вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"14" листопада 2025 р. м. Рівне Справа № 918/1066/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Н.Церковної, розглянувши заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Березнівської міської ради Рівненської області про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною
без повідомлення учасників справи,
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Березнівської міської ради Рівненської області про визнання додаткової угоди до договору оренди укладеної. Ухвалою суду від 14.11.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено судом без руху.
Одночасно з позовною заявою, позивачем подано суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони Березнівській міській раді Рівненської області та її посадовим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, передачу у користування, продаж чи інше відчуження земельної ділянки площею 0,0042 га, К.Н. 5620455101:01:005:0235, розташованою за адресою АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Обґрунтовуючи заяву заявник зазначає, що необхідність у вжитті заходів забезпечення позову вбачається у тому, що Березнівська міська рада Рівненської області вчиняє дії спрямовані на припинення користування майном (спірною ділянкою). Такі дії з боку органу місцевого самоврядування можуть ускладнити чи унеможливити захист порушених прав позивача. На переконання позивача, невжиття заходів щодо заборони відповідачу вчиняти певні дії, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, у разі задоволення позовних вимог.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Виходячи з положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії"), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Отже, в розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018 по справі №910/361/18.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем певних дій не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 909/835/18).
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В заяві про забезпечення позову містяться загальні міркування заявника про очевидну небезпеку щодо відчуження або передачі в користування спірних земельних ділянок, без надання будь-яких доказів та без зазначення фактичних обставин на підтвердження викладеного в заяві.
Проаналізувавши подані позивачем докази, суд відмічає, що проєкт рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає безумовне прийняття такого рішення, як першого кроку в ланцюгу дій, необхідних для надання її в користуванні третім особам, а також і наступного кроку - позитивного рішення про надання такої земельної ділянки у користування.
Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 172 ЦК України).
Згідно із ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Суд зауважує, що в спірних правовідносинах Березнівська міська рада Рівненської області діє не як суб'єкт владних повноважень, а як представницький орган, через котрий територіальна громада міста Березне, яка є учасником цивільних відносин, розпоряджається землями, котрі перебувають у власності такої територіальної громади. Предметом спору є визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною, а не зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення чи відмовитися/утриматися від його прийняття.
Суд бере до уваги, що запропонований позивачем захід забезпечення позову направлений на заборону відповідачу вчиняти певні дії, що прямо передбачено п. 2 ч. 1 ст. 137 ГПК України. Отже, суд приходить до висновку, що внаслідок задоволення такої заяви, буде порушена виключна, передбачена Конституцією України, компетенція органу місцевого самоврядування на здійснення права власності та управління землями.
З огляду на вищевикладене, у суду відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову .
Відповідно до ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136-137, 140, 234, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони Березнівській міській раді Рівненської області та її посадовим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, передачу у користування, продаж чи інше відчуження земельної ділянки площею 0,0042 га, К.Н. 5620455101:01:005:0235, розташованою за адресою АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Ухвала набирає законної сили згідно частини 2 статті 235 ГПК України з моменту її підписання суддею 14.11.2025 року.
Дана ухвала підлягає оскарженню відповідно до статей 254-257 Господарського процесуального кодексу України
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.год.
Суддя Н.Церковна