Справа № 348/1552/21
Провадження № 22-ц/4808/933/25
Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П.
Суддя-доповідач Девляшевський В.А.
11 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.,
суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,
секретаря Гудяк Х.М.,
з участю: відповідача ОСОБА_1 , представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду в складі судді Грещука Р.П., ухвалене 18 квітня 2025 року в м. Надвірній Івано-Франківської області, в справі за позовом Приватного Акціонерного Товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення коштів в порядку суброгації,
У липні ПАТ «Страхова група «ТАС» звернулось з позовом, вимоги якого зменшило під час розгляду справи, до ОСОБА_1 про стягнення коштів у порядку суброгації.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що 08 липня 2018 року в селі Ходорківці Жидачівського району Львівської області ОСОБА_1 , керуючи вантажним автомобілем «VOLVO FH 12», державний номер НОМЕР_1 , із напівпричепом «INVOХ», державний номер НОМЕР_2 , не дотримався безпечної швидкості, не врахував дорожню обстановку, унаслідок чого напівпричеп частково виїхав на зустрічну смугу, де сталося зіткнення з автомобілем «AUDI Q7», державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 . Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2020 року його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП.
Унаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль «AUDI Q7», держ. номер НОМЕР_3 , який був застрахований у ПАТ «Страхова група «ТАС» за договором добровільного страхування наземного транспорту №FO-00030439 від 18.11.2017 року.
Згідно з висновком звіту про оцінку №38/18 від 24.07.2018 року, вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу складових частин становить 1 510 932,78 грн. Позивач зазначає, що ця сума перевищує 70% дійсної вартості авто на момент настання страхового випадку, що свідчить про його повне фізичне знищення.
На підставі зазначеного звіту, результатів онлайн-аукціону з продажу пошкоджених транспортних засобів, додаткової угоди від 14.08.2018 року та страхового акту, ПАТ «Страхова група «ТАС» визначило розмір страхового відшкодування у сумі 1 087 391,73 грн.
Платіжним дорученням №94697 від 03.09.2018 року було сплачено 1 070 141,73 грн. на рахунок, вказаний у додатковій угоді. Ще 17 250 грн було зараховано в рахунок несплачених страхових платежів, що підтверджується відповідною довідкою.
На момент ДТП цивільна відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ТДВ «СК «Кредо» за полісом ОСЦПВ №АМ/3729675 з встановленим лімітом відповідальності за матеріальну шкоду - 100 000 грн. 07.09.2018 року ПАТ «Страхова група «ТАС» звернулося до ТДВ «СК «Кредо» із заявою №Г0401/3559 про виплату страхового відшкодування та надало всі необхідні документи відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів».
Позивач вважає, що оскільки сума відшкодування за полісом ОСЦПВ обмежена, просив стягнути з відповідача різницю не відшкодованих страховиком збитків в розмірі 971 917,37 грн.
Рішенням Надвірнянського районного суду від 18 квітня 2025 року ПАТ «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Страхова група «ТАС» 971917,37 грн основного боргу та 14578,76 грн сплаченого судового збору, а всього - 986 496,13 грн. В решті вимог позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 вказує на порушення судом при ухваленні рішення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вказує, що суд не звернув увагу на те, що відповідач на час скоєння ДТП здійснював перевезення, перебуваючи у трудових відносинах та виконував трудові функції. Вказане, на думку представника скаржника, підтверджується належними доказами, зокрема копією трудової книжки, відповідно до записів у якій його довіритель з 14.07.2016 по 23.03.2020 працював у ТОВ «Зелена Говерла» водієм. Аналогічно з інформації з Пенсійного фонду України вбачається, що у липні 2018 року роботодавець сплатив за водія суму страхового внеску до Пенсійного фонду України, що відповідає 31 трудовому дні у місяці липні 2018 року.
Суд не взяв до уваги пояснення відповідача, який зазначив, що виконувана ним робота водія вантажного автомобіля передбачала змінний графік роботи в залежноситі від маршруту і включала роботу у загальноприйняті вихідні дні та у нічний час. При цьому, супровідні документи, такі як шляховий лист та інші були вилучені працівниками поліції в ході з'ясування обставин ДТП. Аналогічно суд необґрунтовано не надав значення показанням свідка ОСОБА_3 , яка підтвердила, що автомобіль «VOLVO FH 12» перебував в оренді в ТОВ «Зелена Говерла», а ОСОБА_1 під час вчинення ДТП перебував на роботі та повертався з рейсу. Вказує, що надати договір оренди транспортного засобу неможливо, оскільки ТОВ «Зелена Говерла», на якому працював ОСОБА_1 , ліквідоване, а документація знищена.
