ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 листопада 2025 року Справа № 903/20/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Швець О.М., Філон О.С.
від третьої особи: Шевчук Є.В.
прокурор: Лис Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Маневицької селищної ради на рішення Господарського суду Волинської області від 15 серпня 2025 року у справі №903/20/25 (повний текст складено 25 серпня 2025 року, суддя Слободян О.Г.)
за позовом Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
до Маневицької селищної ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"
про витребування земельної ділянки
Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Маневицької селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", в якому просить:
- витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га;
- залучити до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне спеціалізове господарське підприємство "Ліси України".
Рішенням Господарського суду Волинської області від 15 серпня 2025 року у справі №903/20/25 повністю задоволено позов Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Маневицької селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" про витребування земельної ділянки.
Витребувано у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (43027, Волинська обл., м. Луцьк, Майдан Київський, буд.9, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Маневицької селищної ради (44601, Волинська область, Камінь-Каширський район, смт. Маневичі, вул. Незалежності, будинок 30, код ЄДРПОУ 04333193) земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га.
Присуджено до стягнення з Маневицької селищної ради (44601, Волинська область, Камінь-Каширський район, смт. Маневичі, вул. Незалежності, будинок 30, код ЄДРПОУ 04333193) на користь Волинської обласної прокуратури (43025, Волинська обл., м.Луцьк, вул. Винниченка, буд.15, код ЄДРПОУ 02909915) 2422 грн 40 коп витрат по сплаті судового збору.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка фактично належить до земель лісогосподарського призначення державної власності, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування, картографічними матеріалами та іншими доказами у справі. Незважаючи на це, земельна ділянка була безпідставно інвентаризована як земля сільськогосподарського призначення, що суперечить положенням статей 20, 55, 84, 149 Земельного кодексу України, статті 5 Лісового кодексу України та вимогам Порядку зміни цільового призначення земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 502 від 11.04.2002.
Суд установив, що жодних рішень Кабінету Міністрів України про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування державного лісогосподарського підприємства чи про її віднесення до земель іншого призначення не приймалось, а тому підстав для передачі цієї ділянки до земель комунальної власності не існувало. Відтак, видане головою Маневицької районної державної адміністрації розпорядження, подальший наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Маневицької селищної ради щодо прийняття ділянки у комунальну власність є такими, що прийняті з перевищенням повноважень та всупереч вимогам чинного законодавства.
При цьому суд зазначив, що самі по собі акти інвентаризації, накази органів виконавчої влади та рішення органів місцевого самоврядування не можуть легалізувати незаконне вилучення земель державної власності з лісового фонду. Наявність державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав не створює законних підстав для набуття права комунальної власності, якщо первинне вибуття ділянки з державної власності здійснено всупереч закону.
Врахувавши наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність як така, що вибула з володіння держави поза її волею та внаслідок незаконних дій органів публічної влади.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Маневицька селищна рада звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 15 серпня 2025 року у справі №903/20/25 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що умовою застосування пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га в постійне користування лісогосподарському підприємству планово-картографічними матеріалами саме до 28 березня 2006 року включно. Такий правовий висновок щодо умов застосування пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України викладений у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі №913/50/22, від 05 червня 2024 року у справі №913/202/23, від 07 червня 2024 року у справі №913/214/23 та від 17 червня 2024 року у справі № 913/205/23.
Апелянт зауважує, що право постійного користування держаними лісогосподарськими підприємствами спірними земельними ділянками у наведених Господарським судом Волинської області справах, правовідносини у яких є нібито подібними до правовідносин, які розглядались у справі №903/20/25, підтверджено саме планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, проведених до 28 березня 2006 року.
Скаржник зазначає, що Господарський суд Волинської області при прийнятті рішення від 15 серпня 2025 року у справі №903/20/25 застосував положення пункту 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України щодо права на постійне користування ДП "Городоцьке лісове господарство" (на даний час - філія Городоцьке ЛГ ДСГП Ліси України) земельною ділянкою з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га, без врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі №913/50/22, від 05 червня 2024 року у справі №913/202/23, від 07 червня 2024 року у справі №913/214/23 та від 17 червня 2024 року у справі №913/205/23, а саме невірно вказав такою підставою матеріали лісовпорядкування 2013 року, помилково, без дослідження на подібність, нібито підтверджуючи їх правильність правовими позиціями, викладених у постановах Верховного Суду України у справах від 24 грудня 2014 року №6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі №6-224цс14, від 23 грудня 2015 року №6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року №278/1735/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 та від 23 жовтня 2019 року у справі №488/402/16-ц.
За доводами апелянта обставина того, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення не входила до лісогосподарських земель, підтверджується викопіюванням з "Проекту роздержавлення і видачі державного акта на право колективної власності КСП "Батьківщина" Новорудської сільської ради Маневицького району", де вказана земельна ділянка облікована як сільськогосподарська, а також графічної частини матеріалів лісовпорядкування Маневицького міжгосподарського лісгоспу станом на 1988 рік, який здійснював лісогосподарювання на цій території до утворення в 2011 році ДП "Поліське ЛГ", викопіюванням з Плану лісонасаджень Серхівського лісництва Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства Волинської області (за матеріалами лісовпорядкування 2000 року), де спірна земельна ділянка також визначена як сільськогосподарська. Тобто, картографічними матеріалами підтверджено належність земельної ділянки саме до сільськогосподарських земель. Це є підставами вважати, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га є і постійно була земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням "Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", перебувала і перебуває такою з 1988 року.
Відповідач звертає увагу на те, що Господарський суд Волинської області у своєму рішенні у цій справі також помилково взяв до уваги лист Секретаріату Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2024 року №24761/0/2-24 відповідно до інформації якого Кабінетом Міністрів рішення про вилучення із земель лісогосподарського призначення державного підприємства "Городоцьке лісове господарство" (на даний час філії "Городоцьке лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України") земельної ділянки із зазначеним у запиті кадастровим номером не приймалося. Поясненням такої відповіді є те, що наведений лист був адресований Камінь-Каширській окружній прокуратурі на підставі її листа-запиту щодо такого погодження чи передачі, а оскільки вказана спірна земельна ділянка юридично ніколи не мала лісогосподарського призначення, то і відповідно такий дозвіл (щодо зміни цільового призначення) відсутній. Тобто суд, всупереч вимогам статті 86 ГПК України, неналежним чином дослідив зміст зазначеного листа, упустивши також, що інформація, яка відображена у наведеному листі Секретаріату Кабінету Міністрів України, сформована на основі листа Камінь-Каширської окружної прокуратури від 11 жовтня 2024 року №51/1-1622вих-24, який в свою чергу сформований на підставі листа ДП "Поліське лісове господарство".
Також скаржник зауважує, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі №6-212цс14, постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі №913/50/22). Будь-яких документальних підтверджень, що саме спірна земельна ділянка, якій був присвоєний кадастровий номер 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га, надавалась для потреб лісогосподарства, немає.
Крім того, на переконання апелянта, суд, приймаючи своє рішення, в порушення норм матеріального права, не надав належну правову оцінку наявним доказам, і не взяв до уваги, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га розташована на території Новорудської сільської ради Маневицького району Волинської (нині Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області) відповідно до офіційних земельно-облікових документів відносилась і відноситься до земель сільськогосподарського призначення, є ріллею. Зазначене підтверджується копією Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Крім того, підставою так вважати, окрім технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Новорудської сільської ради Маневицького району Волинської області 2019 року, є викопіювання з "Проекту роздержавлення і видачі державного акта на право колективної власності КСП "Батьківщина" Новорудської сільської ради Маневицького району", а також графічні частини матеріалів лісовпорядкування Маневицького міжгосподарського лісгоспу станом на 1988 рік, який здійснював лісогосподарювання на цій території до утворення в 2011 році ДП "Поліське ЛГ", викопіювання з Плану лісонасаджень Серхівського лісництва Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства Волинської області (за матеріалами лісовпорядкування 2000 року), де спірна земельна ділянка визначена як сільськогосподарська.
Апелянт стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, а тому належним позивачем в цій справі є саме Головне управління Держгеокадастру України у Волинській області, про що Господарський суд Волинської області у своєму рішенні не зазначив, а помилково вказав, що нібито відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку статті 16 Цивільного кодексу України, витребувавши зазначену земельну ділянку на користь її власника - Волинської обласної державної (військової) адміністрації. Тобто, реєстрація права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га сільськогосподарського призначення за державою в особі Волинської обласної військової адміністрації є неналежним та неефективним способом відновлення права держави, оскільки призведе до правової невизначеності.
Листом №903/20/25/4926/25 від 18 вересня 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.
30 вересня 2025 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/20/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2025 року у справі №903/20/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Маневицької селищної ради на рішення Господарського суду Волинської області від 15 серпня 2025 року у справі №903/20/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05 листопада 2025 року об 10:20год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
27 жовтня 2025 року від Камінь-Каширської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.
Прокурор зазначає, що оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду (див. постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 40), Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 67). При цьому, пріорітетність при визначені правового режиму земель лісогосподарського призначення надається нормам лісового законодавства.
Також, орган прокуратури стверджує, що на момент прийняття рішення від 18 серпня 2020 року, Волинська обласна рада діяла в межах наданих їй статтями 6, 9, 13 Лісового кодексу України, статтею 19 Земельного кодексу УРСР повноважень, передаючи право постійного користування на земельні ділянки лісового фонду Маневицькому міжгосподарському спеціалізованому підприємству із земель державної власності. Матеріали справи не містять державного акта на право постійного користування земельними ділянками лісового фонду загальною площею 20931 га, виданого Маневицькому міжгосподарському спеціалізованому підприємству на виконання рішення Волинської обласної ради від 18 серпня 2000 року. Разом з тим, відсутність акта на право постійного користування земельною ділянкою свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена, оскільки законодавство України як на момент прийняття рішення від 18 серпня 2000 року, так і на час розгляду справи судами попередніх інстанцій не містить граничного строку виконання такого рішення. Відтак, станом на сьогодні рішення Волинської обласної ради від 18 серпня 2000 року №13/2 в силу приписів статті 144 Конституції України підлягає обов'язковому виконанню.
Прокурор стверджує, що право держави на спірну земельну ділянку у справі № 903/20/25, як на землі лісового фонду, підтверджено долученими до справи планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які виготовлені на підставі згаданого вище рішення Волинської обласної ради від 18 серпня 2000 року та розпорядження голови Волинської ОДА від 31 травня 2011 року №232.
03 листопада 2025 року від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого третя особа вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, а тому просить суд залишити рішення Господарського суду Волинської області від 15 серпня 2025 року у справі №903/20/25 без змін, а апеляційну скаргу Маневицької селищної ради без задоволення.
Третя особа стверджує, що на момент прийняття рішення від 18 серпня 2020 року, Волинська обласна рада діяла в межах наданих їй статтями 6, 9, 13 Лісового кодексу України, статтею 19 Земельного кодексу УРСР повноважень, передаючи право постійного користування на земельні ділянки лісового фонду Маневицькому міжгосподарському спеціалізованому підприємству із земель державної власності.
Також третя особа посилається на висновки про приналежність спірної земельної ділянки, які викладені Волинським окружним адміністративним судом у постанові у справі №803/1622/16 від 30 січня 2017 року та Львівським апеляційним адміністративним судом в ухвалі у цій же справі від 13 червня 2017 року (залишені в силі ухвалою Вищого адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року) при скасуванні розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 19 січня 2011 року №14, №15, від 31 травня 2011 року №232 (яким первинно надано дозвіл на розроблення проекту відведення щодо спірної земельної ділянки), а саме про те, що землі лісового фонду, про які згадується у розпорядженні Волинської ОДА від 19 січня 2011 року №14, перебувають у державній власності, та вказані землі лісового фонду можуть бути надані у користування державним лісогосподарським підприємствам.
Крім того, на переконання третьої особи, при проведенні інвентаризації спірної земельної ділянки та її затвердженні не враховано, що фактично земельна ділянка не належить до сільськогосподарських угідь - пасовищ, а є ділянкою лісового фонду.
Безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача, третьої особи та прокурор повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзивах на неї.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників відповідача, третьої особи та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення - скасувати.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Розпорядження голови Маневицької районної державної адміністрації від 22.08.2013 № 334 «Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель» надано дозвіл Головному управлінню Держземагенства у Волинській області на проведення робіт з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Маневицького району згідно з додатком.
У Додатку до розпорядження від 22.08.2013 № 334 визначено перелік сільських, селищних рад Маневицького району, на території яких проводитимуться роботи з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, серед яких під №19 значиться Новорудська сільська рада (т. 1 а.с. 199-200).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26 грудня 2019 року №3-3764/15-19-СГ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель" затверджено технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Новорудської сільської ради Маневицького району Волинської області, в тому числі і на земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134.
Пунктом 21 додатку до переліку сільських та селищних рад, на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Новорудську сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №708-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області" входить до складу територіальної громади Маневицької селищної ради та зазначено загальну площу земель 201, 6707 га.
Серед вказаних земельних ділянок на території Маневицької селищної ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 9,8063 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134.
Відповідно до інформації із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 зареєстрована у вказаному кадастрі 24 грудня 2019 року, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - землі запасу.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08 грудня 2020 року №16-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Маневицькій селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281,4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.
Відповідно до пункту 141 додатку до згаданого акту приймання-передачі земельну ділянку площею 9,8063 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 передано у комунальну власність Маневицької селищної ради.
Рішенням Маневицької селищної ради від 15 січня 2021 року №5/31 "Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення" вказану земельну ділянку прийнято у комунальну власність зазначеної територіальної громади (пункт 141 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування).
02 березня 2021 року державним реєстратором Маневицької селищної ради прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Маневицька селищна рада.
Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році, за результатами якого 07 серпня 2013 року схвалено вищезазначений проект.
У складі матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року містяться планшети кварталів 9 і 10 Новорудського лісництва, на яких земельна ділянка з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 позначена як покрита лісовою рослинністю, із зазначенням складу насаджень та їх віку.
З метою підтвердження даної інформації, окружною прокуратурою 26 вересня 2024 року надіслано звернення на адресу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України, яким у відповіді від 03 жовтня 2024 року підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 до державного лісового фонду.
Згідно інформації філії "Городоцьке ЛГ" ДСГП "Ліси України" вбачається, що земельна ділянка кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 знаходиться в кварталі 9 виділах 56, 59, 60, 64, 65 Новорудського лісництва ДП "Городоцьке ЛГ" (на даний час - філії "Городоцьке ЛГ" ДСГП "Ліси України"). Вказане також підтверджено ВО "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України.
Згідно інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 16.10.2024 № 24775/0/2-24 вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення із користування державного підприємства «Городоцьке лісове господарство» (на даний час - філія «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України») земельної ділянки кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 не приймалося.
За твердженням прокурора та представника ДП "Ліси України" земельна ділянка кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 передана ДП "Городоцьке ЛГ" від ДП "Поліське ЛГ" відповідно до наказу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28 травня 2012 року №61 "Про організацію територій лісового фонду" з метою оптимізації територій лісового фонду (т. 1 а.с. 36-37).
Як вбачається із наказу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства «Про організацію території лівого фонду» №61 від 28.05.2012 наказано забезпечити виготовлення правовстановлюючих документів на територію державного лісового фонду та проведення базового лісовпорядкування: ДП «Маневицьке лісове господарство» на площі 56878,8 га, згідно додатку №1; ДП «Городоцьке лісове господарство» на площі 36730,5 га, згідно додатку №2; ДП «Колківське лісове господарство» на площі 29403,8 га, згідно додатку №3; ДП Поліське лісове господарство на площі 13211,6 га, згідно додатку №4; ДП «Прибузьке лісове господарство» на площі 29283,0 га, згідно додатку №5 (т.1 а.с. 36).
Також прокурор стверджує, що ДП "Поліське ЛГ" вказана земельна ділянка передана на підставі розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 31 травня 2011 року №232 "Про надання лісів у постійне користування", яким надано у постійне користування для ведення лісового господарства лісогосподарському підприємству ліси, що перебувають у державній власності, а також надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду(т. 1 а.с. 140-142).
В подальшому, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі №803/1622/16, яка набрала законної сили, скасовано розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31 травня 2011 року №232 "Про надання лісів у постійне користування".
На час скасування вказаного розпорядження земельна ділянка кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га, на підставі матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року, які відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, підтверджували право на користування землями лісового фонду, за твердженням прокурора, уже була віднесена до держлісфонду.
В ході обстеження лісових масивів, що здійснено 10 вересня 2024 року та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками філії "Городоцьке ЛГ" ДСГП "Ліси України" з'ясовано, що на спірній земельній ділянці наявні лісові насадження в складі сосни звичайної, берези повислої, вільхи (за формулою Сз+БП(8)+БП(5), 6 Сз4БП, 6Сз4БП), середня висота дерев становить 8-10 м, їх вік - 19-26 років, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду.
У зв'язку з порушенням вимог земельного законодавства, вилученням спірної земельної ділянки з лісового фонду та віднесенням її до земель сільськогосподарського призначення, яка за матеріалами лісовпорядкування знаходилась у користуванні державного лісогосподарського підприємства та належала до державної власності, прокурор звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Маневицької селищної ради, в якому просить суд витребувати у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га.
Прокурором інформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства листами від 11 жовтня 2024 року № 51/1- 1618вих.- 24 та від 11 грудня 2024 року №51/1- 1822вих-24.
Волинської обласна військова адміністрація (Волинська обласна державна адміністрація) проти подання прокурором позову в його інтересах не заперечувала та не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду (лист від 25 грудня 2024 року №6888-24).
Керівником Камінь-Каширської окружної прокуратури направлено Волинській обласній військовій адміністрації повідомлення №51/1-19вих-24 від 27 грудня 2024 року про заявлення позову.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 31 Лісового кодексу України обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Відповідно, прокурор доводить, що у спірних правовідносинах Волинська обласна державна адміністрація є належним позивачем як розпорядник земель лісогосподарського призначення.
Отже, прокурор у даній справі відповідно до норм частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував необхідність представництва інтересів держави, оскільки компетентний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не відреагував на стверджуване порушення законності у сфері земельних відносин. Звертаючись до Волинської обласної державної адміністрації до подання позову, прокурор надав їй можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після повідомлення прокурора про стверджуване порушення, кваліфікується як бездіяльність відповідного органу та є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною і тому спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Маневицькій селищній раді.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується враховуючи наступне.
У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на норми Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia, і такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №904/5726/19.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1, п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.
За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст.317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч.1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути в нього витребувано.
У відповідності до ч.2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Суд зазначає, що віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 907/452/20, від 05.09.2023 у справі № 910/2722/22, від 25.07.2023 у справі № 914/106/22, від 27.06.2023 у справі № 916/2851/17.
Отже, з урахуванням положень статті 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/8298/21, від 25.07.2023 у справі № 914/106/22.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема, не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 915/690/19, від 09.02.2023 у справі № 904/4140/21, від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, від 25.07.2023 у справі №917/1058/22.
Звертаючись до суду із цим віндикаційним позовом про витребування земельної ділянки з кадастровим номером номер 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га з незаконного володіння Маневицької селищної ради прокурор вказує на вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави поза її волею.
Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 16-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Маневицькій селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281,4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського) у т.ч., земельну ділянку площею 9,8063 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134. За актом приймання-передачі, що є додатком до рішення Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31, зазначена земельна ділянка прийнята селищною радою із державної у комунальну власність (т. 1 а.с. 132-137).
В той же час, прокурор вказує, що зазначена вище земельна ділянка має лісогосподарське призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Городоцьке ЛГ» (на даний час - ДП "Ліси України"). У результаті винесення Маневицькою районною державною адміністрацією розпорядження від 18.12.2013 № 495 та ГУ Держгеокадастром у Волинській області вказаного вище наказу від 08.12.2020 № 16-ОТГ відбулася незаконна зміна цільового призначення землі та її вилучення з постійного користування ДП "Городоцьке ЛГ" (на даний час - філія "Городоцьке лісове господарство" ДП "Ліси України").
Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній з 29 березня 2006 року до 15 січня 2020 року) встановлено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства (аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14).
Колегія суддів зауважує, що умовою застосування пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування лісогосподарському підприємству саме до 28 березня 2006 року включно. Такий правовий висновок щодо умов застосування пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України викладений у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі №913/50/22, від 05 червня 2024 року у справі № 913/202/23, від 07 червня 2024 року у справі №913/214/23 та від 17 червня 2024 року у справі №913/205/23, що враховується колегією суддів відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", частини 4 статті 236 ГПК України.
Прокурором у даній справі не доведено як підставу позовних вимог, що спірна земельна ділянка раніше була надана у постійне користування ДП "Городоцький лісгосп" (нині філія "Городоцьке лісове господарство" Державного підприємства "Ліси України") або іншому спеціалізованому державному лісогосподарському підприємству за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Посилання прокурора на розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31 травня 2011 року №232 "Про надання лісів у постійне користування" як на правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку відхиляється судом, оскільки постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі №803/1622/16 скасовано розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31 травня 2011 року №232 "Про надання лісів у постійне користування", і таке судове рішення є чинним.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що прокурором не надано доказів про те, що спірна земельна ділянка була частиною земель, зазначених у розпорядженні Волинської обласної державної адміністрації від 31 травня 2011 року №232 "Про надання лісів у постійне користування" чи рішенні Волинської обласної ради від 18 серпня 2000 року №13/2.
При цьому рішенням Волинської обласної ради від 18 серпня 2000 року №13/2 було надано лише дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, тоді як скаржником не доведено і судом не встановлено завершення реалізації такого рішення шляхом вчинення послідовних дій з розробки відповідного проєкту землеустрою відведення земельних ділянок і прийняття остаточного рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання в постійне користування лісогосподарському підприємству земельних ділянок, до складу яких, за твердженнями прокурора і третьої особи, входила спірна земельна ділянка площею 9,8063 га, що, в свою чергу, виключає підстави для висновку про набуття лісогосподарським підприємством права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Судом перщої інстанції враховано, що українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання "Укрдержліспроект" на підставі картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталів Новорудського лісництва ДП "Городоцький лісгосп" за матеріалами лісовпорядкування за 2012 рік, визначило, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 знаходиться в кварталі 9 виділах 56, 59, 60, 64, 65 Новорудського лісництва ДП "Городоцьке ЛГ" (на даний час - філії "Городоцьке ЛГ" ДСГП "Ліси України") /т.1, а.с.49-51/.
Проте вказаний витяг та матеріали лісовпорядкування за 2012-2013 роки не підтверджують факт перебування земельної ділянки з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 у постійному користуванні Державного підприємства "Городоцьке лісове господарство" до 28 березня 2006 року на підставі рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Також колегія суддів відхиляє доводи прокурора та висновки суду першої інстанції про преюдиційність висновків суду у справі №803/1622/16 за позовом Волинської обласної ради, Комунального підприємства "Волиньприродресурс" Волинської обласної ради, Волинського обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Волиньоблагроліс" до Волинської обласної державної адміністрації за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства "Ківерцівське лісове господарство", державного підприємства "Цуманське лісове господарство", державного підприємства "Поліське лісове господарство", державного підприємства "Прибузьке лісове господарство" про скасування розпоряджень Волинської обласної державної адміністрації від 19 січня 2011 року № 14 “Про вдосконалення управління лісовим господарством», від 19 січня 2011 року №15 "Про утворення комісії для передачі лісів дочірніх підприємств комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Волиньоблагроліс" до сфери управління обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України" та від 31 травня 2011 року №232 "Про надання лісів у постійне користування».
Так, відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду - не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Натомість колегією суддів встановлено, що справа №803/1622/16 розглядалася за іншого складу учасників та не містить висновків стосовно предмету спору у даній справі - у справі №803/1622/16 не розглядалося питання і відсутні висновки щодо надання земельної ділянки з кадастровим номером 0723685100:04:002:0134 площею 9,8063 га лісогосподарському підприємству, як про це доводить прокурор.
Також суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо акта обстеження спірної земельної ділянки від 10.09.2024 року, який відображає знаходження на земельній ділянці лісових насаджень, оскільки акт обстеження не може підтверджувати право користування на земельну ділянку.
Також критично оцінюється судом відповідь Кабінету Міністрів від 16.10.2024 на запит прокурора щодо відсутності рішення про вилучення земельної ділянки 0723685100:04:002:0134 із земель лісогосподарського призначення, оскільки прокурором не надано суду доказів, що дана земельна ділянка до 2013 року була ділянкою лісогосподарського призначення. А тому суд робить висновок, що при формуванні спірної земельної ділянки та її передачі в комунальну власність цільове призначення такої не змінювалося.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів висновує про необґрунтованість позовних вимог прокурора, оскільки на спірні правовідносини поширюється норма пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, умовою застосування якого (пункту 5) законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування лісогосподарському підприємству саме до 28 березня 2006 року включно, чого прокурором і Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" не було доведено, а тому відсутність підстав вважати спірну земельну ділянку раніше наданими землями унеможливлює визнання документами, що підтверджують право лісогосподарського підприємства на неї, планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, складених і затверджених у 2012 - 2013 рр.
За таких обставин позовна вимога про витребування спірної земельної ділянки з комунальної власності Маневицької селищної ради не підлягає задоволенню.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів за результатом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду Волинської області від 15 серпня 2025 року на підставі пунктів 2, 4 частини 1 статті 277 ГПК України із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції скасовано колегією суддів з інших підстав ніж ті, що викладені скаржником у апеляційній скарзі судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються навпіл на Волинську обласну прокуратуру та Маневицьку селищну раду згідно зі статтею 129 ГПК України.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Маневицької селищної ради на рішення Господарського суду Волинської області від 15 серпня 2025 року у справі №903/20/25 задовольнити.
Рішення Господарського суду Волинської області від 15 серпня 2025 року у справі №903/20/25 скасувати.
Прийняти нове рішення. В позові відмовити.
Стягнути з Волинської обласної прокуратури (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, буд. 15, код ЄДРПОУ 02909915) на користь Маневицької селищної ради (44601, Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, селище Маневичі, вул. Незалежності, буд. 30, код ЄДРПОУ 04333193) 3633 грн. витрат зі сплати судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Справу №903/20/25 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "13" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.