14 листопада 2025 рокуСправа №160/25714/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
10 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті індексації мого грошового забезпечення в період з 01.03.2018 року по 28.08.2021 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації мого грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.08.2021 року, із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити мені компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 01.03.2018 року по день фактичної виплати заборгованості.
В обґрунтування позову позивача зазначив, що він вважає протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення йому нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.08.2021 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи №160/25714/25 від 10 вересня 2025 року для розгляду судової справи визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
15 вересня 2025 року на адресу військової частини НОМЕР_1 направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
16 вересня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
29 вересня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№51351/25, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно абзаців 4 та 5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв.постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу.
У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
За змістом цих норм, порівняння суми підвищення грошового забезпечення із сумою індексації здійснюється в умовах місяця, у якому відбулось таке підвищення, що відповідає додатку 4 до Порядку №1078 (Приклади проведення індексації грошових доходів населення у разі їх підвищення) та роз'ясненню Міністерства соціальної політики України від 04.07.2017 №58/0/66-17, яке було доведено вказівкою Департаменту фінансів від 01.06.2017 № 248/3/9/3/130.
У позові помилково визначено розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
Адже сума підвищення грошового забезпечення позивача має визначатися в умовах березня 2018 року (місяця підвищення) шляхом порівняння посадового окладу, окладу за військовим званням та розрахованих відповідно до них інших складових грошового забезпечення до їх підвищення та після.
При цьому, щомісячна додаткова грошова винагорода, яка була установлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" не враховується при порівнянні суми підвищення грошового забезпечення із сумою індексації в березні 2018 року, оскільки зазначена постанова втратила чинність з 01 березня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704.
При цьому, порівняння суми підвищення грошового забезпечення із сумою індексації необхідно здійснювати в умовах березня 2018 року, в якому зазначена винагорода не існувала.
Посадовий оклад позивача у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою №704, яка вже діяла на момент призначення його на посаду.
Таким чином, зміна посадового окладу відбулася внаслідок зміни посади та, відповідно, мало наслідком зміну грошового забезпечення.
З огляду на викладене, у ОСОБА_1 не виникло права на індексацію-різницю до грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 в період служби позивача з 01.03.2018 року по 28.08.2021 року в військовій частині НОМЕР_1 .
З урахуванням викладеного, представник відповідача просить відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 28.08.2021 року проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується посвідченням офіцера серії НОМЕР_2 від 12.12.2023 року.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №165 від 28.08.2021 року:
« ОСОБА_2 , командира технічної батареї, зарахованого слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського наказом Міністра оборони України від 05.08.2021 року №344 (по особовому складу), на денну форму навчання, вважати, що 28 серпня 2021 року справи та посаду здав.
З 28 серпня 2021 року виключити із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, з видачею атестатів та вважати таким, що вибув до нового місця служби - м.Київ.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Порядку виплатити грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 рішення Міністра оборони України №248/9240 від 28.12.2018 року, виплати за період з 01 по 28 серпня 2021 року:
надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років у залежності від складання та важливості виконуваних обов'язків;
щомісячну премію відповідно до їх особистого внеску у загальні результати служби у розмірі 53% посадового окладу;
щомісячну премію як командиру технічної батареї із розрахунку 500 (п'ятсот) гривень, за період із 01 по 28 серпня 2021 року;
надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% до посадового окладу.
Припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю за формою №3.
Виплатити індексацію з 01 по 28 серпня 2021 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Щорічна основна відпустка за 2021 рік використана терміном 25 діб в період із 02 по 26 липня 2021 року.
Грошова допомога на оздоровлення за 2021 рік виплачена.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік не виплачувалась.
Відповідно до положення статті 16-2 Закону України «Про відпустки», пункту 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не виплачувалась, відпустка (як учасника бойових дій) не використовувалась за 2017-2021 рік.
Забезпечений службовим житлом за рахунок Міністерства оборони України та перебуває на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 .
Військові перевізні документи не видавались.
Вислуга у Збройних Силах, розрахована штабом військової частини складає:
календарна - 22 роки 01 місяць 02 дні, пільгова - 03 роки 00 місяців 17 днів.
Підстава: наказ Міністра оборони України від 05.08.2021 року №344, акт здачі посади, обхідний лист військовослужбовця.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення йому нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.08.2021 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядок №1078 поняття фіксованої суми індексації не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Вирішуючи вказаний спір суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 березня 2023 року по справі №400/3826/21 (з урахуванням внесених ухвалою від 30.03.2023 виправлень), від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.07.2023 у справі №240/23550/21 щодо підстав виплати та розміру так званої фіксованої індексації грошового забезпечення та наявності/відсутності у військової частини дискреційних повноважень у цьому питанні.
У зазначених постановах Верховний Суд дійшов наступних висновків.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 передбачають обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати суми індексації не є дискреційними.
Провівши системне і цільове тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078, Верховний Суд дійшов висновку, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Таким чином, суд зазначає, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Верховний Суд у вищезгаданій постанові дійшов висновку, що задля правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, необхідно встановити наступне: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Отже, для розрахунку необхідно встановити наступні складові:
- розмір підвищення грошового забезпечення;
- прожитковий мінімум у березні 2018 року;
- сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Для встановлення обставин підвищення розміру грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру), судом досліджено довідку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивача у спірні періоди.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 підлягала виплаті позивачеві щомісяця до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.
Суд звертає увагу, що визначення конкретної суми фіксованої різниці при обрахунку нарахування та виплати індексації за спірний період належить до дискреційних повноважень військової частини НОМЕР_1 , відтак з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту є визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_3 щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.08.2021 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, і, як наслідок, необхідності зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.08.2021 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд виходить з наступного.
Державна податкова служба України листом від 28.05.2024 року №6995/5/99-00-24-01-01-05 надала роз'яснення Міністерству внутрішніх справ України стосовно порядку оподаткування виплат поліцейським та особам рядового і начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій за рішенням суду після звільнення зі служби та в межах компетенції повідомила:
Статтею 129 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим для виконання.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Податкового кодексу України відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об'єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Статтею 165 Кодексу встановлено вичерпний перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Водночас пунктом 164.2 статті 164 Кодексу визначено перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 Кодексу (підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Кодексу).
Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 статті 167 Кодексу).
Також вказані доходи є об'єктом оподаткування військовим збором (підпункт 1.2 пункту 16 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу).
Ставка військового збору становить 5 відсотків об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 пункту 16 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу (підпункт 1.3 пункту 16 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому статтею 168 Кодексу та підпункту 1.4 пункту 16 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Кодексу передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу. Який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу ( в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Таким чином, виплати за рішенням суду звільненому поліцейському або працівнику військової частини НОМЕР_1 включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб, без урахування положень пункту 168.5 статті 168 Кодексу, і військовим збором на загальних підставах.
З урахуванням викладеного, вказана позовна вимога позивача задоволенню не підлягає.
Щодо компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.
Суд вважає за необхідне зазначити, що в частині 2 статті 2 Закону України №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.
Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справах №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 року у справі №569/7903/16-ц.
У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов'язав виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація й заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічний висновок щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах викладено й у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року в справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 року в справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 року в справі №140/1547/19 та застосована у постанові від 20.10.2022 року в справі №140/862/19, де зауважено, що законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Як передбачено положеннями пунктам 5-7 Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, сума компенсацій виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за повний місяць.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент і звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Суд погоджується з доводами відповідача та звертає увагу, що основна сума доходу в межах виконання (задоволеної частини позовних вимог) рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/25714/25, є ще не нарахованою, оскільки виплата індексації ще не відбулась.
Відтак, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходу є, на думку суду, передчасними.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, відтак розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.08.2021 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.08.2021 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник