іменем України
14 листопада 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/2099/25
Головуючий у першій інстанції - Топіха Р.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1877/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
учасники справи:
позивач: Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради,
відповідач: ОСОБА_1 ,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 березня 2025 року у справі за позовом Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
У березні 2025 року Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради (далі по тексту - Департамент соціальної політики, Департамент) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь надміру перераховану допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 28 000,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 05.05.2023 ОСОБА_1 звернулась до Управління державних соціальних гарантій та розвитку соціальних послуг Департаменту соціальної політки Чернігівської міської ради із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та про надання їй допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. До заяви відповідачем надана довідка Комунального підприємства «Новозаводське» Чернігівської міської ради від 25.04.2023 про придатність/непридатність до експлуатації житлових приміщень у багатоквартирних будинках/гуртожитках м. Чернігова, що були пошкоджені внаслідок військової агресії Російської Федерації за адресою АДРЕСА_1 , згідно з якою житло заявниці не придатне до проживання. Також заявниця вказала фактичне місце свого проживання: АДРЕСА_2 .
Департамент указує, що на підставі поданих відповідачем документів прийнято рішення №57426-44121558-2023-1 про призначення їй допомоги переміщеним особам на проживання у розмірі 2 000,00 грн щомісячно з 01.05.2023. Надалі, оскільки відповідач в заяві зазначив, що у нього наявне зруйноване житло, допомога продовжувалась автоматично на період з 01.08.2023 по 31.01.2024 (на підставі п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 №709), на лютий 2024 року (на підставі п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26.01.2024 №94), з 01.03.2024 по 31.08.2024 (на підставі рішення Департаменту від 12.03.2024), з 01.09.2024 по 28.02.2025 (на підставі п. 13 Порядку №332).
У подальшому, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб», в редакції від 01.03.2024 (далі - Постанова №709), здійснено верифікацію достовірності наданої відповідачем інформації, отримано інформацію з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 29.10.2024 №401411698 та з'ясовано, що ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_3 , а тому вона не мала права на отримання допомоги і їй надміру виплачені бюджетні кошти за період з 01.09.2023 по 31.10.2024 в сумі 28 000,00 грн.
Департамент звертає увагу на те, що 14.11.2024 ОСОБА_1 надіслано повідомлення №185 про нарахування переплати за виплаченою допомогою та зобов'язання повернути суму переплати у термін до 14.12.2024, однак на дату подання позовної заяви кошти на рахунок Департаменту не внесено.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31.03.2025 у задоволенні позовних вимог Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.
Стягнуто з Департаменту соціальної політки Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
В апеляційній скарзі Департамент соціальної політики просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 не мала права на отримання допомоги внутрішньо переміщеній особі з вересня 2023 року у зв'язку з наявністю у власності житлового приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Департамент указує, що з огляду на положення пункту 9 Порядку про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам №332 (далі - Порядок №332), саме на внутрішньо переміщену особу покладений обов'язок протягом 14 календарних днів після виникнення змін, які впливають на визначення права на отримання допомоги, проінформувати про це засобами зв'язку орган соціального захисту населення, однак повідомлень про такі зміни від відповідача не надходило, отже вона діяла недобросовісно.
Зазначає, що до вересня 2024 року проведення верифікації отримувачів допомоги належало до повноважень Мінфіну, які передавали рекомендації Мінсоцполітики для подальшого завантаження до електронних систем із використанням функціоналу Єдиної системи. За результатами проведеної верифікації Мінфіну, станом на вересень 2023 року, жодних порушень виявлено не було, тому відповідачу виплату допомоги продовжено автоматично. Проте відсутність рекомендацій за результатами проведеної верифікації Мінфіну не виключає факту наявності у відповідача у власності житлового приміщення, яке знаходиться на території, що не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що виключає можливість отримання допомоги та прямо суперечить вимогам Постанови №709 та Порядку №332.
Наголошує на тому, що рішення Департаменту про припинення виплати допомоги прийнято у відповідності до чинного законодавства та на підставі об'єктивних даних, воно має презумпцію законності, натомість відповідач не надала достатніх доказів, які б спростували ці обставини.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення районного суду залишити без змін, як законне, обґрунтоване, винесене з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Також просить стягнути з позивача всі понесені судові витрати, визначивши попередній розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 000,00 грн.
Відповідач звертає увагу на те, що у заяві від 05.05.2023 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вона зазначала адресу, куди перемістилася, а саме АДРЕСА_2 . Постановою №509 та Порядком №322 не передбачено, що особа, якій надається допомога ВПО, повинна повідомляти про наявність у неї додаткового житла, або фінансового стану. Саме на Департамент покладається обов'язок проведення перевірки всіх складових, що можуть завадити у наданні допомоги ВПО перед тим, як призначити таку допомогу, або ж протягом місяця з дати продовження виплати допомоги провести перевірку щодо отримувачів допомоги. У разі виявлення невідповідності - виплата допомоги припиняється з місяця, що настає після місяця автоматичного продовження виплати допомоги.
ОСОБА_1 зауважує, що верифікація даних до вересня 2024 року здійснювалась Міністерством фінансів, а отже позивачу необхідно звертатись до Міністерства фінансів щодо недобросовісної перевірки, яка спричинила надмірну переплату коштів, а не до пенсіонерки.
Зазначає, що позивачем у встановленому порядку не доведено факту зловживань з боку відповідача, винність його дій чи недобросовісність щодо надання недостовірних даних, що призвело до безпідставного отримання соціальних виплат, а також не надано доказів, які б підтверджували виникнення рахункової помилки при нарахуванні допомоги відповідачу.
Наголошує, що позивач, як орган влади, не перевірив відомості щодо наявності у ОСОБА_1 іншого майна і не припинив виплату вчасно, тобто діяв без належного контролю за виплатою допомоги ВПО.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Департаменту соціальної політики підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту зловживань з боку відповідача, винність його дій чи недобросовісність щодо надання недостовірних даних, що призвело до безпідставного отримання соціальних виплат, а також не надано доказів, які б підтверджували виникнення рахункової помилки при нарахуванні допомоги відповідачу. Суд констатував, що ризик будь-якої помилки, у тому числі внаслідок помилки програмного комплексу, який використовується органом державної влади при автоматичному нарахуванні коштів, за правильність дій якого несе відповідальність держава в особі органу, що його використовує, повинна нести держава, а такі помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. Зауважив, що позивач як орган влади не перевірив відомості щодо наявності у відповідачки іншого майна та не припинив виплату вчасно, і ця обставина не може ставитися у вину відповідачу.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, з огляду на наступне.
Судом установлено, що 05.05.2023 ОСОБА_1 звернулася до позивача з заявами про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. В заявах відповідачкою вказано її зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , та адреса місця, куди перемістилася особа - АДРЕСА_2 . (а.с. 7-8, 9)
До заяв додано Довідку про придатність/непридатність до експлуатації житлових приміщень у багатоквартирних будинках/гуртожитках міста Чернігова, що були пошкоджені внаслідок військової агресії російської федерації від 25.04.2023, видану КП «Новозаводське» Чернігівської міської ради, відповідно до якої квартира АДРЕСА_1 , не придатна для проживання до відновлення несучих та захисних конструкцій будинку (а.с. 10).
Рішенням позивача №57426-44121558-2023-1 від 11.05.2023 ОСОБА_1 (номер особового рахунку 1) призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам, постанова 332, з 01.05.2023 у розмірі 2 000,00 грн (а.с. 11).
Рішенням про подовження строку виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання від 12.03.2024 ОСОБА_1 установлено розмір допомоги з 01.03.2024 по 31.08.2024 в розмірі 2 000,00 грн (а.с. 12).
З Електронної особової справи №57426-44121558 Єдиного соціального реєстру, яка створена 11.05.2023 щодо ОСОБА_1 вбачається, що допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам у сумі 2 000,00 грн виплачувалась щомісячно з травня 2023 року та продовжувалась в автоматичному режимі до жовтня 2024 року (а.с. 13-14, 84-104).
Відповідно до Повідомлень про результати запиту на відповідність повідомленої реципієнтом інформації даним, що обробляються стосовно нього в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу відповідно до ст. 10 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» наданих Міністерством фінансів України відносно ОСОБА_1 від 15.09.2023, від 29.03.2024 та від 27.09.2024 невідповідності даних відсутні (а.с. 81-83).
Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 29.10.2024 №401411698 ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20.04.2021 (а.с. 15).
Рішенням позивача №12-09/2549 про припинення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 31.10.2024 припинено виплату згаданої допомоги ОСОБА_1 з 01.09.2023 та нараховано переплату (має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення). Місце проживання: АДРЕСА_2 . Підстава: інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.10.2024 (а.с. 16).
Із розрахунку переплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, яка виникла по електронній особовій справі 57426-44121558, одержувач ОСОБА_1 , за період з 01.09.2023 по 31.10.2024 вбачається, що сума переплати склала 28 000,00 грн (а.с. 17).
14.11.2024 Департаментом на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення №185 про відшкодування надміру виплачених коштів за призначеною та виплаченою допомогою на проживання внутрішньо переміщеним особам, в якому позивач просив повернути надміру виплачені бюджетні кошти за період з 01.09.2023 по 31.10.2024 у сумі 28 000,00 грн (а.с. 18). Також ОСОБА_1 повідомлялася про необхідність відшкодування надміру виплачених бюджетних коштів листами позивача від 17.12.2024 № 21-04/17889, від 23.01.2025 №21-12/98 та від 28.01.2025 № 21-12/116 (а.с. 19-21).
Відповідачкою кошти не повернуто.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Частиною першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до статті 4 цього Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.
У статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1цього Закону.
Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначений Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №332 від 20.03.2022, який застосовується судом за змістом, діючим на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи та виплати їй допомоги (05.05.2023).
Згідно з пунктом 2 Порядку №332, в редакції станом на 05.05.2023, допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території російською федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №204.
Пунктом 6 Порядку №332, в редакції станом на 05.05.2023, визначено що для отримання допомоги внутрішньо переміщена особа заповнює заяву, яка формується засобами Порталу Дія.
У заяві зазначається: прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності) заявника; реєстраційний номер облікової картки платника податків; дата народження; відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, звідки перемістилася особа; адреса місця, куди перемістилася особа, та контактний номер телефону; номер поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування допомоги “єПідтримка» або номер банківського рахунка (за стандартом IBAN) заявника для виплати допомоги; наявність статусу особи з інвалідністю; відомості про неповнолітніх дітей, які перемістилися разом із внутрішньо переміщеною особою. Інформація про неповнолітню дитину включається до заяви одного з батьків.
Заява вважається поданою в разі заповнення особою всіх полів форми. У разі відсутності у заяві інформації про наявність статусу особи з інвалідністю відповідні дані можуть бути отримані з інформаційних ресурсів Мінсоцполітики.
Обробка персональних даних внутрішньо переміщених осіб, які подають заяву, здійснюється відповідно до законодавства про захист персональних даних.
Заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 може бути також подана до органу соціального захисту населення, уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг.
Перевірка відомостей, зазначених внутрішньо переміщеною особою в заяві, проводиться органами соціального захисту населення, уповноваженою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг під час формування та подання заяви засобами Порталу Дія (п. 8 Порядку №332).
У разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення (п. 11 Порядку №332).
Судом першої інстанції установлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачка 05.05.2023 звернулась до позивача із заявами про прийняття її на облік внутрішньо переміщеної особи та про надання дороги на проживання внутрішньо переміщеним особам, на підставі яких з 01.05.2023 їй була призначена допомога на проживання внутрішньо переміщеної особи в розмірі 2 000,00 грн, як такій, що надала документи, згідно зі згаданим вище переліком.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №709 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» з 01.08.2023 виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно по Порядку №332 продовжується автоматично на один шестимісячний період.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 01.08.2023 по 31.01.2024 виплата допомоги на проживання ВПО була продовжена автоматично.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26.01.2024 №94 «Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб» (далі - Постанова №94) установлено, що виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам продовжується автоматично з 01.02.2024 на один місяць без додаткового звернення для осіб, у яких у січні 2024 року закінчився шестимісячний період отримання такої допомоги.
Виплата допомоги на проживання ОСОБА_1 була продовжена автоматично на лютий 2024 року.
Згідно з п. 13 Порядку №332, у редакції станом на 01.03.2024, особам, які мають право на виплату допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 № 709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб», та особам/сім'ям, які є отримувачами допомоги відповідно до цього Порядку, та особам, які отримували допомогу та відмовилися від неї та/або яких було знято з обліку як внутрішньо переміщених осіб, у разі повернення осіб до покинутого місця проживання, з якого здійснилося переміщення, та повторного взяття на облік як внутрішньо переміщених осіб її виплата може бути продовжена ще на один шестимісячний період за умови їх відповідності критеріям, зазначеним у пунктах 7, 7-1, 13-1-13-4 цього Порядку.
За приписами п. 13-1 Порядку № 332, в редакції станом на 01.03.2024 року виплата допомоги продовжується на другий шестимісячний період автоматично: особам, які втратили працездатність, зокрема які досягли пенсійного віку, визначеного ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та отримують пенсію, розмір якої не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги.
ОСОБА_1 виплату допомоги на проживання ВПО було продовжено автоматично з 01.03.2024 до 31.08.2024.
Підпунктом 5 пункту 2 Постанови №709, установлено, що з 01.09.2023 виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови: внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. м. на одного члена сім'ї).
Згідно з пунктом 3 Постанови №709 рішення про продовження виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пунктах 1 і 2 цієї постанови, приймається на підставі інформації Міністерства фінансів за результатами проведеної верифікації даних щодо одержувачів допомоги, інформацію про яких надано Міністерством соціальної політики з урахуванням даних, що обробляються стосовно них на інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ №332, з урахуванням змін, затверджених цією постановою.
Оскільки ОСОБА_1 на час призначення допомоги була власницею нерухомого майна у м. Чернігові, то з 01.09.2023 на підставі постанови КМУ №709 раніше призначена виплата допомога мала бути припинена, однак з вересня 2023 року по жовтень 2024 року жодних рекомендацій за результатами верифікації від Міністерства фінансів України не надходило, виплата допомоги ОСОБА_1 продовжувалась в автоматичному режимі до 31.08.2024.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції урахував, що Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим Постановою КМУ від 20.03.2022 №332, а також Постановою КМУ від 26.01.2024 №94 «Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб» чи іншими актами законодавства для відповідачки не було встановлено обов'язку повідомити позивача про настання вказаної обставини упродовж визначеного строку з часу настання. Такий обов'язок установлено лише при поданні заяви на призначення допомоги. Однак відповідачка не подавала заяви про призначення їй допомоги з серпня 2023 року по жовтень 2024 року. У цей період виплата допомоги здійснювалася автоматично без її звернення до органу соціального захисту населення.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
За приписами ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №607/4570/17-ц.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року, "Онер'їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" від 08 квітня 2008 року, "Москаль проти Польщі" від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року та "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши обставини даної справи, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ознаки недобросовісної поведінки в діях ОСОБА_1 відсутні. Позивач, установивши наявність у власності відповідача квартири, прийняв рішення про припинення виплати, за умов відсутності недобросовісності відповідачки.
У рішеннях Європейського Суду з прав людини «Стреч проти Сполученого Королівства», «Рисовський проти України» наголошено на тому, що особа, на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має право розумно очікувати, що якщо орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.
Така позиція полягає в тому, що особа - суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при вчиненні юридично значимих дій припустилися помилки.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнеренко Є.Ю., яким підписано відзив, просить здійснити розподіл судових витрат та стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Згідно з договором №251 про надання правової допомоги від 20.05.2025 адвокатське об'єднання «Кушнеренко та партнери» (сторона-1) та Вовк Н.М. (сторона-2), уклали угоду про те, що сторона-2 уповноважує сторону-1 представляти її інтереси в усіх органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх форми власності та підпорядкування, у судових органах України будь-якої ланки у зв'язку з представництвом та захистом сторони-2 з приводу ведення справи №751/2099/25 в апеляційній інстанції. Договором визначено, що сторона-1 за даною угодою бере на себе зобов'язання у встановленому Кримінально-процесуальним та Цивільним процесуальним кодексами України та чинним законодавством порядку, надавати правову допомогу стороні-2 при розгляді справи на стадії досудового слідства, а сторона-2 - сплатити стороні-1 гонорар за дії по наданню правової допомоги. Гонорар (оплата) за надану правову допомогу (представництво, захист інтересів) сторони-2 за цією угодою, обчислюється виходячи з фактичних затрат робочого часу адвоката на надання правової допомоги в справі, участь у досудовому слідстві, підготовка та складання документів та складає 4 000 грн. Гонорар сплачується стороною-2 стороні-1 безпосередньо після підписання даної угоди на рахунок в установі банку або готівкою (а.с. 131).
Актом виконаних робіт за згаданим договором про надання правової допомоги від 21.05.2025 підтверджується, що ОСОБА_2 надано правові послуги ОСОБА_1 , за що остання сплатила 4 000,00 грн без ПДВ. Зазначена сума обчислена виходячи з фактичних затрат робочого часу адвоката на надання правової допомоги в справі, підготовки та складання документів необхідних для розгляду справи в суді, консультації Вовк Н.М., вивчення та аналізу судової практики і враховує участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції. Зазначена сума є фіксованою.
Об'єм виконаних робіт:?консультування ОСОБА_1 щодо підстав та порядку подання відзиву на апеляційну скаргу у справі про стягнення коштів - 1 год.; ознайомлення з матеріалами справи - 1 год.; вивчення судової практики - 1 год.;?написання та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі про стягнення коштів - 1 год. Усього витрачено: 4 години (а.с. 131 зворот).
З квитанції до прибуткового касового ордера №251 від 20.05.2025, убачається, що ОСОБА_1 сплатила АО «Кушнеренко та партнери» 4 000,00 грн за надання правової допомоги за договором №251 від 20.05.2025 (а.с. 132).
Отже, аналізуючи обсяг правової допомоги адвоката у даній справі в суді апеляційної інстанції та надані на його підтвердження належні, допустимі та достатні докази, у законодавчо встановлені спосіб та строки, враховуючи відсутність заперечень з боку Департаменту соціальної політики щодо його обсягу та розміру, колегія суддів вважає, що вказані витрати є документально підтвердженими, були понесені фактично, а їх сума детально описана та обґрунтована адвокатом у наданих документах, у зв'язку з чим вони підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради підлягає залишенню без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31.03.2025 - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 березня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (місце знаходження: вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017, ЄДРПОУ 43649464) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4 000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді: Н.В. Висоцька
Н.В. Шитченко