ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.10.2025Справа № 10/11 (910/2060/25)
За позовом ліквідатора Акціонерного товариства "Градобанк" арбітражного керуючого Звєздічева Максима Олександровича (18030, м. Черкаси, а/с 2993)
до Національного художнього музею України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 6)
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Національного банку України
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерства культури та стратегічних комунікацій України
про зобов'язання вчинити дії
В межах справи № 10/11
За заявою Корпорації "Укрзарубіжнафтогаз"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Промес"
Дочірнього підприємства "Гарантія-Львів"
Акціонерного комерційного банку "Аркада"
Закритого акціонерного товариства "Кобзар"
до Акціонерного товариства "Градобанк"
За участю прокуратури міста Конотоп та Київської міської прокуратури
про банкрутство
Суддя Чеберяк П.П.
Представники сторін: згідно із протоколом судового засідання
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 10/11 за заявою Корпорації "Укрзарубіжнафтогаз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Промес", Дочірнього підприємства "Гарантія-Львів", Акціонерного комерційного банку "Аркада", Закритого акціонерного товариства "Кобзар" про банкрутство Акціонерного товариства "Градобанк" на стадії ліквідаційної процедури, відкритої постановою Арбітражного суду міста Києва від 14.07.2000.
20.02.2025 до Господарського суду м. Києва звернувся ліквідатор Акціонерного товариства "Градобанк" арбітражний керуючий Звєздічев Максим Олександрович з позовом до Національного художнього музею України про зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.03.2025 прийнято позовну заяву ліквідатора Акціонерного товариства "Градобанк" арбітражного керуючого Звєздічева Максима Олександровича до Національного художнього музею України про зобов'язання вчинити дії до розгляду в межах справи № 10/11 про банкрутство Акціонерного товариства "Градобанк" та відкрито провадження у справі, залучено Національний банк України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, розгляд справи призначено на 28.04.2025.24.03.2025
24.03.2025 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання Національного банку України про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство культури та стратегічних комунікацій України.
25.03.2025 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
22.04.2025 до Господарського суду м. Києва надійшла заява відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора.
25.04.2025 до Господарського суду м. Києва надійшли заперечення Національного банку України на клопотання відповідача про залучення третьої особи.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.04.2025 задоволено клопотання Національного банку України про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, відмовлено в задоволенні заяви відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Офісу Генерального прокурора та відкладено розгляд справи на 14.07.2025.
04.06.2025 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення третьої особи.
У судовому засіданні 14.07.2025 було оголошено перерву до 29.09.2025.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.09.2025 розгляд справи відкладено на 15.10.2025.
У судовому засіданні 15.10.2025 позивач надав пояснення по суті позову та підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача та Міністерства культури та стратегічних комунікацій України щодо задоволення позову заперечили.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Національного банку України позов ліквідатора підтримав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
Постановою Арбітражного суду міста Києва від 14.07.2000 визнано банкрутом Акціонерне товариство «Градобанк».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 ліквідатором Акціонерного товариства "Градобанк" призначено арбітражного керуючого Звєздічева Максима Олександровича (позивач).
В процесі проведення ліквідаційної процедури ліквідатором встановлено, що 22.12.2005 між АТ «Градобанк», Міністерством культури та інформаційної політики України та Національним художнім музеєм України було укладено договір № 279 про порядок передачі в державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк».
На виконання вказаного договору АТ «Градобанк» передало Художньому музею України на постійне зберігання колекцію образотворчого мистецтва у кількості - 785 шт. (включаючи картини, полотна, композиції та начерки).
10.09.1997 Генеральною прокуратурою України були вилучені 72 картини - твори мистецтва з приватної колекції, що належить АТ «Градобанк», як запобіжний засіб - застава.
Постановою Генеральної прокуратури України від 30.07.1998 скасовано запобіжний захід - заставу. У відповідності до акту від 15.01.2004 вищезазначені 72 картини - твори мистецтва Генеральною прокуратурою України були передані Національному художньому музею України на зберігання.
