Рішення від 13.10.2025 по справі 910/21682/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.10.2025Справа № 910/21682/15 (910/15018/24)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" (61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 66; ідентифікаційний код 39820081)

до Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код 37404165)

За участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонду державного майна України

про стягнення 516 600,00 грн.

В межах справи № 910/21682/15

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України" (код ЄДРПОУ 37404165)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від позивача Чоломбитько Ю.О. - представник

Від відповідача Вініченко В.В. - представник

Від третьої особи Ковтяга О.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015.

05.12.2024 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" з позовом до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення 516 600,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.12.2024 прийнято позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення 516 600, 00 грн. до розгляду в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" та відкрито провадження у справі, спраа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 10.02.2025.

03.01.2025 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

08.01.2025 до Господарського суду м. Києва надійшла відповідь позивача на відзив відповідача.

14.01.2025 до Господарського суду м. Києва надійшло заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.02.2025 розгляд справи відкладено на 14.04.2025.

10.02.2025 до Господарського суду м. Києва

14.04.2025 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення третьої особи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.04.2025 задоволено клопотання відповідача про витребування доказів та відкладено розгляд справи на 16.06.2025.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.06.2025 розгляд справи відкладено на 15.09.2025.

У судовому засіданні 15.09.2025 оголошено перерву до 13.10.2025.

У судовому засіданні 13.10.2025 представник позивача надав пояснення по суті позову та підтримав його в повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

20 травня 2016 року між ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" (позикодавець, позивач) та ДП "Конярство України" (позичальник, відповідач) в особі філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" було укладено договір позики № 1/05ФП.

Згідно з умовами договору позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, передбаченому договором, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений договором строк.

Договір є дійсним, укладений з дотриманням форми, спрямований на реальне настання правових наслідків, що підтверджується частковим виконанням сторонами договору: перерахуванням позикодавцем та отриманням позичальником на розрахунковий рахунок суми позики.

Так, позикодавцем було перераховано позичальнику суму позики у розмірі 516 600,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 117807689 від 31.05.2016, № 117807842 від 21.06.2016, № 144408655 від 08.07.2016, № 7131617846 від 14.11.2016 (копії вмастяться в матеріалах справи, оригінали, долучені позивачем супровідним листом від 23.04.2025 за вих. № 2304/25, досліджені у судовому засіданні).

Відповідно до п. 4.1. договору, кінцева дата повернення позики в повному обсязі: до 01 грудня 2016 року. Датою повернення позики є дата зарахування грошових коштів на рахунок позикодавця.

За твердженнями позивача всупереч умовам договору, позичальником не було повернуто позику позикодавцю.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.11.2023 у справі № 910/21682/15 задоволено позов Міністерства економіки України до ТОВ "Агрофірма Престиж", ДП "Конярство України", ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" та визнано недійсним договір позики № 1/05 ФП від 20.05.2016, укладений між ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" та ДП "Конярство України" в особі філії "Новоолександрівський кінний завод № 64".

Вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024.

З огляду на те, що наслідки недійсності договору позики судом не застосовувались, кошти отримані позичальником за договором не повернуті, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 516 600,00 грн.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, згідно з ч. 1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Доводи відповідача щодо того, у позивача відсутнє право вимоги на стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 516 600,00 грн., сплачених позивачем на виконання умов поговору позики, з огляду на укладений між позивачем та ТОВ «Агрофірма Престиж» договір про відступлення права вимоги № 1-02 від 07.06.2018, відтак позивач не може отримати судовий захист неіснуючого права, яке не порушене щодо позивача, суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Як свідчить зміст рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 910/21682/15, 07.06.2018 між ТОВ «Торговий будинок «Новаагро» та ТОВ «Агрофірма Престиж» укладено Договір № 1-02 про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого первісний кредитор (ТОВ «Торговий будинок «Новаагро») передає новому кредиторові (ТОВ «Агрофірма Престиж»), а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором позики № 1/05ФП від 20 травня 2016 року, укладеним між первісним кредитором і ДП «Конярство України» в особі філії Новоолександрійський кінний завод ДП «Конярство України».

Так, згідно із частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва.

Відповідно до частини 1 статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, із змісту статей 512, 514, 519 ЦК України вбачається, що права вимоги можуть бути відступлені лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити тільки ті права вимоги, які дійсно існують та йому належать; відступлення прав вимоги здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.

Також, досліджуючи відступлення права вимоги, Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) зробив висновок, згідно з яким оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 зробила висновок, згідно з яким за замістом вищенаведених положень статей 512, 514 ЦК України права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. В такому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.

Таким чином, у разі, коли право вимоги за правочином, права вимоги за яким відступаються, не виникало у первісного кредитора, то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора.

Натомість, відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, у позивача не виникало право вимагати від відповідача належного виконання зобов'язань за договором позики № 1/05ФП від 20.05.2016, а отже таке право не могло бути відчужене позивачем на користь третьої особи через недійсність договору позики.

Окрім того, відповідно до пункту 1.1. договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором позики №1/05ФП від 20.05.2016 (основний договір), укладений між ТОВ «Торговий будинок «Новаагро» та ДП «Конярство України» в особі філії Новоолександрійський кінний завод № 64 ДП «Конярство України».

Відповідно до пункту 1.2. договору про відступлення права вимоги, новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Отже, позивач відступив свої права як кредитора за договором позики, який в подальшому було визнано судом недійсним.

Натомість, підставами звернення до суду з даним позовом є протиправне збереження відповідачем грошових коштів позивача, що регулюється статтею 1212 ЦК України та є недоговірним зобов'язанням.

Таким чином, право, за захистом якого звернувся позивач, виникло за фактом протиправного збереження відповідачем грошових коштів позивача, що за своєю правовою природою є недоговірним зобов'язанням, а право вимоги за таким зобов'язанням не відчужувалось позивачем на користь третьої особи за договором про відступлення права вимоги.

Отже, враховуючи факт визнання недійсним договору позики № 1/05 ФП від 20.05.2016, укладеного між ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" та ДП "Конярство України" в особі філії "Новоолександрівський кінний завод № 64", грошові кошти в загальному розмірі 516 000,00 грн., переховані позивачем на користь відповідача згідно умов даного правочину наразі утримуються відповідачем без достатніх правових підстав.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, викладеної ним у відзиві на позовну заяву, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності у три роки. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вже було зазначено, порушене право позивача, за захистом якого останній звернувся до суду, полягає в протиправному утриманні відповідачем грошових коштів належних позивачу, оскільки підстава за якою грошові кошти були перераховані відповідачу, станом на дату подання позовну, відпала.

Так, кошти були перераховані позивачем на користь відповідача за договором позики, який було визнано недійним рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі № 910/21682/15, яке набрало законної сили 15.05.2024.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З огляду на приписи частини 1 статті 1212 ЦК України, порушення права позивача відбулось 15.05.2024, а саме з дати набрання рішенням законної сили, яким визнано договір позики недійсним. Відповідно, і про порушене право позивач дізнався лише 15.05.2024.

Верховний Суд, досліджуючи питання початку перебігу строку позовної давності щодо вимоги про стягнення грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України у разі визнання договору недійним, у постанові від 22.02.2012 по справі № 32/5009/6218/11 дійшов висновку, відповідно до якого: «Факт недійсності договору оренди від №2038/д від 27.06.2006р., який був правовою підстав для отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 7066,77 грн., встановлений рішенням господарського суду Запорізької області від 18.01.2011р. в іншій справі №10/422/08-3/65/10, яке набрало законної сили в цій частині 11.05.2011р., а тому, як вірно зазначено судами, саме з цієї дати почався перебіг позовної давності до вимог позивача про повернення безпідставно отриманих грошових коштів.».

Отже, строк позовної давності щодо вимоги про стягнення на користь з відповідача грошових коштів в загальному розмірі 516 600,00 грн. спливає лише 15.05.2027.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Конярство України" (01001,м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код 37404165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" (61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 66; ідентифікаційний код 39820081) грошові кошти в розмірі 516 600 (п'ятсот шістнадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 7 749 (сім тисяч сімсот сорок дев'ять) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Копію рішення направити сторонам та розпоряднику майна боржника.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.10.2025.

Суддя П.П. Чеберяк