Рішення від 14.11.2025 по справі 947/37078/24

Справа № 947/37078/24

Провадження № 2/947/768/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2025 року м. Одеса

Київський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді Скриль Ю.А.,

за участю секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,

за участю:

представника позивача - адвоката Свічкар В.В.,

представника відповідачки - адвоката Онишко В.М.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 947/37078/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення пені по аліментах та позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

20 вересня 2013 року ОСОБА_1 ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області, про що складено відповідний актовий запис № 434.

Від даного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_4 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.08.2017 шлюб, укладений 20.09.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірваний.

Судовим наказом Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.03.2021 з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягувати від дня пред'явлення заяви до суду, тобто з 05 березня 2021 року, та до досягнення дитиною повноліття.

Вказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Бориспільському відділі державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції в м.Києві.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів відповідачка має заборгованість зі слати аліментів за період з березня 2021 року по травень 2024 року у загальному розмірі 48611,66 грн.

Позивач самостійно утримує доньку та займається її вихованням з 2018 року.

З моменту розірвання шлюбних відносин дитина проживає разом з Позивачем.

Позивач самостійно займався питаннями виховання та забезпеченням дитини всім необхідним, піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання,підготовку до самостійного життя, матеріально забезпечує доньку, медичним доглядом,постійно проявляє інтерес до внутрішнього світу дитини та створює всі умови для навчання,культурно-розважальних заходів та відпочинку дитини. Самостійно займався питаннями зарахування дитини до дошкільного навчального закладу, школи, підтримує дитину в її спортивних починаннях, відповідально та дисципліновано відноситься до тренувань ОСОБА_7 та її участі в спортивних змаганнях.

Наприкінці літа 2020 року Позивач разом з донькою переїхали на постійне проживання до міста Одеси.

Також позивач бере активну участь у житі класу, допомагає у організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організовує правильне проведення вільного часу, моніторить поводження дитини в мережі Інтернет та інформаційну гігієну, забезпечує достатній рівень навчання дитини, завжди привозить та забирає ОСОБА_7 із школи.

Про факт самостійного виховання дочки позивачем також підтверджуєтьсяхарактеристиками позивача, які складені його сусідами - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Мати, ОСОБА_5 , з класним керівником на зв'язок не виходила, дитину зі школи ніколи не забирала. У навчальному закладі жодного разу на класних, позашкільних, загальношкільних заходах не була, батьківські збори не відвідувала. Контакту з вчителем не підтримує і за ці роки жодного разу навчанням, здоров'ям дитини не цікавилася.»

Відповідач з 2019 року повністю самоусунилась від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання та забезпечення дитини, не проявляла жодного інтересу до життя доньки. Таке відношення Відповідача до рідної дитини, до її життя в цілому, не має виправдання. Більш того, Відповідача навіть військовий стан в країні не спонукає поцікавитись інформацією щодо безпеки доньки, її життя, здоров'я та морально-психологічного стану під час підвищеної небезпеки через військову агресію російської федерації.

Дитина фактично вважає своєю мамою ОСОБА_11 .

Відповідачка не надавала і не надає ніякої допомоги, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з дитиною, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших цінностей, так як це встановлено ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Дочка не отримує від матері жодного подарунку на день народження, жодної іграшки.

Отже, відповідачка по справі ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, навіть не цікавиться життям, не цікавиться чи перебуває її дитина в безпечному місці під час підвищеної небезпеки через військову агресію російської федерації, не відвідувала і не відвідує вдома, у школі, медичному закладі дитину, та навіть і згадки не має які здібності в її дочки, та чим вона займається.

Подібна поведінка відповідачки свідчить про її байдуже ставлення як до юридичного обов'язку, так і до природної потреби піклуватися про свою дитину, нерозуміння нею необхідності брати участь у її вихованні та утриманні, що, як наслідок оцінюється як небажання матері приймати участь у житті доньки, здійснювати забезпечення її всім необхідним для нормальної життєдіяльності та розвитку.

Відповідачка не могла не усвідомлювати, що дитина в цей період часу потребувала такого батьківського виховання, враховуючи вік дитини та період її формування як особистості в майбутньому дорослому житті.

Позивач вважає, що ОСОБА_5 самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків.

З метою захисту прав та інтересів дитини позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд:

- стягнути з ОСОБА_5 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з березня 2021 року по травень 2024 року у розмірі 48611,66 грн.

- позбавити батьківських прав ОСОБА_12 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У позовній заяві зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи - 50 000,00 грн.

Короткий зміст відзиву на позовну заяву

Відповідачка заперечує проти задоволення позовних вимог.

Дійсно з 20.09.2013 по 19.08.2017 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дочка - ОСОБА_4 .

Після розірвання шлюбу дочка залишилась проживати з матір'ю ОСОБА_5 .

У 2018 році донька почала проживати у батьків позивача, оскільки у відповідачки було скрутне матеріальне становище, не було навіть де проживати, а із близьких родичів були тільки батьки позивача. Однак, відповідачка виконувала свої батьківськи обов'язки, у свої вихідні дні від роботи завжди проводила час з дочкою, купувала все необхідне для дочки.

У 2019 році відповідачка познайомилася зі своїм теперішнім чоловіком - ОСОБА_13 . Коли останні почали проживати разом, відповідачка хотіла забрати дочку жити до себе, однак вона вже проживала з батьком, тому відповідачка не стала змінювати спосіб її життя.

12.03.2021 Бориспільським міськрайонним судом Київської області виданий судовий наказ на стягнення з відповідачки аліментів на утримання доньки у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідачки від ОСОБА_13 народився син - ОСОБА_14 .

15.10.2022 відповідачка уклала шлюб з ОСОБА_13 .

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на другому році життя, поставили діагноз - затримка мовленнєвого розвитку.

Позивач стверджує в своєму позові, що позивач самостійно утримує доньку та займається її вихованням з 2018 року, відповідачка з 2019 року повністю самоусунулась від виконання батьківських обов'язків, що тільки батько звертається за медичною, консультативно-діагностичною та профілактичною допомогою, що дочка не отримує від матері жодного подарунку на свята. Даними твердженнями позивач вводить суд в оману.

ОСОБА_7 проживає з батьком з кінця 2019 року, а не з 2018 року, як це зазначає позивач, до цього часу дочка проживала з батьками позивача у Бориспільському районі, Київської області в селі Мартусівка, і відповідачка проводила весь вільний час від роботи з ОСОБА_7 .

В 2020 році позивач забрав дитину та переїхав до міста Одеси, інформацію про нове місце проживання ОСОБА_7 відповідачці не повідомив, змінив номер телефону, тому відповідачка на той момент навіть не знала куди позивач з дитиною переїхали, батьки позивача такої інформації також їй не надавали.

Пізніше відповідачка завагітніла, шукати дочку в іншому місці було складно, через свою юридичну необізнаність, відповідачка не знала, що в таких випадках можна звернутися до поліції, або до служби у справах дітей, оскільки вважала, що якщо дитини з батьком, то ніхто їй допомагати не буде з пошуками дочки.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідачки народився син, остання не могла з новонародженою дитиною поїхати до Одеси та шукати доньку. 24.02.2022 відбулось повномасштабне вторгнення на територію України, у зв'язку з чим указом Президента України №64/2022 було введено військовий стан на всій території України, в цей період також, з маленькою дитиною так далеко поїхати досить проблематично.

Щодо тверджень позивача, про те, що військовий стан в країні не спонукає відповідача, поцікавитись інформацією щодо безпеки доньки, сторона відповідача зазначає, що ОСОБА_12 нічого зробити не могла, через те, що позивач не надавав номер телефону відповідачці, також не надав адресу, де він проживає з дочкою, оскільки через розлучення з відповідачкою, був дуже ображений на неї, а тому вирішив перешкоджати відповідачці у добровільному спілкуванні з дочкою.

У 2023 році у сина відповідачки виявили діагноз затримка мовленнєвого розвитку, для лікування ОСОБА_15 необхідно заняття з дефектологом, нейропсихологом, та заняття на дрібну моторику, на все це потрібен час, заняття пропускати не можна, тому ця обставина, також ускладнювала поїздку до доньки в Одесу.

Щодо тверджень позивача, що тільки він займається здоров'ям дитини, вважаємо, що вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки дитина живе в іншому місті з батьком, останній всіляко перешкоджає матері у спілкуванні з ОСОБА_7 .

08.05.2024 позивач ОСОБА_1 відправив відповідачці ОСОБА_16 смс-повідомленняз проханням поговорити. В телефонній розмові позивач попросив відповідачку написати нотаріальну заяву про те, що вона не проти, щоб її позбавили батьківських прав. Відповідачка звісно ж відмовилась. Пізніше, позивач надіслав відповідачці смс-повідомлення відповідачу такого змісту: «А нашо ти почала кидать гроші за аліменти?».

Сторона відповідача вважає, що позивач ініціював позов про позбавлення батьківських прав відповідачки з метою уникнення мобілізації, тобто він діє у власних інтересах, а не в інтересах дитини.

Після того, як позивач зв'язався з відповідачкою, остання звернулась до юриста, який їй допоміг скласти заяву про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та визначення способів участі матері у вихованні дитини.

Працівниками служби у справах дітей виконавчого комітету Гірської сільської ради було з'ясовано, що за вказаною у заяві адресою, а саме: АДРЕСА_1 , малолітня дитина ОСОБА_4 з червня 2024 року і по даний час не проживає.

Працівниками служби у справах дітей виконавчого комітету Гірської сільської ради було проведено бесіду з батьком дитини ОСОБА_1 , який повідомив, що дитина проживає з ним у м . Одесі та що він не заперечує проти спілкування матері з дитиною. Також проведено бесіду з матір'ю дитини ОСОБА_17 та надано консультацію, а саме: що на підставі п. 73, п. 74 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.

Після того, як відповідачка звернулась до Служби у справах дітей, і останні провели бесіду з позивачем, ОСОБА_1 перший раз дав поспілкуватися відповідачці з донькою. На прохання відповідачки надати особистий номер ОСОБА_7 , позивач відмовив, тому на даний момент знову перешкоджає у спілкуванні з ОСОБА_7 , окрім цього, налаштовує ОСОБА_7 проти відповідачки.

Щодо подарунків, то позивач замовчує той факт, що він ніколи не надавав адресу проживання відповідачці, щоб остання могла направити подарунок дочці.

ОСОБА_18 бажає спілкуватися з донькою, та проти позбавлення батьківських прав категорично заперечує, а обставини, на які посилається позивач, як на підставу заявленого позову, а саме свідоме ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків вважає необґрунтованими.

Доведення обставин свідомого умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 466/9380/17.

Щодо заборгованості по аліментах сторона відповідача зазначає, що дана заборгованість порахована невірно, оскільки містять розбіжності в розрахунку заборгованості ОСОБА_17 .

Відповідачка з моменту як дізналась про аліменти, систематично їх сплачує та гасить заборгованість, відповідачка вже звернулась до виконавця з клопотанням про видачу нової довідки розрахунку заборгованості.

У зв'язку з викладеними обставинами, відповідачем було подано клопотання до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) про отримання довідки-розрахунку із детальним зазначенням про сплачені ОСОБА_17 аліменти, а також про розмір заборгованості (вказуючи відповідні розміри щомісячно) у виконавчому провадженні за період часу з 05.03.2021по 31.05.2024.

Станом на дату подачі відзиву відповідачем не отримано зазначену довідку-розрахунок. Оскільки довідка-розрахунок про розмір заборгованості у виконавчому провадженні має значення для розгляду даної справи, то в майбутньому відповідач буде вимушений звернутись з клопотання про приєднання доказів.

Просить суд взяти до уваги правову позицію Верховного Суду у справі № 661/905/19, в якій суд, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна Покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Варто додати, що згідно з ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Представник відповідачки вважає, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається, а тому суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях.

Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Короткий зміст відповіді на відзив

Дослідивши вказаний відзив, сторона позивача не погоджується з доводами відповідачки.

Заперечення відповідачки проти позову про позбавлення його батьківських прав, не може свідчити про її інтерес до дитини. Так, позивачка до відзиву надає фотографії разом з дочкою, проте вони всі датовані 2018-2019 роками, інших фотографій відповідачка не надає, оскільки, як сама вона зазначає в 2019 року вона познайомилась зі своїм новим чоловіком, та з того часу взагалі перестала цікавитися життям дочки.

Доводи відповідачки, що вона намагалася побачитися з дочкою, а позивач перешкоджав їй у спілкуванні з дитиною, слід оцінювати критично, оскільки після кількох невдалих спроб додзвонитися до відповідача вонаперестала приходити до дитини та робити спроби самостійно побачитися з нею, не намагалась налагодити з донькою стосунки, не зверталась ні до органу опіки та піклування, ні до суду з приводу чинення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення їй способу участі у вихованні дитини, ні до органів поліції.

Слід критично ставитися і на посилання на її юридичну необізнаність, оскільки, як тільки відповідачка дізналась, що буде подаватися позов про позбавлення батьківських прав, то одразу звернулась до адвоката, що вона могла зробити і коли, за її словами, їй не давали бачитися з дитиною.

Окрім того, відповідачка не надала доказів, що вона перебувала у скрутному матеріальному становищі, проте зазначила, що вона працювала і з 2019 року вона вже не була сама, а зі своїм новим чоловіком. При цьому, на підтвердження доводів щодо перешкоджання їй у спілкуванні з дитиною відповідачка не надала будь-яких належних та допустимих доказів, що є її процесуальним обов'язком.

У запереченнях проти аргументів сторони відповідача з приводу перешкоджання у спілкуванні матері з дитиною з боку позивача, представник позивача, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.11.2021 № 390/1418/17, вважає їх такими що не заслуговують на увагу.

Крім того, таке твердження не співпадає з її поведінкою протягом тривалого часу щодо ухилення від сплати аліментів на утримання дитини.

Відповідачка, починаючи з 2018 року, ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання та розвитку дочки, а саме: не спілкується з нею в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, не виявляє інтересу до внутрішнього світу своєї дочки, не цікавиться її вихованням та навчанням, не проявляє щодо неї материнської турботи і піклування, не надає їй належного матеріального утримання, невиконуючи належним чином судове рішення про стягнення аліментів.

Лише після того як відповідачка дізналася, що позивач планує звернутися з цим позовом, вона намагалась почала писати позивачу і сплачувати аліменти. Відповідачка, після розірвання стосунків з позивачем, залишила дитину з позивачем та пішла з дому. При цьому, такі життєві обставини були обрані відповідачкою самостійно, відповідачка мала усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Тобто мати, без будь-якого примусу, свідомо самоусунулась від виховання дитини, створила іншу сім'ю, народила іншу дитину про яку піклується, а про дочку взагалі забула.

Окрім того, за допомогою до фахівців у галузі дитячої психології не зверталася, що призвело до втрати контакту з донькою. На момент звернення позивача до суду з даним позовом, мати не спілкувався з дитиною більше 5 років, що не може бути виправданим турботою про емоційний стан дитини.

