Справа №127/20087/25
Провадження №1-кп/127/710/25
13 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 ,
інших учасників судового процесу: потерпілої ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.01.2024 за № 12024020020000031, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_4 спільно проживає з матір'ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час спільного проживання, ОСОБА_4 , умисно систематично вчиняв психологічне, економічне та фізичне насильство відносно матері ОСОБА_5 , що призвело до її психологічних страждань та погіршення якості життя.
Вказані дії ОСОБА_4 виражались у словесних образах, позбавленні можливості користуватись особистим майном, погрозах нанесення шкоди здоров'ю, фізичний вплив, що несли систематичний характер.
Так, ОСОБА_4 24.02.2023 близько 13:00 год., перебуваючи за адресою свого проживання вчинив психологічне та фізичне домашнє насильство відносно матері ОСОБА_5 , а саме: виражався до останньої нецензурною лайкою та штовхав її, у зв'язку з чим було викликано працівників поліції, якими було припинено дії ОСОБА_4 , складено відносно нього протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) та винесено терміновий заборонний припис відносно кривдника.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.05.2023 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КпАП та на останнього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.
Крім того, ОСОБА_4 25.02.2023 близько 14:15 год., перебуваючи за адресою свого проживання вчинив психологічне домашнє насильство відносно матері ОСОБА_5 , а саме: виражався до останньої нецензурною лайкою, у зв'язку з чим було викликано працівників поліції, якими було припинено дії ОСОБА_4 , складено відносно нього протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КпАП та винесено терміновий заборонний припис відносно кривдника.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.04.2023 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КпАП та на останнього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 200 гривень.
Крім того, ОСОБА_4 18.07.2023 близько 14:00 год перебуваючи за адресою свого проживання вчинив психологічне домашнє насильство відносно матері ОСОБА_5 , а саме: виражався до останньої нецензурною лайкою погрожував фізичною розправою, у зв'язку з чим було викликано працівників поліції, якими було припинено дії ОСОБА_4 , складено відносно нього протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КпАП та винесено терміновий заборонний припис відносно кривдника.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.10.2023 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті КпАП та на останнього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.
Незважаючи на неодноразові притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності передбаченої статтею 173-2 КпАП, що підтверджує систематичність вчинення ним домашнього насильства, ОСОБА_4 продовжив чинити протиправні дії відносно матері ОСОБА_5 .
Так, 24.12.2023 близько 12:09 год. ОСОБА_4 перебуваючи за місцем спільного проживання з ОСОБА_5 , останній розпочав черговий конфлікт, у ході якого у нього виник умисел на вчинення психологічного та економічного насильства щодо ОСОБА_5 , а саме: виражався до останньої нецензурною лайкою, відібрав належний їй мобільний телефон чим позбавив її можливості користуватись ним.
Ситуація, що досліджується за справою є психотравмувальною для особи ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Досліджувана ситуація призвела до тривалих порушень в основних сферах життєдіяльності підекспертної особи, унеможливила її повноцінне соціальне функціонування, зумовила психотравмувальний вплив, внаслідок систематичного приниження, залякувань, словесної агресії, з боку її сина ОСОБА_4 , що в цілому констатується як здійснення на підекспертну особу психологічного насильства.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння визнав та суду пояснив, що вчинив інкриміноване йому діяння за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що на нього неодноразово накладали адміністративні стягнення за вчинення домашнього насильства стосовно його матері, також зазначив, що конфлікти виникали через розпиванням останнім алкогольних напоїв. На цей час він примирився зі своєю матір'ю, розуміє, що вчиняв неправильно, шкодує про свою поведінку.
Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
Потерпіла ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що конфлікти відбувались через пияцтво ОСОБА_4 . Останній агресував та бив її, не давав вільно пересуватись по квартирі протягом кількох років. Остання звернулась у соціальну службу, де займалась із психологом. Також повідомила суду, що на ОСОБА_4 неодноразово складали протоколи та накладали адміністративні стягнення за вчинення домашнього насильства стосовно неї. На цей час останній знайшов жінку та виправив свою поведінку. Остання зазначила, що мешкає разом із обвинуваченим, де він допомагає їй по господарству. Також повідомила суду, що примирилась з останнім та просить суворо не карати.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з'ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз'яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.
Отже, з урахуванням наведених вище норм кримінально-процесуального закону, суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив відомості щодо особи обвинуваченого.
Аналізуючи показання обвинуваченого, надані стороною обвинувачення докази, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до положень частини першої статті 173-2 КпАП домашнє насильство полягає у вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Аналогічне визначення закріплене у пункті 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII).
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Зі змісту пункту 1 частини другої статті 3 Закону № 2229-VIII випливає, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється, зокрема, на подружжя.
Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні відомості, викладені в обвинувальному акті не заперечував, повідомивши, що вчинив їх за обставин, зазначених у ньому. Крім того, факт вчинення ОСОБА_6 домашнього насильства стосовно своєї матері підтверджується наданими стороною обвинувачення доказами. Зокрема, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 тричі був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо своєї матері - ОСОБА_5 , за що на останнього накладались адміністративні стягнення у виді штрафу. Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні факту притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства не заперечував.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт систематичного вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 домашнього насильства стосовно потерпілої ОСОБА_5 .
В обвинувальному акті наявне посилання на висновок проведеної у кримінальному провадженні судової експертизи, зі змісту якої випливає, що ситуація, що досліджується за справою є психотравмувальною для особи ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Досліджувана ситуація призвела до тривалих порушень в основних сферах життєдіяльності підекспертної особи, унеможливила її повноцінне соціальне функціонування, зумовила психотравмувальний вплив, внаслідок систематичного приниження, залякувань, словесної агресії, з боку її сина ОСОБА_4 , що в цілому констатується як здійснення на підекспертну особу психологічного насильства.
З огляду на викладене, вирішуючи кримінальне провадження відповідно до приписів частини першої статті 337 КПК, тобто розглядаючи його в межах пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд вважає, що діяння останнього охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого 126-1 Кримінального кодексу України (далі - КК), за ознаками домашнього насильства, тобто умисного систематичного вчинення психологічного насильства щодо подружжя, що призводить до психологічних страждань, розладів здоров'я та погіршення якості життя потерпілої особи.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 вчинив нетяжкий злочин, винуватість у вчиненні якого визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання, при цьому у вчиненому розкаявся. Суд також враховує, що ОСОБА_6 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання скарг на останнього не надходило.
Отже, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.
Обставина, що обтяжує покарання обвинуваченого не встановлена.
З огляду на викладене, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз'яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді громадських робіт.
Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Крім того, суд також приймає до уваги, що застережень, визначених частиною третьою статті 56 КК, щодо неможливості призначення обвинуваченому покарання у виді громадських робіт в судовому засіданні встановлено не було.
Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
Санкцією кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як громадські роботи визначена в межах від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин.
Як вже суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) вказав, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Враховуючи обставини справи, які були встановлені під час судового розгляду, суд дійшов до переконання про доцільність призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді громадських робіт.
Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною четвертою статті 36 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що судове рішення приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили або звернення його до виконання. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді громадських робіт потрібно рахувати саме з дня приведення вироку до виконання.
Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих суду матеріалів, не убачається, що під час досудового розслідування приймалось рішення про визнання будь-яких предметів речовими доказами.
Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді 240 (двохсот сорока) годин громадських робіт.
Строк відбування покарання рахувати з дня приведення вироку до виконання.
Стягнути зі ОСОБА_4 на користь держави 9359 (дев'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 70 (копійок) витрат на залучення експертів.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: