79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"03" листопада 2025 р. Справа №909/283/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників сторін:
від позивача - Шерстюк А.О. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)
від відповідача (скаржника) - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства “Роса-ІФ» від 19 червня 2025 року
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2025 року (повний текст підписано 02.06.2025), суддя Скапровська І.М.
у справі № 909/283/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ресейл біз», м. Львів
до відповідача Приватного підприємства “Роса-ІФ», м. Івано-Франківськ
про стягнення заборгованості в сумі 615 488,65 грн
встановив:
14 березня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Ресейл біз» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства “Роса-ІФ» про стягнення заборгованості в розмірі 615 488,65 грн, яка складається з 510 00,00 грн - заборгованості за договором, 40 000,00 грн - штрафних санкцій, 9 909,66 грн - 3% річних, 55 578,99 грн - інфляційних втрат та судових витрат.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2025 року у справі № 909/283/25 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 510 00,00 грн - заборгованості, 9 909,66 грн - 3% річних, 55 578,99 грн - інфляційних втрат та 15 386,00 грн - судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами укладався договір підряду №05/06/2024-003 від 06 травня 2024 року, за умовами якого підрядник (відповідач) на свій ризик зобов'язався виконати визначений обсяг робіт за завданням замовника (позивача) у строк до 30 листопада 2024 року, а замовник зобов'язується прийняти виконанні роботи та оплатити їх відповідно до умов даного договору. Позивач свої зобов'язання виконав належним чином, перерахувавши відповідачу передоплату 710 000 грн, на виконання умов договору. Враховуючи, що в порушення договірних зобов'язань, відповідач не приступив до виконання підрядних робіт, враховуючи, що доказів виконання чи часткового виконання зобов'язань за договором підряду, а також доказів повернення позивачу суми попередньої оплати відповідач суду не надав, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 510 000 грн та вимоги позивача про стягнення 9 909,66 грн - 3% річних, 55 578,99 грн - інфляційних втрат, враховуючи приписи ст. 625 ЦК України. Разом з цим, суд відмовив в задоволенні вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 40 000 грн, нарахованого за порушення строку виконання робіт терміном більше ніж на 20 календарних днів (п. 8.4 договору), оскільки договір, як стверджує позивач у своєму листі від 05.08.2024 за вих №08-05/2024-1, розірваний до визначеного сторонами кінцевого строку виконання робіт (30.11.2024), відповідно, підстави для нарахування штрафу згідно з п. 8.4 договору відсутні.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач - Приватне підприємство “Роса-ІФ» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2025 року у справі № 909/283/25 та ухвалити нове про відмову в позові. Зокрема, зазначає, що суд безпідставно визнав договір підряду №05/06/2024-003 від 06 травня 2024 року розірваним, не маючи належних доказів направлення та отримання відповідачем повідомлення про розірвання договору відповідно до пункту 11.8 договору, зокрема, шляхом надсилання окремої письмової заяви. Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що позивачем також не було доведено той факт, що наявний в матеріалах справи гарантійний лист № 233 від 03.09.2024 було надано відповідачем позивачу в якості відповіді на лист № 08-05/2024-1 від 05.08.2024. Водночас наголошує, що стороною позивача не було доведено належними та допустимими доказами факт направлення та отримання відповідачем вищевказаного листа від 05.08.2024. Також вважає, що зміст гарантійного листа № 233 від 03.09.2024 не дозволяє дійти до висновку, що він був наданий відповідачем в якості відповіді на нібито пред'явлений позивачем лист № 08-05/2024-1 від 05.08.2024, поряд з цим, вказаний гарантійний лист не містить будь-якого підтвердження про те, що відповідач був ознайомлений із наміром позивача про розірвання договору підряду №05/06/2024-003 від 06.05.2024. Відтак вказує, що позивач не довів факту порушення умов договору з боку відповідача, не надав доказів невиконання або несвоєчасного початку робіт, а суд безпідставно застосував наслідки, не передбачені статтею 849 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції не встановив підстав для розірвання договору за пунктом 11.3, не дослідив усіх обставин справи, не оцінив належним чином надані докази та фактично порушив принцип змагальності сторін, передбачений статтею 13 ГПК України.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 ГПК України).
Судове засідання з розгляду справи в апеляційному суді проводилось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за клопотанням представника позивача та на підставі відповідної ухвали суду.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
31 жовтня 2025 року від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст.270 ГПК України).
Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнавалася обов'язковою, зважаючи на заяву представника останнього, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 06 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ресейл біз» (замовник, позивач) та Приватним підприємством “Роса-ІФ» (підрядник, відповідач) укладено договір підряду №05/06/2024-003, відповідно до п. 1.1 якого підрядник за завданням замовника, на свій ризик зобов'язався власними силами та засобами забезпечити виконання робіт, а саме: будівництво багатоповерхового готелю з вбудованими приміщеннями громадського призначення і підземним паркінгом в м. Яремче по вул. Свободи, 311 - зовнішні мережі водопостачання та каналізації (Водопровід В1) (надалі - роботи) на об'єкті замовника, що знаходиться за будівельною адресою: Україна, Івано-Франківська область, м. Яремче по вул. Свободи, (надалі - об'єкт) та здати замовнику в установлені даним договором строки роботи на об'єкті, а замовник зобов'язується прийняти виконанні роботи та оплатити їх відповідно до умов даного договору.
Згідно з п. 2.1 договору, вартість робіт, що виконується в межах даного договору, становить 880 422,00 грн з ПДВ.
В п. 2.2 договору визначено, що оплата згідно даного договору здійснюється наступним чином: передбачено аванс у розмірі 50% від вартості договору; решту оплат за виконані роботи проводиться згідно актів форми КБ-2, та КБ-3.
Прийом-передача виконаних робіт здійснюється шляхом підписання акту прийому-передачі виконаних робіт за формою КБ-2 та довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3 (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору, підрядник розпочинає виконання робіт після отриманого авансового платежу п. 2.2, та зобов'язаний їх завершити до 30 листопада 2024 року, якщо інше не узгоджено сторонами додатково, шляхом укладення додаткових договорів про внесення змін та доповнень до цього договору.
Згідно з п. 8.3 договору, у випадку порушення підрядником свого зобов'язання, а саме неналежного виконання робіт, підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 30 000,00 грн.
За змістом п. 8.4 договору, у випадку порушення підрядником строку виконання робіт терміном більше ніж на 10 календарних днів підрядник сплачує штраф у розмірі 30 000,00 грн; більше ніж на 20 календарних днів, то сума штрафу становить 40 000,00 грн; більше ніж на 30 календарних днів сторони мають право на досудове врегулювання спору відповідно до ст. 19 ГПК України.
Згідно п.11.7 даний договір може бути припинений (розірваний): - у зв'язку з дією обставин непереборної сили; - за взаємною згодою сторін; - з істотною зміною обставин; -за рішенням суду, що набрало законної сили; - в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
В п. 11.8 договору визначено, що замовник має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, письмово повідомивши підрядника за 30 календарних днів до дати розірвання договору. В даному випадку цей договір вважається розірваним з дати отримання підрядником повідомлення про таке розірвання.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024 (п.12.1 договору).
Відповідно до платіжних інструкцій № 985 від 14.06.2025, №1020 від 28.06.2024, № 1048 від 05.07.2024, №1065 від 12.07.2024, № 1084 від 19.07.2024, №1100 від 26.07.2024, на виконання умов договору, позивач перерахував 710 000,00 грн.
Як вбачається з листа Товариства з обмеженою відповідальністю “Ресейл біз» вх. №08-05/2024-1 від 05.08.2024, адресованого Приватному підприємству “Роса-ІФ», позивач просив повернути перераховані відповідачу кошти, в т.ч. по договору підряду №05/06/2024-003 від 06 травня 2024 року в сумі 710 000,00 грн. впродовж трьох робочих днів, у зв'язку з розірванням договірних відносин.
Як встановлено з листа відповідача до позивача, за наслідками вимоги про повернення перерахованих на підставі договору підряду №05/06/2024-003 від 06.05.2024 коштів у сумі 710 000 грн (вх. №08-05/2024-1 від 05.08.2024) - гарантійного листа №233 від 03.09.2024 Приватне підприємство “Роса-ІФ» зобов'язалося повернути отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю “Ресейл біз» кошти, в т.ч. по договору підряду №05/06/2024-003 від 06 травня 2024 року, частинами у строк до 31.10.2024.
Копії платіжних інструкцій № 352 від 18.10.2024 та № 729 від 01.11.2024 підтверджують факт повернення коштів у сумі 200 000,00 грн.
20 січня 2025 року позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. №20/01-2025-1 про сплату 510 000,00 грн.
За прострочення виконання зобов'язання з повернення передоплати, позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 9 909,66 грн, інфляційні втрати у сумі 55 578,99 грн та 40 000 грн штрафу на підставі п. 8.4 договору підряду.
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Ресейл біз» звернулося до суду з цим позовом про стягнення з Приватного підприємства “Роса-ІФ» заборгованості в розмірі 615 488,65 грн, яка складається з 510 00,00 грн - заборгованості за договором, 40 000,00 грн - штрафних санкцій, 9 909,66 грн - 3% річних, 55 578,99 грн - інфляційних втрат.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
В ст. 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 628 ЦК України).
За змістом ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст. 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Судом встановлено та доказами, що містяться у матеріалах справи підтверджено, що на виконання умов договору підряду №05/06/2024-003 від 06 травня 2024 року позивач перерахував відповідачу в якості передоплати 710 000,00 грн.
Згідно зі ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Щодо доводів апелянта про неврахування судом пункту 11.3 договору та відсутність підстав для його розірвання, апеляційний суд зазначає наступне.
Пункти 11.3 та 11.8 договору мають самостійне регулююче значення. Пункт 11.3 визначає договірні підстави для розірвання договору замовником в односторонньому порядку у випадку порушень з боку підрядника, таких як затримка підрядником ходу виконання робіт з його вини, коли строк завершення виконання робіт, збільшується більш ніж на один місяць або зниження якості робіт. Водночас пункт 11.8 передбачає право замовника на одностороннє розірвання договору за власною ініціативою, за умови письмового повідомлення підрядника не менш ніж за 30 календарних днів до дати розірвання.
Таким чином, зміст пункту 11.8 надає можливість на реалізацію права замовника на розірвання договору в односторонньому порядку від наявності порушень, визначених пунктом 11.3.
Крім того, відповідно до пункту 11.7 договору, останній може бути розірваний, зокрема, і в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Враховуючи вищевказане, апеляційний суд зазначає, право замовника на відмову від договору підряду у випадку бездіяльності підрядника ґрунтується безпосередньо на імперативній нормі закону - частині другій статті 849 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Таким чином, навіть якщо положення пункту 11.3 договору прямо не передбачає такої підстави для розірвання договору, як несвоєчасний початок виконання робіт, замовник має самостійне, законодавчо гарантоване право на одностороннє розірвання договору, оскільки невиконання підрядником обов'язку розпочати роботи у встановлений строк є порушенням суті договірних зобов'язань за договором підряду.
Отже, відсутність окремого аналізу судом першої інстанції пункту 11.3 договору в оскаржуваному рішенні, не впливає на правильність висновку суду про припинення зобов'язання в односторонньому порядку, оскільки правові підстави припинення зобов'язань випливають безпосередньо з імперативних норм закону та договірного положення пункту 11.8, яке має самостійний характер і застосовується незалежно від інших положень договору.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що відсутність доказів направлення та отримання відповідачем повідомлення про розірвання договору підряду свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції щодо припинення зобов'язання з будівельного підряду №05/06/2024-003 від 06 травня 2024 року, оскільки такі доводи є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Як вже встановлено судами, Товариство з обмеженою відповідальністю “Ресейл біз» листом №08-05/2024-1 від 05.08.2024, адресованим Приватному підприємству “Роса-ІФ» повідомив останнього про розірвання договору та просив повернути перераховані відповідачу кошти (аванс) в т.ч. по договору підряду №05/06/2024-003 від 06 травня 2024 року в сумі 710 000,00 грн. впродовж трьох робочих днів
Пунктом 11.8 договору визначено, зокрема, що договір вважається розірваним з дати отримання підрядником повідомлення про його розірвання.
Доказів направлення Товариством з обмеженою відповідальністю “Ресейл біз» листа №08-05/2024-1 від 05.08.2024 Приватному підприємству “Роса-ІФ» про розірвання договору матеріали справи не містять.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство “Роса-ІФ» зобов'язалося повернути отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю “Ресейл біз» кошти, в т.ч. по договору підряду №05/06/2024-003 від 06 травня 2024 року, про що зазначено відповідачем у гарантійному листі №233 від 03.09.2024. Часткове повернення відповідачем коштів у сумі 200 000,00 грн. підтверджується платіжними інструкціями № 352 від 18.10.2024 та № 729 від 01.11.2024.
Відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Відповідно до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Враховуючи принцип вірогідності доказів, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що гарантійний лист відповідача №233 від 03.09.2024 є належним підтвердженням отримання повідомлення позивача №08-05/2024-1 від 05.08.2024 про розірвання договору.
У зазначеному гарантійному листі відповідач прямо визнав наявність грошового зобов'язання щодо повернення коштів, отриманих за договором підряду №05/06/2024-003 від 06 травня 2024 року, що свідчить про його обізнаність із вимогою позивача про розірвання договірних відносин в односторонньому порядку та фактичне погодження з нею.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що гарантійний лист відповідачем було направлено у відповідь на будь-яку іншу вимогу, ніж зазначену у листі позивача №08-05/2024-1 від 05.08.2024 щодо розірвання договору та повернення перерахованих коштів.
Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 2 - 5 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Таким чином, датою розірвання договору слід вважати 03.09.2024 - дату складання гарантійного листа відповідача, що відповідає як положенням пункту 11.8 договору, так і вимогам статті 651 Цивільного кодексу України.
Щодо підстав повернення сплаченого позивачем авансу на виконання умов договору підряду, апеляційний суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 зазначила, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17).
Матеріали справи підтверджують, що позивач перерахував відповідачу авансовий платіж у розмірі 710 000 грн, в свою чергу відповідач повернув кошти у сумі 200 000,00 грн., згідно платіжних інструкцій № 352 від 18.10.2024 та № 729 від 01.11.2024.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (частина 2). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частина 3).
Враховуючи вищенаведене та те, що доказів виконання чи часткового виконання зобов'язань за договором підряду не надав, у нього відсутні правові підстави для утримання отриманого авансу, а також відповідач не надав суду доказів повернення позивачу суми попередньої оплати в повному обсязі, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 510 000,00 грн є обґрунтованою.
Щодо інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
У ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Тобто у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням дії договору, виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати (авансу), є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватись інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення передоплати, позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 9 909,66 грн, інфляційні втрати у сумі 55 578,99 грн.
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що вимога позивача про стягнення 9 909,66 грн - 3% річних, 55 578,99 грн - інфляційних втрат є обґрунтованою, враховуючи приписи ст. 625 ЦК України, якими встановлено те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням дії договору, виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати (авансу), є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватись інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Судовою колегією перевірено заявлені позивачем до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних, відтак, судова колегія вважає такі нарахування обраховані правильно.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні штрафу, нарахованого відповідно до пункту 8.4 договору підряду, апелянтом не оскаржується.
Поряд з цим, апеляційна скарга не містить жодних доводів чи заперечень щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд переглядає рішення лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому зазначені частини рішення суду першої інстанції не підлягають перегляду.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 510 00,00 грн - заборгованості, 9 909,66 грн - 3% річних та 55 578,99 грн - інфляційних втрат.
З огляду на наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.
Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2025 року у справі № 909/283/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства “Роса-ІФ» - без задоволення.
Матеріали справи № 909/283/25 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 10 листопада 2025 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.