03 листопада 2025 року м. Харків Справа № 922/3911/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Медуниця О.Є.
за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.
від Відповідача: Яковенко О.Г.;
від інших представників учасників справи: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Балцем" м.Балаклія на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.07.2025 у справі №922/3911/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ТЕХБУД", м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "Балцем" м.Балаклія
про стягнення 7465521,85 грн
Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 по справі №922/3911/23 в позові відмовлено частково: стягнуто з Приватного акціонерного товариства БАЛЦЕМ (далі- Відповідач, Боржник) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПРЕС ТЕХБУД (далі - Позивач, Стягувач) заборгованість за договором №12-02/21 про надання послуг спецтехнікою від 05.01.2021 у сумі 3556000,00 грн, штраф у сумі 711200,00 грн, інфляційні втрати у сумі 616577,42 грн, 15% річних у сумі 504519,45 грн та судовий збір у сумі 80823,86 грн.
На примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 року господарським судом було видано відповідний наказ від 01.03.2024.
Відповідач через систему «Електронний суд» 22.07.2025 звернувся до суду першої інстанції із заявою про визнання наказу Господарського суду Харківської області від 01.03.2024, виданого на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 по справі №922/3911/23 в частині стягнення судового збору 80823,86 грн та 65176,14 грн 15% річних, а в іншій частині - просить наказ залишити без змін.
В обґрунтування поданої заяви боржник посилався на укладену зі стягувачем угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.09.2024, обґрунтовуючи нормою ст. 328 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.07.2025 у справі №922/3911/23 у задоволенні заяви боржника було відмовлено за мотивами неможливості зарахування заборгованості за договорами відступлення права вимоги від 16.09.2024,
купівлі-продажу від 13.09.2024 в рахунок стягнутого рішенням суду від 29.01.2024 судового збору та 15% річних через їх юридичну неоднорідність.
Відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 30.07.2025 у справі №922/3911/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву.
Зокрема, скаржник вважав, що судом першої інстанції при розгляді скарги порушено норми матеріального права, оскільки вимога про сплату грошей за загальним правилом є однорідною з іншою вимогою про сплату грошей, відтак якщо зобов'язання між сторонами є грошовими, то вони є однорідними.
Ухвалою Східного апеляційного суду від 02.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено її до розгляду на 03.11.2025 о 11:45.
Відзив на апеляційну скаргу від Позивача не надходив.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 03.11.2025 Відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, отже судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у його відсутності, оскільки він не скористався правом участі у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.
Згідно зі статтею 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
За змістом частини 1 статті 601 ЦК України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних
підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
В розумінні статті 601 ЦК України, спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент висловлення учасником відповідних правовідносин волевиявлення у відповідній формі, зокрема письмовій, що містить чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
В свою чергу характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.
У даній справі, Відповідач, звертаючись до суду з угодою від 24.09.2024 про зарахування зустрічних однорідних вимог зазначав, що в результаті укладення зазначеної
угоди 146000,00 грн було зараховано в рахунок заборгованості зі сплати судового збору 80823,86 грн, а також 15% річних 65176,14 грн. і зобов'язання Відповідача в цій частині безумовно припинилося внаслідок укладення угоди про зарахування зустрічних вимог, зокрема,
- зобов'язання ТОВ «ЕКСПРЕС ТЕХБУД» за договором відступлення права вимоги від 16.09.2024 зі сплати 50000,00 грн та за договором купівлі-продажу від 13.09.2024 зі сплати 96000,00 грн вважається виконаними повністю;
- зобов'язання ПрАТ «БАЛЦЕМ» перед ТОВ «ЕКСПРЕС ТЕХБУД» за договором №12-02/21 від 05.01.2021 про надання послуг спецтехнікою, яка підлягає стягненню відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/3911/23 та наказу на примусове виконання рішення від 01.03.2024 зі сплати 5469120,73 грн виконані частково у розмірі 146000,00 грн (сума боргу, яка залишилась непогашеною після зарахування зустрічних однорідних вимог складає 5323120,73 грн, що складається з заборгованості у сумі 3556000,00 грн, штрафу у сумі 711200,00 грн, інфляційних втрат у сумі 616577,42 грн, 15% річних у сумі 439343,31 грн).
Розглядаючи означену заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість зарахування заборгованості за договорами відступлення права вимоги від 16.09.2024, купівлі-продажу від 13.09.2024 на стягнений рішенням суду від 29.01.2024 у справі №922/3911/23 судовий збір та 15% річних, оскільки вони не є юридично однорідними.
Проте такі висновки суду першої інстанції судова колегія вважає помилковими, з огляду на наступне.
Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за
рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь- яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2- 118/2001, провадження № 61-1762ав22.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України ).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16.
При цьому грошові вимоги мають розглядатися як однорідні у силу недиференційованості грошей як предмета виконання зобов'язань. Гроші як предмет задоволення майнової вимоги мають ознаку замінності, еквівалентності та інші властивості, що дозволяють проводити обмін та інші операції з грошами. Отже, вимога про сплату грошей за загальним правилом є однорідною із іншою вимогою про сплату грошей. Відтак, якщо зобов'язання які виникли між сторонами за укладеними договорами є грошовими, то вони є однорідними. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 по справі №918/539/18.
Наразі вимоги Відповідача про зарахування 146000,00 грн в рахунок заборгованості зі сплати судового збору 80823,86 грн, а також 15% річних 65176,14 грн. є правомірними, оскільки такі вимоги є однорідними, бо виражені в грошовому еквіваленті.
Обставин, які в силу закону перешкоджають такому зарахуванню-судовою колегією не встановлено.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість зарахування вимоги про сплату судового збору та 15% річних, безпідставно посилаючись на їх неоднорідність та різницю у правовій природі.
Відтак, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та такими, що зумовлюють її задоволення.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За змістом статті 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції
вважає встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Балцем» м.Балаклія на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.07.2025 р. у справі №922/3911/23 слід задовольнити, ухвалу господарського суду Харківської області від 30.07.2025р. у справі № 922/3911/23 - скасувати з підстав, передбачених пунктами 3 ч.1 ст.280 ГПК України, а заяву Приватного акціонерного товариства «Балцем» від 22.07.2025 (вх.№17028 від 22.07.2025) - задовольнити, визнавши таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Харківської області від 01.03.2024, виданий на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 по справі №922/3911/23 в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Балцем» судового збору 80823,86 грн, а 65176,14 грн також 15% річних.
В іншій частині наказ Господарського суду Харківської області від 01.03.2024, виданий на примусове виконання рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 по справі №922/3911/23 слід залишити без змін.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Балцем" м.Балаклія на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.07.2025 р. у справі №922/3911/23 - задовольнити.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 30.07.2025р. у справі № 922/3911/23 -скасувати.
Прийняти нове рішення, яким заяву Приватного акціонерного товариства "Балцем" від 22.07.2025 (вх.№17028 від 22.07.2025) про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню- задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Харківської області від 01.03.2024, виданий на примусове виконання рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 по справі №922/3911/23 в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Балцем" (64200, м. Балаклія, вул. Цемзаводське шосе, 3. Код ЄДРПОУ 00293060) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ТЕХБУД" (04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, 32. Код ЄДРПОУ 39618812) судового збору у розмірі 80823,86 грн, а також 15% річних у розмірі 65176,14 грн.
В іншій частині наказ Господарського суду Харківської області від 01.03.2024, виданий на примусове виконання рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 по справі №922/3911/23 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство "Балцем" м.Балаклія.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 14.11.2025.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.А. Істоміна
Суддя О.Є. Медуниця