13 листопада 2025 рокуСправа №160/21923/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.07.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) правил військового обліку.
В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що позивач вважає дії відповідача щодо внесення даних в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Оберіг) про порушення ним правил військового обліку протиправними, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження від 01.08.2025 року, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В адміністративному позові позивач посилається на те, що під час оновлення облікових даних у додатку «РЕЗЕРВ+», позивач виявив, що в Єдиному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів його електронний військово-обліковий документ містить запис про порушення правил військового обліку.
21.07.2025 року відповідач листом № 4/5740 у відповідь на адвокатський запит представника позивача повідомив наступне. 14.07.2024 року ОСОБА_1 оновив частину своїх облікових даних за допомогою електронного сервісу «Резерв+». Водночас наявна у системі інформація про проходження ним військово-лікарської комісії та відповідно стану здоров'я датується 15.11.2012 роком, а тому є застарілою та потребує також актуалізації. Відповідно ОСОБА_1 не оновив свої дані (та інші персональні дані) як зазначено ст. 22 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (зі змінами) про стан здоров'я, та придатності до військової служби.
Що стосується повістки, то в ст.22 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (зі змінами), не зазначено направлення оповіщення про нагадування щодо оновлення (уточнення) облікових (персональних) даних (та інші персональні дані) у визначений законом термін.
Згідно з вимогами законодавства оновлення даних через електронні ресурси має інформаційний характер та не звільняє військовозобов'язаного від обов'язку особисто з'явитися до ТЦК та СП для уточнення обліку та проходження ВЛК для оновлення даних про стан здоров'я.
З метою забезпечення достовірності військового обліку, дотримання законодавства щодо оповіщення та залучення військовозобов'язаних до проходження заходів медичного огляду, відповідно до Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" (у чинній редакції) прийнято рішення про ініціювання заходів щодо розшуку громадянина ОСОБА_1 в порядку інформаційного обміну з Національною поліцією України.
Відповідно до вищезазначеного, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є порушником військового обліку з 02.05.2025 року по 01.05.2026 на підставі звернення №Е2054436 від 02.05.2025 року за не оновлення (уточнення) облікових (персональних) даних в порушення статті 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Протокол про адміністративне правопорушення на ОСОБА_1 не складався, постанова по справі про адміністративне правопорушення не виносилась.
Для з'ясування обставин не оновлення ОСОБА_1 облікових (персональних) даних (та інші персональні дані) про стан здоров'я та придатності до військової служби та вирішення питання щодо притягнення його до адміністративної відповідальності чи закриття адміністративної справи, ОСОБА_1 рекомендовано особисто у найкоротший термін з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 для отримання направлення для проходження ВЛК з метою оновлення уточнення даних (та інші персональні дані) про стан здоров'я, та придатності до військової служби".
Позивач вважає протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення даних в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів про порушення ним правил військового обліку, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі правові положення.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з частинами 1, 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин 1, 3 статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
На виконання частини 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є:
1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України;
2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період;
3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин 8, 9 статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
З урахуванням зазначеного, відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних, при цьому, до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості:
1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пунктом 20-1 частини 1 статті 7 Закону №1951-VIII передбачено, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Однак, суд звертає увагу, що позивач не оновив свої дані (та інші персональні дані) як зазначено статтею 22 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (зі змінами) про стан здоров'я, та придатності до військової служби.
У статті 22 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (зі змінами), не зазначено направлення оповіщення про нагадування щодо оновлення (уточнення) облікових (персональних) даних (та інші персональні дані) у визначений законом термін.
З метою забезпечення достовірності військового обліку, дотримання законодавства щодо оповіщення та залучення військовозобов'язаних до проходження заходів медичного огляду, відповідно до Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" (у чинній редакції) було прийнято рішення про ініціювання заходів щодо розшуку громадянина ОСОБА_2 в порядку інформаційного обміну з Національною поліцією України.
У подальшому, для з'ясування обставин не оновлення позивачем облікових (персональних) даних (та інші персональні дані) про стан здоров'я та придатності до військової служби та вирішення питання щодо притягнення його до адміністративної відповідальності чи закриття адміністративної справи, позивачеві рекомендовано особисто у найкоротший термін з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 для отримання направлення для проходження ВЛК з метою оновлення уточнення даних (та інші персональні дані) про стан здоров'я, та придатності до військової служби.
Проаналізувавши доводи позивача та матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем протягом призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період не дотримано порядку проходження заходів медичного огляду відповідно до Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" для проходження ВЛК з метою оновлення уточнення даних (та інші персональні дані) про стан здоров'я, та придатності до військової служби, що не заперечується позивачем.
Крім того, суд також враховує особисту неявку до ІНФОРМАЦІЯ_5 для отримання направлення для проходження ВЛК з метою повного оновлення/уточнення даних, які позивач лише частково обновив через мобільний застосунок "Резерв+".
Суд враховує викладене в листі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №4/5740 від 21.07.2025 року, в частині того, що відносно ОСОБА_1 "протокол про адміністративне правопорушення на гр. ОСОБА_1 не складався, постанова по справі про адміністративне правопорушення не виносилась".
Однак, суд звертає увагу, що оновлення даних через електронні ресурси має інформаційний характер, однак не звільняє військовозобов'язаного від обов'язку особисто з'явитися до ТЦК та СП для уточнення обліку та проходження ВЛК для оновлення даних про стан здоров'я.
Під час вирішення спору по суті суд враховує, що обов'язок проходити медичний огляд підтверджений абзацом 4 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни, у тому числі, зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Таким чином, передбачено обов'язок призовників, військовозобов'язаних та резервістів у разі отримання ними направлення на проходження військово-лікарської комісії, пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 року в справі №644/6297/25.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко