Справа № 522/4557/25-Е
Провадження №2/523/3863/25
"14" листопада 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого судді - Малиновського О.М.
за участю секретаря - Березніченко В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, в поряду загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог Органу опіки та піклування Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому посилаючись на п.2 ч.1 ст.164 СК України просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно її дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час спільного проживання без реєстрації шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За твердженням позивача, з досягненням дитиною трьох років відповідач пішла з дому та з того часу по теперішній час він самостійно виховує дочку. В той же час ОСОБА_2 дитиною не опікується зовсім навіть не цікавиться нею та останній 12 років жодного разу не зустрічалася з дитиною, навіть не знає як вона виглядає. Окрім цього, відопвідач особисто надала згоду на позбавленні її батьківських прав. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 09.04.2025р. відкрито провадження у справі та призначений розгляд справи в загальному позовну провадженню. Зобов'язано орган опіки та піклування надати суду висновок на розв'язання спору.
До суду 14.05.2025р. надійшов висновок органу опіки та піклування Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
Ухвалою суду від 19.08.2025р. закрито підготовче судове засідання та призначений розгляд справи за участю сторін.
ОСОБА_1 та його представник - адвокат Лукіянчук І.П. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять задовольнити. Додатково, крім мотивів зазначених у позовній заяві, ОСОБА_1 зазначив, що метою позбавлення батьківських прав є отримання ним відстрочки від мобілізації.
Водночас представник позивача зазначив, що крім цього позбавлення батьківських прав відповідача переслідує можливість в оформленні низки документів, оформлення яких пов'язується з наданням згоди матері, яка не приймає участі у вихованні дитини.
ОСОБА_2 в призначені судові засідання не з'явилися жодного разу. Про час та місце розгляду справи сповіщалася належним чином. Направила заяву в якій просила проводити розгляд справи за її відсутності, зазначивши про визнання позовних вимог.
Ухвалою суду від 15.05.2025р. у прийнятті визнання позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено, з огляду на те, що така заява суперечить закону, порушує права, свободи та охоронювані законом інтереси дитини.
Прибужанівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області не забезпечила участі свого представника у судовому засіданні. Про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином. Направили заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Суд, заслухавши позивача та його представника, опитавши неповнолітню дитину, дослідивши письмові доказі по справі, дійшов наступного висновку.
Судом встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Так, матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 . Її батьками в свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 записані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
За твердженнями позивача мати дитини, ОСОБА_2 з досягненням дитиною трьох років з ними не проживає. Водночас дочка протягом останніх 12 років проживає разом з ним та перебуває на його повному забезпечені.
Так, згідно представленої довідки від 17.02.2025р. № 95 з Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області слідує, що ОСОБА_1 проживає в кв. АДРЕСА_1 росить та виховує дочку від народження.
Згідно довідки той же сільської ради від 17.02.2025р. № 94 разом з ОСОБА_1 проживає його мати, ОСОБА_4 та його дочка, ОСОБА_3 .
З представлених документів, ОСОБА_1 працює на посаді монтера колії з 06.08.2020р. в АТ «Укрзалізниця». За місцем роботи характеризується позитивно.
Опитані в судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_5 , в присутності представника органу опіки та піклування та представника позивача зазначила, що вона постійно з дня народження проживає з батьком та бабусею, ОСОБА_4 , яка є матір'ю її батька. Свою маму вона не пам'ятає так як жодного разу її не бачила. Бачила її лише з фотографії, яку дав їй батько. Мати не намагалась з нею бачитися. Вважала, що її мати слід позбавити батьківських прав.
Висновком органу опіки та піклування Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області № 49 від 28.02.2025р. орган опіки та піклування вважає доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Висновок мотивований тим, що у 2013р. ОСОБА_2 маючи проблеми з законом не змогла виховувати доньку, а тому батько взяв на себе цей обов'язок. З того час мати жодного разу не виявляла бажання зустрічатися з донькою, спілкуватися з нею, не надавала жодної матеріальної допомоги, не здійснювала підготовку дитини до дорослого життя.
Окрім цього, висновок ґрунтується на наданою ОСОБА_2 заяві, якорю вона надала згоду на позбавлення її батьківських прав.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного мотивування.
Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частинами першою-четвертою статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Згідно із пунктом 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитиниє предметом їх основного піклування.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі й на рівне виховання батьками.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
На підставі тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України слід зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
З огляду на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і за наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
Тобто, в такому випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке, у свою чергу, не є абсолютним.
Ураховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд, має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони, обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів самої дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися.
Разом із тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які могли б завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Отже, при вирішені питання про позбавлення батьківських прав на перше місце слід ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
З огляду на встановлені судом обставини під час розгляду справи, позивачем документально підтверджено, що дійсно неповнолітня дочка, ОСОБА_5 проживає разом з ним з часу її народження.
Водночас позивачем не доведено умисне невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків щодо дочки, нехтування нею своїми обов'язками, наявність у неї винної поведінки.
З цього приводу позивачем не надані належні, допустимі та достатні докази. Обґрунтованість позовної заяви фактично зводиться до визнання ОСОБА_2 позовних вимог, у прийнятті яких судом було відмовлено. При цьому суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).
Під час розгляду справи позивач не довів та судом не встановлено, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав призведе до якнайкращих інтересів ОСОБА_3 .
Фактичною метою у позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 її дитини є можливе отримання позивачем відстрочки від мобілізації під час воєнного стану, про що ним було зазначено в судовому засіданні. Відтак, суд констатує, що у конкретному випадку втручання у право на повагу до сімейного життя з боку держави буде мати порушення статті 8 Конвенції, з огляду на відсутності законної цілі, зокрема для захисту прав і свобод в якнайкращих інтересах неповнолітньої дитини.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд не погоджується та відхиляє наданий суду висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, з огляду на те, що такий є невмотивованим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, ґрунтується виключно на заяві останньої, якою вона відмовилася від батьківських прав, яка в силу частини третьої статті 155 СК України є неправозгідною та такою, що суперечить моральним засадам суспільства.
При таких обставинах суд дійшов висновку про відсутність підстав застосовувати до відповідача ОСОБА_2 такий крайній захід впливу, як позбавлення її батьківських прав.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є безпідставним, недоведеними, а відтак не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. ст.12,13,76,141,259, 263-265,268 ЦПК України,
Відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог Органу опіки та піклування Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про позбавлення батьківських прав.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ;
Відповідач:
ОСОБА_2 , рнокпп: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Треті особи: Орган опіки та піклування Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, ЄДРПОУ: 04376245.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення складено 14 листопада 2025р.
Суддя