Справа № 490/7029/18
нп 2/490/1177/2019
Центральний районний суд м. Миколаєва
14 листопада 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва
у складі головуючого судді Шолох Л.М.,
за участі секретаря Шведюк Д.О.,
представника позивача Головченко О.А. в режимі відеоконференції,
представника відповідача Рудь С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні і залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України про стягнення заробітної плати та середнього заробітку, -
До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 до Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, в якому він просить стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за травень-липень 2017 року у розмірі 18 571 грн 00 коп., середню заробітну плату за несвоєчасно нараховано та не виплачену заборгованість із заробітної плати за період з 27 жовтня 2017 року до 22 серпня 2018 року в сумі 59 660 грн 48 коп., судові витрати у сумі 3900 грн 00 коп.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі.
Від відповідача у лютому 2019 року надійшов відзив на позов у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість.
У період з 22 серпня 2018 року до 06 червня 2022 року справа перебувала у провадженні іншого складу суду.
Від відповідача у лютому 2020 року надійшов відзив на позов у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 06 червня 2022 року для розгляду справи визначено головуючого суддю Шолох Л.М.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2022 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М.
У судове засідання з'явилися представник позивача ОСОБА_2 , який позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача Рудь С.А. позов не визнав просив відмовити у його задоволенні з огляду на необґрунтованість.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.
Позивач ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року до 15 листопада 2016 року займав посаду завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 814/2690/16 від 31 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, позивача поновлено на роботі з 15 листопада 2016 року. В резолютивній частині постанови вказано, що в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.
Наказом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 23 червня 2017 року № 42 о/с скасовано наказ Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 11 листопада 2016 року № 54 о/с про звільнення позивача з посади та поновлено на посаді завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобі, і реєстраційних документів що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з 15 листопада 2016 року.
Наказом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 10 липня 2017 року визначено робоче місце ОСОБА_1 у службовому приміщенні №306 адміністративної будівлі науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. На цьому наказі міститься помітка «Акт відмовл від озн 10 лютого 2017 року».
Наказом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 25 жовтня 2025 року № 83 о/с ОСОБА_1 був звільнений з посади у зв'язку із скороченням штату.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2020 року у справі №490/2721/18 частково задоволено позов, визнано протиправним та скасовано наказ № 83 о/с від 25 жовтня 2017 року Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено його на посаді завідувача сектору криміналістичного дослідження транспортних засобі, і реєстраційних документів що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Стягнуто з Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 199 285 грн 05 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат.
За результатами апеляційного оскарження постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 липня 2020 року частково задоволено апеляційну скаргу Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, означене рішення змінено в частині поновлення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за травень 2017 року, то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз наведеної норми дає можливість дійти висновку про те, що заробітна плата повинна бути виплачена за виконану працівником відповідно до умов трудового договору роботу.
З наявних у справі матеріалів слідує, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року позивача поновлено на займаній посаді завідувача та вирішено питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 134 дні. Також зазначено, що постанова в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.
Отже травень 2017 року є місяцем, за який судом здійснено нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та у вказаний період позивачем не виконувалася визначена трудовим договором робота. Зважаючи на те, що наказ про поновлення на роботі позивача відповідачем видано 23 червня 2017 року, то і заробітна плата має нараховуватися позивачу, починаючи саме з цієї дати.
За такого, суд погоджується з доводами відповідача про те, що заробітна плата за травень не підлягає виплаті на користь позивача, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення заробітної плати за червень, липень 2017 року.
Судом встановлено, що після поновлення позивача на роботі 23 червня 2017 року, у липні 2017 року він мав приступити до роботи.
Відповідно до табелів обліку робочого часу слідує, що у період з 23 червня 2017 року до 31 липня 2017 року позивач працював лише п'ять днів. З огляду на це заробітна плата позивачу була виплачена не у повному обсязі, а лише за відпрацьовані дні. Як пояснив під час розгляду справи представник відповідача, в решту робочого часу позивач не з'являвся на робоче місце та не виконував трудові обов'язки покладені на нього трудовим договором.
В обґрунтування своїх позовних вимог та під час розгляду справи позивач та представник позивача вказував на те, що ОСОБА_1 відповідач чинив перешкоди у доступ до робочого місця, що унеможливлювало виконання ним трудових обов'язків. Відтак, свої трудові обов'язки позивач не здійснював не зі своєї вини.
Відповідно до наказу Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 10 липня 2017 року для ОСОБА_1 визначено робоче місце у службовому приміщенні № 306 адміністративної будівлі Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та графік роботи, відповідно до п.5.1 Колективного договору від 11 березня 2016 року.
Частина перша статті 21 КЗпП України визначає, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Згідно із частиною першою статті 29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов'язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про: 1) місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов'язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов'язків), дату початку виконання роботи; 2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами; 3) права та обов'язки, умови праці; 4) наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, а також про право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору - під підпис; 5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення); 6) проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони; 7) організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено); 8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці; 9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.
Частина перша статті 32 КЗпП України визначає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до частини другої статті 32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказує на те, що він не був належним чином ознайомлений з наказом про зміну робочого місця. Доказів виконання відповідачем обов'язку щодо визначення робочого місця та трудової функції, передбаченого 29 КЗпП України, матеріали справи не містять. За таких обставин, невихід позивача на роботу за новим робочим місцем не можна вважати відсутністю його на роботі за нез'ясованих обставин.
Окремо слід зазначити, що відповідачем не доведено, що він вживав заходів для з'ясування причин відсутності позивача на роботі (відібрання пояснень, тощо). Тому внесення до табелю робочого часу інформацію про відсутність позивача на роботі у період з 23 червня 2017 року до 31 липня 2017 року є необґрунтованим та таким, що не доведено належними та допустими доказами.
За таких обставин, показання свідка ОСОБА_3 , не можуть бути належним та допустими доказом того, що позивач був відсутній на робочому місці за нез'ясованих обставин.
Крім того, допитані під час розгляду справи свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили суду, що ОСОБА_1 у липні 2017 року був присутній на роботі, але його не допускали до робочого місця.
Суд дійшов висновку, що у період з 23 червня 2017 року до 31 липня 2017 року відповідач був зобов'язаний визначити позивачу робоче місце, визначити його трудову функцію та здійснити оплату його праці. Оскільки оплата праці позивача у вказаний період здійснена не була, суму заробітної плати у розмірі 8275 грн 00 грн (червень 2017 року) та 6847 грн 11 коп. за липень 2017 року (8275 грн 68 коп. -1428 грн 57 коп., виплачених відповідачем) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Всього на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за червень та липень 2017 року у сумі 15 122 грн 11 коп.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за несвоєчасно нараховану та виплачену заборгованість із заробітної плати за період з 27 жовтня 2017 року до 22 серпня 2018 року, то суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга статті 117 КЗпПП України).
За результатами судового розгляду суд дійшов висновку, що з відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача заробітну плату за червень та липень 2017 року, то відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України з відповідача слід стягнути середній заробіток за затримки розрахунку, виходячи із того, що термін затримки розрахунку становить з 01 серпня 2017 року до 22 серпня 2018 року. Отже сума середньомісячної заробітної плати становить 59 660 грн 48 коп. (219 грн 34 коп.*272).
Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України підлягає негайному виконанню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави у розмірі 1280 грн 00 коп. (яка підлягала сплаті на час подання позову до суду за дві позовні вимоги).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 18, 81, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України про стягнення заробітної плати та середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за червень, липень 2017 року у сумі 15 122 грн 11 коп.
Стягнути з Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за несвоєчасно нараховану та виплачену заборгованість із заробітної плати за період з 27 жовтня 2017 року до 22 серпня 2018 року у сумі 59 660 грн 48 коп.
В задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Стягнути Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України на користь держави 1280 грн 00 коп. судового збору за подачу позову до суду.
Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня складання його повного тексту до Миколаївського апеляційного суду.
Інформація про сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Відповідач - Миколаївський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України, ЄДРПОУ 25574110, 54003, м. Миколаїв, вул. 1 Воєнна, 2-А.
Суддя Л.М. Шолох