Справа № 638/5464/25
Провадження № 2/638/4059/25
Іменем України
03 листопада 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Тимченка А.М.,
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнарожний Банк» (місцезнаходження: вул.Андріївська, б. 4, м. Київ, 04070) в особі представника Киричук Галини Миколаївни до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,
У березні 2025 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнарожний Банк» в особі представника Киричук Галини Миколаївни звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 2001308755802 від 11.05.2019 у розмірі 33481,13 грн., з яких: 20494,84 грн. - заборгованість за кредитом; 12986,29 грн. - заборгованість за процентами; стягнення заборгованості за кредитним договором №1001926843201 від 21.07.2021 в сумі 42961,03 грн., з яких: 32523,50 грн. - заборгованість за кредитом, 9,97 грн. - заборгованість по процентам, 10427,56 грн. - заборгованість за комісією, за договором № 1001932436501 від 30.07.2021 в сумі 26544,39 грн., з яких: 20181,06 грн. - заборгованість за кредитом, 6,21 грн. - заборгованість по процентам, 6357,12 грн. - заборгованість за комісією. Загальна сума заборгованості за договорами, яку просить стягнути позивач, складає на 10.01.2025 102986,55 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на укладення між ним та відповідачем кредитних договорів № 2001308755802 від 11.05.2019, №1001926843201 від 21.07.2021, № 1001932436501 від 30.07.2021, та невиконання останнім умов вказаних договорів, що змусило позивача звернутися до суду з даним позовом.
До судового засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з'явились. Представник позивача розгляд справи просив здійснювати за своєї відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Відповідач причину неявки не сповістив.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав передбачених ст.223 ЦПК України для відкладено справи, судом не встановлено.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
11.05.2019 між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір № 2001308755802 за умовам якого відповідачу відкрита кредитна лінія з лімітом - 7 000 грн., на строк 12 місяців, який кожен продовжується на той самий строк за відсутності заперечень будь-якої із сторін, сплатою 47,88 % річних за мови належного виконання зобов'язання, сплатою 62 % річних у разі порушення зобов'язання.
20.07.2022 між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір №1001926843201, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 34250,05 грн. з метою погашення заборгованості в сумі 34250,05 грн. за кредитним договором № 2001308755802 від 11.05.2019, строком на 48 місяців, сплатою процентів у розмірі 0,01 % річних, сплатою комісії за обслуговування кредитно заборгованості у розмірі 1,99 %.
29.07.2021 між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір № 1001932436501 за умовами якого останній отримав кредит в сумі 21392,06 грн. з метою погашення заборгованості в сумі 21392,06 грн. за кредитним договором № №1001926843201, строком на 48 місяців, сплатою процентів у розмірі 0,01 % річних, сплатою комісії за обслуговування кредитно заборгованості у розмірі 1,99 %.
Крім того, відповідачем підписані паспорти споживчих кредитів до зазначених договорів.
Банк свої зобов'язання виконав, надав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується випискою.
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором № 2001308755802 від 11.05.2019 у розмірі 33481,13 грн., з яких: 20494,84 грн. - заборгованість за кредитом; 12986,29 грн. - заборгованість за процентами; стягнення заборгованості за кредитним договором №1001926843201 від 21.07.2021 в сумі 42961,03 грн., з яких: 32523,50 грн. - заборгованість за кредитом, 9,97 грн. - заборгованість по процентам, 10427,56 грн. - заборгованість за комісією, за договором № 1001932436501 від 30.07.2021 в сумі 26544,39 грн., з яких: 20181,06 грн. - заборгованість за кредитом, 6,21 грн. - заборгованість по процентам, 6357,12 грн. - заборгованість за комісією.
Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд висновує:
Щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами та процентів.
За загальними правилами ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Визначення поняття зобов'язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За вимогами ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами 1 та 2ст.639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки (п.1 та 3 ч.1 ст.611 ЦК України)
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу, що передбачено ч. 2 ст.1050 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладені кредитні договори № 2001308755802 від 11.05.2019, №1001926843201 від 21.07.2021, № 1001932436501 від 30.07.2021, умов яких відповідач не дотримався, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість.
Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, що відповідає положенням ст. 617 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань в строки, передбачені кредитним договором, не виконав, суд вважав, що позовні вимоги АТ «ПУМБ» про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості за комісією суд зазначає наступне.
Згідно із частинами 1-4 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами 1 та 2 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у ч.1 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Проте, в порушення вказаних принципів цивільного процесу Банк не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження підстав позову в частині нарахування Банком заборгованість за комісією за договором №1001926843201 від 21.07.2021 в сумі 10427,56 грн., за договором № 1001932436501 від 30.07.2021 в сумі 6357,12 грн.
За положеннями ч.5 ст.11, ч.1, ч.2, ч.5, ч.7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема що доплати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно абз. 2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
16.10.2011 набрав чинності Закон України №3795-VI від 22.09.2011 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд у справі від 16.01.2020 у справі №518/1454/15 (провадження №6125357св18) зробив наступний правовий висновок: «Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст.1, ст.11, ч.8 ст.18, ч.3 ст.22 Закону України
«Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 ст.1, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною ч.4 ст.42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно ст.3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом ч.3 ст.509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц (провадження №61-8862сво18) сформовано правовий висновок такого змісту: надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
У постанові Велика Палата Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 зазначено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (ч.3 ст.55 Закону №2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п.3 ч.3 ст.47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними (речення перше ч.1 ст.21 ЗУ Про захист прав споживачів у редакції, чинній до 13.01.2006).
Суд на підставі приписів ст.55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ч.1 ст.21 ЗУ «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 13.01.2006, п. 6 ч.1 ст.3 та ч.3 ст.509 ЦК України може визнати недійсною умову про плату (комісію) за управління кредитом (обслуговування його), інші подібні платежі, встановлені у договорі про надання споживчого кредиту, укладеному до 13.01.2006 (пункти 98 та 99 Постанови у справі № 363/1834/17).
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» від 10.06.2017, щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.1, ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» (п.31.29 постанови у справі №496/3134/19).
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними (п. 32.8 Постанови у справі №496/3134/19).
Частиною 1, ч.2 ст.228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що положення п.5 договору №1001926843201 від 21.07.2021 про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 10427,56 грн., та п. 5 договору № 1001932436501 від 30.07.2021 про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 6357,12 грн. є нікчемними.
Таким чином, позовні вимоги банку у частині стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають.
З урахування вищевикладеного позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову становить 102986,55 грн., з яких задоволено - 86201,87 грн.
При зверненні з до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених вимог у сумі 2027,60 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 280, 284 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» за кредитним договором № 2001308755802 від 11.05.2019 у розмірі 33481 (тридцять три тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 13 коп., з яких: 20494,84 грн. - заборгованість за кредитом; 12986,29 грн. - заборгованість за процентами; заборгованість за кредитним договором №1001926843201 від 21.07.2021 в сумі 42961 (сорок дві тисячі дев'ятсот шістдесят одна) грн. 03 коп., з яких: 32523,50 грн. - заборгованість за кредитом, 9,97 грн. - заборгованість по процентам, заборгованість за договором № 1001932436501 від 30.07.2021 в сумі 26544 (двадцять шість тисяч п'ятсот сорок чотири) грн. 39 коп., з яких: 20181,06 грн. - заборгованість за кредитом, 6,21 грн. - заборгованість по процентам, та витрати зі сплати судового збору в сумі 2027 (дві тисячі двадцять сім) грн. 60 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 03.11.2025.
Позивач: Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», ЄДРПОУ 14282829,м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , алреса: АДРЕСА_1 .
Суддя А.М.Тимченко