Справа № 336/3267/25
Пр. 2/336/2343/2025
14.11.25
14 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Безкровної Є.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу №336/3267/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
без повідомлення (виклику) сторін (учасників справи), -
Представник позивача керівник юридичної особи Дячок С.М. в інтересах позивача 11.04.2025 за допомогою системи «Електронний суд» звернулвся до суду з зазначеною позовною заявою, за змістом якої просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №0028056 від 21.03.2019 у сумі 19 960,31 гривень, що складається з: 10 256,41 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 59,61 гривень - заборгованість за процентами; 2 532,41 гривень - заборгованість за комісією; 3 130,00 гривень - заборгованість за штрафними санкціями (пеня); 945,80 гривень - 3% річних за користування грошовими коштами за період з 05.03.2020 по 23.02.2022; 3 036,08 гривень - інфляційні втрат иза період з 05.03.2020 по 23.02.2022.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 21.03.2019 між АТ «РВС БАНК» та ОСОБА_1 підписано Заяву-Договір №0028056 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Публічна пропозиція затверджена Рішенням Правління АТ «РВС БАНК», протокол № 01022019/1 від 01.02.2019.
Як вбачається з Заяви-Договору №0028056 від 21.03.2019, Відповідач підписанням Заяви-Договору про надання банківської послуги, що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб акцептував укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, який розміщений на Сайті Банку і беззастережно приєдналася до умов Договору. З умовами Договору ознайомлений та зобов'язався самостійно відстежувати зміни, які будуть вноситись до Договору.
За умовами Заяви Відповідачеві надано споживний кредит шляхом перерахування на картковий рахунок у сумі 10 256,41 гривень, строк дії кредиту 24 місяці, процентна ставка, % річних - 21,99, тип ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту: 2,5 % від суми наданого Кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту: 3 % від суми наданого Кредиту.
В день підписання Заяви-Договору №0028056 від 21.03.2019 Відповідач отримав платіжну картку, яка відкрита згідно умов Заяви-Договору, що підтверджується Розпискою щодо отримання платіжної картки 21.03.2019. Грошові кошти у сумі 10 256,41 гривень зараховані АТ «РВС БАНК» 21.03.2019 на картковий рахунок Клієнта, що підтверджується Випискою по особовому рахунку та меморіальним ордером.
Відповідно до п.п. 7.3.1. Публічної пропозиції, погашення Клієнтом заборгованості за Споживчим кредитом, в тому числі Щомісячного платежу здійснюється щомісячно та/або в дату повного погашення заборгованості за Споживчим кредитом, починаючи з місяця, наступного після місяця оформлення Споживчого кредиту, за ануїтетною схемою погашення (ряд рівних грошових платежів, що здійснюються через рівні проміжки часу) у розмірах і терміни (дати), визначені Графіком платежів, шляхом забезпечення наявності грошових коштів у відповідних сумах на Рахунку для погашення заборгованості, що зазначений у Заяві-Договорі.
Додатком № 1, який є невід'ємною частиною Заяви-Договору №0028056 від 21.03.2019 визначаються такі деталі: складові загальної вартості кредиту, вартість платежів з повернення Кредиту та сплати відсотків (процентів) за його користування, суми комісійної винагороди та інші платежі за договором. У разі порушення терміну погашення заборгованості за Споживчим кредитом, в тому числі Щомісячного платежу, в тому числі його частини, встановленого Графіком платежів, така заборгованість, у тому числі Щомісячний платіж (або його частина) вважається простроченим починаючи з наступного дня за днем встановленого терміну погашення згідно з Графіком платежів і до дня погашення простроченої заборгованості. З дня виникнення простроченої заборгованості за Споживчим кредитом, в тому числі Щомісячного платежу, встановленого Графіком платежів, Банк має право нараховувати штрафні санкції за порушення строків погашення заборгованості за Споживчим кредитом, у тому числі Щомісячних платежів у розмірі 10,00 гривень (десять гривень, нуль копійок) за кожен день прострочення платежу.
Сплата штрафу та/або пені відповідно до тверджень сторони позивача не звільняє Клієнта від виконання зобов'язань, за порушення яких передбачені штраф та/або пеня, і так само не звільняє його від обов'язку відшкодувати Банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань за Договором, у тому числі будь-які витрати, що були понесені Банком у зв'язку зі стягненням заборгованості з Позичальника за Договором. (п. 7.3.11 Публічної пропозиції)
Крім того, 05.03.2020 між АТ «РВС БАНК» та ТОВ “ФК “ПАРІС» укладено договір про відступлення прав вимоги №05/03/2020-1. Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Договору відступлення права вимоги Первісний Кредитор у порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а Новий Кредитор приймає (набуває) права вимоги Первісного Кредитора за Кредитними Договорами зазначеними у Додатку №1 до цього Договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід'ємною частиною, які укладені між АТ «РВС БАНК» та боржниками.
Як вбачається з Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС БАНК» відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги до Відповідача за Заявою-Договором №0028056 від 21.03.2019 на загальну суму 15 978,43 гривень (позиція №132), з яких:заборгованість за тілом кредиту - 10 256,41 гривень; заборгованість за процентами - 59,61 гривень; заборгованість за комісією - 2 532,41 гривень; заборгованість за штрафними санкціями (пеня) - 3 130,00 гривень.
Згідно п. 3.1. Договору про відступлення права вимоги, права вимоги за Кредитним договором вважаються відступленими з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі прав та документів, що є невід'ємною частиною цього Договору. Підпунктом 1.2. Договору відступлення права вимоги право вимоги за Кредитними договорами відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи: право вимоги основної суми заборгованості за Кредитним договором; право вимоги суми нарахованих процентів за Кредитним договором, строк платежу по яких настав на дату укладання цього Договору; процентів; штрафи, пені; сплати інших платежів, згідно з умовами Кредитного договору, які виникли та/або можуть виникнути після укладання цього Договору, тощо.
Новий кредитор, відповідно до п.п.1.4 п. 1 Договору відступлення права вимоги, після переходу до нього права вимоги стає кредитором за Кредитними договорами та одержує право вимагати від Боржників належного виконання всіх без виключення зобов'язань за Кредитними договорами, які існували та існують на момент укладання цього Договору.
Відповідно, як зазначає сторона позивача, Банк - Первісний кредитор свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме, надав Відповідачу кредит у розмірі, встановленому Кредитним договором.
П. 7.7.2 Публічної пропозиції визначено, зокрема, що Клієнт зобов'язаний повернути Споживчий кредит та сплатити всі передбачені Заявою-Договором плати (платежі) на рахунок Банку в порядку та на умовах, передбачених Договором (п.п. 7.7.2.4.); виконати своєчасно та в повному обсязі зобов?язання, передбачені Договором, не пізніше кінцевого терміну закінчення, що визначений в Заяві-Договорі (п.п. 7.7.2.5.); у разі порушення строків та/або несплати необхідної до погашення заборгованості за Споживчим кредитом, в тому числі Щомісячного платежу, що передбачені Графіком платежів, частково або в повному обсязі, сплатити на користь Банку штрафні санкції (штрафи та пеню) на умовах, передбачених Договором. У разі порушення Клієнтом будь-якої з умов Договору, на вимогу Банку Клієнт має достроково та в повному обсязі погасити заборгованість за сумою Споживчого кредиту, Процентами, Щомісячної комісії та інші платежі, що передбачені умовами Договору протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня одержання від Банку повідомлення про таку вимогу шляхом направлення повідомлення згідно з положеннями Договору. В разі, якщо повідомлення надіслано Клієнту засобами поштового зв'язку (рекомендованим або цінним листом) і підприємством зв'язку повідомлено Банк про неможливість вручення поштового відправлення адресату (Клієнту), то днем одержання повідомлення Клієнтом є дата оформлення підприємством зв'язку документу про неможливість вручення поштового відправлення. При цьому, Сторони дійшли до згоди, що в разі ухилення Клієнтом від одержання на підприємстві зв'язку повідомлення Банку (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство зв'язку після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа, закінчення терміну зберігання тощо), обов'язок Банку щодо направлення Повідомлення буде вважатися належно виконаним за наявності документа, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку. (п.п. 7.7.2.10.)
В свою чергу, згідно з умов п. 7.7.3.4. Публічної пропозиції, Банк має право при порушенні Клієнтом термінів виконання будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених Договором, строк виконання яких/якого вже настав, в тому числі про порушенні строків сплати платежів, передбачених Графіком платежів більш ніж на 1 (один) календарний місяць - вимагати від Клієнта дострокового повного погашення заборгованості за Споживчим кредитом, в тому числі, в примусовому порядку.
Відповідно до п. 7.7.2.17. Публічної пропозиції встановлено, що Клієнт зобов'язується сплачувати Банку нараховуванні проценти за користування кредитними коштами до повного фактичного виконання Клієнтом зобов'язань за Споживчим кредитом (Кредитом). При цьому розмір процентів для Клієнта, який прострочив виконання зобов'язання за Споживчим кредитом (Кредитом) згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлюється на рівні процентної ставки за користування кредитними коштами, яка визначена умовами Заяви-Договору.
Так, згідно з позовною заявою, на дату звернення до суду Відповідач грошові кошти, отримані в кредит, не повернув, як і інші платежі передбачені умовами Договору.
Станом на 28.03.2025 року заборгованість Відповідача перед ТОВ «ФК «ПАРІС» становить 15 978,43 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10 256,41 гривень; заборгованість за процентами - 59,61 гривень; заборгованість за комісією - 2 532,41 гривень; заборгованість за штрафними санкціями (пеня) - 3 130,00 гривень.
У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання в сумі 15 978,43 гривень, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 7.7.2.17. Публічної пропозиції, Позивачем нараховано: 945,80 гривень за користування грошовими коштами за період з 05.03.2020 по 23.02.2022 (розраховано за формулою [Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів]), та 3 036,08 гривень інфляційних втрат за період з 05.03.2020 по 23.02.2022 ([Індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період [Збитки від інфляції] = [Сума боргу] [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]). Таким чином, всього до стягнення з Відповідача підлягає сума у розмірі: 15 978,43 гривень боргу за кредитом + 945,80 гривень (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України) + 3 036,08 гривень інфляційних втрат, а всього 19 960,31 гривень.
Окремо представником позивача наголошено, що 30.04.2020 ТОВ «ФК «ПАРІС» на ім'я Відповідача направлено вимогу про усунення порушення кредитного зобов'язання вих. №132/5, яка залишена без реагування.
Оскільки відповідачкою не здійснено жодних дій, спрямованих на погашення заборгованості, враховуючи неможливість позасудового врегулювання спору, представник позивача, діючи в інтересах позивача, просить задовольнити позов у вказаній сумі.
Ухвалою судді від 24.04.2025 прийнято позовну заяву до провадження судді та відкрито провадження у справі. Постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Згідно з ухвалою відповідачу визначено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Відповідно до ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов'язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред'явити зустрічний позов. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, яка має відповідати вимогам ч.ч.3-5 ст.178 ЦПК України, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.
За нормою ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідних клопотань до матеріалів справи не скеровано.
Конверт із ухвалою суду, вказаною вище, повернувся до матеріалів справи 04.08.2025 без вручення. Разом з цим, на підставі клопотання представниці відповідачки адвокатки Тисячник Р.Р. від 26.06.2025 судом надано доступ представникові до матеріалів електронної справи. Відповідно, з урахуванням дати надання доступу - 07.07.2025, а також дати подання відзиву - 18.07.2025, визначений в ухвалі суду строк на подання відзиву з боку відповідача не порушений, відповідно, клопотання про його поновлення розгляду не підлягає, з цього приводу суд не приймає заперечення представника позивача, наведені у відповіді на відзив.
У відзиві наголошено, що копії Додатку №1, що містять перелік боржників, зокрема і Відповідача, не підписані уповноваженими представниками сторін (Первісного та Нового кредиторів), що ставить під сумнів факт передачі документів саме за кредитним договором Відповідача. Таким чином, Позивач не надав належних доказів того, що він набув статусу кредитора у зобов'язанні Відповідача і, відповідно, не має права вимоги до відповідача.
Крім того, на переконання сторони відповідача, позивач не надав належних та беззаперечних доказів фактичного перерахування грошових коштів за жодним із зазначених договорів на банківський картковий рахунок Відповідача, зокрема, виписки з дати видачі кредиту - 21.03.2019. При цьому, меморіальні ордери є внутрішніми документами банку і без виписки по рахунку не підтверджують отримання коштів клієнтом. При цьому, власне факт підписання кредитного договору сторонами не є фактом надання коштів за таким договором. Розрахунок заборгованості складений позивачем та не є доказом наявності заборгованості, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Відповідно, позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не підлягають задоволенню.
Окремо у відзиві наголошено, що у Заяві-Договорі зазначено, що Відповідач ознайомлений з умовами Договору, який розміщено на сайті Банку. Однак, Позивач не надав жодних доказів того, яка саме редакція Публічної пропозиції діяла станом на 21.03.2019, що відповідач мав технічну можливість ознайомитися з її повним текстом перед підписанням Заяви-Договору, шо умови, на які посилається Позивач, не змінювалися. Публічна пропозиція, що додана до позовної заяви не підписана ані позивачем, ані відповідачем.
Разом з цим, за умовами Заяви встановлено, що разова комісія при видачі кредиту: 2,5 % від суми наданого Кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту: 3 % від суми наданого Кредиту. Проте, абзацом 3 частини 4 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Тому проти задоволення позовних вимог в цій частин сторона відповідача також заперечує.
Стороною відповідача також не визнається отримання вимога №132/5 від 30.04.2020, що включено до обов?язків позивача відповідно до умов договору про відступлення прав вимоги.
Щодо вимог про стягнення пені стороною відповідача заявлено про застосування строку позовної давності.
24.07.2025 у строку, визначений ухвалою суду, представник позивача за допомогою системи “Електронний суд» скерував відповідь на відзив. Крім тверджень, тотожних змісту позовної заяви, стороною позивача наголошено, що факт укладення Договору та надання Відповідачу кредиту підтверджується наданими Позивачем доказами та не спростовані Відповідачем.
Щодо набуття права вимоги після його відступлення первісним кредитором, у відповіді на відзив зауважено, що основним документом, що підтверджує передачу прав, є підписаний Акт приймання-передачі. Сам факт прийняття документів (у т.ч. і без окремого підпису на Додатку №1) підтверджує завершення процедури передачі.
Відповідно до тведжень сторони позивача, надана Позивачем виписка за картковим рахунком позичальника, у сукупності з іншими у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунках заборгованості, долучених до позовної заяви.
Крім того, позивач ТОВ «ФК «ПАРІС» повідомляє, що здійснив повний розрахунок з АТ «РВС БАНК» за Договором відступлення права вимоги №05/03/2020-1 від 05.03.2020. Факт сплати коштів ТОВ «ФК «ПАРІС» (Новим кредитором) АТ «РВС БАНК» (Первісний кредитор) за Договором відступлення права вимоги №05/03/2020-1 від 05.03.2020 підтверджується платіжною інструкцією №347 від 05.03.2020.
Щодо твердження сторони відповідача про те, що Публічна пропозиція на укладання договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не підписана Відповідачем, у відповіді на відзив вказано, що за законом умови публічного договору повинні бути однаковими для всіх споживачів, окрім тих, хто має відповідні пільги. Укладання договору відбувається шляхом загальнодоступної публікації публічного договору (оферти) з боку продавця товару (виконавця послуг) та погодження на такі умови з боку покупця шляхом вибору товару (послуг) та оплати. Остаточним виконанням умов договору з боку продавця товару (виконавця послуги) буде відпуск (доставка) товару або виконання послуги. Даний, договір, невиконання умов якого стало підставою для звернення до суду, є саме договором приєднання (ст.633, 634 ЦК України). Як вбачається з п. 1.10. Публічної пропозиції (розміщена на офіційному сайті Банку https://rwsbank.com.ua/o-banke/arhiv-dokumentov), ця Публічна пропозиція, Тарифи Банку, а також оформлена клієнтом Заява-Договір з відповідними додатками до них є єдиним документом - Договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Згідно п. 1.7. Публічної пропозиції, укладенням Договору є акцептування цієї Публічної пропозиції (приєднання до Договору), що здійснюється клієнтом, який підписав Заяву-Договір у місцях надання Банком послуг відповідно ст. 634 Цивільного кодексу України. Приєднання клієнтів до Публічної пропозиції відбувається в цілому, клієнт не може запропонувати свої умови Договору.
Крім того, згідно з доводами представника позивача, відповідно до положень Заяви-Договору від 21.03.2019 року №0028056 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), Відповідач підписанням Заяви-Договору про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб акцептував укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, який розміщений на Сайті Банку і беззастережно приєдналася до умов Договору. З умовами Договору ознайомлений та зобов'язався самостійно відстежувати зміни, які будуть вноситись до Договору.
Паспорт споживчого кредитування містить відомості, що надаються кредитодавцем споживачу до укладення Договору. Своїм підписом ОСОБА_1 письмово підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією щодо умов кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту, надану, виходячи з обраних умов кредитування, а також отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити чи адаптовано Договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом роз'яснення наведеної ситуації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов'язань за Договором.
Крім того, неотримання Відповідачем вимоги про усунення порушення кредитного зобов'язання не позбавляло можливості щодо належного виконання взятих на себе зобов'язань, зокрема, первісному кредитору.
Щодо твердження Відповідача про пропуск Позивачем строків позовної давності встановлених ст. 258 ЦК України. Дане твердження не відповідає дійсності, оскільки Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв?язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». В свою чергу Постановою КМ України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України діє карантин, який неодноразово було продовжено.
Окремо представником зазначено, що відповідно до ч.1 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», споживач мав право протягом 14 календарних днів з дня укладання договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, Відповідач не скористався своїм правом. Таким чином, доводи Відповідача, на підставі яких він заперечує проти позову є необґрунтованими та не доведеними жодними доказами.
Відповідно, сторона позивача позовну заяву підтримує в повному обсязі та просить суд задовільнити її.
Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у даній справі не подано.
Підстав для оголошення перерви та / або відкладення судового засідання відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку із тим, що розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.
За приписами ч.1 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши заяви по суті справи, а також наявні письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню у зв'язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.
Судом встановлено, що 21.03.2019 між АТ «РВС БАНК» та ОСОБА_1 підписано Заяву-Договір № 0028056 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб .
За умовами Заяви-договору відповідачу надано споживний кредит, шляхом перерахування на картковий рахунок кредиту в сумі 10 256,41 гривень, строк дії кредиту 24 місяці, процентна ставка, % річних - 21,99, тип ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту: 2,5 % від суми наданого Кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту: 3 % від суми наданого Кредиту.
В додатку №1 до Заяву-Договору міститься графік платежів та розрахунок загальної вартості споживчого кредиту, реальної річної ставки (з урахуванням вартості всіх супутніх послуг), з якого вбачається, що сторонами узгоджено повернення кредиту шляхом сплати щомісячних платежів (ануїтетни), загальна сума погашення кредиту становить 10 256,41 гривень, загальна сума процентів за користування кредитом 2 573,05 гривень, загальна сума за розрахунково-касове обслуговування 7 384,56 гривень, комісія за надання кредиту 256,41 гривень, загальна вартість кредиту 20 214,02 гривень.
ОСОБА_1 також у дату підписання заяви-договору підписаний паспорт споживчого кредиту, долучений до відповіді на відзив та досліджений судом.
Згідно з меморіальним ордером № 1689, а також №1690 від 21.03.2019 ОСОБА_1 отримала суму в розмірі 10 000,00 гривень та 256,41 гривень відповідно, згідно з призначенням платежу саме за умовами кредитного договору № 0028056 від 21.03.2019. Сума 256,41 гривень є дисконтом при видачі кредиту.
З виписки АТ «РВС БАНК» по рахунку, відкритому на ім'я відповідачку, встановлено, що 05.03.2020 відбулось списання заборгованості у зв'язку з продажем вимог за умовами кредитного договору, зокрема, таких сум: 6 148,42 гривень (тіло кредиту), 4 107,99 гривень (прострочене тіло кредиту), тобто, в загальній сумі 10 256,41 гривень; 307,69 гривень (комісійна винагорода), 2 224,72 гривень (прострочена комісія), тобто, в загальній сумі 2 532,41 гривень; 49,57 гривень (проценти), 10,04 (прострочені проценти), тобто, в загальній сумі 59,61 гривень; пеня - 3 170,00 гривень (до стягнення заявлено 3 130,00 гривень в рахунок пені як штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов?язання).
05.03.2020 року між АТ «РВС БАНК» та TOB «ФК «Паріс» укладено договір про відступлення права вимоги № 05/03/2020-1.
Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Договору відступлення права вимоги АТ «РВС БАНК» у порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а приймає (набуває) права вимоги Первісного Кредитора за Кредитними Договорами зазначеними у Додатку №1 до цього Договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід'ємною частиною, які укладені між АТ «РВС БАНК» та боржниками.
Згідно з п. 1.2 договору про відступлення права вимоги право вимоги за кредитними договорами відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи: право вимоги основної суми заборгованості за кредитним договором; право вимоги суми нарахованих процентів за кредитним договором, строк платежу по яких настав на дату укладення цього договору; процентів; сплати інших платежів згідно з умовами договору, які виникли або можуть виникнути після укладення цього договору.
Новий кредитор, відповідно до п.п.1.4 п. 1 Договору відступлення права вимоги, після переходу до нього права вимоги стає кредитором за Кредитними договорами та одержує право вимагати від Боржників належного виконання всіх без виключення зобов'язань за Кредитними договорами, які існували та існують на момент укладання цього Договору.
Позивачем, окрім копії договору відступлення права вимоги № 05/03/2020-1 від 05 березня 2020 року, також надано копію акту прийому-передачі прав і документів до договору про відступлення права вимоги № 05/03/2020-1 від 05 березня 2020 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками. Оплата згідно з договором відступлення прав вимоги пітверджена копією платіжної інструкції №347 від 05.03.2022.
Як убачається з Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС БАНК», що відповідає положенням вказаного договору, відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги до відповідача за Заявою-Договором № 0028056 від 21.03.2019 на загальну суму 12 848,43 гривень, з яких: - заборгованість за тілом кредиту - 10 256,41 гривень; заборгованість за процентами - 59,61 гривень; заборгованість за комісією - 2 532,41 гривень.
Згідно з розрахунком заборгованості, складеним TOB «ФК «Паріс», станом на 28 березня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за заявою-Договором 0028056 від 21.03.2019 становить 15 978,43 гривень, а саме: за тілом кредиту - 10 256,41 гривень; за процентами - 51,69 гривень, за комісією - 2 532,41 гривень, за пенею - 3 130,00 гривень. При цьому зазначено, що ОСОБА_1 сплачено: проценти - 2 133,13 гривень; щомісячна комісія - 1 159,87 гривень. Залишок боргу по процентам - 59,61 гривень, що відповідає сумі заявлених позовних вимог в цій частині. Пеня нарахована за 313 днів з 21.03.2019 по 29.02.2020 по 10,00 гривень на день, дорівнює 3 130,00 гривень.
Також ТОВ «ФК «Паріс» у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, нараховано: 3 % річних у розмірі 945,80 гривень та 3 036,08 гривень - інфляційні втрати за період з 05.03.2020 по 23.02.2022 (обидві складові).
30.04.2020 ТОВ «ФК «ПАРІС» на ім'я Відповідача направлено вимогу про усунення порушення кредитного зобов'язання вих. №132/5, яка залишена без реагування. Проте, судом встановлено, що вимога надіслана за іншою адресою, ніж адреса проживання ОСОБА_1 (будинок 65 замість 65А).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з таких норм цивільного законодавства.
За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч.2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов'язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України. Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631 ЦК України). Зокрема, ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
За приписами ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.
Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цією публічною пропозицією Акціонерного товариства «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ознайомилася відповідачка і з ними погодилася, підписуючи заяву-договір, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування пені у зазначеному в цих документах, що додані до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.
Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила надання банківських послуг банку, відсутні підстави для врахування наведених сум при визначенні розміру заборгованості та її подальшого стягнення.
Надані позивачем Умови з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальницею, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві-договорі позичальника, яка безпосередньо підписана нею і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
За нормою ч.2 ст.1050 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, ч.1 ст.1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Крім того, згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Так, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування кредитними коштами та міра відповідальності кредитора поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У цій справі позивачем, серед іншого, заявлено вимоги про стягнення заборгованості, а саме, прострочених тіла кредиту, процентів, нарахованих на вказане тіло, а також комісії.
З наведених обставин справи вбачається, що між ТОВ «РВС Банк» та відповідачкою 21.03.2019 дійсно укладено кредитний договір у формі заяви про приєднання до публічної пропозиції банку, яка підписана особисто відповідачем, що не заперечувалось в ході розгляду справи стороною відповідача.
При укладенні даного договору сторонами досягнуті усі істотні умови, зокрема, визначені сума кредиту, розмір процентної ставки та інші платежі (комісія), порядок повернення, а також надана повна інформація про сукупну вартість кредиту, про що свідчать додатки до договорів, які також підписані відповідачем особисто.
На виконання умов договору на ім'я відповідачки банком відкрито банківські рахунки, на які здійснено перерахування кредитних коштів у сумі, визначеній вищенаведеними положеннями.
Позивачем на підтвердження обставин виконання кредитором взятих на себе зобов'язань надані копії меморіальних ордерів та виписки по рахунках відкритих на ім'я відповідача станом на дату відступлення права вимоги.
Стороною відповідача під час провадження справи в суді лише вказано на відсутність належних доказів на підтвердження обставин видачі кредитів, натомість, будучи власником банківських рахунків, стороною відповідача не надано відповідних виписок по ним на підтвердження власних доводів та спростування твердження позивача про наявність заборгованості відповідача. Отже, стороною відповідача не надано доказів на підтвердження обставин невиконання первісним кредитором зобов'язань за умовами договору щодо надання кредитних коштів, не спростовані дані щодо часткового виконання нею (відповідачкою) взятих на себе зобов'язань, не висловлено заперечень щодо сум заборгованості по тілу та процентам, зокрема, простроченим.
При цьому, за змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Враховуючи обставини укладення між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору, узгодження ними істотних умов кредитування і, зокрема, розміру відсоткової ставки, відсутність доказів невиконання первісним кредитором взятих на себе зобов'язань, а також обставини часткового виконання з боку ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань та відсутність спростування заявлених сум заборгованості, суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача, як правонаступника первісного кредитора, сум невиконаних відповідачем зобов'язань по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування ним, нарахування яких здійснено відповідно до умов договору та в межах строку кредитування.
Окремо суд наголошує, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України.
Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України.
Відповідно до п.п. 46-48 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постанова Правління Національного банку України 04 липня 2018 року № 75 (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) меморіальні документи застосовуються банком для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.
Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банком відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами.
У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).
Згідно з п.п. 60,61 цього Положення особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку.
У п. 64 Положення вказано, що Банк станом на 01 січня надає клієнтам виписки за їх особовими рахунками. Клієнти складають у письмовій/електронній формі підтвердження про залишки на їх особових рахунках станом на 01 січня. Порядок підтвердження залишків коштів за особовими рахунками клієнтів передбачається в договорах банківського рахунку. Залишки коштів за особовими рахунками клієнтів є підтвердженими, якщо підтвердження про них банк не отримав протягом місяця.
Разом з цим, відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст.3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Таким чином дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.1,3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Суд з цього приводу враховує також правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.02.2023 у справі №199/7014/20, пр. №61-17825св21. Так, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом № 1734-VIII (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону № 1734-VIII.
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон № 1734-VIII.
Так, умовами кредитного договору (у заяві-договорі) позичальнику встановлено щомісячну комісію за супроводження кредиту: 3% від суми наданого Кредиту, без деталізації послуг банка та уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем. Розмір плати за обслуговування кредиту (комісії) визначений у тарифах.
Проте, переліку послуг за обслуговування кредиту, зокрема, з інформування про стан кредитної заборгованості, розмір та строки внесення обов'язкового платежу, підтвердження їх надання позичальнику за період користування кредитними коштами ОСОБА_1 , зокрема, у спосіб смс-інформування, відповідно до матеріалів справи стороною позивача не доведено.
Надані стороною позивача письмові докази, досліджені судом у їх сукупності та взаємозв'язку, не дозволяють зробити висновків про те, які саме послуги банку маються на увазі та зумовлюють нарахування комісії.
Тому, суд приходить до висновку про те, що застосованими є нормативні приписи, відповідно до яких нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
З урахуванням наведеного особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується, зокрема в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party). Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, пр.№ 61-18730св20.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, пр.№61-4202сво22 дійшов висновку про те, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Такий висновок висловлено Верховним Судом у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного в постанові від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, пр.№ 61-11сво17.
Так, супутні послуги банку, наприклад, вартість користування платіжною карткою, смс-інформування, має надаватися клієнту банку безоплатно. Враховуючи наведене, у стягненні з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором від 21.03.2019 у виді комісії у заявленому до стягнення розмірі необхідно відмовити. За законом вказані послуги повинні надаватись безоплатно, відповідно, положення заяви-договору щодо обов'язку позичальника сплачувати (комісію) щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Разом з тим, з наведених позивачем розрахунків встановлено, що в рахунок сплати комісії відповідачкою зараховані 1 159,87 гривень. Зарахування вказаних сум не є правомірним, з огляду на викладене вище, отже, заборгованість відповідача перед позивачем підлягає зменшенню на вказану суму (10 256,41 гривень - заборгованість за тілом кредиту+ 59,61 гривень - комісія 1 159,87 гривень= 9 156,15 гривень). Відповідно, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сума заборгованості 9 156,15 гривень.
Відповідно до змісту позовних вимог позивачем також заявлено про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з наявністю простроченого грошового зобов'язання відповідача, за період з 05.03.2020 по 23.02.2022.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і у разі прострочення на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи період нарахування сум відповідно до ст.625 ЦК України, а також висновок суду про стягнення зменшеної заборгованості по кредиту, перерахуванню підлягають і розміри 3% річних та інфляційні втрати.
Проте, як встановлено судом, 30.04.2020 ТОВ «ФК «ПАРІС» на ім'я відповідача направлено вимогу про усунення порушення кредитного зобов'язання вих. №132/5, яка надіслана за іншою адресою, ніж адреса проживання ОСОБА_1 (будинок 65 замість 65А), що підтверджено змістом вимоги, тому суд дійшов висновку про те, що суми відповідно до ст.625 ЦК України стягненню з відповідачки не підлягають, не є простроченням в розумінні зазначеної норми, адже стороною позивача не доведено своєчасної обізнаності позичальника із відступленням права вимоги та необхідності сплати заборгованості на користь ТОВ “ФК “ПАРІС» у період, який врахований для розрахунку.
Крім того, суд вважає, що позивачем не надано підтверджень про конкретно запропоновані відповідачці умови надання та обслуговування кредитного продукту, беручи до уваги відсутність у заяві-договору домовленості сторін про сплату штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність відповідно до положень ст. 625 ЦК України щодо розміру відсотків за прострочення виконання договірних зобов'язань. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, яку суд враховує згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України.
Окремо суд наголошує, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних обраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, яка включає в себе комісію та пеню, вимоги про стягнення яких задоволенню не підлягають. Отже, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних не є правильним.
Суд, розглядаючи дану вимогу за ст.625 ЦК України, виходить й з того, що згідно з п.п.1.4 п.1 Договору відступлення права вимоги Новий кредитор після переходу до нього права вимоги стає кредитором за Кредитними договорами та одержує право вимагати від Боржників належного виконання всіх без виключення зобов'язань за Кредитними договорами, які існували та існують на момент укладання цього Договору. Тобто, первісний кредитор станом на дату відступлення права вимоги санкцій у виді відсотків та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання не нараховував, а право нараховувати такі платежі новий кредитор - позивач у справі за умовами договору про відступлення права вимоги не набув.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, стосовно вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ “ФК “ПАРІС» заборгованості за штрафними санкціями (пенею), суд виходить з такого.
Як на підставу для стягнення штрафних санкцій (пені), позивач наводить посилання на п. 7.3.11. Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яким передбачено, зокрема, що з дня виникнення простроченої заборгованості за споживчим кредитом, в тому числі щомісячного платежу, встановленого графіком платежів, банк має право нараховувати штрафні санкції за порушення строків погашення заборгованості за споживчим кредитом, у тому числі щомісячних платежів у розмірі 10 грн за кожен день прострочки.
Водночас, як вже встановлено судом, надана позивачем копія Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не містить підпису відповідача. Доказів того, що підписанням заяви-договору № від 21.03.2019 відповідачка приєдналась саме до наданої позивачем Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб матеріали справи не містять. Заява-договір, яка підписана відповідачкою, не містить умов щодо сплати неустойки (пені, штрафу), у зазначеному в Публічній пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що додані банком до позовної заяви, розмірі і порядку нарахування.
Отже, оскільки Публічна пропозиція АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому її не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-договору. Відповідно відсутні підстави вважати, що сторони обумовили відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. За таких умов підстави для здійснення зазначених нарахувань за наданим кредитом в заявленому розмірі були відсутні. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
З огляду на зазначене, вимоги про стягнення штрафних санкцій (пені) задоволенню не підлягають.
Стосовно відступлення прав вимоги за кредитним договором, суд виходить з таких нормативних положень.
Відповідно до ч.1,3 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Ст. 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У ч.2 ст.517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї ст. звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).
Ч.1 ст.229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Стосовно заяви сторони відповідача про застосування позовної давності, слід зазначити, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
ЄСПЛ, практика якого є обов'язковою для застосування національними судами, зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос" проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia2, заява N 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства2 від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви N 22083/93 і N 22095/93, § 51)).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Разом з цим, за відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб'єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.
Відповідно, враховуючи висновки суду, необґрунтованість позову в частині штрафних санкцій (пені), дотримання стороною позивача строку позовної давності не підлягає перевірці.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Відповідно, із врахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «ПАРІС» набуло право вимоги на ту суму заборгованості, на яку мав право первісний кредитор, тобто на суму заборгованості за кредитним договором №0028056 від 21.03.2019 в сумі 9 156,15 гривень (за вирахуванням сплаченої позичальником протягом користування кредитними коштами комісії).
Таким чином, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ПАРІС» підлягають частковому задоволенню, а саме у спосіб, визначений позивачем, шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором №0028056 від 21.03.2019 в сумі 9 156,15 гривень, в іншій частині (щодо комісії, пені, сум відповідно до ст. 625 ЦК України), позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого. Згідно з ч. 1,2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, на користь позивача, як сторони по справі, чиї позовні вимоги задовольняються частково, із відповідачки слід стягнути судові витрати у вигляді оплати судового збору у сумі 1 111,20 гривень, тобто, пропорційно до розміру заборгованості, що підлягає стягненню.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС» заборгованість за кредитним договором №0028056 від 21.03.2019 в сумі 9 156,15 гривень (дев?ять тисяч сто п?ятдесят шість гривень 15 копійок).
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС» судовий збір у сумі 1 111,20 гривень (одна тисяча сто одинадцять гривень 20 копійок).
Реквізити сторін: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС», код ЄДРПОУ 38962392, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська, буд. 37, офіс 535;
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 14.11.2025.
Суддя: Л.А. Вайнраух