іменем України
11 листопада 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 759/23914/24
Головуючий у першій інстанції - Іващенко І. К.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1594/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2025 року (проголошено о 14:55) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків,-
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача збитки у сумі 415 199,50 грн, з яких розмір майнової шкоди 245 199,50 грн, розмір немайнової (моральної) шкоди 170 000 грн, та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником автомобіля Peugeot 407, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 , рік випуску 2006.
14.03.2011 ним оформлена довіреність на користування та розпорядження вказаним автомобілем на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка посвідчена приватним нотаріусом Латанюк І.А. та зареєстрована в реєстрі за №1081. У момент підписання довіреності їм було передано ключі від автомобіля. За домовленістю автомобіль передавався на 3 роки, строк довіреності - до 14.03.2014.
Позивач зазначав, що у подальшому була втрачена будь-яка комунікація з представниками, він не знав у якому стані і де знаходиться автомобіль, що призвело до необхідності припинити дію довіреності. 11.09.2013 довіреність була скасована приватним нотаріусом Латанюком І.А..
Указував, що у зв'язку зі скасуванням довіреності він вчиняв дії щодо повернення автомобіля та сподівався на добросовісну поведінку осіб, які безпідставно володіли і користувались автомобілем. Однак самостійно повернути свою власність не вбачалось за можливе незважаючи на чисельні спроби, у зв'язку із чим він неодноразово звертався до правоохоронних органів для захисту своїх прав.
У липні 2020 року на його адресу як власника автомобіля надійшла постанова про накладення на нього штрафу за порушення встановлених обмежень швидкості на трасі Київ-Одеса, автомобілем керував невідомий йому громадянин.
27.10.2023 позивач вкотре звернувся до Святошинського УП ГУНП у м. Києві. 27.05.2024 представниками поліції було встановлено місцезнаходження автомобіля і за їх допомогою його повернуто позивачу.
У липні 2024 року позивач отримав від відповідача позов, з якого дізнався, що більше ніж 10 років ОСОБА_2 незаконно володів і користувався його автомобілем.
Зазначав, що більш ніж за 10 років неправомірного використання відповідачем автомобіля його вартість істотно зменшилась, також є ознаки потрапляння автомобіля в ДТП та відповідних пошкоджень. З огляду на викладене стверджував, що йому завдано збитків, розмір яких розрахував з посиланням на висновок експерта №10/09/-24 транспортно-товарознавчого дослідження колісно-транспортного засобу.
Посилаючись на те, що більше десяти років позивач не міг користуватись власним автомобілем, він відчував роздратування самим фактом неможливості його повернення, мав користуватись громадським транспортом або таксі, зазнав вимушених змін у режимі свого дня, відчував постійний дискомфорт, душевні хвилювання і страждання, розмір яких оцінив у 170 000 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.11.2024 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, передано на розгляд за підсудністю до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області (а.с. 35-36).
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29.07.2025 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків - відмовлено у повному обсязі.
Додатковим рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 16.09.2025 заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лозицького О.В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення (розподіл) судових витрат - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити, стягнути з відповідача судові витрати, посилаючись на незаконність та несправедливість судового рішення, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наявні у справі докази свідчать про неправомірні дії відповідача, який після закінчення строку дії довіреності продовжував володіти та користуватись автомобілем, з 2014 року не вчинив жодних дій щодо перереєстрації та оформлення права власності на автомобіль на своє ім'я, що свідчить про відсутність правовідносин купівлі-продажу та відсутність вираженої волі та дій відповідача як покупця.
Позивач зазначає, що судом не досліджена розписка в якості доказу придбання автомобіля, а також не встановлено, які саме відносини щодо автомобіля існують - правовідносини щодо купівлі-продажу чи надання повноважень на володіння та користування.
Указує, що суд не надав оцінки обставинам того, що позивач вчиняв дії щодо повернення автомобіля, неодноразово звертався до Національної поліції із заявами про кримінальне правопорушення у зв'язку із незаконним заволодінням автомобілем, що свідчить про відсутність з його боку волі на передачу автомобіля з 2014 року (після закінчення строку довіреності).
Звертає увагу, що висновок суду про те, що сторонами не заперечувався факт володіння відповідачем автомобілем є таким, що не відповідає дійсності. Навпаки, він постійно наголошував у суді про факт незаконного володіння автомобілем, однак суд не врахував і не зазначив в цій частині, що таке володіння було безпідставним і незаконним.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач зазначає, що особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Доказів повідомлення про припинення довіреності від 14.03.2011 відповідача чи ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позивач не надав.
Наголошує, що фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено. Отже твердження позивача про неправомірне користування відповідачем автомобілем є безпідставним.
Указує, що його дії не були неправомірними, що між його діями та завданою шкодою позивачу відсутній безпосередній причинний зв'язок та відсутня його вина.
Уважає, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про глибину його душевних страждань та наслідків, що могли бути цим спричинені. Навпаки, відповідачем в суді була доведена відсутність його вини у заподіянні шкоди позивачу.
Звертає увагу суду на те, що розписка від 08.09.2012, не має доказового значення для вирішення спору, оскільки предметом спору є відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої неправомірним володінням і користування автомобілем відповідачем.
Посилається на те, що позивачу були відомі особи, яким він передавав автомобіль. Таким чином він мав право звернутися до суду за захистом порушеного права, пред'явивши відповідний позов до осіб, яким він передавав автомобіль.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника позивача - адвоката Ширяєва Д.О., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача не були неправомірними, відповідачем в суді була доведена відсутність його вини у заподіянні шкоди позивачу.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, з огляду на наступне.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Peugeot, модель 407, седан -В, колір чорний, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN № (номер шасі (кузова, рами)) НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 25).
Довіреністю від 14.03.2011 ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 та/або ОСОБА_4 користуватися та розпоряджатися, а при необхідності зняти з обліку в органах Державтоінспекції та продати автомобіль належний йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 05.04.2008, автомобілем марки Peugeot, 407 SТ 2.0Е, 2006 року випуску, шасі (кузова, рами) № НОМЕР_2 , тип ТЗ легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 05.04.2008, а також на період дії цієї довіреності керувати цим автомобілем на території України та за її межами.
Для цього надав такі права: здавати автомобіль в оренду, заставляти, продавати, міняти у встановленому порядку, укладати договір безоплатного користування цим автомобілем, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на свій розсуд, представляти його інтереси в органах нотаріату, в органах Державтоінспекції та в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування і форм власності з усіх, без винятку питань, пов'язаних з експлуатацією та відчуженням автомобіля, його переобладнанням (заміна вузлів та агрегатів вищевказаного автомобіля), ремонтом, проходженням технічного огляду, одержати транзитні номери, подавати і одержувати від його імені документи, включаючи заяви, в т.ч. про належність йому автомобіля на праві особистої приватної власності, розписуватися за нього, одержувати оформлені або виписані на його ім'я необхідні довідки та документи, в т.ч. технічний паспорт (свідоцтво про реєстрацію ТЗ) та їх дублікати, страхувати автомобіль (цивільна відповідальність, повне Авто-Каско, часткове Авто-Каско, тощо), а у випадках спричинення автомобілю пошкодження іншими особами в результаті дорожньо-транспортної пригоди, укладати, якщо в тому буде необхідність, від його імені угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати та сплачувати за ткими угодами грошові суми (в тому числі страхові відшкодування) у розмірах згідно із калькуляціями, актами, експертними висновками тощо, одержувати належні йому гроші та виконувати всі необхідні дії, пов'язані із виконанням цієї довіреності.
Довіреність видана з правом передоручення, строком на три роки та дійсна до 14.03.2014, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І.А., реєстраційний номер №1081 (а.с. 74, 108).
Довіреністю від 08.09.2012 Волик Р.В., який діє від імені ОСОБА_1 по довіреності, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І.А. 14.03.2011 за реєстром №1081, на підставі усного безоплатного договору, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 , або ОСОБА_2 бути уповноваженими представниками в усіх організаціях, підприємствах, установах, незалежно від підпорядкування та форм власності, в тому числі в органах Державтоінспекції з усіх питань щодо володіння, користування, продажи, зняття з обліку та розпорядження належним ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого УДАІ ГУ МВСУ в місті Києві 05.04.2008, автомобілем марки Peugeot, 407 SТ 2,0Е, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номер № НОМЕР_1 .
Для цього надано повноваження керувати вказаним автомобілем, продати, представляти інтереси власника в органах нотаріату, відповідних органах Державтоінспекції або будь-яких інших установах, підприємствах та організаціях з усіх без винятку питань, пов'язаних з експлуатацією та відчуженням автомобіля, його переобладнанням (зміна типу та моделі автомобіля, кольору, заміна у встановленому порядку двигуна, кузова та інших деталей), ремонтом, проходженням технічного огляду, сплачувати транспортні податки, одержувати транзитні номери; подавати від імені власника заяви, отримувати довідки та документи, в тому числі дублікат реєстраційного документа в разі його втрати, підписати договір, отримати гроші за проданий автомобіль, страхувати, отримати страхові відшкодування, укладати угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати та сплачувати по таким угодам гроші, та виконати всі інші дії, пов'язані з цією довіреністю.
Довіреність видана з правом виїзду за кордон строком до 14.03.2014 (а.с.75, 109).
Як вбачається з копії розписки від 08.09.2012 ОСОБА_3 взяв суму 12 200 доларів США за проданий автомобіль Пежо 407 № кузова НОМЕР_2 від ОСОБА_2 (а.с. 76, 109 зворот).
Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 11.09.2013, сформованого приватним нотаріусом Латанюк І.А., на підставі заяви ОСОБА_1 від 11.09.2013 була припинена довіреність від 14.03.2011 (а.с. 29).
У матеріалах справи наявні:
- копія висновку о/у ВКП Святошинського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві старшого лейтенанта поліції Костик О.В. від 15.03.2017, з якого слідує, що 07.03.2017 до Святошинського управління поліції надійшла заява від ОСОБА_1 з приводу того, що ОСОБА_3 не повертає його автомобіль марки «Пежо 407» д.н.з. НОМЕР_1 . Прийнятими мірами розшуку по встановленню місце знаходження ОСОБА_3 та автомобіля марки «Пежо 407» д.н.з. НОМЕР_1 , позитивного результату досягнуто не було, тому опитати ОСОБА_3 з даного приводу не надалося за можливе. В даному випадку вбачаються цивільно-правові відносини, які до компетенції працівників поліції не відносяться, тому ОСОБА_1 з даного приводу рекомендовано звернутися до суду. Перевірку по матеріалу Єдиного обліку Святошинського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві № 14796 від 07.03.2017 закінчено (а.с. 28);
- копія листа Броварської місцевої прокуратури від 05.01.2018 № 88вих.-18, яким ОСОБА_1 повідомлено про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження №12014110130002994 від 25.08.2014 за ознаками вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 356 КК України, як передчасно прийнятого та необґрунтованого (а.с. 26);
- копія постанови серії 1АВ № 00287073 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України від 16.06.2020, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 255 грн за ч. 1 ст. 122 КУпАП (а.с. 27).
Як слідує з відповіді Святошинського УП ГУНП у м. Києві від 04.06.2024 транспортний засіб марки «Пежо 407» д.н.з. НОМЕР_1 , 27.05.2024 було виявлено на території складських приміщень по вул. Поліській, 28, в м. Києві, у користуванні ОСОБА_2 , про що відразу повідомлено власника автомобіля ОСОБА_1 , який в подальшому на правах власника забрав даний автомобіль, та наразі автомобіль перебуває у його володінні. За результатами перевірки факт незаконного заволодіння транспортним засобом свого підтвердження не знайшов, ознак, які б вказували на наявність кримінального правопорушення не встановлено (а.с. 78, 113).
Згідно з висновком судового експерта Булаха І.О. №10/09/-24 транспортно-товарознавчого дослідження колісного-транспортного засобу автомобіля PEUGEOT 407, реєстраційний номер НОМЕР_5 від 30.09.2024:
1. Середня ринкова ціна колісного транспортного засобу - легкового автомобіля PEUGEOT 407, реєстраційний номер НОМЕР_6 , VIN № НОМЕР_2 , 2006 року випуску:
- станом на 08.09.2012 (дата передачі автомобіля позивачу і дата довіреності) становить: 92 273,00 грн, що за курсом НБУ щодо 1,0 грн./S - 7,9930 грн становить - $12420,00);
- станом на 14.03.2014 (дата закінчення строку довіреності) становить: 98710 грн, що за курсом НБУ щодо 1,0 грн/S - 9,4759 грн, становить -S10417,00);
2. Ринкова вартість колісного транспортного засобу - легкового автомобіля PEUGEOT 407, реєстраційний номер НОМЕР_6 , VIN № НОМЕР_2 , 2006 року випуску на дату огляду 16.09.2024 становить 184 558,52 грн, що за курсом НБУ щодо 1,0 грн/$ - 41,3171 грн, становить - $ 4467,00 округлено);
3. Укомплектованість автомобіля PEUGEOT 407, реєстраційний номер НОМЕР_7 , VIN № (номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , 2006 року випуску відповідно до нормативно-технічної документації підприємства-виробника згідно даних заводу-виробника PEUGEOT, для моделі 407 2006 року виготовлення.
