79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" листопада 2025 р. Справа № 914/2569/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників:
від позивача (скаржника) - Шмотолоха О.П.
від відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 19 березня 2025 року
на рішення Господарського суду Львівської області від 18 лютого 2025 року (повний текст підписано 27.02.2025), суддя Запотічняк О.Д.
у справі № 914/2569/24
за позовом Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача Приватного підприємства “Юридичне агентство», м. Львів
про стягнення 18 027 401,10 грн
встановив:
17 жовтня 2024 року Департамент економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства “Юридичне агентство» про стягнення 18 027 401,10 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18 лютого 2025 року у справі № 914/2569/24 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 13 256 526,38 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог мотивоване тим, що відповідач не виконав зобов'язань за договором про пайову участь у повному обсязі, не сплатив кошти у розмірі 9 343 033,36 грн, що стало підставою для стягнення з нього основної суми заборгованості, а також 3% річних, інфляційних втрат та пені. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив за безпідставністю, оскільки позивач нараховував 3% річних та інфляційних втрат передчасно (3% річних з 30.12.2022, інфляційні - 01.09.2019), при цьому суд дійшов висновку, що період нарахування повинен обчислюватися з 31.12.2022 - з наступного дня після введення об'єкта в експлуатацію. Суд також відмовив у зменшенні розміру пені, оскільки відповідач не довів належними та допустимими доказами винятковість обставин такого зменшення, а також дійшов висновку, що кількість днів у періоді розрахунку пені становить 181 день, а не 182 дні.
Частково не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач - Департамент економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Львівської області від 18 лютого 2025 року у справі № 914/2569/24, а саме в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 5 866 409,85 грн та змінити резолютивну частину рішення в частині визначення суми, що підлягає стягненню та встановити розмір заборгованості у сумі 18 013 834,51 грн, з яких 9 343 033,36 грн основного боргу, 2 316 560,33 грн пені, 487 830,97 грн 3% річних та 5 866 409,85 грн інфляційних втрат. Зокрема, зазначає, що судом при винесенні рішення не правильно проведено розрахунок інфляційних втрат, оскільки такий здійснено з 31.12.2022, а не з 01.09.2019. При цьому, скаржник вказує, що на підставі п.2.3 договору позивачем було розраховано інфляційні втрати за період з 01.09.2019 по 26.09.2024 у розмірі 5 866 409,85 грн.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив такі задоволити в повному обсязі: змінити резолютивну частину рішення Господарського суду Львівської області від 18 лютого 2025 року у справі № 914/2569/24, встановивши розмір заборгованості у сумі 18 013 834,51 грн, з яких 9 343 033,36 грн основного боргу, 2 316 560,33 грн пені, 487 830,97 грн 3% річних та 5 866 409,85 грн інфляційних втрат., з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Оскільки явка представника відповідача не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
08.08.2019 між Департаментом економічної розвитку Львівської міської ради та Приватним підприємством “Юридичне агентство» (замовник) укладено договір про пайову участь № 182 про будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом та вбудованою трансформаторною підстанцією на вул. Професора П. Буйка, 27 у місті Львові.
Згідно з п.2.1 Договору відповідач зобов'язаний здійснити будівництво об'єкта містобудування відповідно до погодженої проектно-кошторисної документації з дотриманням державних будівельних норм і правил та інших нормативних вимог у визначені терміни, а саме: завершення - грудень 2024 року.
Відповідно до п.2.2 Договору відповідач зобов'язаний сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у розмірі 10 343 033,36 грн: 1 000 000 грн по 20.12.2020 та 9 343 033,36 грн по 20.12.2024 (але не пізніше дати прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію).
Згідно з п.2.3 Договору у разі порушення термінів перерахування пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на цей період, від суми коштів, що підлягають перерахуванню. Розмір несплаченої частки пайового внеску замовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до сертифікатів про прийняття в експлуатацію № IУ123200921128 від 21.09.2020, № 1У123210326262 від 06.04.2021, № 1У121210526798 від 31.05.2021, № 1У121210526315 від 31.05.2021, № 1У123220527840 від 10.06.2022, № IУ123220527212 від 10.06.2022, № ІУ123221222217 від 30.12.2022, будівництво об'єктів проводилося поетапно і складалося із семи пускових комплексів. Однак, останнім завершеним комплексом став VI (шостий) пусковий комплекс, що підтверджується витягом з Реєстру документів Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (за реєстраційним номером в ЄДЕССБ ІУ123221222217), в якому зазначено, що 30.12.2022 Державною інспекцією архітектури та машинобудування України видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом та вбудованою трансформаторною підстанцією і даховою котельнею на вул. Професора П. Буйка, 27 у місті Львові» житловий будинок № 4 (VI пусковий комплекс)».
Відповідачем сплачено пайовий внесок в сумі 1 000 000 грн, що не заперечується сторонами.
У жовтні 2024 року Департамент економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до суду з цим позовом про стягнення з ПП “Юридичне агентство» 18 027 401,10 грн, з яких: 9 343 033,36 грн - пайового внеску; 2 329 359 грн - пені за період з 31.12.2022 по 29.06.2023; 5 866 409,85 грн - інфляційних втрат за період з 01.09.2019 по 26.09.2024 та 488 598,89 грн - 3% річних за період з 30.12.2022 по 26.09.2024.
Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст.638 ЦК України).
Згідно з ч.ч.1-3 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент укладення договору) порядок залучення, визначення розміру та використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюється органами місцевого самоврядування. Замовник будівництва зобов'язаний взяти участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті. Така участь реалізується шляхом перерахування коштів до місцевого бюджету до моменту введення об'єкта в експлуатацію.
Відповідно до ч.5 ст.40 вказаного Закону розмір пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, з урахуванням кошторисної вартості будівництва відповідно до будівельних норм і стандартів.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 08.08.2019 між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ПП «Юридичне агентство» укладено договір №182 про пайову участь.
Згідно з ч.ч.9-10 ст.40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» невід'ємною частиною такого договору є розрахунок пайової участі. Внесок сплачується до введення об'єкта в експлуатацію - одноразово або частинами, згідно з графіком. Отримані кошти можуть використовуватись виключно для створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Оскільки істотними умовами такого договору є розмір внеску та строк (графік) його сплати, їх невиконання є порушенням умов договору, у зв'язку з чим, орган місцевого самоврядування має право вимагати сплати внеску.
01.01.2020 набули чинності норми ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ (далі - Закон №132-IX), яким статтю 40 Закону №3038-VI виключено. Водночас п.2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» передбачає, що договори, укладені до цієї дати (до 01.01.2020), залишаються чинними до їх повного виконання.
Відповідно до умов договору №182 сторони погодили суму пайового внеску - 10 343 033,36 грн: 1 000 000 грн зі строком сплати до 20.12.2020 та 9 343 033,36 грн до 20.12.2024, але не пізніше дати введення об'єкта в експлуатацію. Як підтверджено матеріалами справи, відповідач сплатив лише 1 000 000 грн, отже, сума невиконаного зобов'язання становить 9 343 033,36 грн.
Згідно з ч.ч.1,5 ст.39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» (у чинній на момент укладення договору редакції) прийняття в експлуатацію об'єктів із незначними наслідками (СС1) відбувається шляхом реєстрації декларації або видачі сертифіката. Датою прийняття в експлуатацію вважається дата такої реєстрації.
Як підтверджується матеріалами справи, будівництво об'єкта здійснювалося поетапно та складалося із семи пускових комплексів. Водночас останнім завершеним комплексом є VI (шостий) пусковий комплекс, що підтверджується сертифікатом про прийняття в експлуатацію від 30.12.2022, виданим Державною інспекцією архітектури та містобудування України.
Таким чином, договір про пайову участь № 182 від 08.08.2019 є чинним і підлягає виконанню в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого розрахунку пені у розмірі 2 316 560,33 грн, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що такий є правильний і повинен обчислюватися з 31.12.2022 (з наступного дня після введення об'єкта в експлуатацію та період - встановлений законом шестимісячний строк для нарахування пені, який становить 181 день).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши розрахунок 3% річних у розмірі 487 830,97 грн, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що такий є правильний і повинен обчислюватися з 31.12.2022 до 26.09.2024.
Щодо порядку нарахування інфляційних втрат, з якими не погоджується позивач як з основним доводом апеляційної скарги і просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.09.2019 по 26.09.2024 у розмірі 5 866 409,85 грн, то суд апеляційної інстанції зазначає таке:
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином, підставою для нарахування інфляційних втрат є саме факт прострочення грошового зобов'язання, а не укладення договору.
Практика Верховного Суду чітко визначає, що інфляційні втрати не можуть нараховуватись до моменту настання прострочення. У постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 916/929/19 вказано: «Положення статті 625 ЦК України застосовуються саме з моменту настання прострочення виконання грошового зобов'язання. До цієї дати у боржника не виникає обов'язку щодо компенсації кредитору втрат від інфляції».
Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі № 903/1023/16 зазначив, що для застосування частини 2 статті 625 ЦК України, а саме, нарахування інфляційних та 3% річних від простроченої суми, необхідно встановити не тільки факт прострочення та розмір простроченого боргу, але і чіткі дату початку та дату закінчення прострочення відповідної конкретної суми боргу, оскільки лише саме за цей період прострочення у кредитора є право на нарахування боржнику вищевказаних інфляційних та річних на цю суму боргу.
У постанові від 20.03.2025 у справі № 903/601/24 Верховний Суд вказав на те, що прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання пайової участі.
У спірному випадку відповідно до умов договору про пайову участь № 182 від 08.08.2019, остаточний строк виконання грошового зобов'язання встановлено до моменту прийняття об'єкта в експлуатацію, який, згідно з наявними матеріалами справи, настав 30.12.2022, коли був зареєстрований відповідний сертифікат.
Відтак, саме з 31.12.2022 починається перебіг строку прострочення, а відповідно, з цього моменту і виникає право на стягнення інфляційних втрат, як це правильно встановив суд першої інстанції.
Вказівка у п.2.3 договору щодо "коригування на індекс інфляції від дати розрахунку" не змінює правову природу інфляційних втрат. Договірне регулювання не може суперечити імперативним нормам статті 625 ЦК України щодо моменту виникнення права на нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Сторони не можуть встановлювати більш ранню дату, ніж момент прострочення, як початок їх нарахування.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у розмірі 1 109 101, 72 грн, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що такий є правильний і повинен обчислюватися з 31.12.2022.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2025 року у справі № 914/2567/24 та від 30 вересня 2025 року у справі № 914/2568/24.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги позивача - без задоволення.
Доводи скаржника про скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Львівської області від 18 лютого 2025 року у справі № 914/2569/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - без задоволення.
Матеріали справи № 914/2569/24 повернути до Господарського суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 14 листопада 2025 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.