На підтвердження своїх аргументів, сторона позивача посилається на постанову Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 661/2532/17 та зазначає, що з наданого відповідачкою листування вбачається, що відповідачка бажає лише помститися позивачу за якісь свої особисті образи, а не просить бачитися з дитиною, чи взагалі питає як в неї справи, чи дитині взагалі щось потрібно.

Окрім того, коли на початку травня позивач повідомив відповідачку, що має намір подати позов про позбавлення батьківських прав, відповідача не була проти, проте під впливом своїх особистих образ на позивача змінила свою думку.

У відзиві відповідачкою не надано жодного доказу, що у неї були поважні причини того, що вона не цікавилась навчанням дочки, жодного разу, починаючи з 2018 року не відвідала школу, не розмовляла про успішність з класним керівником. Також не надано жодного доказу наявності поважних причин того, що відповідачка жодного разу не поцікавилась здоров'ям своєї дитини у лікаря-педіатра.

Також звертає увагу, що у відповідачки має заборгованість зі сплати аліментів, які вона не сплачувала аж до травня 2024 (коли позивач повідомив, що звергнеться з позов про позбавлення батьківських до суду), тобто відповідачка з 2018 року до моменту звернення позивача до суду з вимогою про позбавлення її батьківських прав жодної участі в утриманні, вихованні, навчанні, духовному розвитку дочки не приймала.

Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

При цьому звертає увагу суду на те, що з огляду на тривалість розриву зв'язків між дитиною та відповідачкою за її бажанням, відсутні підстави вважати про можливу зміну поведінки матері на користь гармонійного розвитку дитини, а позбавлення батьківських прав відповідатиме інтересам дитини, які мають переважний характер над інтересами батьків.

Просить позовні вимоги задовольнити.

Процесуальні дії та рух справи

20.11.2024 позивач через свого представника - ОСОБА_19 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про стягнення пені по аліментах та позбавлення батьківських прав

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільна справа розподілена судді Скриль Ю.А.

Ухвалою судді від 22.11.2024 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз'яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.

2 січня 2025 року від представника відповідачки - адвоката Онишко В.М. до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Разом з відзивом на позовну заяву від сторони відповідача надійшло клопотання про виклик та допит свідків відповідачки ОСОБА_17 , її чоловіка - ОСОБА_13 , близької подруги відповідачки - ОСОБА_20 .

Також надійшло клопотання про залучення до справи на стороні відповідача тертю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Крім того, представник позивача - адвокат Свічкар В.В. 22.01.2025 надала суду клопотання про виклик та допит в якості свідків: ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 .

Допит свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 просила проводити в режимі відеоконференції з приміщення Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Також представник позивача подала 22.01.2025 клопотання про заслуховування під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав малолітню дитину сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Окрім цього, представник позивача 14.02.2025 подала до суду клопотання про виклик та допит свідка в режимі відео конференції з приміщення Бориспільського міськрайонного суду Київської області - Левченко Марію Миколаївну.

Думку представників сторін із заявлених клопотань заслухано у підготовчому засіданні 20.02.2025. Представник відповідачки також просила, що у разі задоволення клопотання про виклик та допит свідків сторони відповідача, провести їх допит в режимі відеоконференції з приміщення Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою суду від 26.03.2025 задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Онишко В.М. та залучено до участі у справі на стороні відповідача в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підготовче засідання відкладене на 21.04.2025.

У підготовче засідання 21.04.2025, як і в інші призначені судом засідання, представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_5 не з'явився, про дату, час і місце проведення повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Заяв та/або клопотань від нього на адресу суду не надійшло.

Від представника відповідача - адвоката Онишко В. М. надійшла заява про проведення підготовчого засідання 21.04.2025 без участі сторони відповідача, не заперечувала проти закриття підготовчого провадження.

Представник позивача - адвокат Свічкар В.В. у підготовчому засіданні 21.04.2025 заявила про можливість закрити підготовче засідання та призначити справу до розгляду по суті.

До матеріалів справи долучений висновок Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування від 18.03.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки у відношенні малолітньої ОСОБА_1 .

Інших заяв чи клопотань від учасників справи до Київського районного суду м. Одеси не надходило.

Відповідачка в підготовче судове засідання не з'явився, про час та місце підготовчого судового засідання належним чином повідомлений. Просили розгляд справи проводити за відсутності представника відповідачка.

Ухвалою суду від 21.04.2025 задоволені клопотання представника позивача та представника відповідачки про виклик і допит свідків.

Вказаною ухвалою суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті, визначив дати судових засідань: 20 травня 2025 року о 12 годині 00 хвилин, 21 травня 2025 року об 11 годині 00 хвилин, 5 червня 2025 року об 11 годині 00 хвилин, - 10 червня 2025 року об 11 годині 00 хвилин, у які викликати свідків та неповнолітню ОСОБА_4 для заслуховування її думки.

У судовому засіданні від 20.05.2025 допитано свідка сторони позивача ОСОБА_23 .

У судовому засідання від 21.05.2025, яке проведено в режимі відеоконференції у приміщенні Київського районного суду м. Одеси з Бориспільським міськрайонним судом Київської області, допитані свідки сторони відповідача: позивачка ОСОБА_17 (з урахуванням наданої нею згоди на її допит), ОСОБА_13 , ОСОБА_24 .

У судовому засіданні від 05.06.2025, яке проведено в режимі відеоконференції у приміщенні Київського районного суду м. Одеси з Бориспільським міськрайонним судом Київської області, допитані свідки сторони позивача: ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_25 .

У судовому засіданні від 10.06.2025 заслухано думку дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за участю представника органу опіки та піклування, представників сторін.

Судове засідання, призначене на 07.07.2025 не відбулось, через відсутність вільних залів судових засідань, забезпечених засобами ВКЗ, судове засідання відкладене на 30.07.2025.

07.07.2025 від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо показань ОСОБА_17 , наданих під час допиту в якості свідка, разом з проханням поновити строк та долучити додані до пояснень докази.

У судовому засіданні 30.07.2025 представник відповідачки заперечувала проти його задоволення, представник позивача підтримала та просила задовольнити. Протокольною ухвалою суд задовольнив клопотання, поновив строк та долучив додаткові пояснення сторони позивача з долученими до них доказами до матеріалів справи.

У судовому засіданні 30.07.2025 досліджені докази, наявні в матеріалах справи, за клопотанням представників сторін судове засідання з метою підготовки промов у судових дебатах відкладене на 30.09.2025 (у період з 07.08.2025 по 05.09.2025 головуюча у справі перебувала у щорічній відпустці).

Через відсутність відповідного клопотання представника відповідачки про проведення судового засідання в режимі відеокноференції, та як наслідок відсутність ухвали суду про можливість його проведення в режимі ВКЗ, а також неможливість представника особисто прибути у засідання до Київського районного суду м. Одеси, судове засідання 30.09.2025 відкладене на 03.11.2025.

22.10.2025 надійшло клопотання представника відповідачки про повернення на стадію встановлення обставин справи та дослідження доказів, питання щодо долучення яких порушує представник відповідачки у цьому клопотанні разом з визнанням причин їх неможливості подати поважними.

У судовому засіданні 03.11.2025 представник позивача заперечувала проти задоволення вказаного клопотання посилаючись на відсутність передбачених нормами ЦПК України підстав такого повернення на стадію дослідження доказів.

Представник відповідачки підтримала клопотання, просила задовольнити.

Суд, вислухавши думку сторін, проаналізувавши матеріали справи, ураховуючи категорію справ, важливість доказів для повного, об'єктивного встановлення обставин справи та прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення у справі, протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідачки, на підставі ст. 243 ЦПК України повернувся до з'ясування обставин у справі та дослідження нових доказів, поновив строк для подання доказів, які долучив до матеріалів справи.

Через технічну неможливість проводити судове засідання в режимі відеоконференції оголошено перерву до 04.11.2025.

У судовому засіданні 04.11.2025 суд закінчив з'ясування обставин щодо погашення відповідачкою заборгованості зі сплати аліментів, перевірив їх наданими відповідачкою доказами, та провів судові дебати.

Суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення та відклав його проголошення на 14.11.2025.

Окрім цього, суд зазначає, що у жодне підготовче та судове засідання представник ІНФОРМАЦІЯ_5 , залученого до справи в якості третьої особи, не з'явився, заяв, клопотань, пояснень по суті справи до суду не подавав, про розгляд справи та дату, час і місце його розгляду повідомлявся належним чином шляхом направлення документів по справі до його електронної скриньки (електронного кабінету), що підтверджується Довідками про доставку електронного листа, наявних у матеріалах справи.

Встановлені судом спірні правовідносини та обставини справи

20 вересня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області, за актовим записом № 434, зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.08.2017 року.

Від даного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14 серпня 2014 року.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.08.2017 у справі № 359/4862/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірваний. Питання стягнення аліментів у позовних вимогах не порушувалось, як наслідок, рішення з їх стягнення судом не ухвалювалось.

12.03.2021 Бориспільським міськрайонним судом Київської області виданий судовий наказ на стягнення з відповідачки аліментів на утримання доньки у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідачки від ОСОБА_13 народився син - ОСОБА_14 .

15.10.2022 відповідачка уклала шлюб з ОСОБА_13 .

Другій дитині відповідачки - ОСОБА_13 на другому році життя, поставили діагноз - затримка мовленнєвого розвитку (консультативний висновок дитячого невролога від 20.11.2024).

На підставі заяви позивача від 09.10.2019, дитину ОСОБА_4 зараховано до Дошкільного навчального закладу №311.

У зв'язку з переїздом до іншого міста, позивач 11.06.2020 звернувся до директора Дошкільного навчального закладу №311 із заявою про видачу документів його дитини.

Наприкінці літа 2020 року позивач разом з донькою переїхали на постійне проживання до міста Одеси.

З 01.09.2020 малолітня ОСОБА_4 зарахована на навчання до Одеського ліцею № 84 Одеської міської ради.

Батьком дитини забезпечене належний розвиток дитини, зокрема ОСОБА_4 професійно займається художньою гімнастикою, є ученицею «Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи».

24 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_26 укладений шлюб, який зареєстрований Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), за актовим записом № 1504, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 24.11.2020 року.

Згідно з Актом про встановлення місця проживання від 16.09.2024, посвідченого директором ТОВ «КОНТИНЕНТ СЕРВІС ПЛЮЄ», та договором оренди квартири від 17.07.2022, ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та дитина від другого шлюбу позивача ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

З метою медичного забезпечення дитини, ОСОБА_1 у червні 2023 року уклав декларацію з лікарем-педіатром КНП «ДИТЯЧА МІСЬКА ПОЛІКЛІНІКА № 5» Одеської міської ради.

З показань свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , судом встановлено, що після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір'ю ОСОБА_5 на орендованій квартирі. На той час заробітку відповідачка не мала. Коли позивач пішов з сім'ї , то нічого не залишив, у тому числі продуктів харчування, грошових коштів. Влаштувалась на роботу у кофейню, де працювала з 7:00 годину по 22:00 годину, та вимушена була брати дитину із собою. Однак грошових коштів не вистачало (320 грн в день), щоб утримувати дитину і себе. Позивач упродовж 5-8 місяців не з'являвся у їх житті. У подальшому відповідачка зібрала пакет документів та влаштувала дитину до дитячого садочку в с. Мартусівка. Вони з дитиною на той час проживали у м. Борисполі, а садочок знаходився у с. Мартусівка. Через її графік вона не могла забирати дитину із садка, тому звернулась за допомогою до колишнього свекра - батька позивача ОСОБА_21 за допомогою, оскільки з близьких родичів у відповідачки були тільки батьки позивача, ОСОБА_17 є сиротою. До 2019 року дитина проживала з дідусем, а відповідачка, згідно з наданими показаннями у суді, а також поясненнями, наданими органу опіки та піклування, у свої вихідні дні проводила час з дитиною. Через деякий час позивач також почав брати дитину до себе у м. Київ, де на той час проживав. У 2019 році відповідачка залишилась без роботи та без житла, тимчасово проживала у подруги сім'ї ОСОБА_20 без дитини, оскільки остання проживала в однокімнатній квартирі разом зі своїми двома дітьми. У цей період не могла забирати дитини до себе, однак періодично спілкувалась із нею по телефону через за стосунок ОСОБА_28 . Допомогу від батька дитини не отримувала, після розлучення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 не зверталась, матеріальної допомоги останній не надавав, доказів протилежного матеріли справи не містять.

Згодом відповідачка дізналась, що колишній чоловік забрав дитину до м. Києва, де вона проживала із ним, та вже там пішла до школи. У цей час позивач заблокував її у телефоні. Поки позивачки намагалась «стати на ноги», позивач разом з дитиною переїхали до м. Одеси, про що вона дізналася лише рік тому. Після цього, коли намагалась приїхати до Одеси, позивач кожного разу давав невірні адреси, та їй не вдалося дізнатися про фактичне місце проживання дитини та поспілкуватися з нею. 08.05.2024 отримала на телефон повідомлення від позивача про необхідність терміново передзвонити йому, і в розмові останній дуже наполегливо просив відповідачку відмовитись від дитини, щоб її позбавили батьківських прав, бо «мене забере ТЦК на війну і мене вб'ють», на що ОСОБА_17 відповіла відмовою. Після цього відповідачка звернулась до адвоката з метою підготувати заяву до органів опіки про усунення перешкод у спілкування з дитино, для того щоб через органи опіки мати змогу піклуватися з дитиною (до матеріалів висновку органу опіки та відзиву на позов долучений непідписаний проект відповідної заяви). Дізнавшись про ці обставини ОСОБА_1 у телефонній розмові попросив не звертатися до соціальних служб, пообіцявши надати можливість поспілкуватися з дитиною Після цього, дитина зателефонувала з номеру батька та у розмові сказала, що вона (мати) її кинула, після чого поклала слухавку та більше не бажала розмовляти з ОСОБА_17 .

В матеріалах відзиву на позов міститься відповідь на адвокатський запит Служби у справах дітей Гірської сільської ради Бориспілсьького району Київської області від 17.12.2024 № 138, відповідно до якої встановлено, що на адресу Служби у справах дітей виконавчого комітету Гірської сільської ради надходила заява від ОСОБА_17 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та визначення способів участі матері у вихованні дитини, яка була зареєстрована 11.06.2024 за № 39. Під час розгляду вказаної заяви ОСОБА_17 надана консультація з приводу того, що такі зави подаються до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, яка на той час вже проживала у м. Одесі

Щодо листування у месенджері з приводу пропозиції відмовитись від дитини, стороною відповідача долучені до відзиву в якості доказів скрін-шоти з месенджеру.

У показаннях сідок ОСОБА_20 також повідомила, що під час спілкування із ОСОБА_17 , остання тільки про ОСОБА_7 і розмовляла, переживала, що не може зв'язатися з дитиною, переглядаючи відео з дитиною плакала.

Також згідно з показаннями вказаних свідків, у 2019 році відповідачка познайомилася зі своїм теперішнім чоловіком - ОСОБА_13 , коли останні почали проживати разом, відповідачка хотіла забрати доньку жити до себе, однак не стала змінювати звичайний для дитини спосіб життя, яка на той час вже проживала з батьком. Зальотіни облаштували у своєму будинку окрему кімнату для ОСОБА_7 .

Згідно з показаннями свідка ОСОБА_21 (батька позивача) у період 2017-2019 року, мати дитини не цікавилась життям дитини, не проявляла ініціативи у спілкуванні та побачень з дитиною. Для спілкування матері з дитиною привозив ОСОБА_4 до матері, яка проводила декілька годин з дитиною, а потім забирав.

Дослідженням під час судового розгляду доказів, суд також встановив такі обставини у справі:

-згідно з характеристикою наданою завідувачкою Мартусівської початкової школи, ОСОБА_4 відвідувала МартусівськийНВО 1 з вересня 2017 року по червень 2019 року. За час перебування у дошкільному закладі дитина активно контактувала з дорослими. З ровесниками була комунікабельною, веселою. В діяльність на заняттях включалася відразу. Зовнішній вигляд дитини завжди охайний, без виражених особливостей. Фізично дитина розвинута добре. Соціально-побутові навички, самообслуговування сформовані достатньо. Загальна інформованість і соціально-побутовеорієнтування на високому рівні. Увага стійка. Мовлення дитини відповідає віковій нормі, мова чітка. Спокійна, конфліктних ситуацій не створює. У вихованні дитини активну участь брав батько - ОСОБА_1 . Контактували з вихователями тато та дідусь дівчинки. ОСОБА_29 вихованки на зв'язок не виходила. Зі слів батька мати зовсім не брала участь у житті дитини;

-згідно з наказом директора Одеського ліцею № 84 Одеської міської ради від 31.08.2020 № 235 та наданою директором цього закладу характеристикою від 21.05.2024 № 396/01-34, ОСОБА_4 навчається у закладі з 01 вересня 2020 року. За час навчання ОСОБА_7 зарекомендувала себе як здібна, розумна дитина. Має високі досягнення у навчанні, бере активну участь у позаурочному житті класу. ОСОБА_7 завжди ввічлива та доброзичлива, легко знаходить спільну мову з однокласниками. Вона є активним учасником класних та шкільних заходів, демонструючи ініціативу та відповідальність. Її поведінка в школі є зразковою, вона дотримується правил та норм, встановлених у навчальному закладі. Дуже дружня, добра дитина, по-товариськи відноситься до усіх дітей у клас, має лідерські здібності. Документи на прийом дитини до першого класу подавав батько ОСОБА_1 , що підтверджується копією вказаної заяви.

-згідно з характеристикою директора Одеського ліцею № 84 Одеської міської ради від 21.05.2024 року № 396/01-34, ОСОБА_4 за час навчання зарекомендувала себе як здібна, розумна дитина. Має високі досягнення у навчанні, бере активну участь у позаурочному житті класу. ОСОБА_7 завжди ввічлива та доброзичлива, легко знаходить спільну мову з однокласниками. Вона є активним учасником класних та шкільних заходів, демонструючи ініціативу та відповідальність. Її поведінка в школі є зразковою, вона дотримується правил та норм, встановлених у навчальному закладі. Дуже дружня, добра дитина, по-товариськи відноситься до усіх дітей у клас, має лідерські здібності.

Документи на прийом дитини до першого класу подавав батько ОСОБА_1 .

-згідно з довідкою з КПНП «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа № 1» від 23.05.2024 № 163, ОСОБА_4 , дійсно з 2022 року тренується у Комунальному позашкільному навчальному закладі «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа № 1, у групі початкової підготовки, тренер-викладач ОСОБА_23 , має спортивний розряд з гімнастики художньої. На навчально-тренувальний процес приводить батько ОСОБА_1 та приймає участь у спортивному житті дитини.

-згідно з листа КНП «Дитяча міська поліклініка № 5» ОМР від 23.05.2024 № 264/вих, ОСОБА_4 , яка мешкає за адресою АДРЕСА_2 , знаходиться на обліку та спостерігається КНП «Дитяча міська поліклініка №5» ОМР з червня 2023 року. Згідно рапорту лікаря-педіатра, за період спостереження дитини у Комунальному некомерційному підприємстві «Дитяча міська поліклініка №5» Одеської міської ради, разом з дитиною за медичною, консультативно-діагностичною та профілактичною допомогою дитині звертався та звертається тільки батько ОСОБА_1 . Рекомендації лікаря-педіатра щодо профілактичних щеплень та лікування дитини виконує у повному обсязі;

-згідно з Висновком «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у відношенні малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 18.03.2025 № Ш-1398 Київської районної адміністрації, більшістю голосів комісія дійшла висновку про доцільність позбавлення відповідачки ОСОБА_17 батьківський прав відносно її дитини. Вказаний висновок зроблений з урахуванням тих фактів, що з 2018 року дитина фактично проживає з батьком, на отриманні та забезпеченні якого перебуває дитина, а мати, зі слів батька, дитиною не цікавилась, номер телефону дізнатися не намагалась, з днем народження не вітала, подарунки передати не намагалась; думки дитини, яка не пам'ятає коли в останнє бачила матір, не заперечує проти позбавлення батьківських прав; довідки-розрахунку заборгованості по сплаті аліментів; пояснень матері ОСОБА_17 , яка повідомила, що внаслідок складних життєвих обставин, коли не було постійної роботи, місця проживання, належного матеріального забезпечення, перед нею постав вибір між тим, чи залишити дитину проживати разом з батьком у належних умовах, чи забрати дитину з нерозумінням що буде далі, та без належного матеріального забезпечення. На той час вона невзмозі була забезпечити дитину, тому прийняла важке рішення не забирати дитину, а залишити проживати з батьком в безпечних для дитини умовах. ОСОБА_17 заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, та має велике бажання налагодити стосунки з донькою. Комісія через те, що мати дитини не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини тощо, розцінює вказані фактори як кожен окремо, так і у їх сукупності, як винну поведінку батька та свідоме ухилення нехтування ним своїх батьківських обов'язків.

-згідно з показаннями свідка ОСОБА_17 , встановлено, що дізналась про судовий наказ 1-1,5 назад, та звернулась до виконавчої служби , отримавши розрахунок, сплачувала по можливості, відомо про розмір заборгованості. Перша сплата по аліментах у квітні 2022 року. На момент дачі показань сплатила 40000,00 грн (поступово), деякий час не платила, потім по 500 грн щодня, перестала робити перерахунки з березня 2025 року. Наразі проходить курси косметолога, доходів тимчасово не має, утримує чоловік. На запитання представника позивача зазначила, що кошти за ін'єкції не отримує, оскільки робить їх під наглядом під час проходження курсу, в інстаграмі веде лише сторінку;

-згідно з Розрахунок Бориспільського відділу державної виконавчої служби по Бориспільському району Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.09.2025 №, відповідно до якого станом на заборгованість зі сплати аліментів у розмірі погашена в повному обсязі;

-згідно з показаннями свідка ОСОБА_25 (виховательки дитини у ДНЗ) встановлено, що знає батька дитини ОСОБА_30 - ОСОБА_1 та дідуся ОСОБА_21 , які привели дитину до садочку у 2016 році, вона відвідувала цей садок рік, а потім переїхали. Матір дитини не бачила, про неї ані у батька з дідусем, ані у ОСОБА_7 не питала;

-згідно з показаннями свідка ОСОБА_22 (хрещеної дитини з боку батька) встановлено, що вона є подругою позивача, з матір'ю ОСОБА_17 до хрещення дитини знайома не була. Тримала зв'язок з батьком дитини. Востаннє коли відвідувала сімю ОСОБА_31 , дитині було 2 роки , бачила матір з дитиною, яка з нею проводила час та гралась. Також повідомила суду, що дитина, проживаючи з батьком, забезпечена усім необхідним. Дитина, окрім батька, проживала разом з новою дружиною ОСОБА_32 . З ОСОБА_7 про маму не розмовляла, спілкувалась лише на нейтральні теми;

-згідно з показаннями свідка ОСОБА_23 (тренера дитини з художньої гімнастики) встановлено, що на тренування дитину приводили або батько дитини, або жінка на ім'я ОСОБА_33 , як свідок розуміла - дружина батька дитини.

Мотиви суду

Щодо позбавлення батьківських прав

Спірні правовідносини між сторонами у цій справі регулюються нормами Сімейного кодексу України, з дотриманням Конституцій України, Закону України «Про охорону дитинства», застосуванням практики Європейського суду з прав людини відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Питання взаємовідносин між батьками та дитиною регулюються ст.ст.7, 151,153,157,158,159 СК України, якими передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Суд при вирішення вказаної справи враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14.

Тлумачення норм ст.ст. 7, 155, 164, 166 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських, прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04), на яку посилаються представники сторін, наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав матері щодо дитини є крайнім заходом впливу.

У рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України», яке набуло статусу остаточного 16.10.2015, при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. При вирішенні даного спору слід враховувати практику ЄСПЛ, згідно якої оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Суд зважає на ті обставини, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною і матір'ю погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.

При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Доказами, які підтверджують бажання відповідачки налагодити відносини з дитиною, окрім показань свої відповідачки та її чоловіка, наданими у судовому засіданні, є також листування у застосунку Вайбер між сторонами, відповідно до яких, ще до подачі позову до суду, відповідачка зазначає, що ніколи не відмовиться від дитини та наразі буде вживати усіх заходів, щоб знов мати можливість та фактично спілкуватися з нею, брати участь у її житті.

Досліджені під час судового розгляду доказу, включаючи докази, подані стороною позивача, не свідчать про злісне ухилення відповідачки від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов'язками.

Всі доводи та твердження сторони позивача, надані на заперечення обставин, на які посилається відповідачка, ґрунтуються у переважній своїй більшості на те, що відповідачка не вжила вичерпних заходів, направлених на реальну участь у житті та вихованні дитини, зокрема на заперечення того, що довгий час відповідачці не було відоме фактичне місце проживання дитини, після їх переїзду з батьком до м.Одеси, сторона позивача зазначала про те, що подарунки або привітання на день народження, у тому числі поцікавитись про життя дитини відповідачка могла і у дідуся ОСОБА_21 .

Суд з цього приводу зауважує, що жоден з батьків має рівні права та обов'язки стосовно своєї дитини, жоден з яких не має перешкоджати іншому у реалізації свої прав відносно дитини.

Мати, як і батько має право мати реальну можливість спілкуватися з дитиною, безпосередньо вітати із днем народження, мати можливість безпосередньо у дитини цікавитись її життям.

Відсутність такої можливості в одного з батьків, внаслідок створення перешкод з боку другого з батьків, або необхідність вживати додаткових заходів задля подолання перепон, які штучно створюються одним з батьків, не може свідчити про свідоме ухилення одного з батьків та нехтування своїми обов'язками відносно дитини, та як наслідок не свідчить про злісне ухилення матері від виховання дитини, її винну поведінку щодо дитини.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Заслухавши думку дитини, суд встановив, що дитини не бажає спілкуватись з матір'ю. Дитина не відповіла на запитання «як звати її маму». Гарно спілкувалась з ОСОБА_32 (другою дружиною батька), та продовжує спілкуватись з нею та своїм молодшим братом (після розлучення їх з батьком). На час спільного проживання батька з ОСОБА_32 , батько просив називати ОСОБА_34 своєю матір'ю. На питання «чому не бажає спілкуватись з мамою», відповіла, що ображена на неї.

Суд, надаючи оцінку думці дитини, з урахуванням отриманих показань наданих свідками та встановлених обставин справи, дійшов висновку, що причиною небажання у ОСОБА_4 спілкуватися з мамою є певна образа на ті обставини, що мати її покинула, не дарувала подарунків, не вітала з днем народження тощо. При цьому суд звертає увагу на таку встановлену обставину, що інформацію, про те що мати її «кинула», вона отримала від свого батька. Суд також критично ставиться до висловлювань дитини про те, що вона пам'ятає, що коли була маленькою, мати залишила її вдома із сусідкою та пішла (згідно з показаннями свідка ОСОБА_17 , їй терміново треба було з'явитись на роботі, а залишити дитину не було з ким, і вона тимчасово на деякий час залишила дитину під наглядом сусідки).

На час коли трапився вказаний інцидент, на який неодноразово наголошувала під час судового розгляду сторона позивача, а також свідок ОСОБА_21 (дідусь дитини-батько позивача) під час надання показань, ОСОБА_4 було близько 4 років, а зі спливом з того часу 7 років, суд вважає більш вірогідним, що спогади дитини могли бути сформованими внаслідок розмов близьких осіб, з якими проживала.

Суд зазначає, що думка дитини враховуються, водночас не є безумовною підставою для позбавлення матері батьківських прав, оскільки ОСОБА_4 в силу обставин проживає у сім'ї колишнього чоловіка відповідачки ОСОБА_1 , що, відповідно, впливає на її ставлення до власної матері та бажання або небажання спілкуватися з нею, налагодити відносини.

З досліджених судом доказів та наданих свідками показань, суд вбачає наявність підстав вважати, що на відповідне ставлення дитини до своєї матері мала вплив та обставина, що тривалий час дитина проживала у родині батька, який мав вплив на доньку та формування відповідної думки про матір, що доводиться скірн-шотами переписки між сторонами, показаннями свідка ОСОБА_17 , думкою дитини, заслуханою судом.

Умисної протиправної поведінки матері по відношенню до своєї доньки не встановлено, питання участі батька у вихованні та утриманні дитини на протязі 5 років не поставало, відтак, та участь, спілкування, утримання, що існувало роками, були прийнятні для сторін. Матір не відмовляється від доньки та має надію, що донька з віком самостійно прийме власне свідоме рішення щодо місця в її житті матері.

Стороною позивача не надано суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно дитини, та не обґрунтовано в чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батьківських прав ОСОБА_17 відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_4

Матеріали справи не містять доказів неналежної поведінки матері по відношенню до дитини, аморальної поведінки як такої.

Позбавлення ОСОБА_17 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення її батьківських прав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Окрім цього з дослідженого листування між сторонами судом також було встановлено, що за декілька місяців до звернення до суду, позивач з власної ініціативи зв'язався із відповідачкою з проханням відмовитись від дитини за для того, щоб його «не забрали в армію, та не вбили». При цьому відповідачка відмовилась від цієї пропозиції.

Вказані докази узгоджуються з показаннями, наданими ОСОБА_17 в якості свідка, та з урахуванням введеного на території України з лютого 2022 року воєнного стану, викликають обґрунтовані сумніви щодо піклування позивачем якнайкращих інтересів дитини при зверненні до суду з цим позовом.

До таких висновків дійшов суд, виходячи з оцінки наданої стороною відповідача переписки у месенджері між позивачем та відповідачкою, ненадання реальної можливості спілкуватись відповідачці з дитини (скірншоти листування, показання в якості свідка ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , звернення ОСОБА_17 до служби у справах дітей із заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, та невирішення цього питання за проханням позивача, яким надані обіцянки з надання можливості спілкуватися з дитиною, вплив з боку позивача на формування у дитини негативного сприйняття її матері шляхом повідомлення дитині, що мати її кинула).

Твердження сторони позивача, що вказаний доказ є недопустимим, оскільки з нього неможливо ідентифікувати осіб, суд визнає необґрунтованими, оскільки вказаний доказ поданий стороною відповідача з власного пристрою, а питання щодо його підробки чи втручання в електронні системи з метою викривити (змінити, додати тощо) текст у повідомленнях, сторонами перед судом не порушувалось, такий факт не встановлювався, а тому суд не вбачає підстав для визнання вказаного доказу недопустимим лише з підстав неможливості ідентифікувати особу «Євгенія». Окрім цього у сукупності з іншими доказами у справі, вказані скрін-шоти враховуються судом як належний доказ самого факту існування такої розмови між сторонами у справі, який підтверджує показання свідка ОСОБА_17 та оцінюється судом у їх сукупності.

Суд визнає обставини, за яких відповідачка не мала змоги спілкуватися з дитиною, брати реальну участь у її розвитку та вихованні, такими що не залежали від її волі (скрутне становище після розлучення: позивач залишив її з трирічною дитиною без засобів на існування; необхідність терміново працевлаштуватись, у зв'язку з чим змушена була залишати дитину у дідуся, оскільки є сиротою та родичів і інших близьких осіб не мала;з 2022 року повномасштабне вторгнення; народження другої дитини з відповідними вадами у її розвитку; позбавлення її з боку позивача реальної можливості спілкуватись з дитиною та брати участь у її розвитку та вихованні).

Натомість, як встановлено судом, відповідачка має бажання налагодити стосунки з дитиною, заявлений позов змусив вжити більш ефективних заходів щодо переосмислення свого становища - віднайшла спосіб погасити наявну заборгованість по сплаті аліментів.

Всі ці обставини свідчать про спроби відповідачки виправити ситуацію, яка склалася між нею та дитиною, що у свою чергу не може свідчити про умисне нехтування своїми батьківськими обов'язками.

Суд при вирішенні спору щодо позбавлення батьківських прав враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.04.2025 у справі № 644/7516/23, відповідно до якого Суд підкреслив, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

З досліджених доказів, судом не було встановлено, що відповідачка не відповідала вимогам, необхідним для виховання дітей, або що вона коли-небудь заподіювала шкоду своїй доньці, або що вона становила загрозу для здоров'я та розвитку дитини, або що спілкування з матір'ю могло порушити відповідні права дитини. За період відсутності матері дитина могла дійсно встановити міцні родинні зв'язки зі своїм батьком, який дбав про неї та займався її вихованням. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення можливості у дитини відновити належний зв'язок зі своєю матір'ю. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення матері будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

Надання матері можливості відновити контакт зі своєю донькою, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на благополуччі дитини. Повну й абсолютну заборону контактів між дитиною та матір'ю неможливо використовувати як засіб виховання або покарання матері.

Суд вважає, що надання матері можливості спілкуватися зі своєю донькою сприятиме відновленню контактів між ними і відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Верховний Суд в своїй практиці також звертав увагу на те, що хоча існують докази складних стосунків між одним з батьків та дитиною, однак враховуючи те, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому правові підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав відсутні (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року і справі № 147/61/17).

Таким чином, в даній конкретній ситуації, співставляючи інтереси окремої особи в право якої здійснюється втручання (відповідача), враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, суд знаходить, що непозбавлення батьківських прав відповідачки буде кращим заходом для дитини ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дитини, не створює додаткових умов щодо її безпечного виховання, захисту її здоров'я, не сприяє захисту її прав взагалі, а не вжиття такої процедури створює умови для дитини і матері для належного спілкування і розвитку дитини, особливо в тій ситуації, коли мати виявила таке бажання, це створить умови для додаткових гарантій для дитини, навіть матеріального характеру.

Отже, позбавлення батьківських прав є суворим заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише у невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько (матір) ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні матір'ю обов'язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.

Між тим, в судовому засіданні так і не було встановлено, що відповідачка є особою, яка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Не підтверджено належними доказами те, що до відповідачки застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративного стягнення, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Саме лише твердження позивача про те, що відповідачка не цікавилась життям дитини та не бере участі у її вихованні не є належним підтвердженням систематичної винної поведінки відповідача та ухилення матері від виконання батьківських обов'язків. Проживання матері окремо від дитини не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.

Обов'язковим елементом ухилення від виконання батьківських обов'язків, як підстава позбавлення батьківських прав, що передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991 року і набула чинність для України 27.09.1991 року, визначає, що розлучення дитини з батьками може бути необхідним в якнайкращих інтересах дитини у виключних випадках, наприклад, коли батьки взагалі не піклуються про неї.

У рішенні Європейського суду від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що при позбавленні батьківських прав суди повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини. Крім того, у даному рішенні Європейським судом звернуто увагу, що при вирішенні справ про позбавлення батьківських прав має бути встановлено відсутність поважних причин не виконання батьками батьківських обов'язків, які б виправдовували позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України оцінюється у взаємному зв'язку з іншими доказами у справі. Відповідно до ч. 6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Подібний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа № 742/710/19.

Як встановлено судом, згідно з исновком «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у відношенні малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 18.03.2025 № Ш-1398 Київської районної адміністрації, більшістю голосів комісія дійшла висновку про доцільність позбавлення відповідачки ОСОБА_17 батьківський прав відносно її дитини.

Разом з тим, зазначений висновок органу опіки та піклування, його зміст про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки, суд вважає недостатньо обґрунтованим та поверхневим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, з урахуванням її заперечень проти його, наявності реального бажання виправити ситуацію, не звернуто увагу на спроби матері дитини у червні 2024 року (до звернення позивача до суду) усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною, що свідчить про реальний намір відповідачки реалізовувати свої права та виконувати обов'язки перед дитиною.

Такий висновок не містить обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (постанови від 18.04.2025 у справі № 644/7516/23, від 18.01.2021 у справі № 685/511/19).

На думку суду, позбавлення відповідачки батьківських прав порушуватиме її права та не відповідатиме інтересам самої дитини, оскільки дитина залишилася без матері. Відсутність у дитини на цьому етапі життя психологічного зв'язку з матір'ю не виключає можливість налагодження між ними відносин у майбутньому.

Приймаючи до уваги, що судом не встановлено фактів умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, вчинення нею будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення дитині будь-якої моральної чи фізичної шкоди, а матір дитини не тільки заперечує проти задоволення позовних вимог, а й намагається виправити ситуацію, почавши з погашення заборгованості зі сплати аліментів, облаштування окремої кімнати для дитини (у період до звернення позивача до суду), суд не знаходить достатніх підстав, передбачених ст.164 СК України для позбавлення її батьківських прав, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Водночас суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої та другої статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

З урахуванням взаємовідносин матері із донькою, особливостей їх спілкування, наявності конфлікту, бажання матері встановити контакт із дитиною, керуючись якнайкращими інтересами дитини, суд вважає за необхідне попередити відповідачку про необхідність вжиття заходів для налагодження контакту між матір'ю та дитиною.

Під час розгляду справи, суд дійшов висновку що ця справа є відмінною від згадуваної справи «Ілля Ляпін проти Росії», в якій ЄСПЛ визнав обґрунтованим позбавлення батька батьківських прав, зважаючи на взаємовідносини між матір'ю та дитиною, строк протягом якого вони не могли налагодити контакт і бажання матері його встановити.

Щодо посилань сторони позивача на правові висновки Верховного суду, викладені у постанові від 28.09.2021 у справі № 459/3411/18,про те, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною й побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, суд визнає їх нерелевантними до обставин справи, що розглядається. Зокрема у справ, що переглядалась судом касаційної інстанції одного з батьків позбавлено батьківських прав у зв'язку з порушенням ним вимог статті 150 СК України, який свідомо не виконував обов'язки щодо виховання та розвитку дитини, застосовував до дитини фізичне насильство, що спричинило дитині тілесні ушкодження, за що притягався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. статті 184 КУпАП.

Щодо стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів

Статтею 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно вимог ч. 1 ст. 196 СК України разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

При цьому, за змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавець установив розмір пені 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійсненасплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.

Формулою розрахунку пені законодавець визначив: розмір заборгованості за місяць, помножена на кількість днів заборгованості, помножена на 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.

У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені 1%.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%.

Зазначене узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 03 квітня 2019 року за результатами розгляду справи № 333/6020/16-ц.

Дослідженням Довідки-розрахунку заборгованості по аліментах за період з 05.03.2021 по 20.05.2024 Бориспільського відділу Державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22.05.2024 № 65817, у виконавчому провадженні ВП 65023873, встановлено, що за вказаний період у відповідачки наявна заборгованість по аліментах у розмірі 48611,66 грн. При цьому, у довідці-розрахунку враховані платежі, здійснені ОСОБА_17 у квітні 2022 року у розмірі 1236,60 грн, у травня (до 20.05.2021 включно) на суму 7180,53 грн (два платежі по 3180,53 грн та 4000,00 грн).

На підставі вказаного розрахунку заборгованості по аліментах стороною позивача проведений розрахунок пені за несвоєчасну сплату аліментів, відповідно до якого розмір пені становить 345 393,58 грн.

Відповідно до частини 1 статті 196 СК України розмір пені, що підлягає стягненню з боржника, не може перевищувати 100% заборгованості аліментів, у зв'язку з чим сторона позивача заявила вимогу про стягнення з відповідачки пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 48611,66 грн, який згідно з наведеною вище Довідкою-розрахунком дорівнює розміру заборгованості по аліментах.

Дослідженням виписок по картці відповідачки встановлено, що у травні місяці 2024 року нею здійснено два платежі зі сплати аліментів на суму 4000,00 грн - 17.05.2024 та 2450,00 грн - 28.05.2024.

Отже, ураховуючи, що кінцевою датою періоду розрахунку заборгованості є 20.05.2024, а платіж від 17.05.2024 у розмірі 4000,00 грн врахований у цьому розрахунку, твердження представника відповідачки, що не всі платежі зі сплати аліментів були враховані, є помилковими.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розрахунок пені за несвоєчасну сплату аліментів, здійснений Бориспільським відділом Державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та зазначений у Довідці-розрахунку від 22.05.2024 № 65817, є вірним та становить 48611,66 грн.

Водночас дослідженням Розрахунку Бориспільського відділу Державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02.09.2025 № 131046, проведеного за період з 05.03.2021 по 31.08.2025, який долучений стороною відповідача, та про намір долучення якого представник відповідачки зазначала у відзиві на позовну заяву, встановлено, що за період березень 2021 - травень 2024 року розмір заборгованості по аліментах складає 47470,66 грн. У місяць травень 2024 включений додатковий платіж з аліментів у сумі 24450,00 грн, які як встановлено судом сплачені відповідачкою 28.05.2024.

Ураховуючи, що сторона позивача просить стягнути пеню за несвоєчасну сплату аліментів, розрахунок якої проведений на підставі розрахунку заборгованості аліментів за період з 05.03.2021 по 20.05.2024, суд не враховує рахунки по картці відповідачці зі сплатою аліментів після 20.05.2024.

Таким чином з урахуванням встановленого розміру заборгованості по аліментах, розрахунок пені за несвоєчасну сплату аліментів, наданий стороною позивача, яка становить, судом вважається доведеним.

Отже, суд при вирішенні питання щодо задоволення вимоги про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів враховує з Довідку-розрахунок від 22.05.2024 № 65817, згідно з якою заборгованість зі сплати аліментів за період з 05.03.2021 по 20.05.2024 становить 48611,66 грн, та виснував, що з відповідачки підлягає стягненню розмір пені, який не може не може перевищувати 100% заборгованості аліментів, тобто 48611,66 грн.

З огляду на це, суд вважає доведеним стороною позивача розмір заявленої до стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів.

Щодо заперечень представника відповідачки зі стягнення пені.

Суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду у справі № 661/905/19, відповідно до якої відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин.

Водночас суд зауважує та звертає увагу на те, що сторона відповідача окрім зазначення про скрутне матеріальне становища, наявність другої дитини, яка потребує додаткового догляду у 2023 році, не довела належними, достатніми доказами наявності таких обставин, які б не залежали від волі відповідачки виконувати судове рішення зі сплати аліментів (у період з березня 2021 року по травень 2024 року), та які б реально могли вплинути та ускладнити вжиття додаткових заходів (працевлаштування, поставлення на опіку у Центрі зайнятості тощо). Лише наприкінці розгляду справи судом вона віднайшла спосіб погасити наявну заборгованість зі сплати аліментів. Аргументи представника відповідачки щодо відсутності можливості вжити таких заходів раніше не доводяться доказами по справі, з цього питання належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів суду не надано.

Отже суд не вбачає підстав для звільнення відповідачки, як платника аліментів, від обов'язку сплатити пеню за прострочення сплати аліментів.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів підлягають задоволенню у повному обсязі.

Отже, суд виснував, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: в частині стягнення з ОСОБА_17 на користь ОСОБА_1 (неустойку) пеню за прострочення сплати аліментів на утримання донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 05.03.2021 по 20.05.2024 у розмірі 48611,66 грн.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд вважає, що наведені мотиви суду, з урахуванням встановлених обставин та наданої оцінки доказам на їх підтвердження, є достатніми та не потребують відповіді на кожний аргумент сторін у справі.

Судовий збір

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, ураховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачки пені за несвоєчасну сплату аліментів, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн на користь держави (через звільнення позивача від сплати судового збору)покладаються на відповідачку.

Витрати на правничу допомогу

У позовній заяві зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи - 50 000,00 грн.

Доказів на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу до стадії судових дебатів не надано, відповідну заяву про подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі сторона позивача не зробила.

Сторона відповідача питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу перед судом не порушували, доказів на їх підтвердження не надала, відповідну заяву про подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі сторона позивача не зробила.

Ураховуючи викладене, суд не вирішує питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення пені по аліментах та позбавлення батьківських прав, задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (неустойку) пеню за прострочення сплати аліментів на утримання донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 05.03.2021 по 20.05.2024 у розмірі 48611 (сорок вісім тисяч шістсот одинадцять) гривень 66 копійок.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тмсяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ,фактичне місце проживання: АДРЕСА_2

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання (для листування): АДРЕСА_4 .

Рішення суду проголошене та підписане 14.11.2025.

Суддя Ю. А. Скриль