4. Вартість матеріального збитку (реальних збитків), яких зазнав власник у разі пошкодження або розукомплектування легкового автомобіля PEUGEOT 407, реєстраційний номер НОМЕР_6 , VIN № НОМЕР_2 , 2006 року випуску, за відсутністю його пошкодження та розкомплектування не розраховується - 0,00 грн (а.с.12-20).
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 2 статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.
Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.
У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Це узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 по справі № 761/12945/19 (провадження № 61-15575ск20).
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Верховний Суду в постанові від 27.01.2021 у справі №263/16183/18 зазначив, що у відповідності до вимог статті 1167 ЦК України відповідач зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду позивачу, враховуючи ступінь вини відповідача, характер та обсяг душевних страждань позивача, визначивши розмір грошової компенсації з урахуванням вимог розумності і справедливості, що узгоджується з характером моральних страждань позивача.
Зобов'язання із компенсації моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20).
У справі встановлено, що за нотаріально посвідченою довіреністю від 14.03.2011, зареєстрованої в реєстрі за №1081, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 користуватись та розпоряджатись, а при необхідності зняти з обліку в органах Державтоінспекції та продати спірний автомобіль. За вказаною довіреністю автомобіль разом з ключами було передано на 3 роки, строк довіреності до 14.03.2014, довіреність видана з правом передоручення.
У подальшому, на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 08.09.2012, зареєстрованої в реєстрі за №7096, виданої ОСОБА_3 на підставі довіреності від 14.03.2011 за реєстровим №1081, ОСОБА_2 отримав право бути уповноваженими представниками в усіх організаціях, підприємствах, установах, незалежно від підпорядкування та форм власності, в тому числі в органах Державтоінспекції з усіх питань щодо володіння, користування, продажу, зняття з обліку та розпорядження належним ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого УДАІ ГУ МВСУ в місті Києві 05.04.2008, автомобілем марки Peugeot, 407 SТ 2,0Е, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номер № НОМЕР_1 .
Позивачем довіреність від 14.03.2011, зареєстрована в реєстрі за №1081, скасована 11.09.2013.
Наразі спірний автомобіль з 27.05.2024 знаходиться у позивача.
Звертаючись із цим позовом позивач стверджував, що відповідач протиправно користувався спірним автомобілем більше 10 років, матеріальна шкода для позивача ґрунтується на суттєвому погіршенні експлуатаційних характеристик та фізичному зносі автомобіля протягом всього часу протиправного користування ним.
Відповідно до змісту частини першої статті 397 ЦК України володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
Положеннями статті 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Згідно з п. 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.
Під неправомірним заволодінням майна потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майна, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. При цьому будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом.
Отже, власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.
Це узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 08.11.2021 у справі №610/2229/18.
У постанові Верховного Суду від 21.07.2025 у справі № 750/18240/23 зазначено: «У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.
Зазначене вище дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею».
У справі, яка переглядається не встановлено обставин того, що ОСОБА_2 протиправно володів транспортним засобом. Так, ОСОБА_1 передав автомобіль, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від нього ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за довіреністю з правом передоручення, а ОСОБА_3 у свою чергу передав автомобіль, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від нього ОСОБА_2 .
Таким чином, за встановленої відсутності протиправної поведінки ОСОБА_2 відсутній склад цивільного правопорушення для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, не є слушними доводи апеляційної скарги про те, що наявні у справі докази свідчать про неправомірні дії відповідача, який після закінчення строку дії довіреності продовжував володіти та користуватись автомобілем, з 2014 року не вчинив жодних дій щодо перереєстрації та оформлення права власності на автомобіль на своє ім'я, при тому, що позивач вчиняв дії щодо повернення автомобіля, неодноразово звертався до Національної поліції із заявами про кримінальне правопорушення у зв'язку із незаконним заволодінням автомобілем, що свідчить про відсутність з його боку волі на передачу автомобіля з 2014 року (після закінчення строку довіреності).
При цьому колегія суддів наголошує, що питання укладення/не укладення договору купівлі-продажу автомобіля, оцінки розписки від 08.09.2012 в якості доказу придбання автомобіля, не мають доказового значення для вирішення спору, оскільки предметом спору є відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої неправомірним володінням і користування автомобілем відповідачем.
Таким чином, встановивши правомірність користування ОСОБА_2 спірним автомобілем, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ураховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29.07.2025 - без змін.
10.11.2025 через систему «Електронний суд» до Чернігівського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 , в якій він просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представництво інтересів ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Лозицький О.В. згідно з ордером про надання правничої допомоги серії АА №1636031 від 17.10.2025 (а.с. 213, 226, 233 зворот), виданим на підставі договору про надання правничої допомоги від 24.01.2025.
Згідно з п. 1.1 Договору від 24.01.2025, укладеного між адвокатом Лозицьким О.В. та ОСОБА_2 (клієнт), адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну професійну правничу допомогу клієнту, яка полягає у представництві та захисті його прав та інтересів в органах досудового розслідування, прокуратурі, у всіх судах у системі судоустрою України, органах державної виконавчої служби України, інших органах державної влади та місцевого самоврядування, у всіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з питань про стягнення заборгованості за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у справі №759/23914/24, а клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання останнім зазначеної вище правничої допомоги.
Відповідно до п. 4.1 Договору від 24.01.2025 під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та цим договором, необхідні для належного виконання цього договору, зокрема:
1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);
2) представляти і захищати права, свободи та інтереси клієнта в органах досудового розслідування, прокуратурі, суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;
4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;
5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку, запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;
8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи. в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги. фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;
9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов?язковий спосіб посвідчення копій документів;
10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;
11) користуватися іншими правами, передбаченими законодавством України.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і є
безстроковий (п. 7.1 Договору від 24.01.2025).
10.09.2025 між адвокатом Лозицьким О.В. та ОСОБА_2 (клієнт) укладено додаткову угоду № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 24.01.2025 про наступне:
1. П. 5 Договору про надання професійної правничої допомоги від 24.01.2025 встановлений порядок та умови виплати гонорару адвокату та компенсацію додаткових витрат за Договором.
2. Сторони встановили про необхідність участі адвоката у суді апеляційної інстанції при розгляді Чернігівським апеляційним судом апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29.07.2025 у справі №759/23914/24.
3. Сторони встановили, що вартість послуг адвоката за участь у розгляді Чернігівським апеляційним судом апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29.07.2025 у справі №759/23914/24 становить 9 000 грн.
Клієнт зобов'язаний сплати гонорар адвокату протягом 30-ти днів з дати підписання акту про надання послуг за Додатковою угодою.
Згідно з актом про надання послуг №1 від 10.11.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 24.01.2025 адвокат Лозицький О.В. та ОСОБА_2 склали та підписали цей акт про наступне:
1. Відповідно до умов Додаткової угоди №1 від 10.09.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 24.01.2025 адвокат надав клієнту такі послуги:
- вивчення апеляційної скарги;
- підготовка відзиву на апеляційну скаргу;
- подання відзиву на апеляційну скаргу до суду;
- підготовка до судового засідання 10.11.2025;
- участь у судовому засіданні 11.11.2025.
2. Загальна сума гонорару за надання професійної правничої допомоги у справі №759/23914/24 при розгляді Чернігівським апеляційним судом апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29.07.2025 становить 9 000 грн.
3. Клієнт здійснює оплату за надані послуги відповідно до умов Додаткової угоди №1 від 10.09.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 24.01.2025.
4. Клієнт не має жодних претензій до наданих адвокатом послуг.
Так, при розгляді даної справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 подав заяву про надання інформації про справу від 17.10.2025 (а.с. 211), відзив на апеляційну скаргу від 28.10.2025 (а.с. 222-225) та заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 04.11.2025 (а.с. 232).
У судовому засіданні 11.11.2025 представник позивача - адвокат Ширяєв Д.О. заперечував проти стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн та просив їх зменшити.
Розподіляючи понесені ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному заявником розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критеріям розумної необхідності та реальності таких витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Суд при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20.
Заявлені до відшкодування ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, на переконання апеляційного суду, є явно завищеними та неспівмірними.
Як вбачається з матеріалів справи, правова позиція ОСОБА_2 була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору судом першої та апеляційної інстанції, а адвокат Лозицький О.В. надавав правову допомогу відповідачу в обох інстанціях, тому, відповідно, був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають. При розгляді справи в суді апеляційної інстанції ним було подано заяву про надання інформації про справу, відзив на апеляційну скаргу та заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в акті про надання послуг №1 від 10.11.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 24.01.2025 передбачена підготовка до судового засідання та участь у судовому засіданні 11.11.2025, проте адвокат Лозицький О.В. участь у даному судовому засіданні не брав, що є підставою для зменшення заявлених витрат на правничу допомогу.
З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись, у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, врахувавши заперечення представника позивача, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 листопада 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді: Н.В. Висоцька
Н.В. Шитченко