Справа № 344/16069/25
Провадження № 22-ц/4808/1560/25
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Пнівчук
10 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О.В.,
суддів: Бойчука І.В., Луганської В.М.,
з участю секретаря Кузнєцова В.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 15 вересня 2025 року, у складі судді Бородовського С. О., у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту,
10 вересня 2025 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити, що станом на 01.01.2023 підполковнику податкової міліції у відставці ОСОБА_1 визначено посадовий оклад в розмірі 12020 грн, оклад за спеціальним званням у розмірі 2147 грн, відповідно до додатків 1, 10, 14 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 15 вересня 2025 року відмовлено у відкритті в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, у зв'язку з наявністю спору про право.
Роз'яснено заявнику право звернення до суду з позовом у порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом порушено норми матеріального права.
Заявник звернувся до Івано-Франківського міського суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення станом на 01.01.2023 підполковнику податкової міліції у відставці ОСОБА_1 визначено посадовий оклад в розмірі 12020 грн, оклад за спеціальним званням у розмірі 2147 грн, відповідно до додатків 1, 10, 14 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, оскільки відсутній правонаступник ліквідованої податкової міліції Державної податкової адміністрації України.
Зазначає, що звертався до Головного управління Державної податкової служби, Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Бюро економічної безпеки України, проте жоден із державних органів не надав оновленої довідки про обсяг посадового окладу та окладу за спеціальне звання станом до 01.01.2023, мотивуючи свою відмову відсутністю повноважень чи відповідного правонаступництва податкової поліції.
Вважає, що у тексті заяви ним не оскаржувалися дія чи бездіяльність Головного управління ДПС, Пенсійного фонду України, Бюро економічної безпеки, а тільки наводилися правові підстави щодо наявності суб'єктивного права на встановлення юридичного факту, оскільки іншими позасудовими способами це зробити не можливо.
Також вважає, що у заяві про встановлення юридичного факту немає жодної суперечності, конфлікту чи протиборства сторін, тому ним не вказано зацікавлених осіб, оскільки встановлення юридичного факту на цьому етапі не зачіпає інтересів жодної юридичної чи фізичної особи й воно не стосується прав чи законних інтересів інших осіб, а тому відсутній спір про право.
В даній справі внаслідок бездіяльності держави в особі Кабінету Міністрів України не визначено належного правонаступника податкової міліції - відповідача, внаслідок чого порушено його право на перерахунок пенсії й належне пенсійне забезпечення, а тому тільки встановлення юридичного факту зможе забезпечити відновлення порушеного права.
Зазначає, що первинно ним було подано заяву до Івано-Франківського окружного адміністративного суду і ухвалою від 06.08.2025 в справі №300/5440/25 відмовлено у відкритті провадження у даній справі, у зв'язку з тим, що спір який виник у цій справі підлягає розгляду в порядку передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Вважає, що аргументи суду першої інстанції щодо підсудності даної справи судам адміністративної юрисдикції є надмірним формалізмом у трактуванні процесуального законодавства, який може визначатися неправомірним обмеженням його права на доступ до суду.
Просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Івано-Франківського міського суду.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам ухвала суду не відповідає.
Відмовляючи у відкритті окремого провадження у справі за заявою про встановлення факту суд першої інстанції виходив з того, що за змістом заяви встановлено, що вимоги пов'язані з оскарженням дій та рішень суб'єктів владних повноважень тому вбачається спір про право публічно-правового характеру між фізичною особою та суб'єктами владних повноважень, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
З таким висновком колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції цивільних судів за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в cправі № 560/17953/21 (провадження№ 11-150апп23), Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 179/986/23 (провадження № 61-10086св24), від 23 жовтня 2024 року в справі № 571/916/22 (провадження № 61-2141св24) та інших.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суд повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, закриває провадження в ній (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19), від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року в справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19)).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту, що станом на 01.01.2023 підполковнику податкової міліції у відставці ОСОБА_1 визначено посадовий оклад в розмірі 12020 грн, оклад за спеціальним званням у розмірі 2147 грн, відповідно до додатків 1, 10, 14 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.
Частиною п'ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Із поданої до суду заяви вбачається, що ОСОБА_1 не звертався до управління Пенсійного Фонду України для призначення пенсії, та не оскаржував дії органів державної влади.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 300/5440/25 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі №300/5440/25 за його позовом про встановлення юридичних фактів, оскількиспір, який виник у цій справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
На даний час заявник оскаржує зазначену ухвалу в апеляційному порядку, однак рішення за результатами її апеляційного перегляду не ухвалено.
Колегія суддів вважає, що відмова у відкритті провадження у адміністративному та у цивільному судочинстві за аналогічними вимогами заявника поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, що створює заявнику перешкоди у реалізації права на судовий захист.
Суд першої інстанції вищезазначених обставин не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Положеннями п. 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 379, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 15 вересня 2025 року скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 листопада 2025 року.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
В. М. Луганська