Посилається на те, що суд встановивши, що транспортний засіб є фізично знищеним, а тому розмір матеріального збитку визначається як дійсна вартість автомобіля до пошкодження, не звернув увагу на те, що залишки автомобіля не оцінені та не передані відповідачеві.
За наведених обставин просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ПАТ «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ «Страхова група «ТАС» покликається на законність та обґрунтованість рішення суду. Натомість, доводи апеляційної скарги вважає такими, що не містять підстав для його скасування.
Зазначає, що на момент ДТП роботодавець ТОВ «Зелена Говерла» не був володільцем автомобіля «VOLVO FH 12», д/н НОМЕР_1 , який належав ТОВ «ІНВЕСТ-ДИЛЕР». Відповідачем не було надано доказів та не підтверджено факту залучення його до роботи на користь ТОВ «Зелена Говерла» на транспортному засобі ТОВ «ІНВЕСТ-ДИЛЕР». Оскільки ОСОБА_1 не довів завдання шкоди автомобілем, який перебуває у володінні його роботодавця, судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги саме з відповідача.
Посилається на те, що відповідно до Висновку експерта від 05.01.2024, складеного за результатами судової автотоварознавчої експертизи у справі №348/1552/21, реальна сума матеріальних збитків, заподіяних власнику транспортного засобу «Audi Q7» унаслідок ДТП 08 липня 2018 року, на момент огляду та в цінах на дату події становить 1 071 917,37 грн. Оскільки на момент аварії цивільна відповідальність водія автомобіля «VOLVO FH 12» ОСОБА_1 була застрахована в ТДВ «СК «Кредо» з лімітом відповідальності за майнову шкоду 100 000,00 грн, то для повного покриття завданих збитків відповідач повинен сплатити залишок у розмірі 971 917,37 грн.
В судовому засіданні скаржник та його представник - адвокат Тинів І.М. доводи апеляційної скарги підтримали з викладених у ній мотивів.
Представник позивача - адвокат Синельніков М.О. вимоги апеляційної скарги заперечив, пославшись на законність та обґрунтованість судового рішення.
Допитаний апеляційним судом свідок ОСОБА_4 пояснив, що з 2014 року працював заступником директора ТОВ «Зелена Говерла», яке здійснювало вантажні перевезення. На час дорожньо-транспортної пригоди 08 липня 2018 року він особисто виїжджав на місце події, оскільки відповідач перебував у рейсі, який був запланований.
Свідок зазначив, що відповідач був офіційно працевлаштований та отримував заробітну плату. Підприємство працювало безперервно вахтовим методом: відповідач перебував у рейсах по 2 тижні, незважаючи на вихідні чи святкові дні. До обов'язків останнього входило завантаження бензину або дизельного палива в м. Кременчук та доставка його на автозаправні станції. Це є небезпечний вантаж, транспортування якого здійснюється лише на підставі дозвільних документів, які на той час були в наявності. Зазначив, що на кожен рейс підприємство окрім шляхових оформляло також відрядні листи. Підприємство було ліквідоване у 2020 році, тому не може надати відповідні документи.
Також пояснив, що відхилення від маршруту було неможливим, оскільки існувала подвійна система контролю - диспетчерський нагляд та електронна навігаційна система.
Автомобіль «VОLVO FН 12», держ. номер НОМЕР_1 на момент ДТП належав ТОВ «Інвест-Дилер», проте перебував в оренді ТОВ «Зелена Говерла».
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки цивільна відповідальність ОСОБА_1 , як водія автомобіля «VОLVO FН 12», держ. номер НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована ТДВ «СК «Кредо» за полісом ОСЦПВ №АМ/ 3729675 з лімітом відповідальності страховика за матеріальну шкоду 100000 грн, тому саме він зобов'язаний для повного відшкодування завданої шкоди сплатити різницю між розміром шкоди та страховим відшкодуванням, а саме 971 917 грн. 37 коп.
З таким висновком колегія не погоджується.
Суд першої інстанції встановив, що 08.07.2018 відповідач ОСОБА_1 в с. Ходорківці Жидачівського р-ну Львівської області, керуючи вантажним автомобілем «VОLVO FН 12», держ. номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «INВОХ», держ. номер НОМЕР_2 , не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху, в результаті чого допустив частковий виїзд напівпричепа на смугу зустрічного руху та зіткнення з автомобілем «АUDI Q7», держ. номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 . Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив п.п.2.3(6), 12.1, 1.2, 1.5, 12.4 ПДР України.