Відповідно до п.п. 3.2, 3.3 Договору № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» від 22.12.2005 право державної власності на частину Колекції у кількості 455 предметів виникає з моменту отримання Банком коштів у сумі, встановленій у цьому Договорі (п. 2.1.1, розділ 3). З цього моменту частина Колекції у кількості 455 предметів переходить до державної частини Музейного фонду України. Порядок здійснення розрахунків за решту 330 предметів (творів образотворчого мистецтва) Колекції буде проведено відповідно до додаткових угод.
В процесі ліквідаційної процедури таких додаткових угод ліквідатором не здобуто, а отже, за твердженнями ліквідатора, серед творів образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк», які наразі зберігаються в Національному художньому музеї України на підставі вказаного договору, є твори, законним власником яких є банкрут. Ці твори підлягають інвентаризації та включенню до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.
Крім того, вказані твори у кількості не менше 330 предметів є предметом забезпечення грошових вимог Національного банку України до АТ «Градобанк» і мають бути реалізовані для задоволення вимог забезпеченого кредитора.
В процесі ліквідаційної процедури ліквідатор письмово 02.02.2022, 22.06.2022, 19.09.2022, 07.12.2022, 10.07.2023, 28.01.2025 звертався до Національного художнього музею України з проханням провести спільну інвентаризацію та надати доступ ліквідатору до вказаного майна, які музеєм були проігноровані.
При цьому, бездіяльність музею щодо проведення спільної інвентаризації перешкоджає ліквідатору належним чином здійснювати свої повноваження щодо пошуку, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, формування ліквідаційної маси, продажу майна та задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.
З огляду на викладені обставини, ліквідатор звернувся до суду з позовом в якому просить суд зобов'язати Національний художній музей України спільно з ліквідатором АТ «Градобанк» арбітражним керуючим Звєздічевим М.О. у двомісячний строк з дня постановлення рішення суду провести інвентаризацію Колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк», яка зберігається в Національному художньому музеї України.
У відзиві на позов Національний художній музей України (відповідач) заперечує щодо задоволення заявлених позовних вимог з підстав відсутності нормативно-правового регулювання порядку проведення інвентаризації музейних предметів, музейних колекцій, предметів музейного значення тощо. Крім того, відповідач посилається на те, що постановою Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 у справі № 18/560-а встановлено той факт, що з дня набрання чинності Законом України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк», яким Колекція визнана об'єктом національного культурного надбання, правовідносини, що складаються з-приводу передачі Колекції у державну власність, її зберігання та вчинення будь-яких інших дій, пов'язаних з виканням вимог зазначеного Закону набули характеру правовідносин у сфері управління, на які ухвала Господарського суду м. Києва від 26.06.2006 (про заборону НБУ та будь-яким іншим особам вчинити дії щодо колекції), прийняття на підставі положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з метою врегулювання правовідносин у сфері банкрутства, свою дію не поширює.
З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем.
Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/7164/19.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Звертаючись до суду з позовом про зобов'язання вчинити дії позивач - ліквідатор Акціонерного товариства "Градобанк" зазначає про бездіяльність відповідача - Національного художнього музею України щодо проведення спільної інвентаризації майнових активів, що належать боржнику та перебувають на зберіганні у відповідача.
При цьому, позивачем у поданій позовній заяві не назначено конкретизованого переліку майнових активів (творів образотворчого мистецтва), які на праві власності належать боржнику та перебувають на зберіганні у відповідача, а також не додано правовстановлюючих документів, які б підтверджували вказані обставини.
Окрім того, такі відомості також не містяться в запитах, направлених ліквідатором на адресу відповідача з проханням провести спільну інвентаризацію та надати доступ ліквідатору до вказаного майна.
З огляду на викладені обставини, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявність порушеного права за захистом якого він звернувся до суду.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Копію рішення направити сторонам.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 23.10.2025.
Суддя П.П. Чеберяк