14 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 953/5664/22
провадження №22-з/818/261/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін заяву Боднар Альони Миколаївни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору, повернення грошових коштів та стягнення пені, штрафу, відсотків річних, інфляційних втрат,
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору, повернення грошових коштів та стягнення пені, штрафу, відсотків річних, інфляційних втрат, який в подальшому уточнив..
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, розірвано договір на виконання робіт №22102021 від 22 жовтня 2021 року; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3168000,00 грн. - основної суми, переданої за актами приймання-передачі готівкових коштів, 3611520,00 грн. - пеня, 452500,00 грн. - штраф, 488972,62 грн. - інфляційні втрати, 148418,63 грн. сума відсотків за користування грошовими коштами.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року змінено в частині суми стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 333 454,43 грн.; три відсотка річних в розмірі 123 161,43 грн. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року в частині стягнення пені скасовано та у задоволенні цих вимог відмовлено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року в частині розірвання договору на виконання робіт № 09122021 від 09 грудня 2021 року, стягнення основної суми в розмірі 3 168 000,00 грн та штрафу в розмірі 452 500,00 грн. залишено без змін. Здійснено перерозподіл судових витрат; компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 746,53 грн.
20 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_4 , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу пов'язані із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 99775,20 грн.
Колегія суддів вважає, що подана заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
За приписами ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Нормами статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 (провадження №11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
У постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.».
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Генрі Міллер» 24.01.2025 укладений Договір №837/3/24-01-2025 про надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано: Додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги №837/3/24-01-2025 від 24.01.2025, п. 1 якої передбачено, що за супровід в Харківському апеляційному суді клієнт сплачує виконавцю суму у розмірі 2400,00 доларів США, що еквівалентно 100272,00 грн. по курсу продажу готівкового долара на дату підписання даної додаткової угоди, протягом трьох календарних днів з дня підписання додаткової угоди; Акт надання послуг № 28 від 15.10.2025; платіжну інструкцію в іноземній валюті №12968852 від 20.03.2025.
Враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також те, що вимоги апеляційної скарги було задоволено частково на 48 %, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, пропорційно вимогам апеляційної скарги, в задоволенні яких відмовлено, в розмірі 50000 грн.
Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 270, 381 ЦПК України, суд
Заяву Боднар Альони Миколаївни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 50000 грн.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова