14 листопада 2025 рокуСправа №160/24486/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
26 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 14.03.2025 №046150017337, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періоду проходження строкової військової служби з 14.11.1980 по 12.11.1982 та періодів роботи з 28.07.1980 по 22.10.1980, з 05.05.1991 по 16.09.1991, з 16.09.1991 по 01.11.1991, з 31.03.1992 по 07.07.1999;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 14 11.1980 по 12.11.1982 та періоди роботи з 28.07.1980 по 22.10.1980, з 05.05.1991 по 16.09.1991, з 16.09.1991 по 01.11.1991, з 31.03.1992 по 07.07.1999; повторно розглянути заяву від 06.03.2025 про призначення пенсії та прийняти рішення про призначення пенсію ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 14.03.2025 №046150017337, яким йому відмовлено в призначенні пенсії відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки до страхового стажу не зараховано період військової служби та періоди роботи, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 серпня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/24486/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року, з урахуванням усунення недоліків, провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та залучено до участі у справі №160/24486/25 в якості відповідача-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427).
17 вересня 2025 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
18 вересня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
24 вересня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№50687/25, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
06.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На день звернення з заявою про призначення пенсії за віком від 06.03.2025 року пенсійний вік ОСОБА_1 становив 63 роки 07 місяців.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 06.03.2025 та доданих до неї документів, до загального страхового стажу не зараховано:
- період проходження строкової військової служби з 14.11.1980 по 12.11.1982 року згідно з військовим квитком НОМЕР_1 від 12.11.1980 року, оскільки у військовому квитку відсутня фотокартка позивача, як передбачено бланком;
- періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 30.07.1979 з:
28.07.1980 по 22.10.1980, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства;
05.05.1991 по 16.09.1991, оскільки запис про звільнення не засвідчений печаткою підприємства;
16.09.1991 по 01.11.1991, оскільки в підставах внесення запису про прийняття наявний допис номеру наказу про прийняття;
31.03.1992 по 07.07.1999, оскільки запис про звільнення не засвідчений підписом відповідальної особи.
Відтак, правові підстави для зарахування спірних періодів роботи ОСОБА_1 до страхового стажу відсутні.
Так, страховий стаж ОСОБА_1 становить 12 років 03 місці 24 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У зв'язку з цим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 14.03.2025 року прийнято рішення №046150017337 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 14.11.1980 по 12.11.1982 року, що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_1 від 12.11.1980 року.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 30.07.1979 року, ОСОБА_1 :
- у період з 28.07.1980 по 22.10.1980 року працював в цеху "Криворіжсталь" ім.В.І.Леніна (записи № 4 - №5);
- у період з 05.05.1991 по 16.09.1991 року працював на посаді "бджоляра по 5 розряду" ТОВ "Меліта" (записи №12 - №13);
- у період з 16.09.1991 по 01.11.1991 року працював на посаді "бджоляра по 4 розряду" ТОВ "Меліта" (записи №14 - №15);
- у період з 31.03.1992 по 07.07.1999 року працював на посаді "слюсаря" в кооперативі "Граніт" (записи №18 - №19).
06.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
14.03.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення №046150017337 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Додатково повідомлено, що відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Вік заявника 63 роки 07 місяців.
Страховий стаж особи 12 років 03 місяці 24 дні.
До загального страхового стажу не зараховано:
- період проходження строкової військової служби з 14.11.1980 по 12.11.1982 року згідно з військовим квитком НОМЕР_1 від 12.11.1980 року, оскільки у військовому квитку відсутня фотокартка позивача, як передбачено бланком;
- періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 30.07.1979 року:
28.07.1980 по 22.10.1980, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства;
05.05.1991 по 16.09.1991, оскільки запис про звільнення не засвідчений печаткою підприємства;
16.09.1991 по 01.11.1991, оскільки в підставах внесення запису про прийняття наявний допис номеру наказу про прийняття;
31.03.1992 по 07.07.1999, оскільки запис про звільнення не засвідчений підписом відповідальної особи.
Заявник не працює.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 14.03.2025 року №046150017337 про відмову в призначенні пенсії відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки до страхового стажу не зараховано період військової служби та періоди роботи, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 року №637.
За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 року №10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України від 04.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до підпункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до підпункту 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до підпункту 2.4 Інструкції всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162.2.10.
Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний".
Судом встановлено, що до загального страхового стажу позивача не зараховано:
- період проходження строкової військової служби з 14.11.1980 по 12.11.1982 року згідно з військовим квитком НОМЕР_1 від 12.11.1980 року, оскільки у військовому квитку відсутня фотокартка позивача, як передбачено бланком;
- періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 30.07.1979 з:
28.07.1980 по 22.10.1980, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства;
05.05.1991 по 16.09.1991, оскільки запис про звільнення не засвідчений печаткою підприємства;
6.09.1991 по 01.11.1991, оскільки в підставах внесення запису про прийняття наявний допис номеру наказу про прийняття;
31.03.1992 по 07.07.1999, оскільки запис про звільнення не засвідчений підписом відповідальної особи.
Однак судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 14.11.1980 по 12.11.1982 року, що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_1 від 12.11.1980 року.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 30.07.1979 року, ОСОБА_1 :
- у період з 28.07.1980 по 22.10.1980 року працював в цеху "Криворіжсталь" ім.В.І.Леніна (записи № 4 - №5);
- у період з 05.05.1991 по 16.09.1991 року працював на посаді "бджоляра по 5 розряду" ТОВ "Меліта" (записи №12 - №13);
- у період з 16.09.1991 по 01.11.1991 року працював на посаді "бджоляра по 4 розряду" ТОВ "Меліта" (записи №14 - №15);
- у період з 31.03.1992 по 07.07.1999 року працював на посаді "слюсаря" в кооперативі "Граніт" (записи №18 - №19).
Відповідності до пункту 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Таким чином, обов'язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису, відсутність на печатці коду ЄДРПОУ, нечіткість на печатці назви підприємства чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку № 22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Суд зазначає, що не зарахування спірних періодів страхового стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем-1 протиправно не зараховано позивачеві до страхового стажу періоди роботи та період військової служби, оскільки періоди страхового стажу позивача підтверджено відповідними доказами, наявними в матеріалах справи.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №046150017337 від 14.03.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як наслідок, суд вбачає за необхідне відновити порушене право позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) період військової служби з 14.11.1980 по 12.11.1982 року та періоди роботи: з 28.07.1980 по 22.10.1980 року, з 05.05.1991 по 16.09.1991 року, з 16.09.1991 по 01.11.1991 року, з 31.03.1992 по 07.07.1999 року.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зарахованих судом періодів роботи та періоду військової служби і правової позиції, викладеної у даному рішенні.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" від 12.09.2025 року.
А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1000,0 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок).
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №046150017337 від 14.03.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) період військової служби з 14.11.1980 по 12.11.1982 року та періоди роботи: з 28.07.1980 по 22.10.1980 року, з 05.05.1991 по 16.09.1991 року, з 16.09.1991 по 01.11.1991 року, з 31.03.1992 по 07.07.1999 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зарахованих судом періодів роботи, періоду військової служби до страхового стажу, та правової позиції, викладеної у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрат зі сплати судового збору у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник