Справа №766/4074/24
Пров. №2/766/2949/25
14 листопада 2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Петішкін О.О., з участю в режимі відеоконференції прокурора Максимової О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Олешківської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області до ОСОБА_1 , Херсонської районної державної адміністрації Херсонської області про повернення земельної ділянки,
Керівник Олешківської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог просив:
-скасувати розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації від 29.08.2007 № 808 «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та організації території земельної ділянки у власність ОСОБА_1 площею 1 га із земель запасу державної власності на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області.
-скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007, розташовану на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області.
-усунути перешкоди Станіславській сільській раді Херсонського району Херсонської області (ідентифікаційний код юридичної особи 04401492) у здійсненні права власності на земельну ділянку шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки 6520386500:02:012:0007площею 1 га.
В обґрунтування позову вказано, що 29.08.2007, на підставі розпорядження Білозерської районної державної адміністрації Білозерського району Херсонської області «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства», ОСОБА_1 отримано у власність земельну ділянку площею 1,0 га за кадастровим номером 6520386500:02:012:0007 розташовану в адміністративно-територіальних межах Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області. Право власності на об'єкт нерухомого майна посвідчено державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 723458. За даними Державного земельного кадастру та Головного Управління Держгеокадастру у Херсонській області вказана ділянка сформована, як землі сільськогосподарського призначення та передана відповідачу для ведення особистого селянського господарства. За інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 6520386500:02:012:0007 відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, вид використання «для ведення особистого селянського господарства». Натомість, за даними Публічної кадастрової карти України встановлено, що вищевказана земельна ділянка розташована в межах 2-х кілометрової прибережної захисної смуги Дніпробузького лиману в північній частині Чорного моря на відстані до 339 метрів від урізу води (410 метрів до верхньої точки) та, відповідно до вимог Земельного та Водного кодексів України, відноситься до земель водного фонду, які не можуть перебувати у приватній власності.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 19.03.2024 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову, накладено арешт на земельну ділянку, яка знаходиться на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області, з кадастровим номером: 6520386500:02:012:0007, площею 1,0 га, заборонено ОСОБА_1 розпоряджатись, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об'єднання земельної ділянки з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007 з іншими земельними ділянками.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.04.2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
05.09.2024 року представником позивача подано клопотання про долучення доказів.
31.10.2024 року представником позивача подано позовну заяву в новій редакції.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14.04.2025 року залучено до участі у справі співвідповідача Херсонську районну державну адміністрацію Херсонської області; підготовче засідання відкладено.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 07.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Прокурор в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити.
Представником Станіславської сільської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області подано заяву про розгляд справи у відсутність представника.
Відповідачі в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини не явки суд не повідомляли, відзив не подано.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд ухвалив проводити заочний розгляд справи ухваливши заочне рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.
Розпорядженням голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 29.08.2007 №808 «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства», затверджено проект із землеустрою щодо відведення та організації території земельних ділянок у власність 18 чоловік; передано громадянам у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, згідно з додатком.
Згідно додатку до вищевказаного розпорядження, ОСОБА_1 передано земельну ділянку 102, 109/5 розміром 1 га.
Відповідно загальних відомостей про земельну ділянку, кадастровий номер 6520386500:02:012:0007, розташована: АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, площа земельної ділянки 1,00 га, документ, що посвідчує право: державний акт 21.11.2007 ЯД №723458.
Листом від 02.02.2024 за вих. №255 в.о. начальника Станіславської сільської військової адміністрації повідомив, що в сільській раді відсутня землевпорядна документація щодо відведення чи інвентаризації земельних ділянок з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007.
За даними Публічної кадастрової карти України вищезазначена земельна ділянка розташовується у межах 2-х км прибережної захисної смуги Дніпробузького лиману в північній частині Чорного моря на відстані до 410,099 метрів від урізу води.
На запит позивача Національний центр управління та випробувань космічних засобів 06.08.2024 за вих. №53-2483ВИХ-24 надав інформаційно-аналітичну довідку щодо супутникового моніторингу земельних ділянок, розташованих на території Станіславської сільської ради Херсонської області (у т.ч. щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007), відповідно до якої «Дніпрокосмос» філія Національного центу здійснив тематичне оброблення в розрізі надання відомостей щодо супутникового моніторингу земельних ділянок. Супутниковий моніторинг проводився з використанням оптичних даних дистанційного зондування Землі, що є у вільному доступі на картографічному інтернет-сервісі Google Earth Pro та за архівними даними НЦУВКЗ. За результатами моніторингу, відстань від меж земельних ділянок з кадастровими номерами 6520386500:02:012:0003, 6520386500:02:012:0004 та 6520386500:02:012:0005 до урізу води Дніпровсько-Бузького лиману становить меньше 100 м.
