11 листопада 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої екологічної прокуратури Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.10.2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_6 , про арешт нерухомого майна, яке належить підозрюваній ОСОБА_7 ,
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу слідчого судді скасувати, Постановити нову, якою накласти арешт у вигляді заборони на відчуження та розпорядження нерухомим майном, яке належить підозрюваній ОСОБА_7 , а саме квартиру яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з розміром спільної частки власності .
Короткий зміст ухвали слідчого судді.
Ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_6 , про арешт нерухомого майна, яке належить підозрюваній ОСОБА_7 .
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Стверджує, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, під час його ухвалення допущено неповноту судового розгляду та істотно порушенні вимоги кримінального процесуального закону.
Зазначає, що відмовляючи в задоволенні клопотання про арешт майна слідчий суддя безпідставно дійшов висновку, про відсутність в даному кримінальному проваджені цивільного позову.
Наголошує, що на підтвердження поданого цивільного позову слідчим до клопотання додано копію першого та останнього аркуша позовної заяви, поданої представником потерпілої сторони та долученої до матеріалів кримінального провадження.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
Під час розгляду клопотання слідчого про арешт майна, слідчим суддею встановлені наступні обставини.
За версією органу досудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч. 2 ст. 358 КК України, за наступних обставин.
Так, згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється фізичною особою підприємцем (Далі - ФОП « ОСОБА_7 ») у місті Миколаєві від 10 грудня 2013 року, згідно запису про реєстрацію № 25220000000063315; основний вид діяльності: інша професійна, наукова та технічна діяльність, (код КВЕД - 74.90).
Так, будучи фізичною особою-підприємцем, та являючись науковцем в галузі природоохоронного законодавства, у ОСОБА_7 , в невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, але не пізніше 14.11.2018, виник злочинний, корисливий умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами РЛП «Тилігульський».
На виконання свого злочинного умислу, 14.11.2018 між ФОП « ОСОБА_7 » (далі - Виконавець) та РЛП «Тилігульський» в особі виконуючого обов'язки директора ОСОБА_8 , що діє на підставі Положення (далі - Замовник) укладено та підписано договір № 14/11 про надання науково-технічних послуг (далі - Договір № 14/11), з відповідними додатками, на загальну суму 254 800 грн.
Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати послуги з природоохоронного заходу «Розроблення проекту організації території РЛП «Тилігульський», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів», а Замовник - прийняти і оплатити ці послуги (код за ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» - 90710000-7 Екологічний менеджмент).
Відповідно до другого етапу пункту 6 Технічного завдання, Виконавець готує попередній варіант Проекту організації території з відповідними картографічними та іншими матеріалами, який надсилається для розгляду та надання пропозицій у встановлений строк заінтересованим сторонам. Доопрацьований Проект організації території розглядається на науковій нараді парку, погоджується і подається Управлінню екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації для підготовки проекту рішення Миколаївської обласної ради щодо затвердження Проекту організації території.
Зазначені та інші умови Договору № 14/11 на надання послуги з природоохоронного заходу «Розроблення проекту організації території РЛП «Тилігульський», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів», та додатки до нього, були достовірно відомі ОСОБА_7 .
Водночас, маючи прямий умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами РЛП «Тилігульський», маючи корисливий мотив і мету поліпшення свого майнового становища, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи за попередньою змовою з особою, стосовно якої матеріали виділено в окреме провадження, ОСОБА_7 достовірно знаючи, що роботи, визначені договором № 14/11 не виконані, розуміючи протиправний характер своїх дій та їх караність, в невстановлені дату та час, в невстановленому місці, але не пізніше 30.11.2018, підробила, а саме посвідчила своїм підписом та скріпила своєю печаткою офіційний документ - Акт приймання-передачі послуг № 1, який посвідчував факт надання послуг, які Виконавець надав в повному обсязі за І етап договору щодо виконання природоохоронного заходу «Розроблення проекту організації території РЛП «Тилігульський», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів», а Замовник не має претензій до якості послуг, на загальну суму 178 360 грн.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на заволодіння грошовими коштами РЛП «Тилігульський», маючи корисливий мотив і мету поліпшення свого майнового становища, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи за попередньою змовою з особою, стосовно якої матеріали виділено в окреме провадження, ОСОБА_7 достовірно знаючи, що послуги, визначені договором № 14/11 не надані, будучи обізнаною про фактичний обсяг виконаних робіт, в невстановлені дату та час, в невстановленому місці, але не пізніше 14.12.2018, підробила, а саме посвідчила своїм підписом та скріпила своєю печаткою офіційний документ - Акт приймання-передачі послуг № 2, який посвідчував факт надання послуг, які Виконавець надав в повному обсязі за ІІ етап договору щодо виконання природоохоронного заходу «Розроблення проекту організації території РЛП «Тилігульський», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів», а Замовник не має претензій до якості послуг, на загальну суму 76 440 грн.
Тим самим, ОСОБА_7 посвідчила у актах приймання - передачі виконаних робіт № 1 від 30.11.2018 та № 2 від 14.12.2018 факт повного виконання робіт згідно договору № 14/11, хоча такі роботи фактично не виконувались нею, з метою подальшого використання вказаного офіційного документу для привласнення нею бюджетних коштів.
В свою чергу, особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, будучи службовою особою РЛП «Тилігульський», отримавши від ОСОБА_7 акти приймання - передачі виконаних робіт від 30.11.2018 та 14.12.2018, що підтверджувала умови виконання договору № 14/11, підписав платіжні доручення № 241, № 257 та надав їх разом з актами № 1 від 30.11.2018 та № 2 від 14.12.2018 приймання-передачі послуг природоохоронного заходу «Розроблення проекту організації території РЛП «Тилігульський», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів» до бухгалтерії РЛП «Тилігульський» для проведення подальшої оплати ФОП « ОСОБА_7 », чим засвідчив конкретну подію - виконання умов договору № 14/11, що спричинило наслідок правового характеру у виді створення всіх умов незаконного обертання бюджетних коштів в інтересах третьої особи, а саме ФОП « ОСОБА_7 ».
В результаті вказаних дій, на підставі документів, в яких містяться недостовірні відомості щодо виконання умов договору № 14/11, грошові кошти на загальну суму 254 800 грн., 22.12.2018 та 28.12.2018 з розрахункового рахунку РЛП «Тилігульський» за № 35427137022384, відкритого в ГУДКСУ в Миколаївській області (код МФО - 826013) переведено на розрахунковий рахунок ФОП « ОСОБА_7 » за № НОМЕР_1 , відкритий в Миколаївському РУ «Приватбанк» м. Миколаїв (код МФО - 326610).
Таким чином, ФОП « ОСОБА_7 » повністю отримала змогу вільно розпоряджатись вищевказаними грошовими коштами, чим протиправно поліпшила своє майнове становище та завдала матеріальної шкоди РЛП «Тилігульський» у великих розмірах на загальну суму 254 800 грн.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно яке належить підозрюваній ОСОБА_7 , а саме квартиру яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з розміром спільної частки власності . В Обґрунтування послався на необхідність забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову у кримінальному проваджені, а також задля недопущення його подальшої реалізації третім особам.
Відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого, слідчий суддя вказав, що згідно клопотання та доданих до нього матеріалів встановлено, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.2 ст.358 КК України, санкцією яких не передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна. Крім того, до матеріалів клопотання не додано будь-яких відомостей на підтвердження подачі у межах даного кримінального провадження - №12022150000000278 цивільного позову. За такого слідчим жодним чином не обґрунтовано необхідність застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна майна ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні №12022150000000278, з метою забезпечення можливої конфіскації майна підозрюваної ОСОБА_7 за вироком суду або відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд приходить до наступного.
За змістом п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна - є заходом забезпечення кримінального провадження.
Стаття 170 КПК України передбачає, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
За змістом п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна - є заходом забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З аналізу процесуальних норм закону вбачається, що слідчий, прокурор подаючи клопотання про арешт майна повинні довести завдання арешту майна, а саме те, що незастосування арешту на майно може призвести до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Доведеною повинна бути і мета щодо такого майна, передбачена ч. 2 ст. 170 КПК України, зокрема: відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності є непорушним.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя згідно із положеннями ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
На думку колегії суддів, за наслідками розгляду клопотання, слідчий суддя дійшов до законного та обґрунтованого висновку про відсутність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для його задоволення.
Як вбачається з наданих матеріалів, СУ ГУНП в Миколаївській області проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені № 12022150000000278, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 358 КК України.
За версією органу досудового розслідування, ФОП « ОСОБА_7 » завдала матеріальної шкоди РЛП «Тилігульський» у великих розмірах на загальну суму 254 800 грн.
19.08.2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.2 ст.358 КК України.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на об'єкт нерухомого майна, у власності підозрюваної ОСОБА_7 є квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з розміром спільної частки власності 1/2.
Посилаючись на необхідність забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову, а також задля недопущення його подальшої реалізації третім особам, слідчий просив про накладення арешту на майно підозрюваної ОСОБА_7 .
З тексту клопотання слідчого вбачається, що воно складається з викладення змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, встановлених органом досудового розслідування, та посилання, як на підстави для накладення арешту на майно, на забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову та конфіскацію майна за вироком суду.
Разом з тим, санкція ч.4 ст.191 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, санкція ч.2 ст.358 КК України передбачає покарання у виді штрафу до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційний нагляд на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк, тобто санкцією кримінальних правопорушень у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 не передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Також, до матеріалів клопотання слідчим не додано будь-яких відомостей на підтвердження того, що у межах цього кримінального провадження заявлено цивільний позов.
Посилання прокурора на те, що у слідчого судді були відсутні підстави для відмови в накладенні арешту на майно підозрюваної, оскільки на підтвердження заявленого цивільного позову слідчим до клопотання додано копію першого та останнього аркуша позовної заяви, поданої представником потерпілої сторони, є неспроможними, оскільки, на долучених до матеріалів клопотання аркушах позовної заяви, відсутні відомості про те, що позовну заяву було подано до уповноваженого органу в передбаченому законом порядку.
Апеляційний суд наголошує, що будь-який спосіб забезпечення кримінального провадження, незалежно від результату реалізації, не звільняє орган досудового розслідування від обов'язку дотримання правового механізму передбаченого КПК України.
Такий підхід органу досудового розслідування щодо ініціювання питання про накладення арешту на майно, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону та практиці Європейського суду з прав людини.
Крім того, у відповідності до ч. 8 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.
У цьому випадку, відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень кримінального процесуального закону та принципів верховенства права.
А тому, колегія суддів повністю погоджується з висновком слідчого судді про відсутність законних підстав для накладення арешту на майно.
Істотних порушень вимог Кримінального процесуального кодексу України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
У зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, а відтак вважає постановлене рішення законним і обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст. 100, 170, 171, 173, 376, 405, 407, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої екологічної прокуратури Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.10.2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_6 , про арешт нерухомого майна, яке належить підозрюваній ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді