати що ОСОБА_5 заповів іншу квартиру, ніж та, яка належала йому на праві власності за адресою: АДРЕСА_2 .
Заповіт від імені ОСОБА_5 посвідчено з дотриманням вимог закону, а відсутність назви вулиці є очевидною технічною опискою, яка не впливає на зміст волевиявлення заповідача.
Суд першої інстанції, з урахуванням зазначених вимог закону та встановлених обставин у справі, на підставі досліджених доказів, яким надав належну правову оцінку, правильно виходив з того, що ОСОБА_5 розпорядився належним їй майном на випадок смерті, а саме квартирою АДРЕСА_1 , склавши 26 червня 2019 року заповіт на користь позивачки ОСОБА_1 . При цьому суд правильно вважав, що волевиявлення ОСОБА_5 при складанні заповіту було вільним та відповідало його волі.
Висновки суду апеляційної інстанції
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Судові витрати
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2025 року.
Судді: Т.В. Спірідонова
Р.С. Гринчук
А.М. Костенко