58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua
м. Чернівці
11 листопада 2025 року Справа № 926/3022/25
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Швеця М.В., за участю секретаря судового засідання Циганчук І.В., розглянувши справу
за позовом Чернівецького обласного центру зайнятості
до фізичної особи ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Філія Чернівецького обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
про стягнення коштів мікрогранту в сумі 250000 грн
Представники:
від позивача Радиш Г.Ю.
від відповідача - не з'явився
від третьої особи - не з'явився
І. Стислий виклад позовних вимог.
Чернівецький обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення коштів мікрогранту в сумі 250000 грн.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 , будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець, отримав мікрогрант за кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в розмірі 250000 грн, проте працевлаштовані наймані працівники пропрацювали 8 місяців 16 днів, а не 24 місяця як передбачено порядком № 738, також відповідач припинив підприємницьку діяльність як суб'єкт господарювання, чим порушив обов'язкові умови отримання такого гранту, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
II. Процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2025 року позовну заяву передано на розгляд судді Швецю М.В.
Ухвалою суду від 12.09.2025 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 30.09.2025 року о 12:00 год, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Філію Чернівецького обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
23.09.2025 року через відділ документального та інформаційного забезпечення суду від третьої особи надійшли пояснення вх. № 3838 з доказами надсилання на адресу позивача та відповідача, в яких також просить розглядати справу без її участі.
30.09.2025 року через відділ документального та інформаційного забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів вх. № 3987.
Ухвалою суду від 30.09.2025 розгляд справи по суті відкладено на 23.10.2025 року о 12:00 год.
01.10.2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання згідно якого позивач надає докази надсилання клопотання вх. № 3987 на адресу сторін.
В судовому засіданні 23.10.2025 року долучено до матеріалів справи докази подані клопотанням вх. № 3987 та оголошено перерву до 04.11.2025 року о 12:45 год, зобов'язано позивача та відповідача надати докази звірки сплачених відповідачем податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для визначення різниці між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Ухвалою суду від 04.11.2025 року постановлено розгляд справи по суті відкласти на 11.11.2025 року о 14:20 годині, зобов'язано сторони виконати вимоги ухвали суду від 23.10.2025 року.
В судовому засіданні 11.11.2025 року представниця позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча і був належним чиним повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявною в матеріалах справи телефонограмою від 06.11.2025 року.
Пунктом 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу та має право вирішити спір за наявними матеріалами.
З метою розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представників відповідача, третьої особи та за наявними матеріалами.
III. Фактичні обставини справи встановлені судом.
Пункт 1 частими 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України закріплює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких с фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
У пунктах 4.17. - 4.23. постанови від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ФОП Брозинським А.В. припинено 31.08.2024 року.
Отже, відповідно до вказаних змін, з 15.12.2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалась зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, а також у постанові Верховного суду від 27.02.2019 у справі № 724/38/18.
Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі виник щодо неналежного виконання відповідачем договору про надання мікрогранту від 23.12.2022 року, укладеного між позивачем та ФОП Брозинським А.В..
Таким чином, правовідносини сторін виникли з виконання правочину у господарській діяльності.
Щодо цього питання, Верховний Суд в постанові по справі № 910/8729/18 від 13.02.2019 року роз'яснив, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, враховуючи вищезазначене, спір у даній справі розглядається за правилами господарського судочинства.
01.07.2022 року Між АТ "Ощадбанк" та Державним центром зайнятості укладено договір про взаємодію № 2/19-23 відповідно до п 2.3. якого встановлено, що уповноважений банк (АТ "Ощадбанк") відкриває спеціальний рахунок для зарахування коштів на надання мікрогрантів, призначений для подальшого перерахування коштів уповноваженим банком (АТ "Ощадбанк") на рахунок отримувача, відкритий в уповноваженому банку (АТ "Ощадбанк") для забезпечення супроводу видаткових операцій отримувача.
16.11.2022 року Фізична особа-підприємець Брозинський А.В. звернувся через Єдиний державний вебпортал електронних послуг "Дія" з заявою на отримання гранту на власну справу № 685BPU.
Згідно бізнес-плану долученого до заяви на отримання гранту, який є невід'ємним додатком до зазначеної заяви, метою отримання гранту від держави на розвиток власного бізнесу у розмірі 250000 грн є придбання обладнання, розширення асортименту та обороту продукції, подальший розвиток мережі збуту.
Відповідно до інформації, зазначеної в заяві кількість працівників, яких відповідач планував найняти зазначена - 2.
Державним центром зайнятості (далі - ДЦЗ) прийнято рішення про надання мікрогранту на створення або розвиток власного бізнесу.
23.12.2022 року укладено Договір про надання мікрогранту (далі - Договір) між ФОП Брозинським А.В. та ДЦЗ шляхом підписання заяви про приєднання.
Форма договору про надання мікрогранту затверджено Наказом Міністерства економіки 06.07.2022 року № 1969, який є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України і може бути укладений лише шляхом приєднання отримувача до всіх його умов в цілому шляхом надання Уповноваженому банку Заяви про приєднання до умов цього договору в порядку, передбаченому цим договором (далі - договір), який укладається між Державним центром зайнятості з однієї сторони та суб'єктом господарювання (далі - отримувач), з іншої сторони, щодо якого ДЦЗ прийняв рішення про надання мікрогранту та який приєднався до умов цього договору у визначеному в ньому порядку, які спільно іменуються як Сторони, а кожний окремо як Сторона.
Відповідно до пункту 2 розділу III Договору мікрогрант надається у безготівковій формі у національній валюті України шляхом зарахування коштів на рахунок отримувача через Уповноважений банк у строки та порядку, визначені договорами про взаємодію та Порядком.
Відповідно до розділу 5 пункту 1 Договору, обов'язковою умовою договору є створення отримувачем протягом строку дії договору робочих місць залежно від розмірів мікрограгту відповідно до умов Порядку, кількість яких визначається з урахуванням бізнес-плану та рішення ДЦЗ про надання мікрогранту та зазначається у заяві про приєднання.
Отримувач зобов'язується: з метою здійснення моніторингу та контролю виконання умов цього договору надавати ДЦЗ (відповідному регіональному, міському, районному, міському районному центру зайнятості або відповідній філії регіональних центрів зайнятості) доступ до місця провадження господарської діяльності отримувача відповідно до вимог Порядку, а також необхідну інформацію та документи, зокрема стосовно сплати податків, зборів (обов?язкових платежів), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та створених робочих місць тощо; повернути до Уповноваженого банку різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими відповідно до Порядку податками, зборами (обов'язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невиконання обов'язкової умови; (розділ 6 пункт 2 підпункт 4-5 Договору).
ДЦЗ має право: через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості, а також із залученням відповідних центральних та/або місцевих органів влади (у разі необхідності), здійснювати моніторинг та контроль виконання умов договору (зокрема, шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача) відповідно до Порядку; вимагати від отримувача необхідну інформацію та документи, зокрема стосовно сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та створених робочих місць тощо; вимагати повернення коштів мікрогранту та розірвати цей договір у випадках, передбачених його умовами (розділ 6 пункт 4 Договору).
Пунктом 6 розділу 7 договору передбачено, що разі невиконання отримувачем обов'язкової умови він повертає відповідно до Порядку до Уповноваженого банку різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами (обов'язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 2 розділу 13 Договору, Договір укладається шляхом приєднання отримувачем до його умов шляхом подання до Уповноваженого банку належним чином заповненої та підписаної отримувачем (його уповноваженим представником) заяви про приєднання (в трьох ідентичних примірниках), яка оформляється у письмовій формі. Договір вважається укладеним з дати проставляння Уповноваженим банком (його представником) відмітки на поданій йому отримувачем заяві про приєднання. Така відмітка проставляється Уповноваженим банком після належної ідентифікації та верифікації отримувача), а також перевірки відповідності її даних бізнес-плану та рішенню ДЦЗ про надання мікрогранту такому отримувачу. Уповноважений банк відмовляє у проставлянні зазначеної відмітки на Заяві про приєднання у випадку виявлення невідповідності вказаним документам.
Цей Договір набирає чинності з дня його укладання у порядку визначеному розділом ХІІІ цього договору та діє до повного виконання зобов'язань сторін, передбачених цим договором (пункт 1 розділ 14 Договору).
30.12.2022 року на спеціальний рахунок відкритий в АТ "Ощадбанк" відповідачу перераховано кошти мікрогранту в розмірі 250000 грн, що підтверджується випискою по рахунку.
Відповідно до видаткової накладної № 10 від 18.01.2023 року відповідачем придбано -холодильні вітрини 5 шт. на суму 75000 грн, морозилка 2 шт. на суму 25000 грн, стелажі 15 шт. на суму 150000 грн, всього 250000 грн.
28.06.2023 року працівниками Чернівецької філії Чернівецького обласного центру зайнятості здійснено виїзд за місцем провадження господарської діяльності ФОП Брозинського А.В. за адресою АДРЕСА_1 для перевірки дотримання умов договору мікрогранту отримувачем та складено Акт № 32 яким встановлено, що відповідачем використані кошти мікрогранту за цільовим призначенням згідно бізнес-плану, працевлаштовано 2 працівників, Рудник Т.Р. та Шкіру Г.В., сплачено податки та збори на суму 34618,79 грн, порушень не виявлено, роботодавцем дотримано умови договору надання мікрогранту та вимог Порядку (а.с 15).
22.09.2023 року працівниками Чернівецької філії Чернівецького обласного центру зайнятості повторно здійснено виїзд за місцем провадження господарської діяльності ФОП Брозинського А.В. за адресою АДРЕСА_1 для перевірки дотримання умов договору мікрогранту отримувачем та складено Акт № 81 яким встановлено, що відповідачем використані кошти мікрогранту за цільовим призначенням згідно бізнес-плану, працевлаштовано 2 працівників, Рудник Т.Р. та Шкіру Г.В., а отже дотримано умови договору надання мікрогранту та вимог Порядку (а.с 13).
28.12.2023 року працівниками Чернівецької філії Чернівецького обласного центру зайнятості здійснено виїзд за місцем провадження господарської діяльності ФОП Брозинського А.В. за адресою АДРЕСА_1 для перевірки дотримання умов договору мікрогранту отримувачем та складено Акт № 194 яким встановлено, що ФОП Брозинський А.В. господарську діяльність за вище вказаною адресою не здійснює, зі слів рієлтора договір оренди приміщення розірвано, про обладнання в орендованому приміщені не відомо.
26.11.2024 року працівниками Чернівецької філії Чернівецького обласного центру зайнятості здійснено виїзд за місцем провадження господарської діяльності ФОП Брозинського А.В. за адресою АДРЕСА_1 для перевірки дотримання умов договору мікрогранту отримувачем та складено Акт № 538 яким встановлено, що ФОП Брозинський А.В. господарську діяльність за вище вказаною адресою не здійснює на телефонні дзвінки не відповідає із заявою щодо подальшої зміни місця здійснення господарської діяльності до центру зайнятості не звертався, наймані працівники Рудник Т.Р. та Шкіру Г.В. були звільнені 31.10.2023 року. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 31.08.2024 року проведено Державну реєстрацію з припинення підприємницької діяльності Брозинського А.В. за його власним рішенням. Згідно даних Єдиної інформаційної аналітичної системи Державної служби зайнятості України, працівники, які були прийняті на новостворені робочі місця до ФОП Брозинського А.В. в загальному пропрацювали 8 місяців та 16 днів, а саме:- ОСОБА_2 (іден. код НОМЕР_1 ) - працевлаштована 24.06.2023 року та звільнена 31.10.2023р.- ОСОБА_3 (іден. код. НОМЕР_2 ) - працевлаштована 24.06.2023 року та звільнена 31.10.2023 року.
Також, у акті № 538 від 26.11.2024 року встановлено, що відповідачем сплачено податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування отримувачами відповідно до Постанови КМУ № 738, всього 125926,11 грн (за даними електронного обміну між ДЦЗ і ДПС відповідно до Постанови № 738 станом на 11.11.2024 року) з них: сума сплачених податків, зборів 71956 грн, сума сплаченого єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування 53970,11 грн (за всіх працівників), різниця між сумою отриманого мікрогранту/гранту та фактично сплаченими податками, зорами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування отримувачами відповідно до норм Постанови КМУ № 738 - 124073,89 грн (а.с 18 -19).
16.12.2024 року Чернівецьким обласним центром зайнятості прийнято Наказ № 592 від про повернення отриманого мікрогранту ФОП Брозинським А.В. в розмірі 250000 грн.
23.12.2024 року позивачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення№ 83521/24.06.02-24 надіслано повідомлення (претензію) відповідачу, (за місцем реєстрації) про повернення суми боргу в розмірі 250000 грн.
13.02.2025 року відповідач листом надав відповідь на претензію, згідно якої зазначає, що не погоджується з поверненням коштів в сумі 250000 грн, адже у період з 24.06.2023 року по 31.10.2025 року сплачував податки та збори, тому відповідно до норм Постанови № 738 має повернути 124073,89 грн, а тому просив переглянути рішення щодо повернення коштів мікрогранту (а.с. 26).
У зв'язку із тим, що відповідач не виконав обов'язкової умови договору мікрогранту та Порядку № 738, щодо працевлаштування працівників на строк 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту та припинення підприємницької діяльності позивач звернувся з вимогою про повернення коштів мікрогранту в сумі 250000 грн.
IV. Норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Правовідносини між сторонами врегульовані Законом України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" та Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 738 (далі - Порядок).
Частинами 1, 2 ст. 12 Закону України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" визначено, що державна підтримка надається суб'єктам малого і середнього підприємництва, які відповідають критеріям, встановленим частиною третьою статті 55 Господарського кодексу України. Державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки. Програми державної підтримки розробляються та впроваджуються спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва із залученням інших центральних органів виконавчої влади та громадських організацій, що представляють інтереси суб'єктів малого і середнього підприємництва. Державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" надання фінансової державної підтримки здійснюється спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, іншими органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, Українським фондом підтримки підприємництва та іншими загальнодержавними фондами, регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва. Фінансова державна підтримка надається за рахунок державного та місцевих бюджетів.
Основними видами фінансової державної підтримки є: 1) часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами, що надаються на реалізацію проектів суб'єктів малого і середнього підприємництва; 2) часткова компенсація лізингових, факторингових платежів та платежів за користування гарантіями; 3) надання гарантії та поруки за кредитами суб'єктів малого і середнього підприємництва; 4) надання кредитів, у тому числі мікрокредитів, для започаткування і ведення власної справи; 5) надання позик на придбання і впровадження нових технологій; 6) компенсація видатків на розвиток кооперації між суб'єктами малого і середнього підприємництва та великими підприємствами; 7) фінансова підтримка впровадження енергозберігаючих та екологічно чистих технологій; 8) інші види не забороненої законодавством фінансової державної підтримки.
Порядок використання коштів державного бюджету для фінансової державної підтримки суб'єктів малого і середнього підприємництва затверджується відповідно до вимог бюджетного законодавства.
Пунктом 1 Порядку визначено, що метою надання безповоротної державної допомоги у формі мікрогрантів є сприяння зайнятості населення, створення або розвиток власного бізнесу. Джерелами фінансування надання мікрогрантів отримувачам є кошти: Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі - Фонд); державного бюджету, у тому числі кошти, що надходять на рахунок Мінекономіки "Фонд підтримки малого та середнього бізнесу", відкритий у Національному банку, на який зараховуються добровільні внески (благодійні пожертви) від фізичних та юридичних осіб приватного права та/або публічного права в національній та іноземній валюті.
Надання передбачених цим Порядком мікрогрантів може здійснюватися разом з державною підтримкою, яка може надаватися відповідно до законодавства місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями на підставі регіональних та місцевих програм розвитку малого і середнього підприємництва за рахунок коштів місцевих бюджетів. З метою спільного надання державної підтримки, передбаченої цим Порядком і регіональними та місцевими програмами розвитку малого і середнього підприємництва, Державний центр зайнятості укладає договори про співробітництво з відповідними місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями, в яких визначаються основні умови виконання зазначених регіональних та місцевих програм.
Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінекономіки. Розпорядником коштів Фонду є Державний центр зайнятості.
Розмір мікрогранту, який надається одному отримувачу, визначається відповідно до його запиту, але не менше 50000 гривень та не перевищує: 75000 гривень включно у разі зобов'язання отримувача зареєструватися фізичною особою - підприємцем; 150000 гривень включно у разі зобов'язання отримувача створити одне робоче місце після отримання мікрогранту та прийняття на нього працівника на умовах, визначених цим Порядком; 250000 гривень включно у разі зобов'язання отримувача створити не менше двох робочих місць після отримання мікрогранту та прийняття на них працівників на умовах, визначених цим Порядком (п. 4 Порядку).
Надання мікрогрантів за рахунок джерел, передбачених абзацом сьомим пункту 1 цього Порядку, здійснюється Мінекономіки через АТ "Ощадбанк" (уповноважений банк) на підставі рішень Державного центру зайнятості, включених до подання про надання мікрогрантів (далі - подання), відповідно до договору про взаємодію між Мінекономіки, уповноваженим банком та Державним центром зайнятості (далі - договір про взаємодію 1) (п. 6 Порядку).
Пунктом 9 Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заява формується отримувачем особисто або у відділенні уповноваженого банку засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) після проходження ним ідентифікації та автентифікації з використанням інтегрованої системи електронної ідентифікації, електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, та/або інших засобів ідентифікації, які дають змогу однозначно встановлювати особу отримувача.
Заява формується засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, відповідно до відомостей, визначених пунктами 10 і 11 цього Порядку.
Формування заяви закінчується накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Пунктом 17 Порядку передбачено, що рішення про надання мікрогранту приймається Державним центром зайнятості протягом 15 робочих днів з дня кінцевого строку подання заяв на основі інформації уповноваженого банку, яка включає результати перевірки ділової репутації отримувача та відомостей, зазначених у заяві, а також оцінку співбесіди з отримувачем, проведеної регіональними центрами зайнятості, та документальне підтвердження отримувачем відсутності даних щодо наявності судових справ, відкритих виконавчих проваджень, арешту/конфіскації майна (активів) у разі отримання таких даних з автоматизованих систем та відсутності податкового боргу станом на 1 число місяця, в якому подається заява. Порядок обміну та передачі документів між уповноваженим банком та Державним центром зайнятості визначається договором про взаємодію.
Відповідно до п. 20 Порядку (в редакції, чинній на момент укладення договору надання мікрогранту 23.12.2022) для отримання мікрогранту отримувач укладає договір мікрогранту. У договорі мікрогранту обов'язково зазначаються цілі використання мікрогранту з переліку, визначеного пунктом 5 цього Порядку, умови, невиконання або неналежне виконання яких може призвести до повернення отримувачем отриманих коштів.
Обов'язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.
У разі звільнення працівників, працевлаштованих відповідно до абзацу третього цього пункту, до закінчення дворічного строку з дня працевлаштування на їх робочі місця у межах дворічного строку працевлаштовуються інші особи.
У разі невиконання обов'язкової умови договору мікрогранту отримувач зобов'язаний повернути різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідне рішення приймається регіональним центром зайнятості. Отримувач здійснює повернення зазначеної різниці уповноваженому банку не пізніше останнього робочого дня місяця, у якому спливає трирічний строк реалізації проекту, на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.
Відповідно до п. 20 Порядку (в редакції, чинній на момент звернення з позовом, вирішення спору) для виконання визначеної абзацом третім цього пункту умови договору мікрогранту щодо працевлаштування осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту отримувач зобов?язаний сплатити єдиний внесок на загальнообов?язкове державне соціальне страхування із заробітної плати осіб, з якими трудові договори було укладено протягом зазначеного трирічного строку, у розмірі, не меншому, ніж розмір єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування, розрахований за 24 місяці з мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня року, в якому отримано мікрогрант, за кожне робоче місце, визначене відповідно до пункту 4 цього Порядку. У разі невиконання такої умови отримувач зобов'язаний не пізніше останнього робочого дня місяця, в якому закінчується трирічний строк реалізації проекту, повернути уповноваженому банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту, різницю між зазначеними розмірами.
Поряд з цим, положення частини 1 статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі №1-зп/1997).
Водночас, цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, на підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок про те, що за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 грудня 2024 року у справі № 926/114/24).
Також, особа може скористатися правом та механізмом реалізації відповідного права лише за законом, чинним на момент прояву реального бажання скористатися відповідним правом та механізмом. Більше того особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть, якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність, лише у разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, за умови, що особа здійснила конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (аналогічний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 у справі N 820/5348/17).
Таким чином до спірних правовідносин судом застосовуються положення п. 20 Порядку які діяли на день укладення договору надання мікрогранту станом на 23.12.2022 року.
За положеннями п. 21 Порядку (в редакції чинній на момент укладення договору надання мікрогранту 23.12.2022) Державний центр зайнятості через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості здійснює моніторинг та контроль за виконанням умов договору мікрогранту, зокрема шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача, протягом трьох років з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку або до повного виконання обов'язкової умови договору мікрогранту, визначеної абзацом третім пункту 20 цього Порядку.
Для здійснення моніторингу та контролю за додержанням умов договору мікрогранту отримувачем центр зайнятості може залучати відповідні центральні та/або місцеві органи влади.
У разі неможливості встановлення факту цільового використання мікрогранту або встановлення факту нецільового використання мікрогранту під час моніторингу та контролю за додержанням умов договору мікрогранту, який здійснюється центром зайнятості, витрачені кошти протягом одного місяця повертаються отримувачем на спеціальний рахунок, відкритий в уповноваженому банку, для подальшого їх перерахування на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.
У разі несвоєчасного та/або неповного виконання пунктів 20 і 21 цього Порядку сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку.
Матеріалами справи підтверджується, що отримані кошти мікрогранту в сумі 250000 грн використані за цільовим призначенням, про що свідчать видаткова накладна від 18.01.2023 на суму 250000 грн та акти перевірки № 32 від 28.06.2023 та № 81 від 22.09.2023 року. Актами № 194 від 28.12.2023 року та № 538 від 26.11.2024 року не зафіксовано неможливість встановлення факту цільового використання мікрогранту, або встановлення факту нецільового використання мікрогранту як передбачено п. 21 Порядку.
При проведені перевірки (Акт № 538 від 26.11.2024 року) позивачем встановлено, що відповідачем сплачено податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування отримувачами відповідно до Постанови КМУ № 738, всього 125926,11 грн (за даними електронного обміну між ДЦЗ і ДПС відповідно до Постанови № 738 станом на 11.11.2024 року) з них: сума сплачених податків, зборів 71956 грн, сума сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування 53970,11 грн (за всіх працівників), різниця між сумою отриманого мікрогранту/гранту та фактично сплаченими податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування отримувачами відповідно до норм Постанови КМУ № 738 - 124073,89 грн.
Відповідно до п. 21 Порядку, Державний центр зайнятості подає щокварталу до 20 числа наступного місяця Мінекономіки звіт про виконання отримувачами умов договору гранту, який містить інформацію про кількість отримувачів, суми наданих відповідно до цього Порядку грантів, кількість найманих працівників, а також суми сплачених податків і зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування отримувачами, яким надано гранти.
Для виконання умов цього Порядку інформація подається: про суми сплачених податків і зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування отримувачами - ДПС за запитом Державного центру зайнятості. Форма подання такої інформації встановлюється Державним центром зайнятості разом з ДПС; про працевлаштування осіб на нові робочі місця, суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сплаченого за працевлаштованих на визначених цим Порядком умовах працівників подається Пенсійним фондом України. Тип та структура електронних даних, що передаються та приймаються, процедури взаємодії між інформаційними системами та зміни до них, форма журналів обліку запитів та відповідей визначаються Державним центром зайнятості та Пенсійним фондом України шляхом прийняття спільних рішень, які оформляються окремими протоколами, підготовленими на підставі цього Порядку.
Враховуючи зазначене у суду відсутні підстави вважати, що інформація про фактично сплачені податки та збори, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зазначена в Акті перевірки № 538 від 26.11.2024 року не є достовірною. Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем сплачено податки та збори, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 125926,11 грн.
Таким чином, відповідач має повернути відповідно до абз. 5 п. 20 Порядку № 738 (в редакції, чинній на день укладення договору надання мікрогранту 23.12.2022) та п. 6 розділу 7 договору кошти мікрогранту в сумі 124073,89 грн, оскільки не виконав обов'язкової умови договору мікрогранту та Порядку, щодо працевлаштування працівників на строк не менш як на 24 місяці.
Висновок щодо врахування сплачених податків та зборів при стягненні коштів мікрогранту в редакції Порядку чинної на момент укладення договору узгоджується з позицією Центрального апеляційного господарський суд у постанові від 08.01.2025 року у справі 912/1371/24.
Враховуючи, що п. 20 Порядку (в редакції, чинній на момент укладення договору надання мікрогранту 23.12.2022) хоч і не містив обов'язку суб'єкта господарювання попереджати РЦЗ про намір припинення підприємницької діяльності, проте на дату припинення підприємницької діяльності Брозинським А.В. 31.08.2024 року у п. 20 Порядку вже були внесені відповідні зміни (19.05.2023 року), отже суд вважає правомірним звернення РЦЗ до суду щодо стягнення різниці між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до закінчення трьох річного строку реалізації проекту, оскільки у даному випадку без реєстрації підприємницької діяльності починаючи з 31.08.2024 року (дата припинення підприємницької діяльності Брозинським А.В.) реалізація проекту неможлива.
Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги Чернівецького обласного центру зайнятості до фізичної особи Брозинського Андрія Вікторовича про стягнення коштів мікрогранту в сумі 250000 грн підлягають частковому задоволенню в сумі 124073,89 грн (250000 грн - 125926,11 грн), в решті позову - відмовити.
В судовому засіданні 13.11.2025 року представниця позивача посилалась на те, що кошти мікрогранту у сумі 250000 грн підлягають поверненню, також, у зв'язку із з тим, що 28.12.2023 року позивачем складено Акт № 194 згідно якого встановлено, що «про обладнання в орендованому приміщені не відомо», отже це є порушенням згідно абзацу 2 пункту 5 Порядку.
Суд зазначає, що абзацом 4 п. 21 Порядку (чинним на день розгляду спору) передбачено у разі встановлення під час моніторингу та контролю за додержанням умов договору мікрогранту факту відсутності меблів, обладнання, транспортних засобів, придбаних отримувачем за кошти мікрогранту, які не підлягають відчуженню відповідно до абзацу другого пункту 5 цього Порядку, отримувач повертає вартість таких меблів, обладнання, транспортних засобів. По перше з Акту № 194 від 28.12.2023 року не вбачається встановлення саме факту відсутності меблів, обладнання придбаних отримувачем за кошти мікрогранту, по друге зміни у даний пункт були внесені 04.05.2024 року, а тому зазначені зміни до спірних правовідносин не застосовуються.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.94 року серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч.1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
ІV. Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями ст. ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи Брозинського Андрія Вікторовича ( АДРЕСА_2 ; код НОМЕР_3 ) кошти мікрогранту в розмірі 124073,89 грн на спеціальний рахунок, відкритий для операцій надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу (Акціонерне товариства “ОЩАДБАНК»: IBAN НОМЕР_4 , ЄДРПОУ 00032129).
Стягувач Чернівецький обласний центр зайнятості (58000, м. Чернівці, вул. Університетська, 31; код 05392708).
3. В решті позову - відмовити.
4. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; код НОМЕР_3 ) на користь Чернівецького міського центру зайнятості (58000, м. Чернівці, вул. Університетська, 31; код 05392708) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1488,88 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14.11.2025 року.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/
Суддя Микола ШВЕЦЬ