13 листопада 2025 року м. Чернівці
справа № 723/5107/24
провадження 22-ц/822/878/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.
секретар Бугай В.М.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2025 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано наступним. 06 серпня 2023 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 укладено електронний договір №3878151 про надання споживчого кредиту. Сума кредиту складає 15000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .
Згідно Договору про відступлення (купівлі продажу) прав вимоги від 24.05.2024 року право вимоги за договором кредиту №3878151 первісний кредитор відступив на користь "Фінансова компанія «Фінтраст Україна». Внаслідок відступлення прав вимоги, Фінансова компанія «Фінтраст Україна» є єдиним власником всіх прав вимог за договором кредиту №3878151 від 06 серпня 2023 року.
Просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 102848,24 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2025 року позовні вимоги ТОВ "Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість в розмірі 102848 грн. 24 коп., яка складається із суми заборгованості - за основним богом (сумою кредиту 14999 грн), суми заборгованості за процентами - 69848 грн. 26 коп., суми заборгованості за процентами нарахованими ТОВ ФК «Фінтраст Україна» за 60 календарних днів - 18000 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 2422,40 грн. судового збору та 3 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2025 року, скасувати, ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог ТОВ ФК «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Зазначає, що з метою доведення виникнення правовідносин кредитування між нею та первісним кредитором позивач надав паперові копії електронних доказів, а саме - кредитного договору № 3878151 від 06.08.2023 року з додатком, а також паспорта споживчого кредиту, і не надав оригіналів відповідних електронних доказів. Водночас відповідачка ставить під сумнів відповідність вищезазначених паперових копій оригіналу таких електронних документів.
Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу
Разом з тим, на підтвердження факту укладення 06.08.2023 року кредитного договору між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою позивачем до матеріалів справи додано роздрукований примірник договору. При цьому копія листа ТОВ «Лінеура Україна», яку позивач додає на доведення нібито надіслання ТОВ «Лінеура Україна» повідомлення про відступлення права грошової вимоги, повинна бути оцінена критично, оскільки позивач не надав жодного доказу, власне, надсилання інформації, що міститься у листі, ОСОБА_1 на поштову адресу, електронну адресу чи шляхом SMS - інформування. Відтак навіть за умови, що між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна»» було укладено договір факторингу, предметом якого було, зокрема, право грошової вимоги до відповідачки, з урахуванням положень ч.1 ст.1082 ЦК України у неї як нібито боржника не виникло зобов'язання здійснити платіж Факторові, тобто, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».
Отже, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна»» не доведено наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за нібито укладеним кредитним договором № 3878151 від 06.08.2023 року.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 06 серпня 2023 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 , укладено електронний договір №3878151 про надання споживчого кредиту. Згідно умов договору сума кредиту складає 15000 грн., яка перерахована відповідачу шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .
Строк кредиту - 360 днів. Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису. Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулося через систему paytech.com.ua на підставі укладеного договору про переказ коштів №210222-1 від 21.02.2023 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "Пейтек Україна".
Згідно Договору про відступлення (купівлі продажу) прав вимоги від 24.05.2024 року право вимоги за договором кредиту №3878151 первісний кредитор відступив на користь "Фінансова компанія «Фінтраст Україна». Внаслідок відступлення прав вимоги, Фінансова компанія «Фінтраст Україна» є єдиним власником всіх прав вимог за договором кредиту №3878151 від 06 серпня 2023 року.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В судове засідання, належним чином повідомлені апелянт та її представник не з'явились. На адресу суду 13.11.2025 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в освітньому процесі, однак, доказів на підтвердження цього не надано.
Колегія суддів вважає, що немає підстав для відкладення розгляду справи враховуючи наступне.
За положеннями ст. 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
За змістом ст. ст. 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року, справа N 361/8331/18, провадження N 61-22682св19 зазначив наступне : відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).
Сторони були належним чином повідомлені про час та дату розгляду справи. Апелянт реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів вважає, що в клопотанні про відкладення розгляду справи слід відмовити.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
За вимогами частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2023 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 , укладено електронний договір №3878151 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується через Вебсайт або мобільний застосунок «Credit7».
Відповідно до умов договору сума кредиту складає 15 000 грн., строк кредитування 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів (п.1.2, п.1.3).
Відповідно до п. 1.4.1 кредитного договору стандартна процентна ставка складає 2,00% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 договору.
Згідно з п.3.1, п.3.2 кредитного договору проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт. До періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту. У випадку, якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день.
Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів.
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Згідно з п. 2.1 кредитного договору товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 .
Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «Е857», він містить її реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), податковий номер, адресу, електронну адресу та номер мобільного телефону.
Додаток №1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3878151 від 06.08. 2023 року містить таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит та погоджений сторонами договору.
Вищевказані умови кредитування визначені і в паспорті споживчого кредиту «Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)», який 06. 08. 2023 року підписано між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором Е857.
У листі ТОВ «Пейтек Україна» № 20240531 -187 від 31.05.2024 року вказано, що між ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір про організацію переказу грошових коштів №210222-1 від 21.02.2022 року.
Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Лінеура Україна», 06.08. 2023 року 18:27:13 на суму 15000 грн, номер картки№ НОМЕР_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Лінеура Україна» за кредитним договором №3878151 від 06.08.2023 року за період з 06.08.2023 року по 24.05.2024 року станом на 24.05.2024 заборгованість складає 84848,24 грн., з яких: 14999,98грн. - тіло кредиту; 69848,26 грн. - проценти за користування кредитом.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII.
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Встановлено, що 06 серпня 2023 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 укладено електронний договір №3878151 про надання споживчого кредиту.
Із змісту вказаного договору вбачається, що він підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора Е857.
Матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, який також підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора Е857.
Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Отже, відповідачка уклала з ТОВ «Лінеура Україна» електронний договір та підписала такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором 87540), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів, слід зазначити наступне.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Встановлено, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 15 000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 яку відповідачкою вказано особисто під час укладання Договору.
Факт перерахування кредитних коштів підтверджено у листі ТОВ «Пейтек Україна» № 20240531 -187 від 31.05.2024 року.
Обставина зарахування кредитних коштів на зазначений картковий рахунок, а також про належність платіжної картки саме ОСОБА_1 , підтверджується листом АТ «Універсал Банк».
Листом АТ «Універсал Банк», наданим на ухвалу суду про витребування доказів, підтверджено, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 06.08. 2023 року здійснено переказ коштів у сумі 15 000 грн.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту переказу (надання) кредитних коштів відповідачу.
ОСОБА_1 на виконання умов договору сплатила : 04 вересня 2023 року - 0,02 грн., 04 вересня 2023 року - 8700 грн., 04 жовтня 2021 року - 8999,95 грн.
Щодо підстав набуття позивачем права вимоги відповідно до умов договору факторингу, колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги по суті це договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частин першої-третьої статті 1082 ЦК України зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
24.05.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», як фактором, укладено договір факторингу №24/05/2024, згідно з умовами якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Відповідно до п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно з додатком №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі, відповідно до п.3.3 цього договору, на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Ціна продажу за договором становить 1 709 315,92 грн.
Акт прийому передачі інформації згідно «Реєстру боржників в електронному виді за Договором факторингу №24/05/2024 від 24.05.2024» був підписаний 24.05.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 24 травня 2024 року до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перейшло право вимоги за кредитним договором № 3878151, сума заборгованості 14 999,98грн., сума заборгованості за відсотками 69848,26 грн., сума заборгованості разом 84848,24 грн.
Платіжні інструкції №412 від 30.05.2024 року, №417, 418, 419 від 31.05.2024 року підтверджують сплату ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на користь ТОВ «Лінеура Україна» грошових коштів у сумі 1 009 315,92 грн. за договором факторингу №24/05/2024 від 24.05.2024 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за кредитним договором №№3878151 від 06.08.2023 року нараховано проценти за користування кредитом за період з 24 травня 2024 року по 22 липня 2024 року у загальній сумі 18 000 грн. (14999,98 грн.*2.00%=300 грн.*60 календарних дні= 18000 грн.)
Колегія суддів враховує, що договір факторингу не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована.
Встановивши, що надані позивачем докази підтверджують дійсне волевиявлення сторін на реальне настання правових наслідків, а саме на передачу прав вимоги за кредитним договором від 06 серпня 2023 року №3878151, а також врахувавши відсутність доказів, які підтверджують недійсність договору факторингу та з огляду на не встановлення обставин, які зумовлюють нікчемність цього договору, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до боржника (позичальника) ОСОБА_1 .
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 2-634/2011.
Будь яких доказів на спростування обставин, що кошти надійшли в розпорядження відповідача на належну йому банківську картку, отримання та користування кредитними коштами, а також спростування заборгованості по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку, стороною відповідача не надано.
Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб'єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Судді: І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська
І.Н. Лисак