79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
04.11.2025 Справа № 914/2748/25
Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі Зоряні Палюх, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго»,
до відповідача держави російська федерація,
про стягнення шкоди, завданої агресією російської федерації,
представники сторін:
від позивача не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до відповідача держави російська федерація про стягнення шкоди, завданої агресією російської федерації.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.09.2025 справу прийнято до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
06.10.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 04.11.2025 прийнято рішення по справі без проголошення вступної та резолютивної частини.
Позиція позивача
Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що внаслідок масованого ракетного обстрілу території України віськами рф відбулось влучання ракети в розподільну підстанцію РП-19 із вбудованим трансформаторним пунктом ТП-686, що перебуває у власності та на балансі Позивача. Внаслідок ракетного удару були повністю зруйнувані зовнішні огороджуючі конструкції з вигорянням обладнання розподільного пункту. Згідно з висновком, складеним експертом-оцінювачем, розмір збитків становить 10 217 248,00 грн без ПДВ, а сума збитків з ПДВ складає 12 260 697,60 грн. Позивач, здійнивши додаткові нарахування із застосуванням індексу інфляції та 3% річних, просить стягнути з Відповідача збитки в розмірі 15 047 584,20 грн.
Позиція відповідача
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, позовних вимог не спростував, явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про розгляд справи. До того ж, відповідні оголошення про хід розгляду справи № 914/2748/25 розміщені на офіційній сторінці Господарського суду Львівської області веб-порталу «Судова влада України» в порядку, передбаченому ч.4, 5 ст.122 Господарського процесуального кодексу України.
Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» є резидентом держави Україна і здійснює ліцензійну діяльність з розподілу електричної енергії на території Львівської області та виконує функцію оператора розподілу електричної енергії.
24 лютого 2022 року держава російська федерація без попередження, без оголошення війни, розпочала військові дії на території України. В Україну були введені регулярні війська країни-агресора, які діяли як на землі, так і на морі й у небі. Зокрема, розпочались систематичні ракетні обстріли військами російської федерації всієї території України високоточними ракетами. При цьому, агресор не приховував, що пріоритетними цілями на території України є об'єкти електроенергетики, а завданням рф є припинення електропостачання по всій Україні та забезпечення системної зупинки всієї електроенергетичної галузі країни. З цією метою агресор застосовував умисні цільові високоточні ракетні удари по об'єктам енергетичної інфраструктури.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією рф в Україні введено воєнний стан.
15 лютого 2024 року близько 06 год 32 хв відбувся масований ракетний обстріл військами рф інфраструктурних об'єктів міста Львова. В результаті одна стратегічна крилата ракета влучила в РП-19 з вбудованим ТП-868 за адресою м. Львів, вулиця Княгині Ольги, 115, що призвело до повного руйнування зовнішніх огороджуючих конструкцій з вигорянням обладнання розподільчого пункту.
РП-19 (розподільча підстанція 19) є однозальним приміщенням з обладнанням на напрузі 6 кВ. До РП-19 прибудована ЗТП-868 з двома трасформаторами - ТІ-250 кВА і Т2-400 кВА. Відповідно до Акту технічного обстеження будівлі РП-19 на вулиці Княгині Ольги, 115 у місті Львові від 19.02.2024, повністю знищено обладнання РУ-6кВ І-ІІ СШ РП-19, знищено обладнання РУ-0,4 кВ ТП-868 та знищено силовий трансформатор ТМ-250 кВА в ТП -868.
Як встановлено судом, за цим фактом слідчим відділом Служби безпеки України у Львівській області 12.12.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення та розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024140000000056 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 15.02.2024 близько 06:32 год підрозділами зс рф в порушення законів та звичаїв війни було нанесено авіаудари по об'єктам військової інфраструктури в/ч НОМЕР_1 . Внаслідок вибуху частково знищене службове приміщення, а також пошкоджені інші службові приміщення, транспортні засоби, які знаходились поруч. Загиблі внаслідок вибуху відсутні.
Судом встановлено, що в день, коли сталась подія, тобто 15.02.2024, на місці події фахівцями Позивача було проведене обстеження РП-19 з вбудованим ТП-868, про що за участю державного інспектора з енергетичного нагляду Управління Держенергонагляду у Львівській області були складені дефектні акти від 15.02.2024, якими зафіксовані пошкодження підстанції.
Розподільча підстанція РП-19 з вбудованим ТП-868 перебуває у власності та на балансі ПрАТ «Львівобленерго».
Згідно з Висновком про розмір збитків від 20.09.2024, наданим експертом-оцінювачем Савицьким Д.К. (сертифікат експерта-оцінювача № 1868, виданий ФДМУ, УТО 30.09.2000, Свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 1309 від 02.07.2002, Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 161/2022, виданий ФДМУ 29.04.2022) збитки, завдані майну Позивачу, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 115 (РП-19 з вбудованим ТП-868) ракетним ударом 15.02.2024, станом на дату нанесення збитків становлять 10 217 248 грн без ПДВ.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, сума збитків з ПДВ станом на 15.02.2024 складає 12 260 697, 60 грн.
Судом встановлено, що розмір додаткових нарахувань із застосуванням індексу інфляції за період з 16.02.2024 до 28.07.2025 становить 2 254 679, 26 грн, а розмір 3 % річних за період з 16.02.2024 до 28.07.2025 становить 532 207, 34 грн.
Таким чином, загальний розмір збитків, які Позивач просить стягнути з Відповідача складає 15 047 584,20 грн.
Згідно з п. 78 ч. 1 ст. Закону України «Про ринок електричної енергії» розподіл електричної енергії (далі - розподіл) - транспортування електричної енергії від електроустановок виробників електричної енергії або електроустановок оператора системи передачі мережами оператора системи розподілу, крім постачання електричної енергії.
Пунктом 56 ч. 1 ст. 1 цього Закону визначено, що оператор системи розподілу -юридична особа, відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності.
Отже, основним видом діяльності ПрАТ «Львівобленерго» є транспортування електричної енергії за допомогою електричних мереж та енергетичного обладнання, які перебувають у власності Позивача.
Згідно із положеннями Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-ІІІ від 12.07.2001 (ст. 12), постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022 «Про затвердження Порядку визначення шкоди і збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації», Додатку до цього Порядку «Загальні засади оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації» (пункт 13), датою оцінки є дата, на яку проводиться оцінка збитків. Дата оцінки встановлюється з урахуванням положень частини третьої статті 225 Господарського кодексу України та є будь-якою датою, що передує або збігається з датою подання позову до суду (датою звернення до відповідного органу про компенсацію), але не раніше 23 лютого 2022 року. Тому Звіт про оцінку збитків або акт оцінки збитків є дійсним до дати відшкодування збитків (включно).
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
До того ж, у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:
« 18. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
19. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
20. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
21. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов 'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
22. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
23. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
24. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
25. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
26. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі».
Статтею 41 Конституції України закріплено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України «Захист цивільних прав та інтересів судом» встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, шляхом відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За приписами ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 ЦК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 1 ст. 1192 ЦК України).
Частиною 8 статті 29 ГПК України визначено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» («Право, що застосовується до недоговірних зобов'язань»), до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Частиною 1 статті 49 цього Закону визначено, що права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Нормами частини 1 статті 75 цього Закону передбачено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Пунктом 3 частини 1 стаття 76 цього Закону визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з положеннями статті 79 цього Закону пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України (ч. 1). У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права (ч. 4).
Стаття 11 Європейської конвенції про імунітет держав (прийнята Радою Європи 16.05.1972 р.) і стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (прийнята резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 р.) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Суд зазначає, що Україна та рф не є учасниками цих Конвенцій, однак Конвенції закріплюють певні правила, визнані міжнародним співтовариством, а тому їх норми приймаються до уваги та застосовуються. Так, зокрема, у рішенні від 14.03.2013 у справі «Олєйніков проти Росії» Європейський суд з прав людини вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).
У рішенні від 23.03.2010 у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuanaia) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Тому держава не має права посилатися на імунітет у справах про завдання шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права. Однак, необхідною умовою дотримання принципу міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції» є визнання державою суверенітету інших держав на основі взаємності. Коли рф заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, зобов'язання України поважати та дотримуватися суверенітету рф відсутні.
Верховний Суд констатував, що після початку війни в Україні з 2014 року суди України мають право ігнорувати імунітет рф (справи №№ 2-о/381/134/16, 428/8076/16, 428/13977/16, 911/1231/22 та ін.).
Відповідно до пунктів «а», «b», «с», «d», «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 року застосування російською федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії. Ці дії грубо порушують Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією від 31 травня 1997 року.
У розумінні положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії російської федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України.
Відповідач російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи СМ/Rеs (2022) 2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Як неодноразово вказував у своїх рішенням Верховний Суд, у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу державу.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий деліктний виняток (tort exception). Умовами, необхідними для застосування деліктного винятку, є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
У даній справі предметом позову є відшкодування матеріальної шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок знищення/пошкодження її майна, а місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна. Передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України.
До того ж вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчать про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН.
Тому національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом перевірено розрахунок позовних вимог і встановлено, що він проведено правильно.
Виходячи із викладеного вище, суд дійшов до висновку, що наданими доказами Позивачем підтверджено обґрунтованість заявлених позовних вимог, відтак позов підлягає до задоволення.
Щодо судового збору, то суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3028 грн., а отже граничний розмір судового збору (350 прожиткових мінімумів) становить 1 059 800,00 грн.
Таким чином, судовий збір у цій справі складає 15 047 584, 20 * 1,5 % = 225 713, 77 грн.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
За приписами ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку стягнути з Відповідача на користь Державного бюджету України 225 713,77 грн судового збору.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 75 000,00 грн. На підтвердження цього Позивачем було долучено до матеріалів справи договір № 24/9-9 від 09.09.2024 про надання правничої допомоги, укладений між ПАТ «Львівобленерго» та Адвокатським об'єднанням «Юріс Консультус» щодо відповідача російської федерації та подій 15.02.2024, рахунок на оплату № 24/105 від 17.09.2024, платіжну інструкцію № 19355 від 18.09.2024 на суму 75 000,00 грн, ордер на надання правничої (правової) допомоги ПрАТ «Львівобленерго» адвокатом Сергієм Горбуновим.
Крім цього, Позивачем були понесені витрати на проведення незалежної оцінки майна у розмірі 78 000,00 грн, що підтверджується листом ПрАТ «Львівобленерго» № 119-07-5393 від 10.09.2024, договором № 063-24 від 10.09.2024 на проведення незалежної оцінки майна, укладений між ПрАТ «Львівобленерго» та СПД ФО Савицьким Д.К. (експерт-оцінювач, Сертифікат № 161/2022 ФДМ України від 29.04.2022), рахунком № 063 від 10.09.2024, платіжною інструкцією № 19027 від 13.09.2024 на суму 78 000,00 грн.
До того ж, Позивачем надано рахунок-фактура №116/07/25 від 30.07.2025 та платіжну інструкцію № 20233 від 01.08.2025 на підтвердження послуг перекладу з української на російську мову документів та їх завірення. Відповідно до наданих доказів Позивачем понесено 5 500,00 грн витрат.
Зважаючи на наведене, суд дійшов до висновку стягнути з Відповідача на користь Позивача 75 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу, 78 000,00 грн витрат на проведення незалежної оцінки майна та 5 500,00 грн витрат, пов'язаних із перекладом документів.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з держави російська федерація на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 6, код ЄДРПОУ 00131587) 12 260 697, 60 грн збитків, 2 254 679, 26 грн додаткових нарахувань із застосуванням індексу інфляції, 532 207,34 грн 3% річних, 75 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 78 000,00 грн витрат на проведення незалежної оцінки майна та 5 500,00 грн витрат, пов'язаних із перекладом документів.
3. Стягнути з держави російська федерація в дохід Державного бюджету України 225 713,77 грн судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Горецька З.В.