Дана обставина підтверджується постановою Надвірнянського районного суду від 11.06.2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.24-28 т.1).
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 в період з 14.07.2016 року по 23.03.2020 рік працював у ТОВ «Зелена Говерла» водієм.
З'ясовано також, що внаслідок зазначеної ДТП було пошкоджено транспортний засіб «АUDI Q7», держ. номер НОМЕР_3 . Даний автомобіль був застрахований ПАТ «Страхова Група «ТАС» за Договором добровільного страхування наземного транспорту №FО-00030439 від 18.11.2017 (а.с.7-18 т.1).
Як вбачається із звіту про оцінку колісного транспортного засобу №38/18 від 24.07.2018 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «АUDI Q7», держ. номер НОМЕР_3 без врахування значення коефіцієнту фізичного зносу складових КТЗ становить - 1510932 грн. 78 коп. (а.с.29-36 т.1). Це свідчить, що вартість відновлювального ремонту перевищує 70% його дійсної вартості на дату страхового випадку, а тому транспортний засіб є фізично знищеним.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про страхування», п.15.3.2 Договору добровільного страхування наземного транспорту №FО-00030439 від 18.11.2017 року, на підставі звіту про оцінку транспортного засобу №38/18 від 24.07.2018 р., онлайн-аукціону з продажу автомобілів у пошкодженому стані (зобов'язуюча пропозиція), Додаткової угоди від 14.08.2018 р. до Договору добровільного страхування наземного транспорту №FО-00030439 від 18.11.2017 р. та страхового акту, ПАТ «Страхова Група «ТАС» визначило суму страхового відшкодування в розмірі - 1087391 грн. 73 коп. (а.с.85-89 т.1).
Платіжним дорученням №94697 від 03.09.2018 року підтверджується, що ПАТ «Страхова Група «ТАС» здійснило частину виплати страхового відшкодування в розмірі - 1070141 грн. 73 коп. на реквізити, зазначені страхувальником в Додатковій угоді від 14.08.2018 до Договору добровільного страхування наземного транспорту №FО-00030439 від 18.11.2017. Іншу частину страхового відшкодування в розмірі - 17250 грн було зараховано в рахунок несплачених страхових платежів, що підтверджується довідкою про надходження страхових платежів (т.1 а.с.90).
Як видно з витягу з Централізованої бази даних МТСБУ цивільна відповідальність ОСОБА_1 , як водія автомобіля «VОLVO FН 12», держ. номер НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована ТДВ «СК «Кредо» за полісом ОСЦПВ №АМ/ 3729675. Франшиза згідно полісу складає - 0 грн, ліміт відповідальності страховика за матеріальну шкоду становить - 100000 грн. (а.с.97-98 т.1).
ТДВ «СК «Кредо» сплатило ПАТ «Страхова Група «ТАС» страхове відшкодування у розмірі 100000 грн.
Як вбачається з експертного висновку №1678/23, складеного 17.01.2024 експертом Івано-Франківського відділення Київського НДІСЕ, ринкова вартість автомобіля марки «AUDI Q7», реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на дату вчинення ДТП (08.07.2018 року) могла складати - 2063713 грн. 75 коп.
Реальна залишкова вартість (вартість транспортного засобу - автомобіля марки «AUDI Q7», реєстраційний номер НОМЕР_3 в пошкодженому стані, тобто вартість придатних залишків автомобіля) станом на час огляду, в цінах на дату ДТП може складати - 991796 грн. 38 коп.
Реальна вартість матеріального збитку (шкоди), заподіяного власнику транспортного засобу «AUDI Q7», реєстраційний номер НОМЕР_3 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 08.07.2018 року станом на час огляду, в цінах на дату ДТП може складати - 1071917 грн. 37 коп. (а.с.19-34 т.2).
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).
У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація).
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що його дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що результат аналізу норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Суд вважав, що оскільки відповідальність страховика за полісом ОСЦПВ обмежується страховою сумою, сплатити різницю між розміром шкоди та страховим відшкодуванням для повного відшкодування завданої шкоди зобов'язаний відповідач ОСОБА_1 . Натомість ОСОБА_1 , на переконання суду, не було надано доказів на підтвердження того, що використовуючи транспортний засіб, він виконував трудові обов'язки водія ТОВ «Зелена Говерла», а також доказів на підтвердження факту залучення його (відповідача) до роботи на користь ТОВ «Зелена Говерла» на транспортному засобі ТОВ «Інвест-Дилер».
Такі висновки колегія вважає необгрунтованими та такими, що не відповідають встановленому стандарту доказування.
Так, належна кваліфікація спірних правовідносин впливає на належність та допустимість засобів доказування в справі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17 зазначено, що принцип змагальності сторін не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18, зазначено, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Посилання суду на відсутність доказів того, що відповідач ОСОБА_1 під час використання транспортного засобу виконував трудові обов'язки водія ТОВ «Зелена Говерла», є безпідставним.
З матеріалів справи вбачається, щона момент скоєння ДТП (08.07.2018 року) відповідач перебував у трудових відносинах із ТОВ «Зелена Говерла» та виконував свої посадові обов'язки водія. Цей факт підтверджується копією його трудової книжки, де зазначено, що з 14.07.2016 по 23.03.2020 року він працював у ТОВ «Зелена Говерла» водієм. Згідно з відомостями з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України, роботодавець здійснював сплату страхових внесків за ОСОБА_1 , у тому числі й за липень 2018 року.
Факт перебування відповідача під час вчинення ДТП на роботі підверджується показаннями свідка ОСОБА_3 (диспетчер ТОВ «Зелена Говерла»), допитаної в суді першої інстанції, яка повідомила, що ОСОБА_1 керував орендованим бензовозом, працював вахтово (2 тижні), отримував шляхові й відрядні листи, рейси відстежувалися навігацією, а в день ДТП він повертався розвантаженим з м. Надвірна.
Аналогічно, свідок ОСОБА_4 в апеляційному суді повідомив, що відповідач офіційно працював, отримуючи заробітну плату за виконання обов'язків водія на службових маршрутах. На час ДТП ОСОБА_1 перебував у запланованому рейсі з перевезення пального, що здійснювалось на підставі дозвільних документів і під контролем диспетчерської та навігаційної систем. Отже, використання транспортного засобу мало службовий характер і відбувалося в інтересах підприємства.
Колегія зауважує, що такий транспортний засіб, призначений для перевезення небезпечних вантажів (бензин і дизельне паливо), підлягає суворим спеціальним правовим режимам та обмеженням в Україні. Функціональне призначення бензовоза - комерційне перевезення палива - є єдиною законною підставою для його експлуатації.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» (в редакції на час вчинення ДТП) небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.
Бензин моторний і дизельне паливо згідно Закону є небезпечними вантажами і згідно Переліку небезпечних вантажів їм присвоєні відповідно номери ООН 1203 і 1202.
Статтею 8 Закону передбачено, що перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний у разі дорожнього перевезення розробити та погодити з органами Національної поліції, маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів; забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу.
Відповідно до п. 13.3 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС України від 26.07.2004 № 822, при перевезенні вантажів, які належать до вантажів підвищеної небезпеки водію забороняється відхилятись від установленого Державтоінспекцією маршруту перевезення.
Отже, транспортний засіб, який перевозить вантажі підвищеної небезпеки, не може бути використаний для власних потреб водія, оскільки будь-яке використання поза службовою метою потребує відхилення від маршруту, яке заборонене, режим таких перевезень є спеціальним, контрольованим і несумісним із побутовими поїздками.
У сукупності наведені докази - трудова книжка, дані Пенсійного фонду та показання свідків - підтверджують, що на момент ДТП ОСОБА_1 виконував трудові обов'язки водія ТОВ «Зелена Говерла». За стандартом доказування «переваги більш вагомих доказів» (ст. 89 ЦПК України) така версія є більш вірогідною, ніж припущення про використання ним бензовоза у власних потребах.
Суд вказаного не врахував, не надав належного значення поданим стороною відповідача доказам та прийшов до необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відтак, колегія приходить до висновку, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у справі, оскільки в момент ДТП він керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків. Тому саме ТОВ «Зелена Говерла» як володілець транспортного засобу мало нести обов'язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
А отже, апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Згідно підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Надвірнянського районного суду від 18 квітня 2025 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову Приватного Акціонерного Товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення коштів в порядку суброгації відмовити.
Стягнути з Приватного Акціонерного Товариства «Страхова група «ТАС» (ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_1 (місце проживанн: АДРЕСА_1 ) 21 868,00 грн сплаченого судового збору в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Луганська
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови виготовлено 14 листопада 2025 року.