вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" листопада 2025 р. Справа№ 910/4286/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025
у справі № 910/4286/25 (суддя Я.В. Маринченко)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІДІТРЕЙД»
про стягнення 561780,67 грн,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
Київська міська рада (далі також - Рада) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відітрейд» (далі також - Товариство) про стягнення 561 780,67 грн безпідставно збережених коштів, які мали бути сплачені як орендна плата за період з 06.04.2021 по 12.12.2022.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі №910/4286/25 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Відітрейд» на користь Київської міської ради безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 289 179,75 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 470,16 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей ст. ст. 79-1, 93, 120, 125, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України, а також встановленими судом обставинами використання у період з 06.04.2021 по 12.12.2022 земельної ділянки комунальної власності за відсутності доказів набуття у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою, на якій розміщено належну Товариству нерухомість.
Вирішуючи питання щодо розміру безпідставно збережених коштів, суд першої інстанції застосував пп. 69.14 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України та звільнив Товариство від сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у 2022 році.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У апеляційній скарзі Рада не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та вважає, що зазначене рішення в цій частині прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає, що приписи пп. 69.14 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, тому, суд першої інстанції безпідставно звільнив Товариство від сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у 2022 році.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2025 апеляційну скаргу Київської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі №910/4286/25 та призначено її розгляд на 09.10.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «Відітрейд» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 12.09.2025. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4286/25.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 та від 30.10.2025 розгляд апеляційної скарги відкладався у зв'язку з неявкою у судові засідання представника Товариства.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.11.2025.
Товариство не скористалось правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подало.
В судове засідання, призначене на 13.11.2025, відповідач в черговий раз свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Судова колегія, вислухавши думку представника позивача щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності відповідача, дійшла висновку про наявність підстав для подальшого розгляду справи без участі учасника справи, який не з'явився.
Так, згідно з частинами 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати в частині, в якій у задоволенні позовних вимог відмовлено та постановити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні 13.11.2025 колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Київської міської ради, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Київської міської ради підлягає задоволенню.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 05.02.2010 ТОВ «Відітрейд» на підставі договору купівлі-продажу набуло право власності на нерухоме майно, а саме, нежитловий будинок загальною площею 184,9 кв..м, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 12.
11.12.2018 ТОВ «Відітрейд» зареєструвало за собою право приватної власності на нерухоме майно, придбане за договором купівлі-продажу від 05.02.2010.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0007087242021 від 30.06.2021 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:013:0002 площею 0,0242 га за адресою: вул. Михайлівська, 12 у Шевченківському районі міста Києва, цільове призначення: 03.10 Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку), проведена 06.04.2021 Відділом у Чуднівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 06.06.2017.
Згідно з інформаційною довідкою від 03.04.2025 № 420934937 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,0242 га (кадастровий номер 8000000000:82:013:0002) на вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі міста Києва.
18.11.2021 Київська міська рада ухвалила рішення № 3652/3693 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІДІТРЕЙД» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування офісної будівлі на вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі міста Києва», яким затверджено технічну документацію із землеустрою та надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Відітрейд» в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,0242 га (кадастровий номер 8000000000:82:013:0002) для експлуатації та обслуговування офісної будівлі (код КВЦПЗ - 03.10, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) на вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 грудня 2018 року, номер запису про право власності 29599958 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), заява ДЦ від 15 червня 2021 року № 72045-005877143-031-03, справа № 714823415).
На підставі цього рішення між Київською міською радою та ТОВ «Відітрейд» укладено договір оренди земельної ділянки від 13.12.2022 № 568.
Як убачається з інформаційної довідки від 03.04.2025 № 420934937 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договір оренди земельної ділянки зареєстровано 13.12.2022, орендодавець - Київська міська рада, орендар - ТОВ «Відітрейд».
За даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 15.01.2025 № 1069/5/26-15-04-15-03) відповідач не сплачував плату за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2021 - 2022 роки стосовно спірної земельної ділянки.
Київська міська рада, посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Відітрейд», як власник нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності за адресою: вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі міста Києва, площею 0,0242 га (кадастровий номер 8000000000:82:013:0002) та зареєстроване на праві власності за вказаним підприємством, не здійснивши державної реєстрації права оренди земельної ділянки та не сплачуючи орендну плату, використовувало вказану земельну ділянку для обслуговування об'єкту нерухомості, без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача, в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 06.04.2021 по 12.12.2022 у розмірі 561 780,67 грн.
Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для нарахування та стягнення грошових коштів як безпідставно збережених за користування Товариством земельною ділянкою у період з 06.04.2021 по 12.12.2022, однак, визначаючи розмір вимог, що підлягають задоволенню, звільнив Товариство від сплати безпідставно збережених коштів за період з 01.03.2022 до 12.12.2022.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак, вважає, що судом першої інстанції неправильно визначену суму вимог, які мають бути задоволені.
Так, статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (тут і надалі - ЗК України у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам..
Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
За частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення.
Згідно з абзацом 1 частини 9 статті 120 ЗК України якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Статтею 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,0242 га (кадастровий номер 8000000000:82:013:0002) на вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі міста Києва.
На цій земельній ділянці розташовано нежитловий будинок загальною площею 184,9 кв.м., який згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить Товариству на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 05.02.2010 №91, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1729284880000; номер запису про право власності: 29599958 від 11.12.2018.
Попереднім землекористувачем право землекористування не було оформлено. Договір оренди щодо цієї земельної ділянки між Радою і Товариством укладено 13.12.2022.
Отже, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою відповідачем у спірний період.
За встановленого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Товариство у спірний період (06.04.2021 по 12.12.2022) користувалось земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:82:013:0002 площею 0,0242 га, місцерозташування: вул. Михайлівська, 12), на якій розташоване нерухоме майно, що належить Товариству на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.
Згідно із частинами 1-5 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.
Як убачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0007087242021 від 30.06.2021 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:013:0002 площею 0,0242 га за адресою: вул. Михайлівська, 12 у Шевченківському районі міста Києва, цільове призначення: 03.10 Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку), проведена 06.04.2021, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, відтак вказана земельна ділянка є об'єктом цивільних прав.
Таким чином, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу та грошову оцінку.
Відповідно до Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 21.12.2021 № 10927/86-21 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:013:0002 на 2021 рік становить 6 303 410,60 грн.
Відповідно до Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 18.02.2022 №1392/86-22 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:013:0002 на 2022 рік становить 6 933 751,66 грн.
Ставка орендної плати визначається за період 06.04.2021-31.12.2021 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24; 01.01.2022-12.12.2022 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 03.10 Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку), застосовується ставка орендної плати - 5%.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що Товариство, здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою комунальної форми власності (кадастровий номер 8000000000:82:013:0002) без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, тобто без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, фактично зберегло в себе кошти, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Рада просила стягнути з Товариства безпідставно збережені кошти у розмірі 561 780,67 грн, з яких:
1) з 06.04.2021 по 31.12.2021 6 303 410,60*5%/365*270 днів = 233 139,84 грн;
2) з 01.01.2022 по 12.12.2022 6 933 751,66*5%/365*346 днів = 328 640,83 грн.
Розглядаючи спір, судом першої інстанції перевірено як обґрунтованість розміру нормативної грошової оцінки, так і правильність визначення Радою ставки, яка має застосовуватись при визначенні недоотриманої орендної плати. У підсумку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Радою правильно визначено розмір безпідставно збережених коштів, які мають бути стягнені з Товариства на користь Ради за користування земельною ділянкою комунальної власності у період з 06.04.2021 по 12.12.2022.
Колегія суддів також виходить з того, що Радою висновки суду першої інстанції у цій частині не оскаржуються.
Разом з цим, судом першої інстанції застосовано до спірних правовідносин сторін норму підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України та фактично звільнено Товариство від сплати безпідставно збережених коштів за період з 01.03.2022 до 31.12.2022, що і зумовило часткове задоволення вимог Ради. Саме у цій частині рішення суду першої інстанції оскаржується Радою.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з доводами Ради та вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими.
Так, пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
При цьому, плата за землю є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовується поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою.
Оскільки за Товариством будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням наведених приписів Податкового кодексу України та встановлених судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, положення пп. 69.14. п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
За таких обставин, позовні вимоги Ради підлягають задоволенню у розмірі, визначеному Радою у позові, а саме, 561 780,67 грн.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п.2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 3-4 ч.1 ст. 277 ГПК України, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи Київської міської ради, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, разом з цим, судом неправильно визначено суму вимог, які мають бути задоволені, оскільки безпідставно застосовано до спірних правовідносин сторін пп. 69.14. п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025.
Отже, доводи апеляційної скарги Ради у цій частині є обґрунтованими.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, за наслідками апеляційного провадження, колегія суддів здійснює розподіл судового збору.
Оскільки вимоги Ради у першій інстанції, задоволено у повному обсязі, відшкодуванню на користь Ради з Товариства підлягає судовий збір у розмірі 6 741,37 грн.
Також, звертаючись із апеляційною скаргою, Рада сплатила 10 112,05 грн судового збору, отже, саме у такому розмірі сплачений позивачем судовий збір має бути відшкодований Товариством.
Під час застосування ст. 129 ГПК України колегією суддів також враховано норми ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», оскільки і позовна заява, і апеляційна скарга були подані Радою через підсистему «Електронний суд».
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі № 910/4286/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі №910/4286/25 змінити. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у такій редакції:
«Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІДІТРЕЙД» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 12-В; ідентифікаційний код 35031870) на користь Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 561 780 (п'ятсот шістдесят одну тисячу сімсот вісімдесят) грн 67 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 741 (шість тисяч сімсот сорок одну) грн 37 коп.».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІДІТРЕЙД» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 12-В; ідентифікаційний код 35031870) на користь Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) 10 112 (десять тисяч сто дванадцять) грн 05 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання цієї постанови.
5. Матеріали справи №910/4286/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 14.11.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська