ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1
10 листопада 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України, -
встановив:
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Прокурор звернувся з клопотанням про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, із залишенням раніше визначеного розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу триманню під вартою. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 під час досудового розслідування не зникли та існувати не перестали.
В судовому засіданні сторона захисту заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, захисник ОСОБА_4 зазначив, що дії ОСОБА_5 невірно кваліфіковані, зокрема в його діях вбачається склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження висунутого ОСОБА_5 обвинувачення. Окрім того, зазначив, що ризики на які посилається прокурор не доведенні та є лише припущенням з боку сторони обвинувачення. Також, захисник зазначив, що ОСОБА_5 раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, є студентом, проживає з батьками, які є пенсіонерами та потребують піклування, зокрема батько - учасник бойових дій, мати - інвалід ІІІ групи. Посилаючись на викладені обставини, сторона захисту просить обрати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, або обрати заставу в межах п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Заслухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступних висновків.
За змістом ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Питання, які суд повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, визначені змістом ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись суворістю можливого покарання, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
При цьому слід звернути увагу на те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Ризик втечі повинен оцінюватися у світлі таких факторів, як характер людини, її моральні принципи, місце проживання, робота, засоби до існування, сімейні зв'язки, а також будь-які інші зв'язки з країною, в якій особу притягнуто до кримінальної відповідальності (рішення у справі «Becciev v. Moldova», п. 58).
Розглядаючи клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст.178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Крім того, судом враховується позиція Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу суд враховує засаду верховенства права, закріплену у ст.8 КПК України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ), яка у відповідності до вимог ч.2 зазначеної статті підлягає обов'язковому застосуванню під час кримінального провадження.
Суд оцінює тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, зокрема за ч. 3 ст. 332 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна; вік та стан здоров'я обвинуваченого, щодо якого відсутні відомості, які б перешкоджали триманню його під вартою; не працюючий; раніше не судимий.
Вищезазначені обставини свідчать про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливого переховування обвинуваченого від суду.
Також, судом враховується, що судовий розгляд у даному кримінального провадженні ще не розпочатий, відповідно до засади безпосередності дослідження показань, встановленої ст. 23 КПК України, не допитаний обвинувачений та свідки, отже існують підстави вважати, що обвинувачений може вчинити незаконний вплив на свідків.
Водночас, з огляду на обставини інкримінованих ОСОБА_5 злочинів, а також враховуючи, що останній офіційно не працевлаштований, свідчить про те, що злочинна діяльність слугувала певним джерелом доходу для останнього, а тому суд вважає, що прокурором в даному випадку доведено існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Таким чином, вказані обставини свідчать, що достатні підстави вважати, що ризики, які були підставою для застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на даний час не зникли, оскільки є обґрунтовані підстави вважати, що на даний час обвинувачений ОСОБА_5 перебуваючи на волі може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, що було доведено прокурором в судовому засіданні.
Що стосується тверджень сторони захисту щодо відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження висунутого ОСОБА_5 обвинувачення, та невірної кваліфікації дій останнього, зокрема те, що в його діях вбачається склад злочину, передбаченого ст. 190 КК України, суд вважає їх передчасними, оскільки на теперішній час судовий розгляд даного кримінального провадження фактично ще не розпочатий, більш того наявність достатніх доказів у вчиненні обвинуваченим інкримінованих йому злочинів та правильної кваліфікації дій останнього встановлюється судом за результатами розгляду кримінального провадження.
Разом із цим, судом враховується те, що обвинувачений ОСОБА_5 не судимий, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, є студентом, проживає разом із батьками, які є пенсіонерами, при цьому батько - учасник бойових дій, мати - інвалід ІІІ групи, проте зауважує на тому, що зазначені обставини не були стримуючим фактором щодо вчинення обвинуваченим інкримінованих йому злочинів, а тому не можуть слугувати беззаперечно стримуючим фактором та гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Окрім того, суд наголошує, що ризик це, зокрема, невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для кримінального провадження подій та запобіжний захід застосовується саме для запобігання ризиків, тобто до моменту їх настання, при цьому кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії щодо ухилення від суду, достатньо обґрунтованого припущення, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, що спростовує твердження сторони захисту про відсутність доказів на підтвердження ризиків, заявлених стороною обвинувачення.
Отже, з урахуванням викладених обставин та особи обвинуваченого ОСОБА_5 , того, що судовий розгляд в зазначеному кримінальному провадженні перебуває на початковому етапі та існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотання, дають достатні підстави вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів на даний час не може забезпечити належну поведінку ОСОБА_5 та запобігти вищевикладеним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому суд вважає за необхідне застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує 60 днів.
Разом із тим, суд враховує, що доцільність подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 буде перевірена судом через нетривалий час, у тому числі вона може бути перевірена за клопотанням сторони захисту.
Також, враховуючи майновий стан обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, має постійне місце проживання, те що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого корисливого злочину, пов'язаного із організацією незаконного переправлення осіб придатних до військової служби через державний кордон України в умовах воєнного стану, що в свою чергу впливає на обороноздатність держави та корупційного злочину, що в свою чергу свідчить про підвищену суспільну небезпеку протиправних дій, а також існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що застава у раніше визначеному розмірі, а саме 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень є достатньою та прийнятому з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню, у зв'язку з чим визначений судом розмір застави, як альтернативний запобіжний захід продовжує свою дію на визначених раніше умовах.
Керуючись ст. ст. 369-372, 376 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, продовжити строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 08 січня 2026 року.
Раніше визначений альтернативний запобіжний у виді застави, у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило на день визначення 605600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень обвинуваченому ОСОБА_5 , - залишити без змін.
Строк дії ухвали суду в частині продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою та покладених на обвинуваченого обов'язків, в разі внесення застави, становить до 08 січня 2026 року.
Ухвала в частині застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1
Єдиний унікальний номер справи: №522/11406/25
Номер провадження № 1-кп/ 522/2679/25
Головуючий суддя - ОСОБА_1