ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1
10 листопада 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, -
встановив:
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.
Прокурор в судовому засіданні підтримав подане ним клопотання про продовження строку застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, посилаючись на те, що ризики, які були підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не зникли та існувати не перестали.
В судовому засіданні сторона захисту заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, зазначивши, що ризики є недоведеними, а тому просила застосувати запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступних висновків.
За змістом ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Разом із цим, питання, які суд повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, визначені змістом ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись суворістю можливого покарання, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
При цьому слід звернути увагу на те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Ризик втечі повинен оцінюватися у світлі таких факторів, як характер людини, її моральні принципи, місце проживання, робота, засоби до існування, сімейні зв'язки, а також будь-які інші зв'язки з країною, в якій особу притягнуто до кримінальної відповідальності (рішення у справі «Becciev v. Moldova», п. 58).
Розглядаючи клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст.178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Крім того, судом враховується позиція Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу суд враховує засаду верховенства права, закріплену у ст.8 КПК України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ), яка у відповідності до вимог ч.2 зазначеної статті підлягає обов'язковому застосуванню під час кримінального провадження.
Суд оцінює тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, зокрема за ч. 3 ст. 307 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна; вік та стан здоров'я обвинуваченого, щодо якого відсутні відомості, які б перешкоджали триманню його під вартою; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, зокрема останній одружений, офіційно не працевлаштований.
Так, суд вважає, що прокурором доведено існування в даному кримінальному проваджені ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема можливого переховування обвинуваченого від суду.
Водночас, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено існування в даному випадку ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема знищення, приховування або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, оскільки стадія досудового розслідування завершена та кримінальне провадження перебуває вже на розгляді в суді, тобто всі необхідні речі та документи, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження вже перебувають у сторони обвинувачення.
Разом із цим, судом враховується, що судовий розгляд у даному кримінальному провадженні ще не завершений, відповідно до засади безпосередності дослідження показань, встановленої ст. 23 КПК України, не допитані свідки та обвинувачений, отже існують підстави вважати, що обвинувачений може вчинити незаконний вплив на свідків та потерпілих, тобто свідчить про існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Окрім того, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 офіційно не працевлаштований, тобто в нього відсутні законні джерела існування, а також обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів, які пов'язанні із збутом наркотичних засобів в особливо великих розмірах, суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 т. 177 КПК України, а саме можливе вчинення іншого кримінального правопорушення.
Таким чином, вказані обставини свідчать, що існують достатні підстави вважати, що ризики, які були підставою для застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на даний час не зникли, оскільки є обґрунтовані підстави вважати, що до теперішнього часу обвинувачений ОСОБА_5 перебуваючи на волі може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, що було доведено прокурором у судовому засіданні та не спростовано стороною захисту.
При цьому, суд наголошує на тому, що ризик це, зокрема, невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для кримінального провадження подій та запобіжний захід застосовується саме для запобігання ризиків, тобто до моменту їх настання, при цьому кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії щодо ухилення від суду, достатньо обґрунтованого припущення, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, що спростовує твердження сторони захисту про відсутність доказів на підтвердження ризиків, заявлених стороною обвинувачення.
Більш того, суд враховує також суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_5 пов'язаний із незаконним обігом наркотиків, які в свою чергу мають негативний вплив на осіб, які вживають зазначені наркотичні засоби, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки, які можуть статись із особами, які вживають такі засоби.
Отже, з урахуванням викладених обставин та особи обвинуваченого ОСОБА_5 , того, що судовий розгляд в даному кримінальному провадженні ще триває, та існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів на даний час не зможе забезпечити належну поведінку ОСОБА_5 та запобігти вищевикладеним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує 60 днів.
Разом із тим, суд враховує, що доцільність подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 буде перевірена судом через нетривалий час, у тому числі вона може бути перевірена за клопотанням сторони захисту.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Так, враховуючи, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, тобто особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних речовин, їх аналогів або прекурсорів, суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_5 альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Разом із цим, ч. 1 ст. 318 КПК України передбачено, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Згідно ст. 332 КПК України судовий розгляд відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку та випадків відкладення судового засідання з причин, передбачених ч. 2 вказаної статті.
На даний час, згідно встановленого обсягу та порядку дослідження доказів, триває судовий розгляд на стадії допиту свідків.
Прокурором заявлено та судом задоволено клопотання про допит свідка сторони обвинувачення, присутність якого під час судового розгляду, згідно ч. 3 ст. 23 КПК України, сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Водночас, суд неодноразово за клопотанням прокурора відкладав судові засідання, з метою надання прокурору можливості забезпечити явки заявленого свідка, та з метою недопущення порушення принципу змагальності сторін, судом було роз'яснено прокурору, що забезпечення явки свідка у судове засідання покладено на сторону обвинувачення.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що дослідження доказів сторони обвинувачення відбувається на протязі 1 року та 7 місяців та за весь час, стороною обвинувачення були надані лише письмові докази щодо подій, які інкримінуються обвинуваченому.
Таким чином, не зважаючи на створення судом необхідних умов для виконання стороною обвинувачення її процесуального обов'язку, відповідно до ч. 3 ст. 23 КПК України, прокурором не було забезпечено явку заявленого свідка в судове засідання для його допиту, що призводить до необґрунтованого та безпідставного затягування судового розгляду та має наслідком порушення права обвинуваченого на розгляд кримінального провадження в розумні строки, відповідно до вимог ст. 28 КПК України.
Водночас, ст. 22 КПК України передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Разом із цим, суд звертає увагу, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається в даному випадку на прокурора, проте стороною обвинувачення не вжито заходів з метою оперативного судового розгляду справи та дослідження наявних у сторони обвинувачення доказів.
Зазначена повільна поведінка сторони обвинувачення щодо забезпечення явки заявленого свідка, свідчить про неналежне виконання прокурором своїх обов'язків, та призводить до порушення принципу безперервного розгляду справи.
Водночас, згідно з вимогами ст. 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення судового провадження у розумні строки забезпечує суд.
Як слідує зі змісту даної статті критерієм оцінювання розумності строку є складність справи, що може бути зумовлена як фактичними обставинами справи, так і різними правовими аспектами, пов'язаними зі справою опосередковано. Складність справи визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачених та інкримінованих епізодів злочинної діяльності, характеру фактичних даних, що підлягають встановленню, кількості учасників справи (потерпілих, свідків), обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення судового слідства, забезпечення допомоги перекладача, об'єднання матеріалів справи тощо.
Дотримання розумного строку розгляду провадження є елементом справедливого судового розгляду в розумінні ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої, кожен має право на доступ до правосуддя та на справедливий і відкритий розгляд його справи впродовж розумного строку.
У п. 116 рішення ЄСПЛ від 12.03.2009 р. у справі «Вергельський проти України» Суд зазначив, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів. Згідно з позицією ЄСПЛ Конвенція покладає на держави-учасниці обов'язок організувати свою судову систему таким чином, щоб суди мали змогу діяти відповідно до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції, зокрема розглядати справи впродовж «розумного строку» (рішення від 06.09.2005 р. у справі «Павлюлінець проти України»).
Для визначення розумності строків кримінального провадження важливе значення має не тільки судове провадження у суді першої інстанції, а й провадження в апеляційній та касаційній інстанціях. У п. 97 рішення Європейського суду з прав людини від 16.09.2010 р. у справі «Вітрук проти України» зазначено, що «в кримінальних справах «розумний строк», передбачений п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з того часу, коли особі було «пред'явлено обвинувачення», тобто, іншими словами, з моменту офіційного повідомлення заявника компетентним органом про те, що він обвинувачується у вчиненні злочинів. Це визначення також застосовується до питання, чи мало місце «суттєве погіршення становища (підозрюваного)», чи ні. Щодо закінчення «відповідного строку», то в кримінальних справах період, передбачений п. 1 ст. 6 Конвенції, включає весь строк провадження у справі, у тому числі перегляд рішення в апеляції (п.70 рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine))».
Згідно ч.1, ч.2 ст.114 КПК України для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.
З огляду на вище викладене, враховуючи принципи змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів та у доведеності перед судом їх переконливості, які, на думку суду, не будуть порушені, оскільки стороною обвинувачення заявлено про наявність певних доказів та запропоновано включити їх до порядку дослідження, тобто суд не вимагає надання інших доказів, про які не заявляв прокурор, однак представлення їх суду прокурором, зокрема забезпечення явки для допиту свідка сторони обвинувачення не здійснюється протягом тривалого часу, що призводить до затягування розгляду справи, та не дозволяє суду здійснити дослідження доказів у повному обсязі.
За таких обставин, враховуючи той факт, що справа знаходиться на розгляді в Приморському районному суді м. Одеси з 22 листопада 2023 року, а дослідження доказів триває достатньо тривалий час, суд вважає за необхідне, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку, встановити стороні обвинувачення строк для подання до суду доказів у даному кримінальному провадженні, а саме: забезпечити присутність свідка обвинувачення для його безпосереднього допиту в судовому засіданні, до 17 грудня 2025 року.
Керуючись ст. ст. 369-372, 376 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 - задовольнити.
Застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, продовжити строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 08 січня 2026 року.
Строк дії ухвали в частині продовження запобіжного заходу до обвинуваченого становить до 08 січня 2026 року, включно.
Встановити стороні обвинувачення, строк для подання суду доказів у кримінальному провадженні №12023163470000612 від 08.09.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України до 17 грудня 2025 року.
Зобов'язати прокурора, який здійснює підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні забезпечити явку свідків, яких він просив допитати, в судове засідання, яке відбудеться 17 грудня 2025 року о 13:00 годині, для чого вручити йому судові повістки про виклик свідків до суду.
Роз'яснити стороні обвинувачення, що у випадку не виконання нею своїх обов'язків подання доказів на підтвердження обвинувачення ОСОБА_5 , у встановлений судом строк, розгляд кримінального провадження буде здійснюватись на підставі наявних доказів у суду станом на кінець граничного строку подання доказів.
Ухвала в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1
Єдиний унікальний номер справи: №522/22631/23
Номер провадження № 1-кп/ 522/1778/25
Головуючий суддя - ОСОБА_1