14 листопада 2025 року м. ТернопільСправа № 921/673/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
розглянув заяву № 2133 від 30.10.2025 (вх. № 766 від 10.11.2025)
заявника Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП Центр", вул. Польова, 97, с. Черляни, Львівський район, Львівська область
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАК-АВТОТРАНС", пр. Степана Бандери, 3, м Тернопіль
про видачу судового наказу за вимогою щодо стягнення заборгованості у розмірі 101 396,29 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КПП Центр" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із заявою про видачу судового наказу до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАК-АВТОТРАНС " за вимогою про стягнення заборгованості у розмірі 101 396,29 грн, з яких 50 547,91 грн основний борг, 46 061,43 грн штрафу, 4 786,95 грн пені та 302,80 грн судового збору.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2025, для розгляду справи №921/673/25 визначено суддю Боровця Я.Я.
Розглянувши матеріали заяви та ознайомившись з доданими до неї документами, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу.
Порядок та форма звернення до суду з заявою про видачу судового наказу визначені Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, розділом II "Наказне провадження".
Як визначено статтею 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
Статтею 150 Господарського процесуального кодексу України передбачено форму і зміст заяви про видачу судового наказу, зокрема у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються (ч.2). До заяви про видачу судового наказу додаються зокрема, інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (ч.3).
Відповідно до частини 2 статті 156 ГПК України, одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.
Однак, до заяви про видачу судового наказу заявником долучено завірені копії документів (доказів), якими заявник обґрунтовує свої вимоги, тільки в одному примірнику.
Тобто копії заяви про видачу судового наказу з доданими до неї документами для надіслання боржникові, заявником не додано.
Суд звертає увагу заявника, що суд не наділений повноваженнями засвідчувати копії документів, зроблені з копій документів заявника.
Суд зазначає, що ГПК України не передбачено обов'язку суду виготовляти копії заяви про видачу судового наказу та доданих до неї документів для надіслання їх боржнику.
Тоді як п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України встановлено, що до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Тобто, згаданою нормою ГПК України обов'язок щодо долучення до заяви про видачу судового наказу копії заяви про видачу судового наказу та доданих до неї документів покладено на заявника. Суд лише надсилає одночасно з копією судового наказу боржнику копію заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами, яку заявник долучає до заяви про видачу судового наказу.
Більше того, суд не може самостійно виготовити копії заяви про видачу судового наказу та доданих до неї документів та надіслати їх разом з копією судового наказу боржнику, оскільки додані заявником до заяви про видачу судового наказу докази не є оригіналами, а є їх засвідченими копіями.
Виготовлення судом копій документів з копій та їх засвідчення чинним ГПК не передбачено. Суд вправі засвідчити копію письмового доказу або витяг з нього лише за наявності оригіналу письмового доказу при поверненні оригіналів письмових доказів за заявою особи, яка подала суду оригінали ( стаття 92 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог статті 150 цього Кодексу.
Наведені обставини є підставами для відмови заявнику у видачі судового наказу в частині щодо стягнення боргу у розмірі 50 547,91 грн, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України.
Щодо вимоги про стягнення з боржника 46 061,43 грн штрафу та 4 786,95 грн пені, суд зазначає таке.
Згідно частини 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про наявність його заявнику невідомо.
Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором). Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні.
Отже, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів. Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, заявник повинен, в тому числі, подати документи, що свідчать про безспірність його вимог.
Наведене зумовлено тим, що під час розгляду заяви про видачу судового наказу суд не розглядає справу по суті, не встановлює обставин справи та не здійснює оцінку доказів щодо їх змагальності та достовірності, адже наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Статтею 147 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Як визначено статтею 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктом 3 частини 1 статті 152 ГПК України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Статтею 549 Цивільного кодексу України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З аналізу вказаних норм законодавства слідує, що пеня та штраф за своєю правовою природою є не заборгованістю за договором, а видом штрафної санкції, яку сторона сплачує у разі невиконання/неналежного виконання свого грошового зобов'язання.
Таким чином, заявлена до стягнення заявником пеня та штраф є штрафними санкціями в розумінні приписів ст. 549 ЦК України, а отже за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, тобто вимога заявника в цій частині не відповідає ч. 1 ст. 148 ГПК України.
Наведені обставини є підставами для відмови заявнику у видачі судового наказу в частині вимог щодо стягнення з боржника штрафу у розмірі 46 061,43 грн та пені у розмірі 4 786,95 грн, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України.
Відповідно до частини 2 статті 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (частина 2 стаття 152 Господарського процесуального кодексу України).
Суд звертає увагу заявника, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини 1 статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина 1 стаття 153 Господарського процесуального кодексу України).
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (частина 2 стаття 153 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись ст. ст. 147, 148, 150, 151, 152, 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "КПП Центр", у видачі судового наказу про стягнення з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАК - АВТОТРАНС" у розмірі 101 396,29 грн та 302,80 грн судового збору.
2. Копію ухвали надіслати заявнику до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.
Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання "14" листопада 2025 року.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя Я.Я. Боровець