вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
29 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/836/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Магістраль", м.Чернігів
до відповідача фізичної особи-підприємця Гомби Івана Івановича, c. Горбок Іршавського району Закарпатської області
про стягнення 28 812,54 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Магістраль" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця Гомби Івана Івановича про стягнення 28 812,54 грн штрафних санкцій за разовим договором про надання послуг з організації та перевезення вантажів автомобільним транспортом № 0104-1 від 01.04.2025, мотивованим невиконання відповідачем договірних зобов'язань з перевезення товару.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/836/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2025.
Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, виходячи з того, що справа № 907/836/25 за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, така підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.07.2025 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду від 29.07.2025 про відкриття провадження у справі була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута органами поштового зв'язку до суду з зазначенням причини повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".
За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
Відтак, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 28.08.2025 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду Закарпатської області від 29.07.2025.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження.
Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України, яка кореспондується з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України).
Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
31.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Магістраль", як експедитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістика-ТДК", як клієнтом укладено договір транспортного експедирування № 3103, відповідно до пункту 1.1 якого експедитор зобов'язується за дорученням клієнта та за його рахунок виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, що визначені у пункті 1.2 цього договору, а клієнт зобов'язується приймати належним чином надані послуги та здійснювати їх оплату у порядку, передбаченому цим договором.
На виконання вказаного договору позивач, як експедитор, прийняв замовлення з організації послуг міжнародного автомобільного перевезення від Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістика-ТДК" на перевезення вантажу - сировини для кондитерських виробів, 0.8 тон брутто, 2 палети (1,2х1,0), за маршрутом Via Dogana 1430, 47826, Verucchio (RN) Italy, FUGAR PRODUZIONE S P A, Francesca Rомаnо (місце завантаження) - вул. О.Довбуша 37/1, м. Київ, 02092, Україна, (місце розвантаження) з датою завантаження - 04.04.2025 та термінами доставки - 10.04.2025-11.04.2025, що підтверджується заявкою на надання транспортно-експедиційних послуг, оформленою у вигляді додаткової угоди № 1 від 01.04.2025 до договору транспортного експедирування № 3103 від 31.03.2025.
З метою виконання даного замовлення експедитором (позивачем) було укладено разовий договір про надання послуг з організації та перевезення вантажів № 0104-1 від 01.04.2025 (далі-договір) з перевізником фізичною особою-підприємцем Гомбою Іваном Івановичем (надалі-виконавець).
Згідно з пунктом 1 договору виконавець зобов'язується організувати та виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом територією України та надавати послуги із транспортного експедирування у міжнародному сполученні, а також надавати інші послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та погоджені із замовником, на разовій основі, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити надані послуги на умовах цього договору.
Вартість послуг, вид та найменування вантажу, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, маршрут перевезення та інші суттєві умови, необхідні для надання послуг та виконання перевезень, зазначаються в заявці нижче, зокрема:
- дата та час завантаження - 04.04.2025;
- адреса завантаження - 47826, Verucchio (RN) Italy;
- адреса вивантаження - м. Київ, Україна;
- строк доставки - 10.04.2025;
- вантаж - 0,8 тонн брутто, 2 палети (1,2х1,0);
- вартість перевезення - 600 Євро;
- умови оплати - після отримання оригіналів документів 3-5 днів.
Відповідно до пункту 1.1 договору у випадку відмови виконавця від підтвердженої заявки менше ніж за 3 години до часу завантаження, вказаного в заявці при внутрішньо-українських перевезеннях та менше ніж за 24 години до часу завантаження, вказаного в заявці при міжнародних перевезеннях, виконавець зобов'язаний на вимогу замовника сплатити штраф у розмірі 1 500,00 грн при внутрішніх перевезеннях та 300 Євро при міжнародних перевезеннях.
