вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" жовтня 2025 р. Справа№ 911/46/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Замай А.О.,
за участю представників учасників справи:
прокурор: Гущесова О.В.
від позивача: Матіюк Д.В.
від відповідача: Руденко Г.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Забір'я"
на рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2024, повний текст якого складено та підписано 22.04.2025
у справі № 911/46/23 (суддя Ярема В.А.)
за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Забір'я"
про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння
Короткий зміст позовних вимог
28.12.2022 Перший заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Забір'я" про:
- скасування державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна з реєстраційним номером 1641469832224, яким зареєстровано право приватної власності ПАТ "Забір'я" на майновий комплекс в с. Бобровиця Бучанського (колишнього Києво-Святошинського) району Київської області до складу якого увійшли, у тому числі: дамба №26, дамба №27, дамба №23 гідроспоруда №5, гідроспоруда №13, гідроспоруда №24, гідроспоруда №24;
- витребування на користь держави в особі Фонду державного майна України із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Забір'я" гідротехнічні споруди, що розташовані за адресою Київська область, Бучанський район, с. Бобриця, вул. Козацька, 98, а саме: дамба №26, дамба №27, дамба №23 гідроспоруда №5, гідроспоруда №13, гідроспоруда №24, гідроспоруда №24, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 1641469832224 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42908096 від 09.09.2018 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем.
19.10.2023 Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області подав заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої, з метою належного захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави, просив суд змінити предмет позову, виклавши його у такій редакції:
« 1) скасувати державну реєстрацію права власності на гідротехнічні споруди дамба №26, дамба №27, кормова площадка №23, гідроспоруда №5, гідроспоруда №13, гідроспоруда №24, гідроспоруда №25 у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2782810332080, яким зареєстровано право приватної власності ПАТ «Забір'я» на майновий комплекс в с. Бобриця Бучанського району Київської області;
2) витребувати на користь держави в особі Фонду державного майна України із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір'я» гідротехнічні споруди, що розташовані за адресою Київська область, Бучанський район, с. Бобриця, вул. Козацька, 98, а саме: дамба №26, дамба №27, кормова площадка №23 гідроспоруда №5, гідроспоруда №13, гідроспоруда №24, гідроспоруда №25, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 2782810332080 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68920876 від 17.08.2023 державним реєстратором Маловільшанської сільської ради Кошовим В'ячеславом Петровичем».
Судом першої інстанції, у підготовчому засіданні 24.10.2023 заяву заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області про зміну предмета позову судом прийнято до розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог чинного законодавства під час реєстрації права приватної власності на об'єкти нерухомого майна державної форми власності.
Прокурор послався на те, що в межах судової справи справи №12/116-12/21 встановлено водні об'єкти, до складу яких входять спірні гідроспоруди, є власністю народу України (державною власністю) та можуть передаватись лише у користування. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у зазначеній справі наказ №5-25-7/27 у відповідній частині визнано незаконним та скасовано, а за державою в особі ФДМ України визнано право власності на відповідні водні об'єкти. Ці об'єкти витребувані з незаконного володіння ПАТ "Забір'я" .
Прокурор, з посиланням на статтю 388 ЦК України щодо витребування майна із чужого незаконного володіння виснував, що ФДМ України, як уповноважений державою орган управління майном, будь-якого рішення про відчуження спірного майна на користь ВАТ/ПАТ/ТОВ «Забір'я» не приймав, а тому відповідач заволодів спірними об'єктами без достатньої правової підстави.
Матеріально-правовою підставою позову прокурор також обрав норми ч. 4 ст. 18, ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зазначивши, що під час проведення державної реєстрації права власності на вказані спірні об'єкти, подані для такої реєстрації документи не передбачені цим Законом.
Щодо необхідності представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України, прокурор зазначив, що держава в особі вказаного органу є власником основних виробничих фондів, які перебували в господарському віданні рибного господарства "Забір'я" - ставів нагульних, до складу яких входять спірні гідротехнічні споруди, що забезпечують функціонування водних об'єктів та, які не підлягали приватизації, тоді як відповідний орган управління такими об'єктами - Фонд державного майна України, повідомив про неможливість здійснення заходів цивільно-правового характеру стосовно порушених прав держави.
Короткий зміст правової позиції позивача справі - Фонду державного майна України
Позивач - ФДМ України просить позовну заяву задовольнити у повному обсязі з підстав, зазначених прокурором.
Короткий зміст заперечень відповідача
Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на їх необґрунтованість та просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заперечення обґрунтовані тим, що спірні гідротехнічні споруди не є захисними та не мають статусу загальнодержавних, як наслідок передбачені Законом заборони стосовно приватизації таких споруд не поширюються.
Вважає, що Фонд державного майна України не є органом управління гідротехнічними спорудами, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств. Балансоутримувачем державного майна - гідроспорудами є Державне підприємство «Укрриба».
Відповідно до спільного Наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» (далі - наказ №126/752) прийнято рішення про передачу до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, зазначених у додатку.
Відповідач зауважив, що ВАТ «Забір'я» не включено до відповідного Переліку господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, майно (зокрема гідротехнічні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації), яких передається на баланс державного підприємства «Укрриба» (далі - Перелік товариств).
За посиланням відповідача, наказ №126/752 свідчить про законність та правомірність передачі до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації, гідротехнічних споруд, включаючи ставкові рибоводні споруди.
Стави та гідротехнічні споруди відображено у складі основних фондів підприємства із визначеною для них грошовою оцінкою відповідно до Плану приватизації державного майна Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір'я» від 01.06.1998, тоді як у таблиці 13 вказного Плану визначено об'єкти, що не підлягають приватизації, до яких ані стави, ні гідротехнічні споруди не включено.
Враховуючи викладене відповідач зауважив, що приватизація майна, план якої також підлягав відповідному погодженню, відбулась за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Спірні гідроспоруди є основними фондами товариства та були внесені до статутного капіталу в процесі приватизації, відтак наразі обліковуються на балансі ТОВ «Забір'я» і забезпечують технологічну єдність виробництва та цілісність приватизованого єдиного майнового комплексу.
Відповідач вказує на те, що він є добросовісним набувачем гідротехнічних споруд, які входили до складу майна приватизованого цілісного майнового комплексу та розташовані на переданій у постійне користування земельній ділянці, а тому він є законним власником спірних об'єктів та має всі правові підстави для володіння ними, що виключає застосування норм статті 387 Цивільного кодексу України.
Згідно документів бухгалтерської та фінансової звітності ВАТ «Забір'я» весь час, починаючи з моменту приватизації, «стави» обліковувались як інженерні споруди, а не як водні об'єкти. Вартість вказаних гідротехнічних споруд включена в розмір сформованого під час приватизації статутного фонду товариства.
Гідротехнічні споруди та став нагульний не є єдиним цілісним об'єктом, відповідач вважає реєстрацію права власності на гідроспоруди законною та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Також відповідач заявив про застосування строків позовної давності.
Короткий зміст судового рішення що оскаржується
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.07.2024 позов задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права власності на гідротехнічні споруди: дамба №26, дамба №27, кормова площадка №23, гідроспоруда №5, гідроспоруда №13, гідроспоруда №24, гідроспоруда №25 у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2782810332080, яким зареєстровано право приватної власності ПАТ "Забір'я" на майновий комплекс в с. Бобровиця Бучанського району Київської області. Витребувано на користь держави в особі Фонду державного майна України із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Забір'я" гідротехнічні споруди, що розташовані за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Бобриця, вул. Козацька, 98, а саме: дамба №26, дамба №27, кормова площадка №23 гідроспоруда №5, гідроспоруда №13, гідроспоруда №24, гідроспоруда №25, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 2782810332080 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 68920876 від 17.08.2023 державним реєстратором Маловільшанської сільської ради Кошовим В'ячеславом Петровичем. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Забір'я" на користь Київської обласної прокуратури 4 962 грн 00 коп. судового збору.
Рішення, з посиланням на ст. 13 Конституції України, ст. ст. 15,16, 318, 324 ЦК України, ст. ст. 2-4, 12, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мотивовано тим, що:
- спірні гідроспоруди №№5, 13, 24, 25, кормова площадка №23 та дамби №№26, 27 не були окремо визначеними об'єктами нерухомого майна та не були окремими об'єктами приватизації та як окремі самостійні індивідуально визначені об'єкти нерухомого майна не реєструвались;
- наказ РВ ФДМ по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998 та розроблені ФОП Нестеренко О.М. і ФОП Штеменко С.М. технічні паспорти не є тими документами, які підтверджують набуття ВАТ/ПАТ «Забір'я» права власності на спірне майно як підстави для проведення державної реєстрації таких прав у розумінні ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
- станом на момент реєстрації 09.09.2018 та 17.08.2023 за ПрАТ «Забір'я» та його правонаступником - ТОВ «Забір'я», права власності такі споруди приналежні до ставів нагульних №1 (Б) та №2 (Б), власником яких була і є держава в особі Фонду державного майна України.
Рішення також мотивоване тим, що відповідач не довів легітимність набуття ним права власності на спірне майно. Державний реєстратор у 2018 та 2023 роках прийняв поза межами передбачених законом підстав та порядку внесення записів про наявність відповідних речових прав, зокрема щодо прав, які не підлягають державній реєстрації та на підставі документів, які не дають змоги встановити набуття відповідачем таких речових прав, адже Наказ РВ ФДМ по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998 та розроблені ФОП Нестеренко О.М. і ФОП Штеменко С.М. технічні паспорти не є тими документами, які підтверджують набуття ВАТ/ПАТ «Забір'я» права власності на спірні об'єкти, та не можуть вважатися підставою для проведення державної реєстрації таких прав у розумінні ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Суд визнав належними та ефективними обрані прокурором способи захисту порушення права вимоги.
Щодо позовної давності суд зазначив, що вимоги прокурора про скасування державної реєстрації в частині права власності відповідача на гідротехнічні споруди з одночасним витребування цих споруд на користь власника ставів нагульних - держави в особі ФДМ України, спрямовано на усунення перешкод у користуванні державою такими спорудами, тобто завлено вимоги негаторного позову, то на вказані вимоги позовна давність та наслідки її спливу не поширюються.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга, з посиланням ст. 388 ЦК України обґрунтована тим, що судове прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
А саме апелянт посилається на те, що:
- суд безпідставно не застосував спеціальний Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», а саме ч. 1 ст. 2 яка визначає способи приватизації, та передбачає, що приватизація майна підприємств агропромислового комплексу здійснюється шляхом перетворення їх у акціонерні товариства у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. При цьому зберігаються профільність, технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів і технологій (ст. 12 цього Закону) а також ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», якою встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;
- висновок суду про те, що спірні гідроспоруди №№5, 13, 24, 25, кормова площадка №23 та дамби №№26, 27 не були окремо визначеними об'єктами нерухомого майна та не були окремими об'єктами приватизації - не відповідає обставинам справи, зокрема з підстав того, що вони були невідокремленою складовою цілісного майнового комплексу підприємства. Гідротехнічні споруди, які є основними засобами рибного господарства, являються невідокремленим майном цілісного майнового комплексу, яке забезпечує технологічну єдність виробництва та цілісність майнового комплексу. отже в силу норм закону були об'єктом приватизації ВАТ «Забір'я» ;
- поняття води (водні об'єкти) та поняття водні ресурси не ідентичні, тому, за посиланням апелянта, під час формування статутного капіталу ВАТ «Забір'я» РВ ФДМУ по Київській області не було порушено вимоги частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163;
- суд не врахував, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки. В цьому контексті суд не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі 912/2797/21 щодо принципу «належного урядування», відповідно до якого потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються;
- спосіб захисту права у вигляді скасування державної реєстрації права власності на гідротехнічні споруди не відповідає правовим позиціям Верховного Суду, тому що скасування реєстрації не призведе до відновлення правового становища позивача, адже право власності на спірні гідротехнічні споруди ніколи не було зареєстровано за позивачем, Фондом державного майна України. Земельна ділянка, на якій розташовані спірні гідротехнічні споруди перебуває у постійному користування відповідача та має категорію - землі сільськогосподарського призначення та не відноситься до земель водного фонду. Враховуючи те, що позивач, Фонд державного майна України, не є власником земельної ділянки, на якій розташовані гідротехнічні споруди, то в силу вимог ст. 391 ЦК України він не є суб'єктом права звернення із негаторним позовом.
Правова позиція щодо апеляційної скарги прокурора
У своєму відзиві прокурор з апеляційною скаргою не погодився, вважає, що усі доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а оскаржене рішення без змін.
Правова позиція щодо апеляційної скарги Фонду Державного майна України
У своєму відзиві позивач з апеляційною скаргою не погодився, посилаючись на те, що державна реєстрації права власності на спірні об'єкти нерухомого майна є незаконною та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих обставин. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги а оскаржене рішення залишити без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 12.05.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 постановлено витребувати у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/46/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.
28.05.2025 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Забір'я" на рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2024 у справі №911/46/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 14.07.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 07.07.2025. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі не пізніше ніж 07.07.2025. Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов'язковою.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 15.10.2025.
Явка представників учасників справи
Представник відповідача в судовому засіданні 15.10.2025 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове про відмову в позові.
Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 15.10.2025 заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.
Розгляд клопотань та заяв учасників справи
До апеляції подані додаткові докази, а саме:
- копія Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1400218582024 від 28.11.2024 з додатками до нього;
- копія листа Фонду державного майна України №1023-28004 від 25.11.2021.
В обґрунтування подання цих доказів апелянт зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, враховуючи правову позицію прокурора та Фонду державного майна України, не досліджувались обставини щодо віднесення земельної ділянки, на якій розташовані спірні гідротехнічні споруди до земель водного фонду. Однак, під час ухвалення рішення суд в його обґрунтування поклав висновки щодо віднесення земель, які перебувають у постійному користуванні ТОВ «Забір'я» до земель водного фонду. У зв'язку із чим, відповідач на спростування таких висновків просить долучити Витяг з ДЗК та лист Фонду державного майна України щодо категорії земель, на яку відповідач набув права постійного користування в результаті приватизації державного підприємства та які мають категорію земель сільськогосподарського призначення.
Дослідивши означені документи, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Відповідно до вимог ч. 1, 4 ст. 80, п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України вказані докази позивач мав би надати суду, ще під час подання позовної заяви та/або повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не може бути подано, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Колегія суддів зауважує, що подаючи відповідні докази до суду апеляційної інстанції, відповідач не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений процесуальним законом строк та порядок, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, в порядку ч. 3 ст. 269 ГПК України, колегія відмовляє у прийнятті цих доказів, та не враховує їх при розгляді справи.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Передусім колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у справі, що розглядається, прокурором належним чином доведено підставність та обґрунтованість представництва інтересів Держави в особі Фонду державного майна у спірних правовідносинах. Прокурором дотримано вимоги Пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, ч. 4 ст. 53 ГПК України ст. 23 закону України «Про прокуратуру» щодо порядку представництва та вчинення відповідних дій для реалізації свого права.
Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів визнав встановленими такі обставини.
На підставі наказу Регіонального відділення ФДМ по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998 (далі - наказ №5-25-7/27), яким Державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство «Забір'я» у процесі приватизації перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Забір'я», у приватну власність вказаного товариства передано водні об'єкти, що розташовані в Київській області Києво-Святошинського (Бучанського) району у селі Бобриця, вул. Леніна (Козацька), буд. 98, зокрема: став нагульний №1 (Б) та став нагульний №2 (Б) (далі - водні об'єкти).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Інфомраційною за №316070760 від 25.11.2022, державним реєстратором 03.09.2018 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (рішення індексний номер 42908096 від 09.09.2018), яким зареєстровано за ПрАТ «Забір'я» (ідентифікаційний код 00476665) право приватної власності (розмір частки - 2/5) на майновий комплекс/об'єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1641469832224, номер об'єкта в РПВН: 26858715) за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Бобриця, вул. Козацька, 98, у складі якого зареєстровано право, зокрема, на такі складові частини майна:
- гідроспоруда №5,
- гідроспоруда №13
- кормова площадка №23,
- гідроспоруда №24,
- гідроспоруда №25,
- дамба №26,
- дамба №27.
Така державна реєстрація проведена на підставі: технічного паспорту серія та номер 10, виданий 20.06.2018, видавник: ФОП «Нестеренко Олена Миколаївна»; наказ, серія та номер: 5-257/27, виданий 02.06.1998, видавник: Регіоанальне відділення Фонду державного майна України по Київській області.
Згідно Інформаційних довідок за №№346554863, 346557187 від 14.09.2023, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Маловільшанської сільської ради Кошовим В'ячеславом Петровичем вчинено реєстраційні дії та прийнято такі рішення, відповідно:
- рішення за індексним номером 68920876, внесене до реєстру 17.08.2023 о 13:58:21 (дата державної реєстрації 14.08.2023), про державну реєстрацію права власності ТОВ «Забір'я» (ідентифікаційний код 00476665) на закінчений будівництвом об'єкт/майновий комплекс (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2782810332080) за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Бобриця, вул. Козацька, 98, у складі якого зареєстровано право товариства, зокрема, на такі складові частини майна (споруди): гідроспоруда №5, гідроспоруда №13, кормова площадка №23, гідроспоруда №24, гідроспоруда №25, дамба №26, дамба №27;
- рішення за індексним номером 68920876, внесене до реєстру 17.08.2023 о 14:15:14 (дата державної реєстрації 14.08.2023), про погашення речового права ПрАТ «Забір'я» (ідентифікаційний код 00476665) (розмір частки - 2/5) на майновий комплекс/об'єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1641469832224), 17.08.2023 о 14:16:54 закрито об'єкт нерухомого майна за номером 1641469832224.
Суд першої інстанції встановив, що згідно внесених до вказаних Інформаційних довідок відомостей, а також за змістом наявного в матеріалах справи Витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, означену державну реєстрацію проведено як на підставі поділу об'єкта нерухомого майна згідно розробленого ФОП Штеменко С.М. технічного паспорта серія №ТІ01:5534-2721-1098-7156 від 10.08.2023, так і на підставі наказу наказу Регіонального відділення ФДМ по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998.
Поряд з тим, у змісті наявної в матеріалах справи Інформаціної довідки за №385330336 від 03.07.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно міститься така деталізована інформація про об'єкти нерухомого майна (далі - ОНМ) за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Бобриця, вул. Козацька, 98, зокрема:
- прийняте 26.03.2009 на підставі наказу РВ ФДМ України по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998 рішення про державну реєстрацію права власності ВАТ «Забір'я» на нежитлові будівлі (реєстраційний номер майна 26858715) - насосна літ. «Г» пл.. 13,5 кв.м., вагова літ. «Д» пл. 7,4 кв.м.;
- прийняте на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №12/116-12/21 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу індексний номер 8107215 від 19.11.2013 (дата державної реєстрації 14.11.2013) за єдиним унікальним номером об'єкта нерухомого майна 223022932224, про право приватної власності держави в особі ФДМ України на водні об'єкти/об'єкти житлової нерухомості, зокрема став нагульний №1 (Б) та став нагульний №2 (Б).
Як слідує з наявних в матеріалах справи копій акта обстеження від 07.07.2020 та протоколу огляду місця події від 20.02.2023, на ставах нагульних №1 (Б) та №2 (Б), розміщено такі об'єкти/споруди: водовипуски та водовпуски, споруду для годування риби та дамби (греблі) (у загальній кількості 7 одиниць).
У своєму рішенні суд першої інстанції зазначив, що відповідач під час розгляду цієї справи не заперечував та не спростовував вказані вище обставини розміщення на ставах нагульних відповідних об'єктів, як і те, що цими об'єктами є означені вище: гідроспоруди №№5, 13, 24, 25, кормова площадка №23 та дамби №№26, 27, державну реєстрацію права приватної власності на які, зокрема у складі майнового комплексу/закінченого будівництвом об'єкта, за ПрАТ «Забір'я» та його правонаступником - ТОВ «Забір'я», проведено 09.09.2018 та 17.08.2023 відповідно.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Щодо доводів апеляційної скарги про набуття права власності на гідротехнічні споруди.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія відхиляє доводи апелянта про законність набуття ним права власності на спірні гідроспоруди з таких підстав.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 № 1099 «Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства» державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство «Забір'я» перетворено згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області № 5-25-7/27 від 02.06.1998 у відкрите акціонерне товариство «Забір'я» (правонаступником якого є ПАТ «Забір'я», а в подальшому - ТОВ «Забір'я»).
В ході приватизаційної процедури державного виробничого сільськогосподарськорибоводного підприємства «Забір'я» до основних засобів, які входили до складу зазначеного господарства, однак які не підлягали приватизації в силу законодавчих імперативних заборон, відносились, окрім іншого, рибницькі ставки нагульні №№ 1 (Б), 2 (Б), розташовані в с. Бобриця Києво-Святошинського (нині - Бучанського) району Київської області.
Вказані рибницькі ставки є комплексною гідротехнічною спорудою, створеною шляхом будівництва функціонально пов'язаних лінійних і локальних гідротехнічних споруд для створення водного середовища з регульованими параметрами, такими як площа водної поверхні, глибина води, наповнення водою, проточність води, аерація води, годівля риби, перепуск води з одного ставка в інший ставок, спуск води для вилову риби, є загальнодержавною власністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2013 у справі № 12/116-12/21:
1) визнано недійсним та скасовано наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998 №5-25-7/27 про перетворення Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Забір'я" у Відкрите акціонерне товариство в частині передачі згідно із переліком нерухомого майна ПАТ "Забір'я" наступних водних об'єктів, зокрема:
- став нагульний №1 (Б) Києво-Святошинський район с. Бобриця;
- став нагульний №2 (Б) Києво-Святошинський район с. Бобриця;
2) визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на водні об'єкти, передані ПАТ «Забір'я» наказом РВ ФДМ України по Київській області від 02.06.98 № 5-25-7/27 за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Бобриця, вул. Леніна, 98, та витребувано з незаконного володіння ПАТ «Забір'я» на користь держави в особі ФДМ України вказані об'єкти, зокрема:
- став нагульний №5 (1Б), згідно Переліку майна до Наказу - (п/№ 52) став нагульний №1(Б);
- став нагульний №7 (2Б), згідно Переліку майна до Наказу - (п/№ 53) став нагульний №2 (Б).
За результатами розгляду справи № 12/116-12/21, суд апеляційної інстанції виснував, що ПАТ «Забір'я» набуло право власності на вказані водні об'єкти в порушення вимог законодавства, чинного на дату видачі наказу РВ ФДМ України по Київській області від 02.06.1998 №5/25-7/27 та складання переліку нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству «Забір'я", оскільки:
- у відповідності до пп. «а", «г" ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення, зокрема, мають водні ресурси та гідротехнічні захисні споруди.
- стави, як штучні водойми, належать до водного фонду України, є водними об'єктами та виключно власністю народу України і можуть надаватися тільки у користування.
На виконання постанови суду у справі № 12/116-12/21, Фондом державного майна України зареєстровано право державної власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна на підставі рішення державного реєстратора від 19.11.2013 № 8107215 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 223022932224).
Доводи відповідача про те, що спірні об'єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об'єкти) були приватизовані його правопопередником - ПАТ «Забір'я» та увійшли до статутного капіталу господарського товариства, створеного в процесі приватизації на базі підприємства рибного господарства, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та відхиляються.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні об'єкти нерухомого майна - гідротехнічні споруди та інші об'єкти, чим відповідно було порушено речові права власника такого майна, яке не підлягає реєстрації, а саме держави в особі позивача - Фонду державного майна України.
В цьому контексті колегія вважає необґрунтованими доводи апелянта про необхідність застосування спеціального Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі». Цей Закон втратив чинність на підставі Закону № 2269-VIII від 18.01.2018. Водночас навіть у період своєї дії цей Закон не надавав права на відчуження водних об'єктів, які є державною власністю, у приватну власність. Стави, як штучні водойми, належать до водного фонду України, є водними об'єктами та є виключно власністю народу України і можуть надаватися тільки у користування.
Щодо категорії земельної ділянки, на якій розташовані спірні об'єкти нерухомого майна
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу апелянт, серед іншого послався на те, що Земельна ділянка, на якій розташовані спірні гідротехнічні споруди перебуває у постійному користуванні відповідача та має категорію - землі сільськогосподарського призначення та не відноситься до земель водного фонду. Враховуючи те, що позивач, Фонд державного майна України, не є власником земельної ділянки, на якій розташовані гідротехнічні споруди, то, в силу вимог ст. 391 ЦК України, він не є суб'єктом права звернення із негаторним позовом.
Надаючи правову оцінку цим доводам, колегія дійшла висновку, що зазначені апелянтом обставини не є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно ст. 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Згідно ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Отже землі, зайняті гідротехнічними спорудами, належать до земель водного фонду.
Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Разом з тим, згідно з п. «ґ» ч. 4 ст. 83, п. «д» ч. 4 ст. 84 ЗК України, передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, визначених цим Кодексом. Такі випадки передбачені ч. 2 ст. 59 ЗК України, а саме громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).
Статтею 79 ЗК України регламентовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній. Отже водний об'єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об'єктом прав та обов'язків, а право розпоряджатись водним об'єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об'єкт.
В цьому контексті суд апеляційної інстанції вважає, що прокурор у своєму відзиві на апеляційну скаргу обґрунтовано послався на правові висновки Верховного Суду що викладені у постановах від 17.08.2023 у справі № 911/30/22, від 24.09.2024 у справі №902/1123/23.
У цих справах Верховний Суд, серед іншого, виснував, що факт існування реєстрації права власності на гідротехнічні споруди ставив за особою на підставі документів, які не підтверджують існування у неї відповідного речового права, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.
У постанові від 24.01.2024 у справі № 401/2975/20 Верховний Суд виснував, що приналежність до головної речі самостійно не реєструється, як окремий об'єкт нерухомого майна. У такому випадку державному реєстратору необхідно відмовити у державній реєстрації права власності на об'єкт, який є приналежністю головної речі.
Враховуючи викладене, а також правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об'єкту, власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об'єкт з гідротехнічною спорудою (постанови Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №125/1227/22, від 05.06.2024 у справі № 128/1243/22, від 05.03.2025 у справі № 904/4633/23). При цьому слід врахувати, що Законом України від 08.10.2024 № 3993-IX розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24-1 наступного змісту: « 24-1. Всі землі, зайняті водними об'єктами загальнодержавного значення, вважаються землями державної власності». Відповідно до норми ст. 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать, серед іншого, поверхневі води (озера, водосховища, канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків. За таких обставин та враховуючи, що більшість водойм і водотоків Київської області є складовими елементами (притоками різних порядків) басейну річки Дніпро, яка, в свою чергу, знаходиться і використовується на території більш як однієї області, всі вони мають загальнодержавне значення. Відтак оскільки гідротехнічні споруди нерозривно пов'язані з водним об'єктом, не Документ сформований в системі «Електронний суд» 07.07.2025 15 можуть бути відокремлені від нього без втрати цільового призначення, а земельна ділянка водного фонду, на якій розміщені спірні об'єкти та водний об'єкт, не може перебувати у приватній власності у відповідності до п. «ґ» ч. 4 ст. 83, п. «д» ч. 4 ст. 84 ЗК України, а тому спірні гідроспоруди відповідно також не можуть перебувати у приватній власності фізичних чи юридичних осіб.
Вищевикладені позиції Верховного Суду підтверджують про усталеність позиції суду касаційної інстанції щодо неможливості набуття права приватної власності на гідроспоруди руслових рибницьких ставків як окремі об'єкти цивільних прав, що не є окремими речами й призначені для обслуговування іншої речі - земельної ділянки й створеного на ній штучного водного об'єкта, й більше того - віднесені до переліку об'єктів, приватизація яких імперативно заборонена.
Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права
Так, під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта.
Звідси вимога на захист права або інтересу має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, тобто спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі, зокрема, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.
Володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, державною реєстрацією такого права на це майно, тобто суб'єкт, за яким зареєстровано у реєстрі право користування, визнається фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем.
Враховуючи встановлені вище обставини недотримання вимог закону під час державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні гідротехнічні споруди, які мають слідувати за ставами нагульними та поділяти юридичну долю таких водних об'єктів державної власності, суд дійшов висновку про нормативну обґрунтованість заявлених прокурором як вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача на гідроспоруди №№5, 13, 24, 25, кормову площадку №23 та дамби №№26, 27 у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2782810332080, так і вимоги про витребування цих об'єктів із володіння відповідача на користь держави в особі ФДМ України.
У справі № 94/46/23 що розглядається у 2018 та 2023 роках рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Забір'я» та його правонаступником -ТОВ «Забір'я» на спірні гідроспоруди, кормову площадку дамби у складі майнового комплексу державний реєстратор прийняв поза межами передбачених законом підстав та порядку внесення записів про наявність відповідних речових прав, зокрема щодо прав, які не підлягають державній реєстрації та на підставі документів, які не дають змоги встановити набуття відповідачем таких речових прав, тобто незважаючи на наявні підстави для відмови у державній реєстрації.
Отже, рішення державного реєстратора у частині відповідних споруд є незаконним та таким, що порушує право власності Держави в особі ФДМ України на користування та розпорядження цими гідроспорудами.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обрані прокурором способи захисту за своєю правовою природою відповідають характеру порушеного права та узгоджується з передбаченими законом способами захисту.
Враховуючи обставини недотримання вимог закону під час державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні гідротехнічні споруди, які мають слідувати за ставами нагульними та поділяти юридичну долю таких водних об'єктів державної власності, суд першої інстанції правильно визнав нормативну обґрунтованість заявлених прокурором, як вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірні об'єкти у складі об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2782810332080, так і вимоги про витребування цих об'єктів із володіння відповідача на користь держави в особі ФДМ України.
У цьому випадку здійснюється захист права та легітимного інтересу, адже позивач прагне відновлення можливості користування конкретним майном, право на яке було безпідставно зареєстроване на відповідача, що зокрема призведе до правової визначеності у відносинах із третіми особами.
Відповідно до ст.ст. 186, 190, 316 ЦК України право власності особи виникає на окрему, самостійну річ. Отже, розглядаючи відповідні спори, суди мають враховувати, що приналежність головної речі не може бути окремим об'єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Такий висновок кореспондується з правовими висновками, що викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/8903/16, та від 17.07.2024 у справі № 918/791/23.
У цьому контексті суд першої інстанції цілком обґрунтовано врахував позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 17.08.2023 у справі №911/30/22, яка є релевантною.
Так, у аналогічних обставинах застосування норм права Верховний Суд виснував, що гідроспоруди забезпечують функціонування водного об'єкта та не можуть існувати окремо від нього, відтак гідроспоруда є приналежністю водного об'єкта (ставка), право власності, на яке належить сільській раді, а тому, враховуючи правовий режим земель, на яких вони розміщені, правильним способом захисту порушених інтересів держави є пред'явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нього.
Щодо принципу «належного урядування» та втручання у право відповідача на мирне володіння майном
У цьому аспекті апелянт послався на те, що він безпідставно позбавлений права власності на спірне майно, водночас особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
Колегія відхиляє зазначені доводи апелянта з таких підстав.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте такі положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Виходячи з викладених положень, суд першої інстанції правильно застосував до спірної ситуації критерій «законності втручання у право власності».
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".
Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Можливість усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном має нормативну основу в національному законодавстві, зокрема стаття 391 ЦК України та приписи статей 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які передбачають відповідно, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а також можливість проведення державної реєстрації на підставі рішення суду про припинення/набуття права та про скасування державної реєстрації прав.
У справі, що розглядається, скасування державної реєстрації в частині права власності відповідача на гідротехнічні споруди з одночасним витребування цих споруд на користь власника ставів нагульних - держави в особі ФДМ України відповідає критерію законності - здійснюється на підставі норм закону у зв'язку з обставинами порушення порядку державної реєстрації речових прав особи, у тому числі і в частині їх дійсної наявності, що корелюється з вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, оскільки офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.
Крім того правовідносини, пов'язані з вибуттям із державної власності об'єктів водного фонду та приналежних їм речей (гідротехнічних споруд), безумовно становлять "суспільний" та "публічний" інтерес, а заволодіння приватними особами цими об'єктами шляхом державної реєстрації прав на них (книжкове володіння) такому суспільному інтересу не відповідає.
У цьому контексті, щодо посилання апелянта на принцип «належного урядування» колегія вважає, що при вчиненні державним органом помилкових дій, що призвели до позбавлення Держави права власності на певне державне майно, яке, відповідно до прямої заборони, не підлягало відчуженню, та за певних обставин, частина відповідальності за такі дії покладається також на набувача, адже, якщо він був усвідомленим про помилковість дій державного органу, тобто знав або за обставин справи, діючи обачливо, мав би звернути увагу на цю помилку, та/або навмисне порушення державним органом чинного законодавства що регулює процедуру відчуження державного майна, набувач позбавляється права посилатися на принцип «належного урядування» в частині віднесення відповідальності за таку помилку виключно на державний орган.
Отже, враховуючи викладене, у такому випадку втручання держави в право власності особи є виправданим, здійснюється з дотриманням критерію законності та з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу та не суперечить закладеним у статті 1 Першого протоколу критеріям правомірного втручання в це право.
Враховуючи викладене, колегія вважає зазначений в апеляційній скарзі довід з цього приводу безпідставним.
Щодо позовної давності
Щодо застосування позовної давності суд першої інстанції зазначив, що вимоги прокурора про скасування державної реєстрації в частині права власності відповідача на гідротехнічні споруди з одночасним витребування цих споруд на користь власника ставів нагульних - держави в особі ФДМ України спрямовано на усунення перешкод у користуванні державою такими спорудами, тобто завлено вимоги негаторного позову, адже на вказані вимоги позовна давність та наслідки її спливу не поширюються.
Колегія погоджується з таким висновком. У цьому контексті суд першої інстанції правильно застосував положення ст. ст. 256, 267, ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Власник нерухомого майна не може бути обмеженим у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Враховуючи викладене суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, що регулюють позовну давність та обґрунтовано відмовив у її застосуванні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2024 у справі №911/46/23 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 13.11.2025.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова