вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 910/3209/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шулявська-Капітал"
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 року (повне судове рішення складено 11.08.2025 року)
у справі № 910/3209/25 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шулявська-Капітал"
про стягнення 473 366,11 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Агро" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шулявська-Капітал" (далі - відповідач) 473 366,11 грн, з яких: 357 341,13 грн - основна заборгованість, 38 516,95 грн - інфляційні втрати, 69 783,66 грн - пеня, 7 724,37 грн - три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов'язань за договором поставки від 07.11.2023 року № 0711/23-1 у частині повної та своєчасної оплати переданого позивачем товару.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 року позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шулявська-Капітал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро" 357 341,13 грн основної заборгованості, 38 516,95 грн інфляційних втрат, 69 783,696 грн пені, 7 724,37 грн трьох процентів річних та 5 680,39 грн судового збору.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шулявська-Капітал" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 року у справі №910/3209/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро" відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, представник скаржника зазначив, що задоволення такого розміру штрафних санкцій (116 024,98 грн) не сумісне з принципом розумності, справедливості та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача.
При цьому, за твердженням скаржника, абсолютна більшість суми за поставлений товар сплачена. Однак, лише мала частина з даної суми, а саме 357 341,13 грн не була доплачена, що складає всього 8% від загальної суми. Крім цього, дана сума самим відповідачем не заперечувалась, останній мав намір вирішити спір в позасудовому порядку.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шулявська-Капітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 року у справі №910/3209/25 залишено без руху на підставі п. 2 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України.
Апелянтом усунено недоліки та подано до суду докази оплати судового збору у розмірі 8 520,59 грн.
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
У зв'язку із перебуванням судді Коротун О.М. у відрядженні, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2025 року, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Шулявська-Капітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 року у справі №910/3209/25.
30.09.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без змін. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 року у справі №910/3209/25 без задоволення.
Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що скаржник не скористався своїм правом та не надав суду першої інстанції своїх заперечень щодо позову. При цьому, в судовому засіданні 03.07.2025 року представник відповідача проти позовних вимог не заперечувала, проте просила суд оголосити перерву в засіданні з метою вирішення даного спору сторонами в позасудовому порядку.
При цьому, представник позивача вказав, що скаржник в своїй апеляційній скарзі також не наводить будь-яких заперечень щодо правильності розрахунку сум штрафних санкцій, зробленого позивачем, та які задоволені до стягнення судом першої інстанції. Отже, відповідач погоджується із правильністю такого розрахунку, а відповідно, і з фактом порушення ним своїх зобов'язань за договором поставки.
Водночас, представник позивача зауважив, що ані відповідач, ані його представник не заявляли суду першої інстанції про зменшення штрафних санкцій, законно нарахованих позивачем. Скаржник не надав суду апеляційної інстанції доказів того, що сума основного боргу в розмірі 357 341,13 грн є незначною для позивача, або що стягнення суми штрафних санкцій в розмірі 116 024, 98 грн суттєво порушить майновий стан скаржника чи його інші законні інтереси. Натомість, відповідач в своїй апеляційній скарзі зіслався на загальні твердження та емоційні формулювання замість юридичного та доказового обґрунтування, що є непереконливим та не може свідчити про помилковість висновків суду першої інстанції.
Представники сторін в судове засідання 12.11.2025 року Північного апеляційного господарського суду не прибули. Про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (наявні в матеріалах справи).
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.11.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іст Агро" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шулявська-Капітал" (покупець) було укладено договір поставки № 0711/23-1 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у строки, визначені цим правочином, поставити кукурудзу врожаю 2023 року, а покупець зобов'язується отримати вказаний товар й оплатити продавцю встановлену ціну. Кількість товару вказується в специфікаціях до договору, які є його невід'ємними частинами.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
Відповідно до п.п. 6.1-6.4 договору ціна товару погоджується в специфікаціях. Загальна вартість товару складається з вартості поставленої протягом дії цього правочину продукції згідно видаткових накладних, підписаних сторонами. Оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі в національній валюті України - гривні, на банківський рахунок Товариства.
Згідно п. 10.1. договору, якщо інші умови не будуть визначені додатками (специфікаціями) до договору, оплата вартості товару здійснюється таким чином: 86% вартості товару, зазначеного у видатковій накладній, - після його завантаження на автотранспорт в місці поставки та отримання покупцем скан-копій документів, підписаних уповноваженими особами, а саме: договору, рахунку-фактури, видаткової накладної та сертифікату якості на кожну партію товару (за наявності); 14% поставленої партії товару - протягом 3-х банківських днів з дня реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та отримання покупцем оригіналів документів, зокрема: договору, рахунку-фактури, видаткової накладної, та сертифікату якості на кожну партію товару (за наявності).
Постачальник зобов'язане передати товар у місці поставки за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, село Пархимів або Чернігівська область, Чернігівський район, село Омелянів. Товар вважається поставленим з моменту його завантаження в автотранспорт, наданий покупцем у місці поставки, що підтверджується видатковою та товарно-транспортною накладною. Постачальник зобов'язується забезпечити завантаження товару в автомобілі, надані Підприємством, за власний рахунок. Датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній. Приймання товару покупцем від постачальника по кількості та якості здійснюється в місці його поставки (п.п. 7.1-7.3 договору).
Відповідно до п.п. 9.1-9.3 договору приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється підписанням видаткових накладних. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем:
- по кількості - відповідно до ваги, зазначеної у видаткові накладній;
- по якості - відповідно до документів, які підтверджують якість товару.
Датою поставки є дата, зазначена у видаткових накладних. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передання покупцю товару, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною на товар. Одночасно з переходом права власності на товар, відповідно до умов поставки, від постачальника до покупця переходять всі ризики втрати чи пошкодження товару
Згідно п. 8 договору поставка товару здійснюється протягом 10-ти днів з дня укладання цього правочину, якщо інший строк не буде погоджено в специфікаціях (додатках) до цієї угоди. Поставка відбувається окремими партіями згідно видаткових накладних.
Цей договір набирає чинності з моменту його належного підписання сторонами та діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п. 14.1 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, одночасно з укладенням вказаного договору між сторонами було складено та підписано специфікацію від 07.11.2023 року № 1, за умовами якої постачальник зобов'язався поставити, а покупець - прийняти й оплатити товар - кукурудзу врожаю 2023 року, у кількості 2 100 тонн (+/- 20%), вартістю 3 464,91 грн за одну тонну на загальну суму 8 294 994,54 грн з ПДВ.
У подальшому, між сторонами були складені та підписані специфікації: від 10.11.2023 року № 2, за умовами якої постачальник зобов'язався поставити, а покупкць - прийняти й оплатити товар - кукурудзу врожаю 2023 року, у кількості 500 тонн (+/- 20%), вартістю 3 464,91 грн за одну тону на загальну суму 1 974 998,70 грн з ПДВ; від 16.11.2023 року № 3, за умовами якої постачальник зобов'язався поставити, а покупець - прийняти й оплатити товар - кукурудзу врожаю 2023 року, у кількості 200 тонн (+/- 20%), вартістю 3 596,49 грн за одну тону на загальну суму 819 999,72 грн з ПДВ.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання умов вказаного правочину та специфікацій поставив, а відповідач прийняв без жодних заперечень і зауважень зазначений товар щодо кількості й якості поставленої позивачем продукції на загальну суму 4 782 340, 85 грн, що підтверджується належними копіями: видаткових накладних: від 09.11.2023 року № 118 на суму 1 030 475,32 грн, від 10.11.2023 року № 119 на суму 1 011 594,33 грн, від 13.11.2023 року № 120 на суму 1 418 997,07 грн, від 14.11.2023 року № 121 на суму 413 801,73 грн, від 17.11.2023 року № 125 на суму 694 725,54 грн, від 18.11.2023 року № 126 на суму 212 746,86 грн; товарно-транспортних накладних: від 09.11.2023 року №№ 178-185, 188, 189, від 10.11.2023 року №№ 194-197, 201-206, від 13.11.2023 року №№ 207-220, від 14.11.2023 року №№ 221-224, від 17.11. 2023 року №№ 226-230, 235, 112988, від 18.11.2023 року №№ 234, 235 (наявні в матеріалах справи).
Крім того, на виконання умов договору та вимог податкового законодавства позивач склав і подав на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) у встановлений законом строк податкові накладні: від 0.911.2023 року: № 1 на суму ПДВ 126 549,60 грн, № 2 на суму ПДВ 43 538,12 грн, від 10.11.2023 року № 3 на суму ПДВ 80 692,76 грн, від 13 листопада 2023 року № 5 на суму ПДВ 174 262,80 грн, від 14.11.2023 року № 4 на суму ПДВ 50 817,76 грн, від 17.11.2023 року № 13 на суму ПДВ 85 317,17 грн, від 18.11.2023 року № 14 на суму ПДВ 26126,81 грн. Вказані податкові накладні прийняті контролюючим органом і зареєстровані в ЄРПН, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних квитанцій.
При цьому, позивач у встановленому договором порядку виставив відповідачу рахунки на оплату: від 09.11.2023 року № 57 на сум 1 974 998,70 грн, від 13.11.2023 року № 58 на суму 1 974 998,70 грн, від 16.11.2023 року: № 59 на суму 819 999,72 грн, № 1 на суму 1 229 999,58 грн (наявні в матеріалах справи).
Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач у порушення умов договору, сплатив позивачу за поставлений останнім товар лише 4 424 999,72 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій: від 09.11.2023 року № 446491954 на суму 500 000,00 грн, від 09.11.2023 року № 446491951 на суму 885 000,00 грн; від 10.11.2023 року № 1129450337 на суму 70 000,00 грн, від 10.11.2023 року № 1129450333 на суму 350 000,00 грн; від 13.11.2023 року № 1129450344 на суму 1 600 000,00 грн, від 17.11.2023 року № 1129450345 на суму719 298,00 грн, від 16.08.2024 року № 1129451834 на суму 200 000,00 грн, від 19.08.2024 року № 1129451863 на суму 100 701,72 грн (а.с. 60-64).
У зв'язку з цим, за твердженням позивача, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за договором на загальну суму 357 341,13 грн, що і стало підставою до звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за спірним договором, яка складає 357 341,13 грн підтверджена належними доказами та не заперечується скаржником, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 69 783,66 грн пені, 38 516,95 грн інфляційних втрат та 7 724,37 грн 3% річних, нарахованих на суму основної заборгованості за кожною видатковою накладною окремо за загальний період прострочення з 06.08. 2024 року по 13.03. 2025 року, колегія суддів відзначає наступне.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 11.3 договору у випадку прострочення оплати товару, що фактично був поставлений постачальником, покупець сплачує господарські штрафні санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що нараховується на суму боргу за весь період прострочення оплати.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми.
При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми Закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Відповідач контррозрахунок штрафних санкцій не надав.
Колегія суддів, здійснивши перерахунок, погоджується з судом першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягають 69783,665 грн пені, 3851695грн інфляційних втрат та 7724,37 грн 3% річних.
Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що задоволення такого розміру штрафних санкцій (116 024,98 грн) не сумісне з принципом розумності, справедливості та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача. Абсолютна більшість суми за поставлений товар сплачена. Однак, лише мала частина з даної суми, а саме 357 341,13 грн не була доплачена, що складає всього 8% від загальної суми, колегія суддів не визнає переконливими доводами з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак це повинно здійснюватися з дотриманням не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Разом з цим, скаржник не надав жодних пояснень, заперечень, клопотань про зменшення штрафних санкцій до суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції.
Однак, скаржник не використав своє право на подання відзиву на позовну заяву, заперечень проти позовних вимог, клопотання про зменшення штрафних витрат, необхідних доказів по справі.
За таких обставин, у суду першої інстанції не було підстав для зменшення розміру неустойки.
Крім того, скаржник був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору.
Отже, скаржник повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, та погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов'язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов'язань.
При цьому, колегія суддів відзначає, що скаржник не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, фінансову та балансову звітність тощо.
З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача за порушення умов спірного договору.
Крім того, твердження скаржника, що сума основної заборгованості самим відповідачем не заперечувалась та останній мав намір вирішити спір в позасудовому порядку, не спростовує вищевикладених висновків суду.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладене ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам скаржника із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шулявська-Капітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 року у справі № 910/3209/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 року у справі №910/3209/25 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/3209/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядки та строки, передбачені ст. ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич
Дата підписання 13.11.2025 року.