Суд, дослідивши малюнок 4 до вказаної довідки та співставивши його з Публічною кадастровою картою Державного Земельного Кадастру, встановив, що земельна ділянка з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007 знаходиться менш ніж 300 м до урізу води від дороги, що є значно меншим за встановлені норми.
Також у довідці зазначено, що векторні полігони земельного кадастру недоступні для використання, створення полігонів вручну за площею та межами дасть велику похибку, тому вимірювання відстані від меж кожного полігону до урізу води буде некоректним.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Щодо представництва інтересів держави прокурором
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Щодо представництва інтересів держави прокурором
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 № 4-рп/2008 неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Отже, законодавством встановлений обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Положення пункту 3 частини статті 131-1 Конституції України визначають, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Безпосередньо питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва; прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 надані правові висновки стосовно застосування правових положень щодо прокурорського представництва, основними з яких є: обов'язок прокурора обґрунтувати та довести підстави для представництва, у тому числі у чому полягає бездіяльність компетентного органу; недотримання таким органом розумного строку на звернення до суду із позовом; розумність строку повинна визначатися судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Встановлено, що листом від 12.02.2024 за вих. №328 в.о. начальника Станіславської сільської військової адміністрації повідомив Олешківську окружну прокуратуру Херсонської області, що Станіславською сільською радою, Станіславською сільською військовою адміністрацією не вживалися заходи щодо повернення земельних ділянок приватної власності, відведених для особистого селянського господарства (у т.ч. з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007) у комунальну власність. У Станіславській сільській раді, Станіславській сільській військовій адміністрації наразі немає документів для здійснення заходів претензійно-позовного характеру; крім того, в сільській раді та військовій адміністрації немає компетенції щодо встановлення факту незаконної передачі у 2007 році органами державної влади вищезазначеної земельної ділянки із державної у приватну власність.
На підставі наведеного повідомлення, суд дійшов висновку, що прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, з метою захисту її інтересів, правомірно звернувся до суду з позовом.
Щодо позовних вимог.
Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 324 ЦК України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Згідно зі статтями 19, 21 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об'єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.
Згідно зі статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (частина 2 статті 88 ВК України, частина 2 статті 60 ЗК України).
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.
Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Згідно з Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486, у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України. Межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, крім випадків, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, та/або генеральними планами населених пунктів, які розробляються в порядку, визначеному ЗК України, Законами України «Про землеустрій» і «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівні. Назва, склад та зміст проекту землеустрою визначаються замовником з урахуванням характеристик території конкретного об'єкта землеустрою.
Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.
Згідно зі статтею 1 ВК України прибережна захисна смуга частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).
У відповідності до ч. 3 ст. 60 Земельного Кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку №486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №469/1393/16-ц, від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц та ін.
Згідно з частинами першою, другою, пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. Статтею 59 ЗК України визначено, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).
Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадянам органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.
Зокрема, землі водного фонду можуть передаватися на умовах оренди лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.
Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду законом не передбачена.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
На підтвердження своєї позиції прокурор посилається на лист Станіславської сільської військової адміністрації відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007 розташовується в межах 2-х кілометрової прибережної захисної смуги Дніпробузького лиману, а також інформаційно-аналітичну довідку Національного центру управління та випробувань космічних засобів щодо супутникового моніторингу земельних ділянок, розташованих на території Станіславської сільської ради Херсонської області (у т.ч. щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007), згідно з якою спірна земельна ділянка розташована на відстані до 339 м від урізу води.
Судом із досліджених матеріалів справи встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007 знаходиться на відстані менш ніж 300 м до урізу води від дороги, а відтак, суд вважає, що вказана земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність.
Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 року у справі №469/1203/15-ц; від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц; від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц; від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц; від 15.09.2020 року у справі №372/1684/14-ц та інших). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 15.09.2020 року у справі №372/1684/14-ц)».
Належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність.
Звертаючись до суду із заявою про зміну предмету позову, прокурор посилалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, відповідно до якої якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування відповідного рішення є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.
Разом з тим, розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації від 29.08.2007 №808 «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та організації території земельної ділянки у власність ОСОБА_1 площею 1 га із земель запасу державної власності на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області, вичерпало свою дію в момент видачі ОСОБА_1 державного акту про право власності на земельну ділянку та, відповідно, державної реєстрації за ним права приватної власності на спірну земельну ділянку.
Отже, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом, є неефективним способом захисту порушеного права.
Водночас, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства. Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 року у справі №904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 року у справі №910/3453/22 (пункт 58).
Норма пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21.02.1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17.01.2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, § 230).
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Поряд з цим, право на суд включає не лише право звертатися до суду, а також право на вирішення спору судом. Право на суд також включає ухвалення рішення.
За обставин цієї справи, первісні позовні вимоги прокурора відповідали належному способу захисту порушеного права, а тому у суду не викликає сумнів прагнення позивача повернути земельну ділянку у власність територіальної громади. У зв'язку з чим, суд вважає за доцільне позовні вимоги задовольнити частково, та усунути Станіславській сільській раді Херсонського району Херсонської області перешкоди у користуванні майном шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області земельну ділянку з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007 площею 1 га, розташовану на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області.
Також, з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 11.10.2023 року у справі №734/1560/20 обґрунтованою є вимога прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку, за наслідками чого позов в цій частині позовних вимог підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом (частина сьома статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр").
Згідно із частиною першою статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття поземельної книги на таку ділянку.
Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Згідно з підпунктом 3 абзацу 1 пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2017 № 509 застосовується з 01.10.2017, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.
Абзацом 6 пункту 114 Порядку передбачено, що відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.
Зі змісту наведеного убачається, що у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки її державна реєстрація скасовується, а відомості про таку земельну ділянку набувають статусу архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи.
Таким чином, набуття у такому разі спірною земельною ділянкою статусу архівної не відновлює прав власника на володіння чи користування нею.
Належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування землі із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі, якщо буде доведено, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
Не відповідають критерію ефективності захисту прав також позовні вимоги про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки, оскільки вчинення наведеної дії не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права держави.
Висновки Верховного Суду у наведених справах носять загальний характер щодо способів захисту прав позивача, які встановлені договором або законом та які направлені на забезпечення поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення-гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Таким ефективним способом у спірних правовідносинах є повернення у власність держави земельної ділянки природно-заповідного фонду. Цей спосіб захисту прав держави як власника земельної ділянки забезпечує поновлення порушеного права і не потребує застосування будь-яких інших способів, що відповідає висновкам Верховного Суду, в тому числі висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у зазначених вище постановах.
Відсутність правової необхідності у пред'явленні позовних вимог щодо недійсності наказу органу державної влади та скасування державної реєстрації земельної ділянки, здійсненої органом державної влади, підтверджується також правовими висновками Верховного Суду щодо неможливості поєднання в одному судовому процесі держави як позивача та відповідача.
Кожна із наведених обставин є самостійною підставою для відмови у задоволенні викладених вище позовних вимог.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Частиною 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 2600,00 грн.
Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.
Заходи забезпечення позову, застосовані судом ухвалою від 19.03.2024 р. в порядку ч. 7 ст. 158 ЦПК України продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Рішення в повному обсязі складено з урахуванням приписів другого абзаца частини першої ст. 244, ч.1 ст. 259, ст. 268 ЦПК України 14.11.2025 р.
На підставі викладеного, керуючись ст. 6-13, 81, 244, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов Олешківської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області до ОСОБА_1 , Херсонської районної державної адміністрації Херсонської області про повернення земельної ділянки - задовольнити частково.
Усунути Станіславській сільській раді Херсонського району Херсонської області перешкоди у користуванні майном шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області земельну ділянку з кадастровим номером 6520386500:02:012:0007 площею 1 га, розташовану на території Станіславської сільської ради Херсонського району Херсонської області.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ: 04851120, місцезнаходження: 73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33) в рахунок відшкодування судового збору в розмірі 2600,00 грн.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою. відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України до Херсонського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Якщо повне рішення не були вручено у день його складення, позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Херсонського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
СуддяО. В. Ус