Згідно з пунктом 1.1.1 договору у випадку відмови замовника від підтвердженої заявки менше ніж за 3 години до часу завантаження, вказаного в заявці при внутрішньо-українських перевезеннях та менше ніж за 24 години до часу завантаження, вказаного в заявці при міжнародних перевезеннях, замовник зобов'язаний на вимогу виконавця сплатити штраф у розмірі 1 500,00 грн при внутрішніх перевезеннях та 300 Євро при міжнародних перевезеннях.
Згідно з пунктом 1.1.3 договору при здійсненні міжнародного перевезення, за несвоєчасне подання транспортного засобу для завантаження виконавець, на письмову вимогу замовника, сплачує штраф у розмірі 15 Євро за кожну годину запізнення. За неподання транспортного засобу, рівно як і подання транспортного засобу, непридатного для перевезень вантажу замовника, виконавець на письмову вимогу замовника сплачує штраф у розмірі 300 Євро. Запізнення автомобіля більш ніж на 8 години вважається неподанням транспортного засобу під завантаження та дає право замовнику відмовитися від завантаження без застосування до нього будь-яких санкцій.
Згідно з пунктами 2, 2.2 договору він вступає в силу з моменту підписання сторонами. Заявка вважається підтвердженою з моменту підписання цього договору. З метою прискорення процесу початку виконання робіт допускається обмін підписаним договором між сторонами через засоби електронного зв'язку, який має юридичну силу для обох сторін. Договір діє до повного виконання сторонами всіх умов та зобов'язань за цим договором.
Всі електронні документи (листування) по питанням деталізації умов перевезення, дат завантаження/вивантаження, додаткових послуг та інших умов виконання цього договору, якими представники сторін обмінюються в електронній (цифровій) формі, зокрема, в месенджерах (Viber, Watsаp), електронною поштою тощо, приймаються сторонами, мають юридичну силу та являються невід'ємною частиною цього договору.
Судом також встановлено, що після підписання 01.04.2025 договору представники сторін за допомогою месенджера Viber перейшли до уточнення деталей перевезення (локація місця завантаження, час тощо).
Як вбачається з листування сторін, виконавець ініціював відкладення завантаження, оскільки авто не встигало на завантаження на 04.04.2025, запропонувавши відкласти завантаження на 07.04.2025. Однак, 07.04.2025 представник виконавця знову повідомив про неготовність автомобіля до завантаження та просив відкласти завантаження на 08.04.2025.
08.04.2025 представник виконавця знову повідомив про неможливість прибуття автомобіля для завантаження.
У зв'язку із зазначеними обставинами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістика-ТДК" відмовилось від послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Магістраль", обумовлених договором транспортного експедирування № 3103.
Таким чином, за доводами позивача виконання замовленого та узгодженого перевезення було зірвано, договір не виконаний. Наполягає, в порушення умов договору, відповідач фактично відмовився від перевезення вантажу та не подав транспортний засіб під завантаження.
Позивач звернувся до відповідача з претензією № 24/06-2025 від 24.06.2025 щодо виконання зобов'язання за договором зі сплати штрафу в розмірі 600 Євро, що еквівалентно 28 812,54 грн станом на дату складення претензії в термін до 24.07.2025 за неподання транспортного засобу для завантаження та відмову від здійснення перевезення. Відповідач свої зобов'язання не виконав, жодної відповіді на претензію не надав, заявлену позивачем вимогу не задовольнив, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Магістраль" з даним позовом до суду.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ
Судом встановлено, що між сторонами склались відносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, що врегульовані главою 32 Господарського кодексу України (далі - ГК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), главою 64 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до положень якої Україна приєдналась 01.08.2006 (далі також - Конвенція), а також двосторонньою Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Польщі про міжнародні автомобільні перевезення від 18.05.1992.
Відповідно до пункту 1.9 договору при виконанні цього договору сторони керуються положеннями відповідних норм чинного законодавства України та міжнародних конвенцій та угод у галузі міжнародних перевезень вантажів, в тому числі нормами Статуту автомобільного транспорту УРСР (в частині, що не суперечить чинному законодавству України), Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Цивільного кодексу України, Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ADR), та іншими українськими та міжнародними законами та нормативними актами.
Організація міжнародних перевезень автомобільним транспортом визначена розділом ІV Закону України "Про автомобільний транспорт".
Відповідно до частини 1 статті 53 вказаного Закону організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.
До міжнародних перевезень пасажирів та небезпечних вантажів допускаються резиденти України, які мають досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних умовах не менше ніж три роки (частина 2 статті 53 названого Закону).
Частиною 6 статті 315 ГК України встановлено, що щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Аналогічна норма міститься і у статті 926 ЦК України. Такі правовідносини врегульовані, також Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів від 19.05.1956.
Статтею 1 Конвенції передбачено, що її положення застосовуються до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться в двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
У даній справі сторони погодили перевезення з Verucchio (RN) Italy (Італія) до м.Київ, Україна, тобто місце прийняття товару та місце його доставки знаходяться в двох різних країнах.
Частина 1 статті 9 Конвенції передбачає, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Згідно з частинами 1, 2 статті 12 Конвенції відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній. Відправник втрачає це право з того моменту, коли другий примірник накладної переданий одержувачу або коли останній здійснює свої права, передбачені в пункті 1 статті 13; з цього моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача.
Відповідно до частини 6 статті 12 Конвенції якщо перевізник не може виконати отримані ним інструкції в силу положень підпункту b) пункту 5, він негайно повідомляє про це особу, яка надала такі інструкції.
Частина 7 статті 12 Конвенції визначає, що перевізник, який не виконав інструкції, що були йому надані відповідно до положень цієї статті, або який виконав такі інструкції, не вимагаючи надання йому першого примірника вантажної накладної, несе відповідальність перед особою, яка має право пред'явити претензію, за будь-які заподіяні таким чином шкоду або збитки.
Згідно зі статтею 14 Конвенції якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12.
Судом встановлено, що сторонами узгоджено всі деталі та терміни перевезення вантажу, однак перевезення з вини відповідача не відбулось через неприбуття автомобіля в місце завантаження. Наведені обставини відповідачем у справі спростовано не було.
Так, відповідно до статті 11 ЦК України та статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За приписами статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Перевезенням вантажів у ГК України визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Відповідно до частин 1-3 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Аналогічні за змістом положення наведено в статті 307 ГК України.
Відносини між автомобільними перевізниками та замовниками транспортних послуг регулюються також положеннями Закону України "Про автомобільний транспорт" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі також - Правила).
Перевізники можуть перевозити вантажі за разовим договором, примірна форма якого наведена в додатку 2 (пункт 3.9 Правил).
Згідно з пунктом 8.2 Правил перевізник зобов'язаний забезпечувати своєчасну подачу справного рухомого складу, придатного для перевезення вантажів відповідно до заявки (разового договору) та такого, що відповідає санітарним нормам.
Пункт 10.1 Правил визначає, що перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1 до Правил) або за разовим договором (додаток 2 до Правил).
Таким чином, укладений між позивачем та відповідачем разовий договір про надання послуг з організації та перевезення вантажів № 0104-1 від 01.04.2025 за своєю формою та змістом відповідає нормам спеціального законодавства в сфері вантажних перевезень.
Як встановлено судом, відповідач порушив умови такого договору, не подавши в обумовлене місце та час придатний для перевезення автомобільний транспорт, у зв'язку з чим перевезення вантажу не відбулось.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором (стаття 917 ЦК України).
Відповідно до статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами було досягнуто домовленості щодо дати перевезення вантажу 04.04.2025, яка в подальшому була перенесена за проханням виконавця на 07.04.2025, потім на 08.04.2025, однак і 08.04.2025 перевезення не відбулось через неподання виконавцем в обумовлене місце та час автомобільного транспорту для завантаження.
Згідно з пунктом 1.1.3 договору при здійсненні міжнародного перевезення, за несвоєчасне подання транспортного засобу для завантаження виконавець, на письмову вимогу замовника, сплачує штраф у розмірі 15 Євро за кожну годину запізнення. За неподання транспортного засобу, рівно як і подання транспортного засобу, непридатного для перевезень вантажу замовника, виконавець на письмову вимогу замовника сплачує штраф у розмірі 300 Євро. Запізнення автомобіля більш ніж на 8 години вважається неподанням транспортного засобу під завантаження та дає право замовнику відмовитися від завантаження без застосування до нього будь-яких санкцій.
Отже, суд зазначає, що позивачем доведено факт неподання відповідачем автомобіля під завантаження в обумовлений строк, у зв'язку з чим, з останньому правомірно нараховано штраф у розмірі 300 Євро, що еквівалентно 14 406,27 грн станом на момент звернення позивача до відповідача з претензією, який підлягає стягненню на користь позивача.
Разом з тим, щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 406,27 грн штрафу за відмову від перевезення на підставі пункту 1.1.1 договору, суд зазначає, що така вимога є безпідставною та необґрунтованою, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту відмови відповідача від здійснення перевезення, як самостійної підстави для застосування такого штрафу.
При цьому суд констатує, що у випадку наявності факту відмови відповідача від здійснення перевезення, а відтак і підстав для застосування до останнього штрафу відповідно до пункту 1.1.1 договору, наведене виключало би підстави для застосування до відповідача передбаченого пунктом 1.1.3 договору штрафу, оскільки можлива відмова відповідача від здійснення такого перевезення включала би в себе також і подальше неподання транспортного засобу для завантаження.
Отже, суд не знаходить правових підстав для задоволення вимог про стягнення штрафу у розмірі 14 406,27 грн за відмову від здійснення перевезення, у зв'язку з чим позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Разом з тим, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Згідно зі статтею 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Відтак, до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги № 12/06 від 12.06.2025, укладений між адвокатом Сурковим Антоном Вікторовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Магістраль", ордер на надання правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Транс-Магістраль" адвокатом Сурковим А.В. серії АІ № 1759199 від 12.06.2025, діючою на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Радою адвокатів Київської області серії КС № 6706/10 від 14.06.2018 та акт прийняття-передачі наданих послуг № 1 від 25.06.2025.
За умовами укладеного договору про надання правничої допомоги адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правову допомогу клієнту у будь-яких господарських, кримінальних провадженнях, справах про адміністративні правопорушення, цивільних справах, де клієнт приймає чи може приймати, або буде приймати участь у відповідному процесуальному статусі: потерпілого, заявника, позивача, відповідача, третьої особи, а також в іншому процесуальному статусі, використовувати передбачені у Господарському процесуальному, Кримінальному процесуальному, Цивільному процесуальному, Кодексі адміністративного судочинства України та в інших законодавчих актах, з метою здійснення захисту, представництва, або надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 1).
Відповідно до пункту 4 договору про надання правничої допомоги адвокат має право вичиняти будь-які дії не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору зокрема:
- представляти i захищати права, свободи та інтереси Клієнта у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, приватними та державними виконавцями, державними реєстраторами, нотаріусами, перед громадянами, посадовими i службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
- в представляти та захищати інтереси Клієнта в судах усіх інстанцій та юрисдикцій: місцевих, загальних, господарських, адміністративних судах, апеляційних господарських, апеляційних адміністративних та апеляційних загальних судах, Верховному суді (суді касаційної інстанції). Адвокат володіє обсягом ycix процесуальних прав, зокрема: знайомитися з матеріалами справ, робити з них витяги, знімати копії; брати участь в судових засіданнях; з дозволу судді чи суду застосовувати під час судового розгляду науково-технічні засоби; ставити в судовому засіданні питання позивачу, відповідачу, свідкам, експерту, спеціалісту, брати участь у дослідженні інших доказів; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання та відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань та заяв інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії i рішення суду; давати усні та письмові пояснення суду, наводити свої доводи i міркування з ycіх питань, що виникають у ході судового процесу; виступати в судових дебатах; знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження; брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи; брати участь у прийнятті рішення, змінювати підставу a6o предмет позову, подавати зустрічні позови, у встановленому порядку збільшувати розмір позовних вимог, відмовитись від позову a6o зменшувати розмір позовних вимог; збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати i одержувати документи чи ix копії від громадян та юридичних осіб, ознайомлюватись на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян, з необхідними документами, окрім тих, таємниця яких охороняються законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян; а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими стороні в судовому процесі процесуальним законодавством України;
- складати заяви, скарги, клопотання, претензії, інші правові документи, пов'язані із поточними судовими процесами та виконанням судових рішень, та подавати їх у встановленому законом порядку;
- доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових i службових осіб, та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання i скарги;
- бути присутнім під час розгляду своїх клопотань i скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань i скарг.
Відповідно до підписаного сторонами акта прийняття-передачі наданих послуг № 1 від 25.06.2025, адвокат надав клієнту наступні послуги:
- збір доказів, підготовка претензії до ФОП Гомба І.І., аналіз вимог ТОВ "Логістика-ТДК" - тривалістю 2 години - вартістю 2 000,00 грн.
Водночас, відповідно до підписаного сторонами акта прийняття-передачі наданих послуг № 2 від 23.07.2025, адвокат надав клієнту наступні послуги:
- консультація клієнта, узгодження правової позиції - тривалістю 1 година - вартістю 1000,00 грн;
- збір доказів - тривалістю 1 година - вартістю 1 000,00 грн;
- підготовка позовної заяви до ФОП Гомба Іван Іванович - тривалістю 3 години - вартістю 3 000,00 грн.
Отже, за вказаним актом адвокат надав послуги клієнту загальною вартістю 5 000,00 грн.
Відповідно до пункту 4 акта жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг клієнт до адвоката не має.
Так, з огляду на долучення до матеріалів справи вище перелічених доказів в підтвердження надання адвокатом правничої допомоги клієнту (позивачу), судом встановлено, що позивачем при поданні заяви про розподіл судових витрат дотримані вимоги, визначені частиною 8 статті 129 ГПК України.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також доведеності понесених витрат.
Здійснивши детальний та ретельний аналіз кожної складової наданих адвокатом послуг, перелік яких наведений у акті № 2, суд встановив, що включення до переліку таких послуги як: збір доказів та підготовка позовної заяви має включатися до однієї послуги з підготовки позовної заяви, оскільки фактично виконання такої послуги неможливе без збору необхідних доказів, які є додатками до позовної заяви. Крім того, включення до акта № 2 такої послуги як консультація клієнта, узгодження правової позиції також має включатися до послуги з підготовки позовної заяви, оскільки є дублюючими одна одну, та фактично є однією послугою зі складання позовної заяви.
Отже, послуги щодо консультації клієнта, узгодження правової позиції та збору доказів не визнаються судом обґрунтованими, а вартість таких не підлягає розподілу, беручи при цьому до уваги, що попередньо до пред'явлення позову адвокат вже фактично надав ці самі послуги при підготовці претензії.
Суд, оцінивши надані докази в підтвердження надання адвокатом Сурковим А.В. професійної правничої допомоги позивачу в межах справи № 907/836/25, доходить висновку, що сума реально понесених, обґрунтованих та належним чином підтверджених витрат на професійну правничу допомогу складає 2 000,00 грн при підготовці претензії та 3 000,00 грн при підготовці позовної заяви, загальною вартістю 5 000,00 грн.
Суд звертає увагу, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з огляду на вказані положення статей 123, 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про часткове задоволення заяви представника позивача та стягнення з відповідача вартості витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які складають 2 500,00 грн.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Гомби Івана Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Магістраль" (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, буд. 9, код ЄДРПОУ 44365256) 14 406,27 грн (чотирнадцять тисяч чотириста шість гривень 27 коп.) штрафу, а також 1 211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору та 2 500,000 грн (дві тисячі п'ятсот гривень) витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи № 907/836/25 в суді першої інстанції.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 14.11.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко