ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/728/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Поліщук Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м.Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року, суддя першої інстанції Малярчук І.А., повний текст складено та підписано 05.05.2025 року
у справі № 916/728/25
за позовом: Акціонерного товариства "Український будівельно - інвестиційний банк", м.Київ
до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод», м. Одеса
2. ОСОБА_1 , м. Одеса
про стягнення 200 000 грн
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
27.02.2025 Акціонерне товариство "Український будівельно - інвестиційний банк", м.Київ звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод», м.Одеса та ОСОБА_1 , м.Одеса про солідарне стягнення частини заборгованості за простроченою сумою кредиту (основний борг) за кредитним договором №LV/U/03-2- 0097 від 20.12.2021 у розмірі 200 000 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачами умов кредитного договору №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 року в частині повернення кредитних коштів. В зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору (основного зобов'язання) банк звернувся до суду із даним позовом про стягнення в солідарному порядку частини суми заборгованості з відповідачів (позичальника та поручителя).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/728/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року у справі №916/728/25 задоволено позов Акціонерного товариства "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод», м.Одеса, ОСОБА_1 , м. Одеса про стягнення 200000 грн.
Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод», м. Одеса, ОСОБА_1 , м.Одеса на користь Акціонерного товариства "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ 200 000 грн простроченої кредитної заборгованості.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод», м. Одеса, на користь Акціонерного товариства "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ 1211 грн 20 коп. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 , м. Одеса на користь Акціонерного товариства "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ 1211 грн 20 коп. судового збору.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, послався на те, що відповідачі порушили виконання зобов'язань, які викладені в умовах кредитного договору №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 та договору поруки №LV/U/03-2-0097/Р1 від 20.12.2021 в частині повернення заборгованості за кредитним договором у розмірі 200 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
ОСОБА_1 , м.Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року у справі № 916/728/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства «Український Будівельно-інвестиційний банк», м.Київ про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод», м.Одеса та ОСОБА_1 , м.Одеса частини заборгованості за простроченою сумою кредиту за кредитним договором № LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 року в розмірі 200 000 гривень відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, зазначив, що судом першої інстанції не в повній мірі встановлені обставини справи, справу розглянуто у спрощеному провадженні, позовну заяву та ухвалу про відкриття провадження відповідач-2 не отримував, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Скаржник стверджує, що з візуального огляду сканкопій кредитного договору №LV/U/03-2-0097 та договору поруки № LV/U/03-2-0097/Р1 вбачається, що на них відображена печатка банку, яка є більшою, ніж стандартний розмір подібних печаток, що, на думку скаржника, може свідчити про надання до суду договорів із штучно зміненими в умовами.
За відсутності оригіналу кредитного договору не можна встановити достовірно, чи був взагалі він укладений в імперативній письмовій формі, які його умови, у тому числі, розміри процентної ставки, строк кредитування та загальна вартість кредиту, були погоджені у письмовій формі, а до текстів доказів, односторонньо виготовлених та наданих позивачем у сканкопіях до суду, могли бути внесені будь-які відомості, вигідні позивачу.
Апелянт вважає, що надані позивачем копії електронних документів не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, тому що ні суд, ні відповідач не може перевірити її достовірність та незмінність змісту.
На думку скаржника, суд першої інстанції, не пересвідчившись в існуванні та справжності наданих до суду сканкопій договорів, стягнув солідарно із ОСОБА_1 прострочену суму кредиту у розмірі 200 000 грн, та в порушення ст. 2, 13, 74, 73 Господарського процесуального кодексу України ухвалив незаконне рішення.
Скаржник звертає увагу, що в позовній заяві позивач зазначає, що, з метою позасудового врегулювання спору, позивач направив на адресу громадянина України ОСОБА_1 вимогу про виконання порушених зобов'язань № 538 від 17.11.2023, та на підтвердження надає список рекомендованих листів №17112023/1 з поштовим відправленням №0600062020854 від 20.11.2023 року.
Разом з тим, ОСОБА_1 , м.Одеса фактично не отримував вищезазначену вимогу від Акціонерного товариства «Український Будівельно-інвестиційний банк», м. Київ, що свідчить про необізнаність у веденні щодо нього претензійної роботи. Виходячи з вищезазначеної інформації, скаржник вважає, що відсутній факт вручення вимоги про заборгованість за кредитним договором №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 року поручителю - ОСОБА_1 , м.Одеса.
Також апелянт стверджує, що факт отримання відповідачами кредитних коштів не підтверджується жодними доказами, а розрахунок заборгованості та виписки, надані банком також не підтверджують фактичну передачу/перерахування коштів та отримання іх.
При цьому, суд в оскаржуваному рішенні посилається на розрахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод», м. Одеса та виписки за період з 20.12.2021 по 31.01.2025 по особовим рахункам Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод», м.Одеса. Проте, розрахунок заборгованості, який наданий суду позивачем, не є доказом наявності заборгованості по договору, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, і не є первинним бухгалтерським документом.
Разом з апеляційною скаргою скаржник надав клопотання про витребування оригіналу договору, у якому просить суд витребувати у Акціонерного товариства "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ оригінал кредитного договору №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 з усіма додатками, змінами та доповненнями та оригінал договору поруки №LV/U/03-2-0097/Р1 від 20.12.2021 з усіма додатками змінами та доповненнями - для огляду у судовому засіданні.
В обґрунтування клопотання скаржник знову зазначає, що з візуального огляду сканкопії кредитного договору № LV/U/03-2- 0097 та договору поруки № LV/U/03-2-0097/Р1 вбачається, що на них відображена печатка банку, яка є більшою ніж стандартний розмір подібних печаток та в діаметрі складає 47 мм. Тоді як стандартний розмір круглої печатки з текстом в діаметрі складає 38- 40 мм. Отже, в порівнянні на спірних договорах: - печатка Акціонерного товариства «Укрбудінвестбанк», м.Київ в діаметрі складає 47 мм. - печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод», м.Одеса в діаметрі складає 37 мм.
Оригінали вказаних договорів мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки лише на підставі дослідження оригіналу документу суд може встановити дійсну волю сторін при укладанні договору, дійсність підписів та печаток, а також співставлення норм договору із вимогами, викладеними у позові.
Відповідач знову ставить під сумнів достовірність наданого до суду доказу, а саме: кредитного договору та договору поруки, у зв'язку із проставленням на них печатки нестандартного розміру. Надання позивачем оригіналу кредитного договору та договору поруки надає можливість встановити дійсний зміст їх істотних умов. За відсутності оригіналу кредитного договору не можна встановити достовірно, чи був взагалі він укладений в імперативній письмовій формі, які його умови, у тому числі розміри процентної ставки, строк кредитування та загальна вартість кредиту були погоджені у письмовій формі, а до текстів доказів, односторонньо виготовлених та наданих позивачем у копіях для подання до суду, могли бути внесені будь-які відомості, вигідні позивачу, саме тому такі копії, не підтверджені оригіналами, не можуть сприйматись як належні докази. Вважає, що постала нагальна потреба у витребуванні оригіналів договорів для огляду у судовому засіданні і відповідач об'єктивно позбавлений можливості самостійно отримати зазначений доказ, на який посилається позивач, як на підставу своїх вимог.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року у справі №916/728/25, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
09.09.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року у справі №916/728/25 відмовити в повному обсязі, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року у справі №916/728/25 залишити без змін.
Позивач, зокрема, зазначає, що ним разом з позовною заявою було подано через «Електронний суд» належним чином засвідчену електронну копію паперового документа - кредитного договору №LV/U/03-2-0097 та договору поруки № LV/U/03-2-0097/Р1. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не надає належних аргументів і доказів, які можуть поставити під сумнів дійсність зазначених договорів. Фактично його аргументи щодо сумнівності цих договорів є безпідставними і не доведеними належними доказами. Позивач вважає, що твердження ОСОБА_1 про нібито сумнівність кредитного договору № LV/U/03-2-0097 та договору поруки № LV/U/03-2- 0097/Р1 має на меті затягнути розгляд даної судової справи і уникнути погашення кредитної заборгованості.
Стосовно твердження ОСОБА_1 , м.Одеса, що ним нібито не отримано вимогу позивача про сплату заборгованості за кредитним договором № LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 року, позивач зазначає, що в позові зазначено, що, з метою позасудового врегулювання спору, позивач направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод», м.Київ вимогу про виконання порушених зобов'язань № 538 від 17.11.2023 року, що підтверджується списком рекомендованих листів №17112023/1 поштове відправлення №0600061975311 від 20.11.2023, а також на адресу громадянина України ОСОБА_1 направлено вимогу про виконання порушених зобов'язань від № 538 від 17.11.2023 року, дане підтверджується списком рекомендованих листів № 17112023/1 поштове відправлення № 0600062020854 від 20.11.2023. Відповідь на вказані вимоги від позичальника та поручителя, станом на день пред'явлення даного позову не отримано, порушене зобов'язання не виконано. Докази направлення зазначених вимог були надані позивачем до суду разом з позовною заявою та враховані судом при прийнятті оскаржуваного рішення.
Як вважає позивач, можливе неотримання скаржником зазначеної вимоги позивача може свідчити про його намір ухилитися від погашення заборгованості перед банком.
Також, позивач звертає увагу суду, що відповідно до інформації з ЄДР, ОСОБА_1 є уповноваженою особою і генеральним директором підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінод", м.Одеса (ЄДРПОУ 38352312) з 19.12.2012 і дотепер.
Також, ОСОБА_1 є одним з засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінод" , м. Одеса з розміром внеску до статутного фонду - 2 221 500,00 грн. Саме ОСОБА_1 , як генеральний директор Товариства, підписував кредитний договір №LV/U/03-2-0097 з позивачем, вимоги про стягнення заборгованості за яким розглядаються в межах даної судової справи.
Таким чином, як стверджує позивач, ОСОБА_1 , м.Одеса, як керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінод", м.Одеса, безумовно не міг не знати про існування простроченої заборгованості перед позивачем за кредитним договором.
Виходячи з викладеного, позивач вважає, що твердження ОСОБА_1 , м.Одеса про нібито неотримання ним вимоги від позивача про сплату простроченої заборгованості за кредитним договором має на меті уникнення від погашення заборгованості і не є підставою для оскарження і скасування рішення суду від 05.05.2025 року у справі №916/728/25.
Також, позивач зазначає, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц від 25.05.2021 року.
Стосовно твердження скаржника, що він нібито не отримував жодного процесуального документа у справі № 916/728/25, в тому числі, позовної заяви, ухвали про відкриття провадження, повного тексту судового рішення тощо, а тому був позбавлений висловити свою правову позицію стосовно позовних вимог, заявлених банком, позивач зауважує, що Товариство є також відповідачем у даній судовій справі, юридична особа має зареєстрований «Електронний кабінет» у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС (дата реєстрації 20.11.2023 11:13).
Таким чином, ОСОБА_1 , м.Одеса, як генеральний директор юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінод", м.Одеса, мав знати про дану судову справу №916/728/25.
Також, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Крім іншого, щодо доводів скаржника про те, що суд не мав права розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, позивач вказує, що у справі №916/728/25 позивачем заявлено до стягнення з відповідача 200000 грн, а, з врахуванням положень ч.4 ст.247 Господарського процесуального кодексу України, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, розгляд справи не становить значний суспільний інтерес, розмір заявлених позивачем вимог знаходиться в діапазоні до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд вірно вирішив за доцільне розглядати дану справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін .
Відзив долучено до матеріалів справи.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа № 916/728//25 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 200000 грн.
Розглянувши клопотання скаржника про витребування оригіналу кредитного договору №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 та договору поруки №LV/U/03-2-0097/Р1 від 20.12.2021 з усіма додатками та огляду їх у судовому засіданні, судова колегія дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Ця норма регулює питання витребовування доказів судом першої інстанції до моменту початку розгляду справи по суті.
Разом з тим, скаржник, подаючи клопотання про витребування доказів, а саме оригіналів кредитного договору №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 та договору поруки №LV/U/03-2-0097/Р1 від 20.12.2021 з усіма додатками до них, до суду апеляційної інстанції, не вказав, які заходи для отримання зазначених доказів ним вживалися самостійно, та не зазначив причини неможливості самостійного надання таких доказів, адже відповідач є стороною договору поруки №LV/U/03-2-0097/Р1 від 20.12.2021 і повинен мати затребувані докази у разі їх необхідності на його думку.
Крім того, відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 81, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - другого відповідача).
Отже, при поданні учасником справи клопотання про витребування або залучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).
Судова колегія не приймає до уваги просте посилання заявника в клопотанні про те, що він ставить під сумнів відповідність оригіналу, поданої позивачем сканкопії (електронної копії) зазначених договорів.
Не доведено апелянтом і винятковості випадку неможливості подання таких доказів до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.
Крім іншого, судом апеляційної інстанції встановлено, що Господарський суд Одеської області ухвалою від 04.03.2025, зокрема, відкрив провадження у справі №916/728/25 та вирішив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановив відповідачу строк: п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для реалізації процесуального права на подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відзиву на позов, тощо. Ухвала Господарський суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/728/25 направлена скаржнику на належну поштову адресу.
За матеріалами справи жодних клопотань та заперечень від ОСОБА_1 до суду першої інстанції не надходило.
Судова колегія звертає увагу і на той факт, що відповідно до відомостей з ЄДР, яка також міститься в матеріалах справи ОСОБА_1 , м. Одеса є засновником та директоромпершого відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінод", м. Одеса з 19.12.2012 та судом першої інстанції ухвалу від 04.03.2025 у справі №916/728/25 направлено до його «Електронного кабінету» (доставлено 04.03.2025).
Тобто, скаржник, як керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінод", м. Одеса був обізнаний про розгляд у суді першої інстанції справи №916/728/25.
Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання (витребування доказів) тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. При цьому, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.
А тому, зважаючи на те, що така обставина, як наявний сумнів відповідності оригіналів відповідних договорів у зацікавленої особи на момент прийняття спірного судового рішення, виключає можливість витребування судом апеляційної інстанції додаткових доказів (оригіналів договорів) у порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання скаржником таких доказів, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку витребування доказів як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо цього.
Крім того, колегія суддів зазначає, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п. 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Крім того, судова колегія також зауважує, що ухвалою Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 у цій справі, зокрема, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 у справі №916/728/25 вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Скаржником у встановлений судом строк не надавалось клопотання до суду апеляційної інстанції про розгляд справи у судовому засіданні.
У зв'язку із вищевикладеним, суд апеляційної інстанції відмовляє у клопотанні скаржника про витребування доказів (оригіналів відповідних договорів) та огляду їх у судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року у справі №916/728/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року у справі №916/728/25 не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
20.12.2021 між Акціонерним товариством "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ (кредитор, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінод», м.Одеса (позичальник) було укладено кредитний договір № LV/U/03-2-0097, згідно умов якого кредитодавець, на положеннях та умовах цього договору, відкриває позичальнику відновлювану, відкличну, траншеву кредитну лінію, а позичальник зобов'язується використовувати кредитні кошти на цілі, зазначені в пункті 2.2. цього договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитними коштами, повертати кредитодавцю кредитні кошти в повному обсязі та у строки, передбачені цим договором, а також виконувати інші умови цього договору.
Ліміт кредитної лінії встановлюється у сумі 25 000 000 грн. Строк користування кредитною лінією з 20.12.2021 по 19.12.2022.
Процентна ставка за користування кредитними коштами складає 18,6% річних (п.п. 1.1., 2.1., 2.3., 2.4. договору).
Відповідно до п. 2.16., 2.17., 2.18., 3.4.1., 4.7. кредитного договору № LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 сторони встановили наступну черговість погашення заборгованості за цим договором: прострочена заборгованість за нарахованими процентами за користування траншами; прострочена заборгованість за траншами; пені за несвоєчасне погашення траншів та сплати процентів; строкова заборгованість за нарахованими процентами; - строкова заборгованість за траншами; інші штрафні санкції.
У разі несвоєчасного погашення заборгованості за Кредитом, процентами за користування ним та комісією, можливі неустойки (пені, штрафу) та інших витрат, які можуть виникнути у зв'язку з цим Договором, Договорами забезпечення позичальник доручає Кредитодавцю здійснити договірне списання грошових коштів зі своїх поточних рахунків у Кредитодавця у сумі простроченого боргу за цим Договором.
Позичальник зобов'язаний виконувати зобов'язання у строки визначені цим договором та на умовах цього договору. Сторони домовились, що у разі прострочення позичальником термінів повернення заборгованості за цим договором, позичальник на вимогу кредитодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти за користування овердрафтом у розмірі процентної ставки, передбаченої п. 2.4 цього договору, за весь час існування простроченої заборгованості та нараховані пені, штрафи.
20.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінод», м.Одеса та Акціонерним товариством "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ було укладено договір про внесення змін № 2 до кредитного договору № LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021, відповідно до якого сторони домовились викласти п. 2.1., 2.3., 2.4. у наступній редакції: “ 2.1. Ліміт кредитної лінії встановлюється у сумі - 25 000 000 грн.
2.3. Строк користування кредитною лінією з “ 20» грудня 2021 року по “ 19» грудня 2023 року.
2.4. Процентна ставка за користування кредитними коштами складає 19% річних.».
20.12.2021 було укладено договір поруки № LV/U/03-2-0097/Р1 між Акціонерним товариством "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ та ОСОБА_1 , м.Одеса, згідно якого поручитель зобов'язався перед кредитором в повному обсязі відповідати всім належним йому майном за виконання позичальником зобов'язань, що випливають з кредитного договору, а саме: погашення основної суми кредиту в розмірі 25 000 000,00 грн, у строк до 19.12.2022 включно, відповідно до умов кредитного договору; погашення процентів по кредиту в розмірі 18,6% річних, в порядку та строки, що визначені кредитним договором; погашення комісій у розмірах, порядку та строки, що визначені кредитним договором; погашення штрафних санкцій, передбачених кредитним договором та витрат, пов'язаних із стягненням заборгованості за кредитним договором (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору поруки № LV/U/03-2-0097/Р1 від 20.12.2021 у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та неустойки, передбачених кредитним договором, витрат, що виникають у зв'язку зі стягненням боргу та інших збитків кредитора, які виникли невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань позичальника.
20.12.2022 між Акціонерним товариством "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ та ОСОБА_1 , м.Одеса було укладено договір про внесення змін № 2 до договору поруки № LV/U/03-2-0097/Р1 від 20.12.2021, відповідно до якого сторони домовились викласти п. 2.1. у наступній редакції: “ 2.1. За даним договором поручитель зобов'язався перед кредитором в повному обсязі відповідати всім належним йому майном за виконання позичальником зобов'язань, що випливають з кредитного договору, а саме: - погашення основної суми кредиту у сумі - 25 000 000,00 грн, у строк до 19.12.2023 включно, відповідно до умов кредитного договору; - погашення процентів по кредиту в розмірі 19% річних, в порядку та строки, що визначені кредитним договором;. - погашення комісій у розмірах, порядку та строки, що визначені кредитним договором; - погашення штрафних санкцій, передбачених кредитним договором та витрат, пов'язаних із стягненням заборгованості за кредитним договором.».
17.11.2023 Акціонерним товариством "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ направлено відповідачам вимогу про сплату заборгованості по процентам у сумі 7093663 грн 14 коп. за кредитним договором № LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021, докази поштового відправлення позивачем додано суду.
Акціонерним товариством "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ подано до місцевого господарського суду виписки за період з 20.12.2021 по 31.01.2025 по особовим рахункам Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінод», м.Одеса, а також розрахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінод», м.Одеса перед Акціонерним товариством "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ від 01.02.2025 за кредитним договором № LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 на суму 31531163 грн 15 коп.
Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача частину заборгованості за кредитним договором у розмірі 200 000 грн.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, за вимогами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За вимогами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.1054 Цивільного Кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як убачається зі змісту ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
З матеріалів господарської справи вбачається, що 20.12.2021 між Акціонерним товариством "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінод», м.Одеса було укладено кредитний договір № LV/U/03-2-0097, за умовами якого банк відкриває відповідачу відновлювану, відкличну, траншеву кредитну лінію, а Товариство зобов'язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитними коштами, повертати кредитні кошти в повному обсязі та у строки, передбачені цим договором, а також виконувати інші умови цього договору. Договором встановлено ліміт кредитної лінії у сумі 25 000 000 грн
З матеріалів господарської справи вбачається, що з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед кредитором між Акціонерним товариством "Український будівельно - інвестиційний банк", м. Київ та ОСОБА_1 , м.Одеса було укладено договір поруки № LV/U/03-2-0097/Р1 від 20.12.2021, за умовами якого ОСОБА_1 , м.Одеса поручився за Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінод», м.Одеса провести виконання зобов'язань за кредитним договором №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021, у випадку несплати Товариством грошових зобов'язань за кредитним договором.
Отже, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінод», м.Одеса за спірним кредитним договором забезпечено порукою (поручителям), яким виступає ОСОБА_1 , м.Одеса
Згідно наданих позивачем до суду першої інстанції виписок за період з 20.12.2021 по 31.01.2025 по особовим рахункам Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінод», м.Одеса та розрахунку заборгованості Товариства перед Банком від 01.02.2025 за кредитним договором №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 кредитна заборгованість відповідача складає 31531163 грн 15 коп. Між тим, позивач просить стягнути з відповідачів частину заборгованості за простроченою сумою кредиту за кредитним договором №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 в розмірі 200 000 грн.
17.11.2023 року рекомендованим листом на адресу відповідача-1 та відповідача -2, банком, було направлено вимога (повідомлення) про виконання порушених зобов'язань (вих. №538 від 17.11.2023, поштове відправлення №0600061975311 від 20.11.2023 та №0600062020854 від 20.11.2023).
Отже, враховуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору поруки, з огляду на встановлені обставини справи в частині неналежного виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо повного та своєчасного повернення наданого кредиту, з урахуванням того, що договором поруки передбачена також відповідальність відповідача-2 перед позивачем за зобов'язаннями відповідача-1, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність задоволення заявлених банком позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів частини заборгованості за кредитом у розмірі 200 000,00 грн.
Доводи скаржника, що позивачем подано до суду разом з позовною заявою сумнівні копії договорів через «Електронний кабінет», судова колегія до уваги не приймає, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Відповідно до ч. 2 та 4 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Частиною 8 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи, позовна заява та додані до неї документи, зокрема, кредитний договір №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 та договір поруки №LV/U/03-2-0097/Р1 від 20.12.2021 позивачем подано через «Електронний суд». Суд першої інстанції дослідив зазначені докази у сукупності з іншими матеріалами справи (у тому числі виписками з рахунку, розрахунком заборгованості тощо) і дійшов правильного висновку про факт укладення сторонами кредитного договору №LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021 та договору поруки №LV/U/03-2-0097/Р1
Апелянтом не подано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про підроблення або невідповідність копії відповідних договорів їх оригіналам. Посилання на «сумніви щодо печатки» є лише припущеннями, що не підтверджуються матеріалами справи.
Крім того, слід зазначити, що наявність або відсутність печатки на кредитному договорі не впливає на дійсність правочину, оскільки згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин між юридичними особами вважається вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний уповноваженими представниками сторін.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, дав їм належну оцінку, а його висновки відповідають фактичним обставинам і нормам матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції також відхиляє твердження скаржника, що ним не отримано вимогу позивача про сплату заборгованості за кредитним договором, оскільки докази направлення повідомлення (вимоги) про виконання порушених зобов'язань, надані позивачем до суду разом позовною заявою та містяться в матеріалах справи.
Крім іншого, судова колегія звертає увагу, що відповідно до відомостей з ЄДР, яка також міститься в матеріалах справи ОСОБА_1 , м. Одеса є засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінод", м. Одеса з 19.12.2012. Саме ОСОБА_1 , м. Одеса як керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінод", м.Одеса підписував кредитний договір № LV/U/03-2-0097 з позивачем, вимоги про стягнення заборгованості за яким розглядаються в межах даної судової справи. Таким чином, ОСОБА_1 , як керівник Товариства, не міг не знати про існування простроченої заборгованості перед позивачем у боржника за кредитним договором.
Стосовно доводів скаржника, що факт отримання відповідачами кредитних коштів не підтверджено жодними доказами, а рахунок заборгованості та виписки, надані банком щодо заборгованості, не є належними доказами, що підтверджує заборгованість за кредитним договором , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов'язані вести бухгалтерський облік та складати фінансову звітність відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та міжнародних стандартів фінансової звітності. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
У п. 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку від 04.07.2018 № 75 (далі - Положення, в редакції станом на момент укладення кредитного договору та видачі кредиту) терміни вживаються в такому значенні: бухгалтерський облік в банках - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про операції банку зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; клієнтські рахунки - особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу); особовий рахунок - рахунок аналітичного обліку операцій з клієнтами банку, що здійснюються відповідно до укладених між банком і клієнтами договорів; первинний документ - документ, який містить відомості про операцію; регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій - носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, книг, журналів, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.
У п. 42-43 Положення зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.
Відповідно до п. 44 Положення первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); 2) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).
Відповідно до п. 47 Положення внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банком відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами.
Відповідно до п. 48 Положення у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).
Пунктами 57-58 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75 передбачено, що інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Банк самостійно розробляє форми регістрів синтетичного та аналітичного обліку, які повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.
Відповідно до пункту 59 Положення № 75 банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри як особові рахунки та виписки з них . У разі складання регістрів бухгалтерського обліку в електронному вигляді банк зобов'язаний зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України.
Відповідно до п. 61 Положення форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку.
Відповідно до п. 62 Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/ електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Тому виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі №298/825/15-ц).
З огляду на це, колегія суддів зауважує, що виписки по особовому рахунку є належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором (подібний висновок, викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2021 у справі № 712/4821/16-ц, від 20.04.2023 у справі №910/5174/21).
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору і в даному випадку апелянт не довів суду апеляційної інстанції протилежне.
Стосовно доводів скаржника, що останній не отримував жодних процесуальних документів у даній справі, колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ухвала Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/728/25 була надіслана судом першої інстанції 05.03.2025 року на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) засобами поштового зв'язку «Укрпошта» з рекомендованим повідомленням про вручення пощтового відправлення (трек номер 0610236830538), яке повернулось до суду першої інстанції 19.03.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідна поштова адреса скаржника зазначена як в кредитному договорі №№LV/U/03-2-0097 від 20.12.2021, і в договорі поруки №№LV/U/03-2-0097/Р1 від 20.12.2021, так і в апеляційній скарзі.
Відповідно до частини п'ятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно із частиною четвертою статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Частиною сьомою статті 120 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною одинадцятою статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою ЄСІКС чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Зі змісту статей 120 та 242 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що особи, які беруть участь у справі вважаються належним чином повідомлені, якщо ухвали, рішення були надіслані за належною адресою. Суд не зобов'язаний розшукувати учасника справи, а керується тільки адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Отже, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (такий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постановах від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, зокрема, містяться висновки, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Відтак, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і не вручено адресату у зв'язку з посиланням на "адресат відсутній за вказаною адресою", вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Крім того, матеріали справи містять довідку про доставку електронного документу (ухвали від 04.03.2025 у справі №916/728/25) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінод» м. Одеса в його електронний кабінет, а скаржник ОСОБА_1 є керівником цього Товариства.
При цьому положення статті 13 Господарського процесуального кодексу України прямо передбачають, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, судова колегія зазначає, що скаржник мав можливість надати всі свої заперечення щодо позову під час розгляду справи судом першої інстанції.
Також, судом апеляційної інстанції відхиляється твердження скаржника, що суд першої інстанції не мав права розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження,, оскільки, як вже зазначалося вище за текстом постанови, з матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення 200 000 грн, а тому, з врахуванням положень ст.247 Господарського процесуального кодексу України, а саме, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, те, що розгляд справи не становить значний суспільний інтерес, розмір заявлених позивачем вимог знаходиться в діапазоні до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом першої інстанції правомірно вирішено розглядати дану справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін при відсутності будь-яких клопотань скаржника щодо розгляду даної справи в судовому засіданні з викликом сторін.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження існування обставин для стягнення з відповідачів боргу у вищезазначеному розміру є такими, що відповідають таким стандартам, тоді як доводи, наведені скаржником, не підтверджені такими доказами і останній не довів суду належними засобами доказування наявність обставин для відмови у стягнення боргу за договором в розмірі 200 000 грн солідарно.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядалося в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи ОСОБА_1 , м.Одеса, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення у даному випадку відсутні.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м.Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року у справі №916/728/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року у справі №916/728/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 року у справі №916/728/25 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 14.11.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
Л.В. Поліщук