03 листопада 2025 року м. Харків Справа №905/374/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників:
прокурора - Мишко Дмитрій Олегович, посвідчення №076904 від 06.03.2023;
першого позивача - Балджи Карина Василівна, самопредставництво, довіреність від 17.10.2023, виписка з ЄДР ЮО ФОП та ГФ;
другого позивача - не з'явився;
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого позивача - не з'явилися;
першого відповідача - не з'явився;
другого відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали справи за апеляційною скаргою першого позивача - Маріупольської міської ради Донецької області (вх.№2089Д/1) на рішення Господарського суду Донецької області від 04.09.2025 року у справі №905/374/25
за позовом заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області (87501, Донецька область, місто Маріуполь, площа Мічмана Павлова, 10; код ЄДРПОУ/Умовний код 2570700226)
в інтересах держави в особі: 1. Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок №70; код ЄДРПОУ 33852448),
2. Департаменту освіти Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок №70; код ЄДРПОУ 02142862),
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого позивача:
1. Комунального закладу Департаменту освіти міської ради «Централізована бухгалтерія Департаменту освіти» (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Казанцева, будинок №27-А; код ЄДРПОУ 26319242),
2. Комунального ліцею «Маріупольський ліцей міста Києва» (04075, місто Київ, вулиця Юнкерова Миколи, будинок №55; код ЄДРПОУ 44878023),
до 1. Комунального закладу «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок №79; код ЄДРПОУ 23422206),
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічні ІТ Рішення» (03061, місто Київ, вулиця Шепелєва Миколи, будинок №6; код ЄДРПОУ 42116114),
про застосування наслідків недійсності правочину,-
Заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області та Департаменту освіти Маріупольської міської ради звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Комунального закладу «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічні ІТ Рішення» про застосування наслідків недійсності правочину.
В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що договір №8 від 20.12.2022 року, який був укладений за результатами відкритих торгів в частині закупівлі комп'ютерів для педагогічних працівників є нікчемним, що є підставою для застосування наслідків недійсності правочину.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.09.2025 року у справі №905/374/25 (повний текст складено 15.09.2025 року, суддя Фурсова С.М.) позовні вимоги задоволено.
Вирішено застосувати наслідки недійсності правочину, а саме договору №8 від 20.12.2022 року, передбачені ст. 216 ЦК України, ст. 208 ГК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в частині придбання персональних комп'ютерів форм-фактор ноутбуків для педагогічного працівника, шляхом стягнення з ТОВ «Технологічні ІТ Рішення» коштів до бюджету Маріупольської міської території громади в сумі 289980 грн (241650 грн та ПДВ у сумі 48330 грн) на користь Комунального закладу департаменту освіти міської ради «Централізована бухгалтерія департаменту освіти» (код ЄДРПОУ 26319242) та зобов'язати Комунальний заклад «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» повернути на користь ТОВ «Технологічні ІТ Рішення» ноутбуки HP ProBook 455 G7 у кількості 10 одиниць.
Стягнуто з Комунального закладу «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок №79; код ЄДРПОУ 23422206) на користь Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, ідентифікаційний код юридичної особи - 25707002) витрати з оплати судового збору у розмірі 3479,76 грн.
Перший позивач - Маріупольська міська рада Донецької області з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Донецької області від 04.09.2025 року у справі №905/374/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури, поданих в інтересах держави - відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги перший позивач зазначає про те, що у випадку повернення постачальнику десяти одиниць спірних ноутбуків в порядку двосторонньої реституції буде порушено навчальний процес, організований для мешканців Маріупольської міської територіальної громади за сприяння Київської міської територіальної громади.
Також заявник апеляційної скарги повідомляє, що закупівля спірних ноутбуків, здійснювалась за кошти субвенції з державного бюджету. Так, за твердженням першого позивача, існує проблема із проведенням повторної закупівлі за кошти місцевого бюджету, адже згідно із Статутом КЗ «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області», територіальна громада міста Маріуполя, від імені якої виступають Маріупольська міська рада та уповноважені нею органи, є засновником Ліцею та здійснює фінансування Ліцею, його матеріально-технічне забезпечення. Перший позивач зазначає, що згідно із п. 23 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», питання про затвердження місцевого бюджету вирішується виключно на пленарному засіданні міської ради. Втім, за твердженням заявника, від 24.02.2022 року і донині не проводились сесії Маріупольської міської ради Донецької області у зв'язку з відсутністю кворуму, оскільки до складу депутатського корпусу Маріупольської міської ради VIII скликання за результатами місцевих виборів обрано депутатів від заборонених нині політичних партій, що призвело до того, що Маріупольською міською радою не затверджено місцевий бюджет на 2023, 2024 та 2025 роки.
Перший позивач зазначає, що згідно з ч.2 ст. 79 Бюджетного Кодексу України, до прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період забороняється здійснювати капітальні видатки. Придбання оргтехніки, комп'ютерної техніки (у тому числі придбання програмного забезпечення, яке передбачене разом з придбанням комп'ютерної техніки) здійснюється за кодом економічної класифікації видатків 3110 «Придбання обладнання і предметів довгострокового користування» (підпункт 3.1.1 пункту 3.1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року №333 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21.06.2012 року №754).
За твердженням першого позивача, ноутбук обліковується як основний засіб з урахуванням вартісного критерію визнання активу основним засобом для платників податку на прибуток для цілей нарахування амортизації в податковому обліку, тож закупівля необхідних для навчального процесу ноутбуків, як основних засобів, належить до капітальних видатків, що заборонені до прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період. На думку заявника апеляційної скарги, враховуючи джерело фінансування закупівлі, відповідно до положень Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2010 року №1132, обсяг субвенцій з державного бюджету, не використаний на кінець бюджетного періоду, перераховується в останній робочий день такого періоду органами Казначейства до державного бюджету, якщо інше не передбачено Бюджетним кодексом України та/ або законом про Державний бюджет України. Тобто, при виконанні рішення суду першої інстанції, повернуті від ТОВ «Технологічні ІТ Рішення» кошти у розмірі 289980 грн буде перераховано до державного бюджету. Маріупольська міська рада також не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо покладення виключно на Київську територіальну громаду обов'язків із забезпечення освітнього процесу, організованого здебільшого для мешканців Маріупольської територіальної громади, адже такі висновки базуються на формальному підході до змісту статутних документів та не враховують усіх обставин справи.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що у випадку повернення спірних ноутбуків від КЗ «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» до ТОВ «Технологічні ІТ Рішення», існують обґрунтовані припущення, що останній буде змушений звернутись до суду для стягнення збитків, пов'язаних з тривалим використанням товару. Таким чином, на комунальний заклад, на думку заявника, буде покладено обов'язок сплатити збитки, а також судові витрати (судовий збір, витрати на проведення судової експертизи для визначення розміру збитків, витрати на правничу допомогу тощо) та становитиме додаткове навантаження на місцевий бюджет, і буде мати наслідком не захист інтересів щодо яких заявлено позов, а їх порушення. Разом з тим, перший позивач зазначає, що обрання позивачем неефективного способу правового захисту є самостійною підставою для відмови у позові, адже задоволення позовних вимог прокурора у даному випадку призведе до нанесення істотно більшої шкоди інтересам територіальної громади, що не відповідає принципу пропорційності, суперечить самій суті представництва інтересів держави та є неприпустимим.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого позивача - Маріупольської міської ради Донецької області на рішення Господарського суду Донецької області від 04.09.2025 року у справі №905/374/25. Встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/374/25.
Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі Електронний суд і доставлена їм 02.10.2025 року.
09.10.2025 року матеріали справи №905/374/25 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
10.10.2025 року від Маріупольської окружної прокуратури Донецької області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить апеляційну скаргу Маріупольської міської ради на рішення Господарського суду Донецької області від 04.09.2025 року у справі №905/374/25 залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
14.10.2025 року від Комунального закладу «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області, рішення Господарського суду Донецької області від 04.09.2025 року у справі №905/374/25 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У судовому засіданні представник першого позивача підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити. Прокурор проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Зважаючи на те, що відповідно до ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги у даному судовому засіданні за відсутності третіх осіб та відповідачів.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила таке.
05.12.2022 року Комунальним підприємством «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів №UA-2022-12-05-017972-a. Предмет закупівлі «Приладдя для навчальних закладів - код СPV за ДК 021:2015:39160000-1 (Шкільні меблі)», очікувана вартість предмета закупівлі 1700000,00 грн.
14.12.2022 року уповноваженою особою прийнято рішення, згідно з яким визначено переможця закупівлі приладдя для навчальних закладів Код CPV за кодом ДК 021:2015:39160000-1 (Шкільні меблі) учасника торгів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологічні ІТ Рішення» на суму 1620300,00 грн з ПДВ, яка відповідає умовам технічної специфікації та іншим вимогам щодо предмета закупівлі тендерної документації (далі - переможець); прийнято рішення про намір укласти договір про закупівлю з переможцем процедури відкритих торгів UA-2022-12-05-017972-a Товариством з обмеженою відповідальністю «Технологічні ІТ Рішення». Оприлюднити в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.
20.12.2022 року між Комунальним закладом «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» (далі - покупець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Технологічні ІТ Рішення» (далі - постачальник) та Комунальним закладом департаменту освіти міської ради «Централізована бухгалтерія департаменту освіти» (далі - платник) укладено договір №8 (далі - договір) відповідно до умов якого в порядку та на умовах визначених цим договором, постачальник передає у власність покупцеві, покупець приймає та оплачує приладдя для навчальних закладів за кодом ДК 021:2015:39160000-1 (Шкільні меблі).
Загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена сторонами у специфікації, що є додатком №1 до цього договору (п.1.1. договору).
Відповідно до п.3.3 договору, ціна договору складає 1620300,00 грн.
Джерело фінансування: місцевий бюджет, залишки субвенції з державного бюджету (п. 3.5. договору).
Згідно з розділом 4 договору, поставка товару здійснюється згідно заявок у строк, що не перевищує 20 (двадцяти) робочих днів з дня отримання постачальником попередньої оплати відповідно до п.5.3 цього договору, але не пізніше 25.12.2022 року.
Місце поставки товару: вулиця Миколи Юнкерова, 55, Київ, 04075 (п.4.5 договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та закінчується 31.12.2022 року (п.п.8.1, 8.2 договору).
До договору від 20.11.2022 року складені додаток 1 та додаток 3 - специфікація та технічне завдання.
За змістом вказаної специфікації вартість ноутбуків HP ProBook 455 G7 у кількості 10 од. становить 241650,00 грн без ПДВ.
23.12.2022 року сторонами договору укладені додаткові угоди №1 і №2 до договору №8 від 20.12.2022 року.
Пунктом першим додаткової угоди №1 від 23.12.2022 року внесено зміни до розділу 1 договору №8 від 20.12.2022 року та доповнено його п.1.4. наступного змісту: «Закупівля здійснюється на виконання заходів з підтримки внутрішньо переміщених або евакуйованих осіб, а саме: оплата послуг з розробки дизайн-проекту, придбання обладнання, предметів та матеріалів для оснащення Маріупольського міського ліцею, переміщеного до м. Київ, для його розташування в новому приміщенні.».
Додатковою угодою №2 від 23.12.2022 року внесено зміни до п.4.6. договору №8 від 20.12.2022 року та визначено термін поставки товару: не пізніше 30.12.2022 року.
27.12.2022 року покупцем, постачальником та платником підписано та скріплено печатками акт №49 приймання-передачі товару до договору №8 від 20.12.2022 року, зокрема щодо ноутбуків HP ProBook 455 G7 у кількості 10 од. вартістю 241650,00 грн без ПДВ.
22.02.2023 року в системі «Prozorro» опубліковано звіт, відповідно до якого договір №8 від 20.12.2022 року є виконаним, зокрема, у пункті 12 вказана конкретна назва предмета закупівлі: Приладдя для навчальних закладів. Пункт 13: Коди та назви відповідних класифікаторів предмета закупівлі і частин предмета закупівлі (лотів) (за наявності): Приладдя для навчальних закладів Код СРV та ДК 021:2015:39160000-1 (Шкільні меблі). Підпункт 3 пункту 14 - Персональний комп'ютер форм-фактор ноутбук для педагогічного працівника 10 штук. За п.18.2. джерелом фінансування закупівлі є місцевий бюджет, місцевий бюджет залишки субвенції з державного бюджету.
Відповідно до листів прокуратури від 09.10.2024 року №55/1-5095вих24, від 04.11.2024 року №55/1-5838вих24, від 11.12.2024 року №55/1-6617вих-24 позивачам повідомлено про наявність порушення законодавства у сфері закупівель.
18.03.2025 року листами №55/1-15110вих-25, №55/1-15111вих-25 прокурор, на підставі ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив про намір звернутись до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби, Маріупольської міської ради Донецької області, Департаменту освіти Маріупольської міської ради до Комунального підприємства «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області», Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічні ІТ Рішення» про застосування наслідків недійсності правочину.
За твердженням прокурора, товар, який був придбаний замовником - комп'ютери форм-фактору ноутбук для педагогічного працівника (ноутбуки HP ProBook 455 G7 у кількості 10 од.) не відповідав коду за єдиним закупівельним словником. Вказані ноутбуки не моли бути придбані за кодом, який вказаний у закупівлі UA-2022-12-05-017972-a (ДК 021:2015:39160000-1 (Шкільні меблі), а мали б бути придбані за іншим кодом в Єдиному закупівельному словнику, що стало підставою для звернення з позовом про застосування наслідків недійсності правочину.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача -1, як замовника закупівлі, оскільки саме на замовника покладений обов'язок визначення предмету закупівлі із застосуванням Єдиного закупівельного словника. Вказані дії позивача-1 мали наслідком укладання нікчемного правочину, що стало підставою для задоволення позову прокурора про застосування насідків недійсності правочину.
Судом першої інстанції встановлено, що враховуючи виявлення порушень законодавства у сфері публічних закупівель та відсутність доказів щодо здійснення дій спрямованих на відновлення порушених на думку позивача інтересів держави, підстави для представництва прокурором інтересів держави підтверджені, звернення прокурора в інтересах держави до господарського суду в цій справі відповідає функції представництва прокуратурою інтересів держави.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначені Законом України «Про публічні закупівлі».
Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до пунктів 22 та 34 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» предмет закупівлі - це товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку; товари - це продукція, об'єкти будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому і газоподібному стані, а також послуги, пов'язані з постачанням таких товарів, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих товарів.
Відповідно до пункту 3 розділу 1 Порядку №708 предмет закупівлі товарів і послуг визначається замовником згідно з пунктами 21 і 34 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» та за показником четвертої цифри Єдиного закупівельного словника.
Згідно з пунктом 14 Порядку розміщенні інформації про публічні закупівлі, який затверджений наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 11.06.2020 року №1082 (далі - Порядок №1082) під час внесення інформації щодо предмета закупівлі товарів та послуг в оголошення, оприлюднення яких передбачено Законом, та повідомлення про намір укласти договір про закупівлю за результатами застосування переговорної процедури закупівлі в окремих електронних полях зазначається інформація, визначена пунктом 12 та абзацами другим-четвертим пункту 13 цього Порядку, та інформація щодо:
- назви товару чи послуги кожної номенклатурної позиції предмета закупівлі;
- коду товару чи послуги, визначеного згідно з Єдиним закупівельним словником, що найбільше відповідає назві номенклатурної позиції предмета закупівлі.
Як встановлено судом, за кодом ДК 021:2015:39160000-1 Єдиного закупівельного словника передбачений такий предмет закупівлі як Шкільні меблі (School furniture).
При деталізації вказаного класу товару (коду), замовник може придбати, зокрема, навчальне обладнання (код 39162100-6) та навчальне приладдя (код 39162110-9).
Наказом Міністерства освіти на науки від 29.04.2020 року №574 затверджено Типовий перелік засобів навчання та обладнання для навчальних кабінетів та STEM-лабораторій.
За змістом абзацу 1 пункту 1 Переліку №574, останній визначає вимоги до засобів навчання та обладнання, якими можуть бути обладнані навчальні кабінети біології, географії, математики, фізики, хімії і STEM-лабораторії державних і комунальних закладів загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти (далі - навчальні кабінети і STEM-лабораторії), з урахуванням вимог новітніх освітніх технологій і методів навчання.
Водночас відповідно до абзацу 2 цього переліку вимоги до комп'ютерного обладнання (у тому числі флеш-накопичувачів, навушників, мережевого обладнання, модуля для зберігання планшетів та ноутбуків з можливістю заряджання), яким комплектуються навчальні кабінети і STEM-лабораторії, визначаються відповідно до Типового переліку комп'ютерного обладнання для закладів дошкільної, загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 02.11.2017 року №1440, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.01.2018 року за №55/31507.
Отже, Перелік №574, яким визначені вимоги до засобів навчання та обладнання, містить відсилочну норму до Переліку №1440 в аспекті вимог до комп'ютерного обладнання.
Безпосередньо Перелік №1440 визначає вимоги до комп'ютерного обладнання, яким комплектуються навчальні приміщення (класи, групи, майстерні, аудиторії) закладів дошкільної, загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти, крім бібліотек, враховуючи вимоги новітніх технологій викладання навчальних предметів у цих закладах (пункт 1 Переліку №1440).
При цьому у Переліку №574 не передбачено, що персональний комп'ютер форм-фактору ноутбук для педагогічного працівника є навчальним обладнанням.
Абзац 2 Переліку №574 також не відносить комп'ютерне обладнання до засобів навчання або навчального обладнання, а містить виключно відсилочну норму до Переліку №1440. При цьому Перелік №1440 містить технічні вимоги до комп'ютерного обладнання, яким комплектуються навчальні кабінети і STEM-лабораторії, а не до навчального обладнання.
Визначаючи технічну специфікацію персонального комп'ютера форм-фактора ноутбук Перелік №1440 у таблиці №3 (пункт 5 Переліку №1440) передбачає, що такі ноутбуки входять до складу комплексу, який визначає навчальний заклад, чисельність складових частин якого розраховується як 1+n, де 1 - комплект вчителя, n - кількість комплектів учня.
Проте як обґрунтовано було встановлено судом інстанції, комп'ютери форм-фактору для педагогічного працівника придбані замовником не у складі комплексу, а як самостійні одиниці - фактично закуплений товар (персональні комп'ютери) не відповідає предмету закупівлі за кодом ДК:021:2015:39160000-1 (Шкільні меблі), у той час як відповідно до Єдиного закупівельного словника для закупівлі комп'ютерного обладнання передбачений, зокрема, код 30200000-1 Комп'ютерне обладнання та приладдя.
При цьому колегія суддів зазначає, що визначення замовником предмета закупівлі із застосуванням Єдиного закупівельного словника повинно відповідати тим товарам, роботам, послугам, що закуповуються. Так, потенційні учасники повинні мати правдиву та достовірну інформацію про предмет закупівлі з метою вирішення питання щодо своєї участі/неучасті у закупівлі.
Отже, визначення замовником предмета закупівлі із застосуванням Єдиного закупівельного словника не є довільним та не може визначатися на розсуд замовника (як помилково вважає відповідач-1), а повинно здійснюватися з дотриманням, зокрема, вимог Закону України «Про публічні закупівлі», Порядку №708, Порядку №1082, та відповідати товарам, роботам, послугам, що фактично закуповуються.
Невідповідність визначеного замовником предмета закупівлі реальним товарам, роботам, послугам, що закуповуються потенційно обмежує конкуренцію та впливає на доступ потенційних учасників до закупівлі.
Відповідно до статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі:
1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону;
2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону;
3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону;
4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п'ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону;
5) якщо назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником.
Аналогічне за змістом положення міститься у пункті 21 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року №1178, якою затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.
Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з приписами статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Нікчемний правочин є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 року у справі №359/12165/14-ц, від 02.08.2023 року у справі №495/5081/20, від 17.08.2023 року у справі №904/3100/21).
При цьому, оскільки відповідний правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та, відповідно, наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в постановах від 05.12.2018 року у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 року у справі №826/8273/16.
Враховуючи викладене вище, місцевий господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про нікчемність укладеного договору в силу приписів пункту 5 частини першої статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо придбання товарів (персональних комп'ютерів), що не відповідає назві предмета закупівлі.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2024 року у справі №905/1081/23.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Аналогічна норма передбачена згідно з частиною другою статті 208 Господарського кодексу України.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15).
Суд зазначає, що правила частини першої статті 216 ЦК України (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору.
ЦК України не надає учасникам недійсного правочину обрати варіант поведінки - вони зобов'язані повернути один одному все, що вони одержали на виконання недійсного правочину (в тому числі, шляхом відшкодування вартості отриманого, якщо повернення його у натурі вже не можливе). Зобов'язання повернути один одному все отримане базується на факті передачі майна за недійсним правочином та має на меті відновити положення, яке існувало до такої передачі.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Надана місцевим господарським судом оцінка доказам, у тому числі, в частині фактичного виконання договору його сторонами та можливості застосування двосторонньої реституції у спірних правовідносинах, відповідає наведеним вище нормам процесуального та матеріального права.
При цьому обставин неможливості повернення комп'ютерів в натурі в аспекті застосування двосторонньої реституції у цій справі судом не встановлено. Так, згідно відомостей бухгалтерської довідки Комунального закладу департаменту освіти міської ради «Централізованої бухгалтерії Департаменту освіти» №125 від 23.06.2025 року станом на 23.06.2025 року на бухгалтерському обліку Комунального закладу «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» перебувають та є доступні для використання: персональні комп'ютери форм фактору ноутбук у загальній кількості 35 штук, зазначені активи обліковуються з грудня 2022 року.
Також судом першої інстанції було встановлено, що у матеріалах справи відсутні відомості про наявність учнів, які б навчались саме у Комунальному закладі «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області», а не Комунальному ліцеї «Маріупольський ліцей міста Києва». Так само відсутні докази надання Комунальним ліцеєм «Маріупольський ліцей міста Києва» освітніх послуг саме учням Комунального закладу «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області», а не просто зареєстрованим у м. Маріуполь. Крім того, станом на червень 2025 року в Комунальному закладі «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» з числа педагогічного складу працевлаштована одна особа - директор ліцею Голютяк Андрій Ярославович. Директор ліцею є вчителем англійської мови та станом на червень 2025 року фактично не здійснює викладацьку діяльність у вказаному комунальному закладі, у закладі також працевлаштована завгосп - Дороніна Людмила Костянтинівна. Тож, у Комунальному закладі «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» відсутні вчителі, які б фактично надавали освітні послуги.
Крім того, згідно п.1.1. Статуту Комунального ліцею «Маріупольський ліцей міста Києва» Комунальний ліцей «Маріупольський ліцей міста Києва» - є комунальною, неприбутковою установою, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та віднесений до сфери управління Оболонської районної в місті Києва державної адміністрації і підпорядкований управлінню освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації. Ліцей заснований на комунальній власності територіальної громади міста Києва. Засновником та власником ліцею є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада (п. 1.2. Статуту). Відповідно до п.1.9. Статуту власник або уповноважені ним органи здійснюють фінансування та матеріально-технічне забезпечення ліцею. Відтак, матеріально-технічне забезпечення Комунального ліцею «Маріупольський ліцей міста Києва» має забезпечуватись саме територіальною громадою міста Києва, а не Комунальним ліцеєм «Маріупольський ліцей міста Києва».
Тобто, в даному випадку відсутні обставини, які свідчать про неможливість повернення спірних ноутбуків, а внаслідок фактичного виконання договору його сторонами, який в силу приписів закону є нікчемним, існують підстави для застосування двосторонньої реституції у спірних правовідносинах, що спростовує доводи апеляційної скарги про зворотне.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 року у справі №209/3085/20).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №910/3009/18).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак спосіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02)).
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 року у справі №903/1030/19.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 року у справі №905/77/21 зазначено, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження, суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі №908/976/19.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 року у справі №905/77/21 наголосила, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 року у справі №908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 року у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення вимоги саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області та Департаменту освіти Маріупольської міської ради звернувся з позовом до Комунального закладу «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічні ІТ Рішення» про застосування наслідків недійсності правочину, тобто заявлено вимогу про проведення двосторонньої реституції, що є належним способом захисту, який передбачено законом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Маріупольської міської ради Донецької області без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 04.09.2025 року у справі №905/374/25 - без змін.
З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 04.09.2025 року у справі №905/374/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 13.11.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук