13 листопада 2025 рокуСправа №160/9007/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
27.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути документи ОСОБА_1 про виключення його із військового обліку.
В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із зверненнями про виключення його з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», однак відповідачем не було розглянуто зазначені звернення позивача та не надано відповідь за результатами таких звернень. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/9007/25. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
10.04.2025 року представником позивача подано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог, та зазначає, що 09.04.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 було переглянуто звернення позивача та направлено останньому письмову відповідь, в якій зазначено про відсутність підстав для виключення з військового обліку.
19.05.2025 року представником позивача подано відповідь на відзив представника позивача, в якій зазначено, що звернення позивача від 02.01.2025 року розглянуто не всебічно, не об'єктивно і не вчасно. Відповідь на звернення надана лише 09.04.2025 року чим не дотримано встановлений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» місячний термін розгляду звернення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено третю групу інвалідності.
ОСОБА_1 засобами електронної пошти звернувся до відповідача із зверненнями про виключення його з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
21.02.2025 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом в якому просив надати інформацію про результати розгляду звернень ОСОБА_1 від 31.12.2024 року та 21.02.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
28.02.2025 року відповідач листом № 3942 повідомив представника позивача про те, що позивач 04.06.2024 проходив медичний огляд військово-лікарської комісії та визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК, ВВНЗ, навчальних центрах, підрозділах логістики, зв'язку, охорони, оперативного забезпечення. Таким чином, на даний час відсутні підстави для виключення його з військового обліку.
09.04.2025 року відповідач листом № 6002 надав відповідь на звернення позивача, в якому останній просив виключити його з військового обліку.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, щодо не розгляду його звернень позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до ст. 5, 7, 15, 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Так, як вже встановлено судом, заявами (клопотаннями) в розумінні Закону України «Про звернення громадян» є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із документом під назвою «Звернення про виключення з військового облік».
Відтак, суд зазначає, що фактично позивач звернувся із заявою в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Статтею 8 Закону України «Про звернення громадян» встановлено випадки, коли звернення не підлягають розгляду та вирішенню.
Так, письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає
Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
За нормами статті 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Аналізуючи вищенаведені норми, суд зазначає, що орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян повинні надати відповідь на звернення або рішення про відмову в задоволенні вимог заяви (клопотання), при цьому, така відповідь (рішення) повинна бути повною, обґрунтованою, з посиланням на Закон та з викладенням мотивів відмови (у разі прийняття рішення про відмову в задоволенні вимог заяви або клопотання).
3 огляду на вищевказане, суд вважає, що відмова у розгляді та вирішенні звернення є обґрунтованою у разі, якщо у рішенні про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві наявне посиланням на Закон і викладені мотиви відмови, а також із роз'яснено порядок оскарження прийнятого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем 09.04.2025 року було розглянуто звернення позивача, та була надана відповідь за результатами розгляду такого звернення.
Судом не надається в межах даної справи оцінка викладеним у листі відповідача від 09.04.2025 року № 6002 обставинам, оскільки це питання не було предметом розгляду в межах даної справи.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.05.2018 року у справі №800/341/17 і від 12.11.2019 року у справі №9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, у межах позовних вимог.
У постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі №1240/2611/18 сформульований висновок, що на підставі приписів частини першої статті 5 та частини другої статті 9 КАС України саме позивач обирає спосіб судового захисту; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог.
Суд не може самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №571/1306/16-ц, від 29.05.2019 року у справі №2-3632/11, від 15.07.2019 року у справі №235/499/17, від 17.07.2019 року у справі №523/3612/16-ц, від 24.07.2019 року у справі №760/23795/14-ц, від 25.09.2019 року у справі №642/6518/16-ц, від 30.10.2019 року у справі №390/131/18, від 06.11.2019 року у справах №464/4574/15-ц, №756/17180/14-ц, від 13.11.2019 року у справі №697/2368/15-ц, від 04.12.2019 року у справі №635/8395/15-ц, від 01.04.2020 року у справі №686/24003/18, від 01.07.2020 року у справі №287/575/16-ц, від 19.08.2020 року у справі №287/587/16-ц).
Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 року у справі №824/399/17-а).
З урахуванням зазначеного, суд вказує, що позивач звертаючись до суду з позовною заявою вказував на те, що відповідачем не були розглянуті його звернення, в той же час матеріалами справи підтвердженого, що відповідач листом від 09.04.2025 року розглянув звернення позивача та надав відповідь, що не заперечується позивачем та його представником, а тому у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача повторно розглянути такі звернення позивача.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для відмови в задоволені позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства, судом не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко