Провадження № 11-кп/803/3372/25 Справа № 202/6990/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
13 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 жовтня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Індустріального районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України (далі-КК).
За матеріалами справи під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 19 червня 2025 року відносно ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого, в подальшому, місцевим судом було продовжено.
Під час судового засідання ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 жовтня 2025 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 діб, тобто до 08 грудня 2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить - 242 240,00 гривень.
Відповідно до ч.5 ст.194 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) на обвинуваченого ОСОБА_8 покладено такі обов'язки:
- прибувати до суду за першою вимогою;
-не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;
- утримуватися від спілкування з іншим обвинуваченим - ОСОБА_9 , потерпілими та свідками у даному кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з необґрунтованістю та невмотивованістю.
Вказує, що судом першої інстанції було грубо порушено право обвинуваченого на захист. Аргументує тим, що 06.10.2025 року ним через електронний суд була подана заява про залучення до участі у справі в якості захисника ОСОБА_8 та приєднання до електронної справи.
Засідання було призначено на 07.10.2025 року, у визначений час він прибув до суду, однак секретар повідомила, що ОСОБА_8 нібито не доставили, та наступне судове засідання призначено на 10.10.2025 року на 11 год 15 хв. При цьому, під запис ніхто цього не оголошував та причини, з яких засідання не відбулося не повідомляв.
10.10.2025 о 07-53 годині ним через електронний суд було подано заяву про участь в засіданні в режимі відеоконференції. О 09-42 год 10.10.2025 року він зателефонував секретарю судді ОСОБА_10 та повідомив, що подав заяву на участь в режимі відеоконференції, на що секретар відповів, що ОСОБА_8 не буде доставлений, а буде приймати участь із ДУВП-4. На вказане він повідомив секретарю, що тоді він буде поруч з Мальцевим в ДУВП.
З 11-00 години він разом з ОСОБА_8 чекали судове засідання у відповідних кімнатах ДУВП-4, були приєднані до Індустріального суду, але засідання не розпочиналося. Оскільки ОСОБА_8 є бригадиром осіб, які в ДУВП-4 крутять проволоку для військових потреб, а засідання не розпочиналося, тому приблизно о 12-10 год. обвинувачений був повернутий до праці співробітниками ДУВП. В свою чергу, перебуваючи в ДУВП-4 біля монітору захисник пояснив дану ситуацію прокурору ОСОБА_6 , який перебував в залі засідань. Коли він вийшов з ДУВП-4 о 12-38 та 12-45 годині вони розмовляли з прокурором та він повідомив, що засідання відбудеться, а він повідомив, що готовий, що підтверджується перепискою.
До початку засідання, прокурор повідомив секретарю вказану інформацію, але судове засідання відбулося відбулося без нього. Тобто суддя, прокурор, кожний з яких мав би не проводити засідання без захисника, проігнорували право на захист та врешті решт один просив продовжити тримання під вартою, а інший продовжив.
Крім того, він так і не був підключений до електронного кабінету, не зважаючи на відповідне клопотання, що позбавило його можливості ознайомитися з матеріалами справи.
Також зазначає, що суду достовірно відомо, що ОСОБА_8 працює в ДУВП-4, вартість викраденого майна менше 4000 грн, а тому від обвинуваченого більше користі для держави на фронті, аніж в умовах СІЗО.
При цьому, вважає, що суд першої інстанції визначив обвинуваченому ОСОБА_8 непомірний розмір застави.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 жовтня 2025 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора, або зменшити розмір застави до мінімального встановленого КПК розміру для даного виду злочину.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора, або зменшити розмір застави, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону в повній мірі дотримано судом першої інстанції, з огляду на наступне.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 діб, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК, яке згідно ст.12 КК є тяжким злочином, а також наявність існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливість обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та іншого обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення, про наявність яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стадія судового розгляду, а також дані, про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, в тому числі, за аналогічний корисливий злочин.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 діб, тобто до 08 грудня 2025 року. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Також, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції, дотримуючись приписів ч.4 ст.182 КПК, правильно визначив розмір застави, який відповідає обставинам кримінального правопорушення, майновому та сімейному стану обвинуваченого ОСОБА_8 , інших даних про його особу та встановлених судом ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та є достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Підстав для зменшення визначеного судом розміру застави на даному етапі кримінального провадження колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, посилання захисника щодо грубого порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_8 під час ухвалення оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається зі змісту журналу судового засідання від 10.10.2025 року (а.с.21) ОСОБА_8 не наполягав на обов'язковій участі в судовому засіданні його захисника, а навпаки не заперечував проти запобіжного заходу та погодився із розміром застави.
Щодо апеляційних вимог сторони захисту про отримання від суду першої інстанції пояснень чому засідання в справі №202/6990/25 замість призначеного часу 11-15 год. розпочалося не раніше 12-49 год., та чому достовірно знаючи про повноваження адвоката ОСОБА_7 в даній справі суд свідомо створив перешкоди для участі адвоката в справі не приєднавши його до відеоконференції, апеляційний суд зазначає, що вирішення вказаних вимог не входить до компетенції апеляційного суду при перегляді рішення суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Натомість сторона захисту не позбавлена процесуальної можливості самостійного звернення до суду першої інстанції для отримання необхідної інформації та пояснень.
Істотних порушень вимог КПК, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 жовтня 2025 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 жовтня 2025 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 діб, тобто до 08 грудня 2025 року та альтернативою визначення застави у розмірі 242 240,00 грн - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4